6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців (2 частина)

Аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового  або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то  до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне — своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка  протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад,  а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше — у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу  «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв'язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу  передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету,  а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання. В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища! Повний абсурд!

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть  голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування,  в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне  винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що  протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які  стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду  Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права.  Поясню чому.  Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі,  на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки, вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше — за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього,  а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної,  а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в  залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції  в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти  того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами  керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранцяЄвгена Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від "Народного фронту" Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання — недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього — є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того, якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб  восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом  шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків  Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність  виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж,  так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше — виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець