Чи забезпечує держава права і свободи громадян щодо захисту їх життя і здоров’я від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку?

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Обов’язок боротьби зі злочинністю Основним Законом України покладено на Кабінет Міністрів України (ст. 116).

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належить виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля та з інших питань.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, в т.ч. належить:

-         вжиття заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції;

-         організація фінансового і матеріально-технічного забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є центральним органом держави, на який покладено обов’язок організації, координації і контролю щодо боротьби зі злочинністю, запобігання і протидії корупції, а отже і захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку.

Одним із способів реалізації обов’язку держави щодо боротьби зі злочинністю є розроблення та виконання державних цільових програм боротьби зі злочинністю.

Така програма була прийнята, зокрема, Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року №3325-XII.

В преамбулі зазначеної Програми було вказано, що «криміногенна ситуація, яка склалася в Україні на той час, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності зумовлене кризовими явищами в політичному і економічному розвитку, в усіх сферах суспільного життя, правовим  нігілізмом, фактичною безконтрольністю за підприємницькою, кредитно-фінансовою та банківською діяльністю. Спад виробництва та пов'язане з ним зростання безробіття зумовили стрімке зростання крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагательства, убивств; вчинення корисливих злочинів все частіше поєднується з використанням вогнепальної та холодної зброї. Поширюються корупція, відмивання незаконно отриманих грошей, інші злочини у сфері господарювання. Виявляється тенденція злиття загальнокримінальної та організованої злочинності, дедалі більше у злочинну діяльність втягується молодь.

Гострота криміногенної обстановки вимагає вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити її стабілізацію у найближчі три роки. Пріоритетну увагу за цих умов повинно бути віддано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконаленню   системи профілактики правопорушень, посиленню боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпеченню охорони громадського порядку та громадської безпеки.»

До речі,  складається таке враження, що наведена оцінка давалась нинішній криміногенній ситуації в нашій державі.

В подальшому, Указом Президента України від 17.09.1996 837/96 було затверджено Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки.

Зазначена програма, спираючись на закріплену Конституцією України соціально-правову та економічну політику держави, визначала основним стратегічним завданням дальше вдосконалення практичної діяльності відповідних органів у зміцненні правопорядку і законності, повсюдне налагодження системи профілактики правопорушень та широкий наступ на злочинність, з одночасним належним забезпеченням конституційного ладу, прав і свобод людини та економічної безпеки держави.

На превеликий жаль, слід визнати, що тоді була прийнята друга і остання така програма, строк виконання якої закінчився ще в далекому 2000 році. Тобто, з 2000 року по теперішній час в Україні не прийнято жодної програми боротьби зі злочинністю, хоча підстав для цього було і є більше, чим достатньо.

В свою чергу, відсутність в державі програми боротьби зі злочинністю знімає з Уряду обов’язок звітувати про проведену роботу на вказаному напрямку, а це позбавляє Верховну Раду України, Президента України та й народ України, як єдине джерело влади, реально оцінити роботу вищого органу виконавчої влади з питань організації, координації і контролю щодо боротьби зі злочинністю, запобігання і протидії корупції, а отже і захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку.

З наведеного можна зробити висновок, що бездіяльність Кабінету Міністрів в цьому плані може свідчити про відсутність державної політики у боротьбі з цим явищем, а отже і невиконання державними органами покладених на них Конституцією України обов’язків щодо захисту найвищої соціальної цінності - людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки.

Більше того, відсутність державної політики у боротьбі зі злочинністю призводить до суттєвого погіршення боротьби з цим негативним явищем у всіх сферах.

На превеликий жаль, в останні роки правоохоронні органи замість націлення їх на посилення боротьби зі злочинністю дедалі більше залучаються до політичної боротьби та використовуються як засіб впливу на своїх політичних опонентів, а іноді навіть з метою «віджиму» бізнесу. Особливих «успіхів» в цьому плані досягнув бувший Президент України В. Янукович, який фактично зробив правоохоронні органи своїми власними.

Така політика неминуче призвела до зниження авторитету правоохоронних органів. Також потрібно мати на увазі, що правоохоронні органи та суди є частиною владної системи, тож ставлення громадян до них та оцінка їхньої діяльності значною мірою залежать і від ставлення громадян до влади в цілому. І тому не дивно, що рівень підтримки діяльності міліції, прокуратури і судів протягом останнього десятиліття стрімко знижується, за винятком хіба що початку 2005 року, коли очікування українців, пов'язані з приходом до влади «помаранчевої» політичної коман­ди, зумовили істотне зростання рівня підтримки діяльності, в тому числі і правоохоронних органів і судів.

На жаль, негативна оцінка діяльності правоохоронних структур та судів значною мірою зумовлена і розв’язаною  в Україні протягом останнього року масовою компанією з метою переконати суспільство у абсолютній їх корумпованості (що, до речі, робиться з порушенням принципів верховенства права та презумпції невинуватості).

Треба бути об’єктивним і визнати, що відсутність державної політики у сфері боротьби зі злочинністю яскраво проявилась останнім часом у безсистемних, суперечливих, непродуманих та, в багатьох випадках, взагалі неприйнятних способах і формах реформування правоохоронної системи, в більшій мірі своїй - шляхом повної ліквідації одних та (або) створення інших, а головне – через масове звільнення найбільш  досвідчених та професійно підготовлених працівників, здатних протидіяти розгулу злочинності.

Для прикладу, після прийняття Верховною Радою змін до законів, якими, у тому числі, ліквідовано підрозділи УБОЗ (управління боротьби з оргзлочинністю), ніхто з реформаторів так і не взявся пояснити громадськості: з якою метою було ліквідовано цю службу (може в державі подолано оргзлочинність?), який із правоохоронних органів в подальшому буде продовжувати боротьбу із організованою злочинністю і т.д.

І це в той час, як такі спецпідрозділи, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, існують у правоохоронних структурах практично всіх країн Європи.

З назви цього підрозділу було видно, що головні його пріоритети - це знешкодження злочинних угруповань як загальнокримінальної, так і економічної спрямованості. Поле діяльності цих спецпідрозділів було безмежне, ними викривалися та знешкоджувалися банди, рекетирські угруповання, організовані розкрадачі державного та колективного майна, злочинні групи, що займалися торгівлею людьми, нелегальною міграцією, розповсюдженням наркотиків, а також міжнародні угруповання. Одним з головних напрямків роботи УБОЗу була і боротьба з корупцією. За роки існування цих підрозділів значна частина їх працівників накопичила необхідний (якщо хочете відверто, то безцінний) досвід та масив інформації про діяльність злочинних угрупувань, їх економічне підґрунтя, підготувала та навіть ввела в середину до цих угрупувань своїх агентів та довірених осіб.

Нехай мені вибачить Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, але його твердження: «Справжнім оперативникам і спецам, які реально борються з бандитизмом, переживати не варто. Вони будуть переведені до складу карного розшуку. Справжніх фахівців будемо берегти» не ґрунтуються на реаліях сьогодення.

Перш за все, хочу зауважити, що  у карного розшуку зовсім інші завдання і можливості. Оперативний працівник, який працює «на землі», має одночасно шукати і злодюжок, що поцупили на горищі білизну, і затримувати пияка, який побив дружину, і шукати викрадачів автомобіля, чи розкривати квартирну крадіжку. Може він би й хотів (якщо має для цього необхідний досвід, в чому я сумніваюсь) та не матиме часу і можливостей для розробки лідерів та членів організованих злочинних угруповань, тим більше, якщо ці угруповання транснаціональні. А хто ж тоді буде займатися виявленням і документуванням організованих злочинних груп в сфері економіки?

Заяви заступника міністра внутрішніх справ Еки Згуладзе в унісон з Арсеном Аваковим  про те, що замість численних спецпідрозділів, мовляв, створять єдину спецслужбу на зразок американського SWAT, не дає відповіді на поставлене питання. Наскільки відомо, SWAT — штурмова група американської поліції, яка займається лише силовою підтримкою оперативних працівників, які повинні викривати банди, злочинні організації чи ОЗГ, здійснюючи оперативні заходи з метою документування їх злочинної діяльності.

Так, може й потрібно було реформувати УБОЗи, але ліквідовувати їх – це помилка, яка буде дорого коштувати суспільству і державі. У складі УБОЗу були унікальні підрозділи, зокрема, та ж кримінальна розвідка, яка створювалася по зразкам американського ФБР та німецької ВКА. Цей підрозділ був вкрай важливим для правоохоронної системи.

Необхідно також було врахувати, що організована злочинність зараз змінилася. В тіні перебуває до 60% економіки країни, щорічно з легального обігу виводяться в тінь десятки мільярдів доларів. Особливо це помітно у сфері енергетики. Керують цим злочинним процесом люди, які мають «дах» у різних владних кабінетах. Однак, всі ці обставини були проігноровані, коли ліквідували УБОЗи.

Також, серед причин погіршення роботи правоохоронних органів можна назвати і їх хронічне недофінансування, в результаті чого правоохоронці у переважній більшості випадків не мають засобів, необхідних для виконання безпосередніх службових обов’язків, і змушені придбавати їх за власний кошт, включаючи транспорт, пальне, папір, оргтехніку тощо.

Наступна причина - мізерна заробітна плата правоохоронців. Даний фактор, враховуючи необхідність витрачати власні кошти на придбання засобів праці, змушує працівників правоохоронних органів вишукувати додаткові засоби для існування та виконання службових обов’язків. Про яку реальну боротьбу із злочинністю можна говорити, якщо слідчий райвідділу внутрішніх справ одержує зарплатню в сумі 2200 грн., в зв’язку з чим в низовій ланці в системі МВС практично скрізь є недокомплект слідчих підрозділів, а тому на працюючих слідчих є велике навантаження, а тому є велика їх плинність. Не краща ситуація в органах прокуратури, особливо на місцях де робота фактично згорнута у зв’язку із ліквідація ми та об’єднанням місцевих прокуратур, тривалими процесами проведення відборів керівників місцевих прокуратур та скороченням рядових прокурорів, яким і до сьогодні обіцяні десятки тисяч гривень зарплат і не думають виплачувати.

Ну і не останнє місце серед цього негативу займає і незадовільна політика підбору, виховання і розстановки кадрів.

До речі, кадрову політику у правоохоронних органах взагалі можна виділяти як одну з основних причин погіршення їх діяльності. Сюди входить і  порушення вимог закону при прийнятті на службу; і наявність корупційних складових при призначенні на посади та підвищенні по службі, в результаті чого частину відповідальних посад займають некомпетентні особи, які, у більшості своїй, увесь свій «талант» та енергію спрямовують на «заробіток» коштів за рахунок перебування на посаді, використовуючи свій вплив як на громадян, так і на підлеглих для отримання матеріальних благ, а не на боротьбу зі злочинністю; і відсутність системи фахової підготовки правоохоронців, або її недостатній рівень; і низькі моральні якості працівників правоохоронних органів та формальний підхід до виконання службових обов’язків; і корумпованість та низький професійний рівень керівників правоохоронних органів, і т.д.

Так широко розрекламовані «реформи» прокуратури і органів внутрішніх справ нічого позитивного в частині посилення боротьби зі злочинністю, в т.ч. і корупцією, однозначно не принесуть.

Складається враження, що при реформуванні структури правоохоронних органів «реформатори» керувалися не потребою оптимізації їх діяльності та покращення її якості, а бажанням позбавитися одних людей і заповнити їх посади іншими, а може навіть створити посади  під конкретних осіб, а тим більше - створити підрозділи, які будуть працювати для підняття іміджу чи задоволення особистих потреб таких «реформаторів».

Хто, наприклад прорахував, чи зменшилась кількість ДТП, в т.ч. і зі смертельними випадками, на автошляхах після ліквідації ДАІ і створення так званої «поліції»; чи зменшилась вулична злочинність, чи зменшилась кількість угонів автотранспорту в результаті таких реформ? Ні, ніхто цього не зробив, бо результати прямо протилежні.

Не слід забувати і про те, що, незважаючи на наявність до теперішнього часу в ст. 121 Конституції України п'ятої функції прокуратури, а саме: нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, законодавці в порушення вимог ст. 8 Основного Закону протиправно виключили в новоприйнятому Законі «Про прокуратуру» ці повноваження з вичерпного переліку функцій органів прокуратури (реалізація саме цієї функції дозволяла органам прокуратури ефективно виявляти злочини в сфері службової та господарської діяльності), з одночасними ліквідаціями, реорганізаціями та скороченням штатів  раніше діючих контролюючих органів, які до цього теж надавали суттєву допомогу правоохоронцям у боротьбі із злочинністю.

І, насамкінець, ефективним інструментом по боротьбі зі злочинністю є координація роботи правоохоронних органів у цьому напрямку, яку повинні здійснювати органи прокуратури. Разом з тим, як на загальнодержавному рівні, так і на рівні областей така координація протягом останнього року практично не проводилась (прошу не плутати координацію і взаємодію по окремих кримінальних справах), а тому склалася ситуація, коли кожен правоохоронний орган перед обличчям загрозливих тенденцій в розвитку злочинності залишається наодинці, тобто кожен «сам по собі».

З урахуванням викладеного вище, категорично стверджую, що вказані вище недоліки і прорахунки з боку держави неминуче призвели і до негативних тенденцій в стані і структурі злочинності, і головне - в частині протидії їй з боку правоохоронних органів.

Для підтвердження своїх висновків зупинюся лише на деяких статистичних даних про стан злочинності та протидії їй, в т.ч. організованій та корупції, на території України протягом 2013 - 2015 років.  

Так, зокрема, рівень кримінальних правопорушень у державі на 10 тис. населення за останні роки стабільно зростає. Якщо у 2012 році він становив 97,4 (проти 104,1 у 2011 році, або -6,4%), тобто мав деяку тенденцію до зниження, то у 2013 році цей показник становив вже 123,7, у 2014 році – 123,1 і лише за 6 місяців 2015 року цей показник сягнув вже 70,1 (за 6 місяців 2014 року він становив 67,1).

З облікованих у 2013 році кримінальних правопорушень (без урахування закритих за реабілітуючими підставами)  майже третину (30,1%) складали тяжкі (156 131, або 27,7%) та особливо тяжкі (13 776, або 2,4%) злочини.

У 2014 році суттєво зросла кількість особливо тяжких (з 13776 до 25872, або на 87,8%) кримінальних правопорушень. Питома вага таких злочинів  в загальній структурі злочинності зросла більш як удвічі (з 2,4% до 4,9%)!!!

Ця тенденція спостерігається і у 2015 році. Так, за 6 місяців 2015 року збільшилася кількість особливо тяжких (12055 проти 10674 за аналогічний період 2013 року, або на 12,9%) злочинів. Питома вага таких злочинів теж відповідно збільшилась (з 3,5% до 4,0%).

Більше того, у 2014 році у 26 регіонах України, тобто майже по всій державі, зафіксовано зростання і кількості тяжких злочинів. В  загальній структурі злочинності  також відбулося зростання (з 27,7% до 29,1%) частки тяжких злочинів.

За 6 місяців 2015 року по всій державі також відмічається зростання тяжких злочинів (з 81 420 до 90 230, або на10,8%). Частка тяжких злочинів у загальній злочинності також збільшилась (з 26,6 до 29,9%).

Зокрема, якщо у 2013 році спостерігалося деяке зниження, в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року, числа скоєних очевидних умисних вбивств (2042 проти 2163, або  на 5,6%), то у 2014 році їх кількість зросла майже у два з половиною рази - 4920 (проти 2042)!!!

За 6 місяців 2015 року також спостерігається тенденція до зростання скоєних очевидних умисних вбивств (1973 проти 1789 за 6 місяців 2014 року, або на 10,3%).

У 2014 році більш ніж в чотири рази збільшилось число злочинів проти волі, честі та гідності особи (з 483 до 2202). За 6 місяців 2015 року цей показник також виріс (з 546 до 636, або на 16,5%).

Катастрофічно зростає кількість випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини. У 2014 році цей показник збільшився в сім разів! порівняно з 2013 роком (з 283 до 1974), а за 6 місяців 2015 року знову виріс на чверть порівняно з аналогічним періодом 2014 року (524 проти 422, або на 24,2%).

Якщо у 2013 році відбулося незначне зниження кількості розбійних нападів (2856 проти 3231, або менше на 11,6%), то у 2014 році вони зросли більше як на третину (3895 проти 2856, або на 36,4%). І хоча за 6 місяців 2015 року їх кількість в цілому дещо зменшилася загалом по державі (1698 проти 1748, або на 2,9%), то, водночас, в багатьох регіонах України спостерігається значне збільшення кількості цих особливо небезпечних злочинів.

 

Яскравим прикладом погіршення протидії з боку правоохоронних органів розвитку злочинності є такі статистичні дані.

Так, у 2013 році кількість викритих правоохоронцями злочинів у сфері господарської діяльності була незначною (виявлено 11 104 або 2,0% від усіх облікованих кримінальних правопорушень), проте у наступних роках вона стала знижуватись ще стрімкіше.

Вже у 2014 році кількість виявлених злочинів даної категорії скоротилася майже на чверть (8418 проти 11104, або  на 24,2%)і їх частка у загальному масиві облікованих злочинів стала ще меншою (1,6%).

За 6 місяців 2015 року число викритих злочинів у сфері господарської діяльності також продовжує зменшуватися (4701 проти 5590, або на 15,9%). Їх частка у загальному масиві облікованих залишається також незначною (1,6%).

У структурі кримінальних правопорушень у цій сфері у 2014 році викрито всього 296 (проти 291 у 2013 році) фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, 858 (проти 891 у 2013 році) – фіктивного підприємництва, 347 (проти 337 у 2013 році) – шахрайств з фінансовими ресурсами та всього  34 (проти 48 у 2013 році) – нецільового використання бюджетних коштів.

Хіба такі показники щодо протидії цій категорії злочинності можуть реально віддзеркалити дійсний стан злочинності в цій сфері? Звичайно, що ні. У 2015 році по більшості напрямків ці показники продовжують зменшуватися. Так, за 6 місяців 2015 року у структурі кримінальних правопорушень у цій сфері викрито всього 120 (проти 203 у 2014 році), тобто майже вдвічі менше, фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, 88 (проти 193 у 2014 році, тобто зниження більше чим удвічі) шахрайств з фінансовими ресурсами та лише 7 (проти 21, тобто зниження втричі) – нецільового використання бюджетних коштів. Така статистика об’єктивно свідчить про фактичне згортання роботи як правоохоронних, так і контролюючих органів в частині виявлення та протидії злочинності в сфері господарської діяльності.

Разом з цим, на превеликий жаль, знову ж таки - через непродумані реформи правоохоронної системи, продовжує стабільно зростати кількість злочинів проти громадської безпеки.

Так, у 2014 році вони виросли наполовину (11947 проти 7772 у 2013 році, або на 53,7%), за 6 місяців 2015 року - на 29,3% порівняно з аналогічним періодом 2014 року (6768 проти 5236).

Зокрема, у 2014 році більш ніж на дві третини зросло число незаконних заволодінь транспортними засобами (з 6794 в 2013 році до 12644, або на 86,1%), а в окремих регіонах – в кілька разів. Тим більше, що тенденція до зростання злочинів цієї категорії спостерігалася у всіх регіонах держави. І тому не дивно, що за 6 місяців 2015 року кількість правопорушень даної категорії продовжує збільшуватись (з 4752 до 5154, або на 8,5%).

Поряд з тим, залишалась незначною у 2013 році і питома вага виявлених кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин – 6,0% (33 982). До речі, вимушений звернути увагу, що кількість виявлених кримінальних правопорушень у цій сфері з наступними роками постійно скорочується, що аж ніяк не відповідає стану розгулу наркоманії в державі.

Так, у 2014 році кількість виявлених кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин  знизилася (30 494 проти 33 982)  на 10,3%.

Зменшилася вона і у 2015 році. За 6 місяців вказаного року викрито 14 470 проти 17 255, або на 16,1% менше.

У 2013 році більш ніж на третину скоротилося порівняно з аналогічним періодом 2012 року число викритих правопорушень щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, особливо -  збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, (9430 проти 14621, або на 35,5%).

У 2014 році число викритих правопорушень щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів також зменшилося (8412 проти 9430, або на 10,8%) і продовжувало зменшуватися у 2015 році (за 6 місяців 4509 проти 5169 за 6 місяців 2014 року, або  на 12,8%).

Не дивлячись на ці явно негативні тенденції в розвитку злочинності, пов’язаної із обігом наркотиків, проводимі сьогодні реформи в органах МВС теж не дають підстав очікувати на покращання.

Лише 2,9% (16 586) від загальної кількості облікованих складали виявлені кримінальні правопорушення, вчинені у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг та їх кількість з наступними роками продовжує також зменшуватися - 15560  у 2014 році проти 16586 у 2013 році, або  на 6,2%, 9810 за 6 місяців 2015 року проти 11044 за 6 місяців 2014 року, або на 11,2%.

        

Спостерігається стабільне зниження викритих кримінальних правопорушень, пов’язаних з хабарництвом та одержанням неправомірної вигоди.

Так, у 2013 році було викрито лише 2273 кримінальних правопорушень, пов’язаних з хабарництвом та одержанням неправомірної вигоди, з яких 1683 (74,0%) – за фактом одержання хабара та прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

У 2014 році їх викрито ще менше -  2219 (проти 2273, або - 2,4%), з яких 1535 (69,1%)– за фактом одержання хабара та прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

За 6 місяців 2015 року викрито лише 1441 кримінальних правопорушень (проти 1639 за 6 місяців 2014 року, або -12,1%), пов’язаних з хабарництвом та одержанням неправомірної вигоди, з яких 1051 (73%) – за фактом одержання хабара та прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

 

Не кращою, відповідно, була і результативність органів досудового слідства, не дивлячись на всі потуги, обіцянки і запевняння «реформаторів».

Якщо у 2013 році у 250 460 кримінальних правопорушеннях (їх питома вага становила 39,7%) особам вручено повідомлення про підозру, то у 2014 році таких повідомлень про підозру вручено у 221 998 кримінальних правопорушеннях, що менше на 11,4%. Питома вага таких правопорушень у державі знизилась до 37,7%, що теж є меншою ніж у попередньому році.

За 6 місяців 2015 року повідомлень про підозру вручено у 115 972 (проти 120 969, або -4,1%) кримінальних правопорушеннях. Питома вага таких правопорушень у державі становила ще менше - 32,3% (проти 33,2%).

Таким чином, спостерігається стала тенденція до зменшення щорічно кількості кримінальних правопорушень, де особам вручаються повідомлення про підозру, що свідчить про погіршення ефективності роботи органів досудового слідства всіх правоохоронних відомств.

 

Поступово також зменшується кількість кримінальних проваджень, скерованих прокурорами до суду.

Так, за результатами досудового розслідування у 2013 році до суду скеровано кримінальних проваджень щодо 250 913 злочинів, або 37,7% від усіх облікованих (1 553 056).

У 2014 році  до суду скеровано кримінальних проваджень щодо 217 486 злочинів, або 33,9% від усіх облікованих (1 137 436).

За 6 місяців 2015 року до суду скеровано проваджень щодо 114 216 (проти 123805, або -7,7%) злочинів, або 28,2% (проти 29,2%) від усіх облікованих (533 839).

Про погіршення ефективності діяльності органів досудового розслідування може свідчити і та обставина, що починаючи із 2013 року, зростає відсоток закритих кримінальних проваджень.

Зокрема,  в 2013 році мало місце зростання (з 39,3% у березні до 63,7% у грудні) відсотка кримінальних правопорушень (проваджень), у яких прийнято рішення про закриття з реабілітуючих підстав (989 496), у зв’язку із відсутністю у діях особи ознак події чи складу кримінального правопорушення.

Аналогічна ситуація спостерігалася і у 2014 році, коли у кожному другому зареєстрованому правопорушенні прийнято рішення про закриття за реабілітуючими підставами (608 297, або 53,5%).

Тільки за 6 місяців 2015 року по кожному третьому зареєстрованому правопорушенню (43,5%) прийнято рішення про закриття з реабілітуючих підстав (232 389).

В той же час, за цей період збільшується кількість кримінальних проваджень, у яких слідчими не прийнято рішення.

Так, на кінець звітного періоду 2013 року слідчими не прийнято кінцевого рішення у 332 291  (21,4%) кримінальному правопорушенні, з них: у 4374 фактах смерті людей та зникнення безвісти, у тому числі 504 умисних вбивствах, 170 345 крадіжках, 13599 грабежах, 669 умисних тяжких тілесних ушкодженнях та 1069 розбійних нападах. Кидається у вічі, що у понад трьох чвертях (262 063 або 78,9%) таких правопорушень після реєстрації пройшло вже більше двох місяців без оголошення підозри, продовження чи зупинення слідства.

У 2014 році число кримінальних правопорушень, у яких на кінець звітного періоду не прийнято кінцевого рішення, продовжує збільшуватись (337 319 проти 332 291 у 2013 році, або більш ніж на 1%). Їх питома вага теж більша ніж торік (29,7% проти 21,4%). У структурі таких правопорушень без прийнятого рішення залишилися 10104 фактів смерті людей та зникнення їх безвісті, що майже в 2,5 рази більше ніж в минулому році, у тому числі 3495 (проти 504 у 2013 році, тобто майже у сім разів більше) умисних вбивств, 159316 крадіжок (проти 170345 у 2013 році), 13387 грабежів (проти 13599 у 2013 році), 1110 умисних тяжких тілесних ушкоджень (проти 669 у 2013 році, тобто майже вдвічі більше) та 2374 розбійних напади (проти 1069 у 2013 році, тобто більше ніж удвічі).

За 6 місяців 2015 року число кримінальних правопорушень, у яких на кінець звітного періоду не прийнято кінцевого рішення, фактично залишилось на однаковому рівні із аналогічним періодом 2014 року (213235 проти 213355 у минулому році). Але, як показує практика, ця цифра у другому півріччі скоріш за все буде набагато гіршою.

У структурі правопорушень цієї категорії без прийнятого рішення у 2015 році залишилися 4648 фактів смерті людей та зникнення їх безвісти, у тому числі 1466 умисних вбивств (проти 501 у 2014 році, тобто майже втричі більше), 105127 крадіжок проти 143 088 у 2014 році), 56354 грабежів (проти 8960 у 2014 році, тобто майже в 7 разів більше), 495 умисних тяжких тілесних ушкоджень (проти 673 у 2014 році) та 958 розбійних нападів (проти 798 у 2014 році).

Поряд з погіршенням результативності і ефективності в діяльності правоохоронців і, зокрема, слідчих, на жаль, погіршується ситуація і з дотриманням прав і свобод громадян на стадії досудового слідства.

Так, з кожним роком стрімко зростає кількість осіб, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності, що повинно викликати у органів влади суттєву тривогу (про яку євроінтеграцію тоді можна говорити).

Так, якщо у 2013 році судами було виправдано 117 осіб, то у 2014 році їх кількість сягнула вже 380, а лише за шість місяців 2015 року їх було вже 197 осіб.

Якщо у 2013 році за реабілітуючих підстав було закрито 87 кримінальних проваджень, то у 2014 році їх кількість сягнула 722 (більш ніж у 8 разів!) і лише дещо зменшилась за 6 місяців 2015 року (137 кримінальних проваджень). Але і цю цифру за 1-ше півріччя поточного року не можна оцінювати об’єктивно, бо, як правило, у другому півріччі цей показник може бути значно гіршим.

 

Не викликає оптимізму і стан розкриття кримінальних правопорушень.

Відсоток розкриття кримінальних правопорушень у 2013 – 2015 роках, поряд з тим, що лишається досить низьким, продовжує погіршуватись.

Так, в 2013 році відсоток розкриття кримінальних правопорушень, облікованих в звітному періоді, за закінченими кримінальними провадженнями становив 44,5%.

В той же час, відсоток розкриття кримінальних правопорушень, облікованих протягом звітного періоду 2014 року, за закінченими кримінальними провадженнями, становив вже меншу цифру -  43,5%.

Відсоток розкриття кримінальних правопорушень, облікованих за 6 місяців 2015 року, за закінченими кримінальними провадженнями, становить лише 39,4%.

Продовжує залишатися невисоким і також зменшується відсоток розкриття кримінальних правопорушень минулих років. Якщо ще у 2014 році він становив 10,8%, то у 2015 році лише 3,5%!

 

Окремо хотілося б зупинитися на деяких категоріях злочинів, розкриттю і розслідуванню яких держава не приділяє необхідної уваги і зусиль.

Так, на превеликий жаль, в т.ч. і з наведених вище причин з кожним останнім роком робота правоохоронців щодо протидії організованій злочинності суттєво погіршується.

Так, якщо упродовж  2013 року всіма правоохоронними органами викрито 185 стійких злочинних угруповань, у тому числі 7 (3,8%) – злочинних організацій, то упродовж  2014 року викрито 166 стійких злочинних угруповань, з них лише 1 – злочинна організація, тобто в 7 разів менше!

Упродовж січня-червня 2015 року всіма правоохоронними органами викрито лише 89 стійких злочинних угруповань (проти 112 у минулому році), з них лише 1  злочинна організація.

 

Відповідно погіршився стан боротьби із організованою злочинністю в сфері корупції.

Так, у 2013 році правоохоронцями виявлено 33 організованих групи  з корумпованими зв’язками, з яких 16 діяли в органах влади та управління. Припинено злочинну діяльність 15 (8,1%) організованих груп у бюджетній сфері. Ці показники в послідуючі роки виглядають ще гірше.

У 2014 році відповідно 32, 14 та 18.

 У 2015 році відповідно 8, 2 та 2.

 

Ще менш результативні показники в частині викриття осіб, які вчинили ці злочини.

Так, у ході досудового розслідування у 2013 році встановлено 800 осіб, які вчинили злочини в складі ОЗУ, у 2014 вже 676, а у 2015 році тільки 369.

Звертає на себе увагу і той факт, що протягом 2013 – 2015 років правоохоронцями не викрито жодного організованого угруповання у сфері приватизації, нафтогазовій, металургійній промисловості та електроенергетичному комплексі!!!, що взагалі не відповідає реальній криміногенній ситуації в цих галузях економіки.

За результатами розслідування у 2013 році скеровано до суду з обвинувальними актами лише 217 проваджень про злочини, вчинені ОЗГ (з урахуванням кримінальних проваджень, виділених щодо осіб).

У 2014 році до суду з обвинувальними актами скеровано 213 таких проваджень.

Протягом 2015 року до суду з обвинувальними актами скеровано лише 114 проваджень.

За досліджуваний період теж постійно погіршується ефективність роботи правоохоронних органів держави з викриття та розслідування корупційних кримінальних правопорушень.

Так, якщо у 2013 році за результатами розслідування скеровано до суду з обвинувальним актом 1605 (проти 1877 у 2012 році, або -14,5%) кримінальних проваджень про корупційні діяння, то у 2014 році - 1506 (проти 1605, або -6,2%), а у 2015 році лише 945 таких проваджень.

Головне, що і очікувати покращення ефективності в розслідуванні даної категорії кримінальних правопорушень теж немає підстав, бо створене Національне антикорупційне бюро укомплектоване так званими детективами, які в подавляючій більшості ніколи не працювали в правоохоронних органах і не займались виявленням і розслідуванням службових злочинів, а тому не мають відповідного досвіду роботи, а тим більше -  в частині вчинення цих злочинів в організованих формах.

З викладеного вище вбачається, що держава, її вище керівництво повинні негайно вжити заходів на посилення боротьби із злочинністю та забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян.

 

О. Баганець

екс-заступник Генерального     прокурора України

заслужений юрист України

адвокат