Блог

Зовсім недавно прочитав у досить авторитетному друкованому виданні «Юридичний вісник України», який завжди надає можливість висловитись на своїх шпальтах всім бажаючим фахівцям в галузі права, в незалежності від їх політичних вподобань та їх особистої позиції, щорічний «Правничий рейтинг 2021». З подавляючою більшістю його висновків і оцінок того, що відбулося в минулому році, я погоджуюся, але, вибачте, не з усіма. Зупинюся лише на тих фактах і висновках, з якими я категорично не можу погодитись.

Як би наша влада (що попередня, а особливо – нинішня) не намагалася переконати суспільство в щирості своїх намірів якнайшвидше досягти європейських стандартів з тим, щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, більшість її кроків, що в законодавчій, що в сфері правосуддя, свідчать про зворотнє. Не буду, для прикладу, нагадувати громадянам України про те, як було перетворено ту ж Раду Національної безпеки і оборони України з координаційного органу фактично на судовий, що є грубим порушенням Основного Закону. Візьміть хоча б покладені на неї обов’язки визначати хто є олігархом, хто ні, або накладати санкції на фізичних осіб – громадян України, начебто, за причетність до фінансування терористичної організації, без доведення в установленому законом порядку їх вини у вчиненні такого злочину. І якби це здійснювалося в результаті нерозуміння чи незнання законів, що дуже характерно для нинішніх представників влади, в т.ч. і у найвищих ешелонах влади, то це була б інша історія. В той же час, ми маємо ситуацію, коли найвищі посадові особи нашої держави порушують конституційні норми свідомо, пояснюючи тим, що законний шлях вирішення цих проблем надзвичайно довгий і кропіткий, а їх потрібно вирішувати вже зараз, тому можна закон і обійти.

Ознайомившись із статтею О.Танасевич – голови Вищого антикорупційного суду України, у «Юридичному віснику», яка має назву «Два роки міфів і результати: чим живе ВАКС?»,та публікацією в тому ж виданні під назвою «Милосердна Феміда. Чому чиновники-хабарники уникають реального покарання?», вирішив висловити і свої думки щодо цієї найбільш болючої, а тим більше - заговореної та заполітизованої в нашій державі проблеми, під кутом надання об’єктивної відповіді на головне запитання: так чи виправдало надії українців створення і функціонування нав’язаної нам ззовні нової так званої «антикорупційної вертикалі», до якої входять НАБУ, САП, НАЗК та ВАСУ.

Як пересічний громадян, а тим більше – людина із майже 35 річним досвідом роботи: на посадах слідчого (13 років: слідчого районної прокуратури, старшого слідчого прокуратури області, слідчого і старшого слідчого із особливо важливих справ при Прокурорі УРСР) і прокурора, в т.ч. на різних адміністративних – від прокурора Радянського та Харківського районів м. Києва, тричі заступника прокурора області, 6-ть разів прокурора області і до заступника Генерального прокурора України (тричі)), я впевнений, що вже немає в українців реальних сподівань на ефективну, професійну, а тим більше - результативну діяльність наших нинішніх органів правопорядку і прокуратури. І причин цього явища багато, але, мабуть, однією із головних є та, яка витікає із влучної фрази Фрідріха Ніцше: «Коли першими людьми в країні становляться останні, все робиться криво, фальшиво і жахливо».

У мене немає будь-яких неприязних стосунків із бувшим Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, якого вважаю достатньо вмілим організатором та досвідченим політиком. Але, коли мова йде про людину, яка скільки років займала одну із найбільш ключових посад в найвищих ешелонах влади, тим більше, «пережила» кількох Прем’єр-Міністрів, зуміла вистояти впродовж всієї каденції попереднього Президента, з яким стосунки у нього теж були надзвичайно складні (згадайте хоча б надумане кримінальне провадження відносно сина Арсена Борисовича), зберегла себе на цій посаді вже і при нинішньому Президентові, при тому, що це не вписувалось в проголошений В.Зеленським лозунг не брати до себе в команду «старих кадрів», теж додає йому тільки плюси, беззаперечно.

Зараз чомусь прийнято вважати, що однією із першочергових проблем протидії економічній злочинності є відсутність єдиного органу правопорядку, якому  належали б такі повноваження.  Хоча це і не зовсім так, бо в історії України був період, коли фактично – єдиним органом, який займався виявленням злочинів в економічній сфері і їх розслідуванням, в основній масі своїй, було Міністерство внутрішніх справ, а ще точніше – його оперативні підрозділи по боротьбі із розкраданням соціалістичної власності (скорочено-ОБХСС) та слідчі міліції. 

Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування у 2020 році (окремо по кожному правоохоронному органу: (НПУ, ДФС, СБУ, НАБУ, ДБР)

   Протягом останніх 6 років, так званого, «реформування» органів правопорядку, перш за все, під приводом приведення їх діяльності до «європейських стандартів», навпаки призвело до зростання випадків зловживання органами досудового розслідування і прокуратури своїми повноваженнями на шкоду конституційним правам і свободам громадян. На превеликий жаль, таке стало можливим і по тій причині, що наші «реформатори» як у владі, так і з числа представників іноземних держав  в лиці «грантоїдів»  та різного роду «міжнародних експертів», діяльність яких щедро фінансується із-за меж нашої країни, зуміли нав’язати нашому суспільству думку про те, якщо відносно будь-якої особи зареєстрували кримінальне провадження в ЄРДР, чи назвали її в ЗМІ злочинцем або корупціонером та провели у неї обшуки, чи, затримали як підозрюваного, вручили повідомлення про підозру, а тим більше, коли відносно неї судом було обрано виняткову міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то це однозначно вже свідчить про те, що вона винна у вчиненні злочину, в т.ч. і корупційного, ще задовго до винесення обвинувального вироку суду! Тобто, наших довірливих громадян зуміли переконати в тому, що для визнання тієї чи іншої людини злочинцем органам досудового розслідування і прокуратури не потрібно ретельно перевіряти в ході досудового розслідування заяви і повідомлення про злочини, не треба займатися кропітким збиранням, закріпленням, перевіркою та належною оцінкою відповідних доказів вини чи невинуватості людини в порядку, передбаченому КПК України! І при цьому, з іншого боку, названим вище «реформаторам» вдалося нав’язати довірливим українцям і думку про те, якщо прокурор відмовився погоджувати чи підписувати підозру конкретній особі, яку вже в ЗМІ «призначили» злочинцем, або суддя, наприклад, відмовивсь брати під варту таку особу, то таким прокурорам і суддям, а їх, на жаль, подавляюча меншість,  одразу «одягали» ярлики «корумпованих» та «недоброчесних» або звинувачували у всіх інших «гріхах». Все це в сукупності неминуче призвело до формування обстановки, при якій сьогодні органам досудового розслідування і прокурорам не обов’язково потрібно працювати напружено, понаднормово, не рахуючись із особистим часом, для того, щоб зібрати необхідні і достатні докази винуватості чи невинуватості особи, щоб переконати в цьому, в першу чергу, суд. Сьогодні, на жаль, цілком достатньо просто «облити брудом» будь-яку людину в ЗМІ, назвати її злочинцем та корупціонером, після чого поспіхом аби як провести досудове розслідування, якщо його можна так назвати, висунути нашвидкуруч складену безграмотну і необгрунтовану підозру, а в значній частині випадків навіть і направити бездоказовий, побудований на припущеннях і домислах, обвинувальний акт до суду, де обвинувачений буде змушений роками доводити свою невинуватість! Прикладів такого свавілля безліч. Найбільш «свіжим» прикладом незахищеності наших громадян від беззаконня наших правоохоронців та прокурорів може бути кримінальне провадження стосовно названих вже на прес-конференції з участю Президента України «вбивцями П.Шеремета» - гр-н Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, де керівниками групи прокурорів були Генпрокурор Р.Рябошапка та його перший заступник В.Касько, а інший заступник Генерального прокурора Віктор Чумак, не будучи в групі прокурорів та без ознайомлення з матеріалами цього провадження, на підставі лише клопотання слідчого, особисто продовжив строки досудового розслідування. Більше того, останній не так давно в інтерв’ю виданню «Тиждень» визнав навіть те, що дане кримінальне провадження взагалі є «політично мотивованим», а кричущі юридичні помилки в ній, допущені Рябошапкою, Каськом і ним самим, (дослівно) «потягли за собою прийняття абсолютно несправедливих або неправосудних рішень. Це політичний тиск і свавілля».

   Таким чином, скоріше нашим недругам, а не «партнерам», вдалося добитися відсутності в українському суспільстві нетерпимості до порушення органами досудового розслідування і прокуратурою вимог закону, в т.ч. і  щодо дотримання прав і свобод людини. Тому і не дивно сьогодні чути з екранів телевізора, навіть від досить авторитетних журналістів, пропозиції до підозрюваних чи осіб, яких в порушення їх прав і свобод переслідують правоохоронці, не висловлювати претензій до слідчих та прокурорів, і (дослівно), «якщо ти не винний, то іди в суд доводити свою невинуватість», не усвідомлюючи, що в Україні громадяни не повинні доводити свою невинуватість, і що це обов’язок як раз органів досудового розслідування і прокуратури. Але, найнеприйнятнішим є те, що сьогодні в Україні в результаті проведення, так званих, «реформ» ніхто не може протидіяти беззаконню на стадії досудового розслідування, адже прокуратура навмисне і свідомо була позбавлена можливості здійснювати нагляд за дотриманням законів під час досудового розслідування, бо в її арсеналі тепер відсутні будь-які засоби чи важелі впливу на слідчих і оперативних працівників, чи тим більше, їх керівників, які систематично і відкрито порушують вимоги кримінального процесу, в т.ч. права та свободи громадян, а також демонстративно не виконують законні вимоги прокурора. В той же час, необґрунтовано розширений контроль за додержанням законності на стадії досудового розслідування чомусь покладений на суди, які в силу завантаженості, хаосу і безладу в результаті постійних «реформ» і в їх системі не можуть належним чином виконувати цю функцію, та якщо чесно, не повинні цим займатись.

   Перераховане вище, в сукупності з іншими чинниками, і сприяє погіршенню стану дотримання прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, а головне, стимулює слідчих та прокурорів свідомо і надалі безкарно порушувати вимоги кримінального процесу.

   Про погіршення ситуації з правами людини повідомляє і «Інтерфакс-Україна» з посиланням на дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Згідно цих даних, 83,9% опитаних респондентів вважають найбільш важливою цінністю для прав людини - свободу, 72,5% – справедливість, 63,5% – безпеку та 60,4% – гідність. А серед найважливіших прав людини 80,2% респондентів обрали право на життя, 54,6% – право на свободу та особисту недоторканність та 53,7% – право на справедливий суд.

   Тобто, найбільш цінними для громадян продовжують залишатись саме свобода, справедливість і безпека, а серед найважливіших прав людини респонденти обрали не тільки право на життя, а і право на свободу і особисту недоторканість та право на справедливий суд.

   Що стосується стану дотримання прав людини в Україні, то за 5-ти бальною шкалою 25,8% громадян вказали,  що ситуація з цим погіршилася, значна частина вважають, що в цьому плані нічого не змінилося і лише 18% визнали, що з одними правами ситуація покращилась. Саме про негативний стан дотримання прав і свобод громадян під час досудового розслідування за 2020 рік свідчить і проведений мною аналіз.

Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні протягом останніх 6-ти років вона стала навіть однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку держави та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорять, ніж її вирішують.

Так вже влаштовано суспільне життя людей, що найбільше від корупції потерпають саме пересічні громадяни, а найбільшу вигоду від її існування мають ті, хто знаходиться «при владі». У цьому її особливий злоякісний характер.

Свобода полягає в тому,

щоб залежати тільки від законів (Вольтер)

Я кожного року продовжую повторювати для нашої влади, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Організована злочинність протягом, як мінімум, кількох десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не є винятком, на жаль, і Україна. Організовані злочинні спільноти, які діють в Україні, охопили найприбутковіші злочинні ринки (сфера економіки та господарської діяльності, фінансів, в т.ч. банківської діяльності, використання бюджетних коштів, видобування корисних копалин, тобто, в першу чергу ті, які тісно пов’язані з корупцією). Сьогодні ні в кого немає сумнівів, що торгівля людьми, зброєю, наркотиками, неконтрольоване державою виготовлення сигарет та спиртних напоїв також знаходиться в руках організованих злочинних угрупувань та злочинних організацій. Але, особливою специфічною діяльністю організованої злочинності в Україні є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) і злочинних організацій (далі – ЗО) із органами влади, в т.ч. і правопорядку, як це не сумно визнавати.

Не дивлячись на щорічне погіршення ситуації навколо діяльності органів правопорядку, прокуратури і судів, в першу чергу, через постійні намагання їх «реформувати», що триває як мінімум останні 6-ть років, я продовжую свої дослідження проблеми дотримання прав і свобод громадян в сфері правоохоронної діяльності, на що ні попередня влада, ні нинішня взагалі не звертають будь-якої уваги.

Живемо в досить не простий час: і війна на Сході, і економічна розруха, і безробіття, і низький рівень соціальної захищеності, і напружена політична ситуація. Але, ще гірше, це відвертий правовий нігілізм, ігнорування законів, в тому числі і з боку влади, як виконавчої та законодавчої, так і судової. Про це я говорю, як правник, як правоохоронець в минулому, бо аналізую останні 4-ри роки, як стан злочинності в державі і протидії їй, так і ситуацію із дотриманням прав і свобод громадян під час досудового розслідування, в чому вважаю себе достатньо професійним експертом. В усі минулі роки я презентував свої дослідження на круглих столах, науково-практичних конференціях, але в цьому році це не вдалось реалізувати із-за карантину. Тому, вибачте, змушений проінформувати про результати своїх досліджень по відеотрансляції.

Тепер по суті проблеми.

Про нищівні наслідки як для прокуратури, так і для всіх органів досудового розслідування нашої держави, неконституційного закону, який був прийнятий нинішньою Верховною Радою серед першочергових законопроектів нинішнього Президента України, якого, я впевнений, відверто «підставили», я писав і говорив неодноразово. Частина читачів і слухачів реагували на це по різному. Зацікавлені в продовженні руйнування української держави звичайно намагались мої доводи спростувати, але це робили не професійно і не кваліфіковано, тим більше, коли вони самі приймали в цьому особисту участь, не маючи будь-якого досвіду в цій галузі діяльності. Більше того, коли у таких моїх опонентів не було в арсеналі їх рівня світогляду належної підготовки і мотивації, то вони навіть опускались до з’ясування особистих стосунків та примітивних образ.

Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні протягом останніх 6-ти років вона стала однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку держави та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорили, ніж її вирішували. Підкреслюю, діяльність української влади у сфері протидії з корупцією була здебільшого імітацією! Тому, недарма в 2017 році Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2145 продовжувала оцінювати корупцію в Україні як «широко розповсюджену» (п.10).

І, не дивно, що за даними Індексу сприйняття корупції 2019 року Україна посідала 126 місце зі 180 країн. Поруч з нами у рейтингу — Киргизстан, Азербайджан та Джибуті.

Я вже говорив, що епідемія корона вірусу рано чи пізно закінчиться, а українцям потрібно продовжувати жити і при тому – активно, щоб забезпечити собі нормальні умови для проживання після вимушених прогулів на роботі. Можна сьогодні лише уявити, яка ситуація буде на ринку праці, коли економіка і бізнес фактично стоять, безробіття зростає, подавляюча більшість наших громадян не заробляє, а лише тратить те, що зберігали на «чорний день»