Олексій Баганець
Адвокат, правозахисник

Депутатська недоторканність: безкарність чи гарантії виконання своїх повноважень?

21 грудня 2016
Депутатська недоторканність: безкарність чи гарантії виконання своїх повноважень?

Вже протягом декількох років в Україні серед експертів та політиків періодично то виникають, то затихають дискусії щодо скасування чи обмеження недоторканності народних депутатів, суддів всіх рівнів та Президента України. Особливо це питання загострилося останнім часом. 

Розуміючи очевидний факт політизації даної проблеми, одночасно необхідно погодитись і з тим, що частина народних обранців дійсно зловживають наданим правом, що призводить до їх безкарності та надмірного перебування «поза межами дії закону». Проте, при більш детальному аналізі існування саме в нашій країні, перш за все — депутатського імунітету, необхідно враховувати і ту обставину, коли наявність у народних обранців такого захисту є гарантією їх недоторканності, враховуючи ті конкретні умови, в яких їм приходиться займатись законотворчою діяльністю, яка, на превеликий жаль, безпосередньо пов’язана і з політичною діяльністю. Такі наші українські реалії.

Саме тому варто нагадати ідеологам та ініціаторам таких пропозицій, що недоторканність – це юридична гарантія правового статусу окремих категорій осіб (депутатів, суддів, Президента), що полягає в їх захисті від примусу та політичних переслідувань, в зв’язку із здійсненням покладених та притаманних саме їм повноважень. Тим більше, що прикладів подібних політичних переслідувань в Україні є більш ніж достатньо: це і необґрунтовані кримінальні переслідування Юлії Тимошенко і Юрія Луценко в часи Януковича, це і незаконні затримання і арешти народних депутатів вже нинішнього скликання Ігоря Мосійчука та Володимира Медяника, це і не зовсім переконливе подання ГПУ до Верховної Ради щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності того ж Вадима Новинського, це і сумнівні з точки зору відповідності вимогам закону проникнення і проведення слідчих дій у громадській приймальній народного депутата Сергія Лабазюка і інші.

Якби кому не хотілося це визнавати, але, на сьогоднішній день депутатська недоторканність діє як необхідний елемент статусу народного депутата України та є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення ним своїх повноважень, а тому і передбачає як звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках, так і особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням народного обранця особистих прав і свобод.

А виходячи з цього, обшук, затримання і арешт народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України (у відповідності до Регламенту) надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата»).

Дійсно, за визначенням Венеціанської комісії Ради Європи, у країнах, де дотримується принцип верховенства права та функціонують демократичні інституції, такий імунітет і не потрібен, тому що ризик втручання з боку інших гілок влади в діяльність законодавчого органу там дуже низький. Водночас, у країнах перехідного типу, де демократія лише на етапі розбудови, депутатів варто убезпечувати від переслідування з політичних мотивів та послаблення таким способом законодавчої гілки влади, адже звинувачення на адресу парламентарія можуть висувати дві інші гілки влади: судова чи виконавча.

Оскільки, Україна і відноситься до країн з таким перехідним статусом, можна зробити висновок, що скасування сьогодні у нашій державі інституту депутатської недоторканності може мати певні загрози для діяльності законодавчої гілки влади, а тому неминуче призведе і до блокування її роботи. Тому, я абсолютно погоджуюсь із тими експертами, які зазначають, що статус недоторканності захищає опозицію від утисків з боку правлячої більшості, убезпечує членів парламенту від судових рішень з політичних мотивів, захищає їх від неправомірного тиску з боку правоохоронців та виконавчої влади, що в Україні, на жаль, намагаються практикувати.

В зв’язку з цим, варто навіть звернути увагу на ті останні події, коли правоохоронці все частіше вриваються, в т.ч. і з застосуванням сили, в приймальні народних депутатів в приватних офісах під приводом обшуків причому із дозволу суду, інколи і в тих випадках, коли дозвіл на проведення таких процесуальних дій стосується іншої адреси, з порушеннями чинних вимог законодавства проводять ті ж слідчі дії з метою відшукання компромату саме на конкретного народного депутата, який не належить до провладних фракцій, вилучають звідтіля документи та електронні носії, які не обов’язково можуть мати інформацію про предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, яке розслідується.

Прикладом нехтування норм кримінального процесу правоохоронними органами є нещодавно проведені обшуки в аграрній фірмі, яка начебто належить народному депутату Сергію Лабазюку, Ви тільки вдумайтесь — в його приватному будинку і громадській приймальній, оскільки такі дії беззаперечно порушують його права як народного обранця, бо були здійснені без дотримання названої вище процедури, а тому перешкоджають безпосередньому здійсненню ним функцій, делегованим народом. Аналогічні обшуки проводились і детективами НАБУ в громадській приймальній народного депутата Олександра Онищенка ще до того, як Верховна Рада України дала згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності. Обшуки офіційних приймалень народних депутатів з відвертим нехтуванням закону і можливим тиском на конкретних народних обранців також проходили у нардепів Бориса Філатова та Вадима Новинського, коли озброєні силовики насильно утримували працівників приймалень і без будь-яких пояснень проводили усі можливі слідчі дії у таких кабінетах. І це все, повторюю, відбувається тоді, коли на захисті прав і інтересів парламентарів стоять нині діючі норми Конституції України та профільних законів про їх недоторканність. А уявіть тільки, яка хвиля порушень закону буде мати місце у разі їх скасування?!

Саме тому я також схиляюся до того, що реалізація сьогодні подібної ініціативи несе в собі відверту небезпеку для держави і суспільства, бо дозволить перетворити діяльність вищого законодавчого органу, який виконує ключову функцію держави — формування правової системи, на хаос. А головне, позбавлення чи навіть обмеження депутатського імунітету в нинішніх умовах може призвести до масового усунення "неугодних" представників народу від здійснення своїх повноважень, якими вони наділені Основним Законом, а отже і обмежить обсяг існуючих прав і свобод українського народу, який делегував їх, що прямо заборонено Конституцією України (ст.22).

На моє переконання, на сьогоднішній день в нашій державі існує законодавчо передбачений чіткий та послідовний механізм повного або часткового зняття недоторканності з народних депутатів в разі наявності достатніх доказів вчинення ними кримінальних правопорушень. При цьому, мені також відомо, що у багатьох експертів та найбільш вражених «бацилою» так званих «реформаторських» змін (точніше – бажаючих щось чергове «розвалити») в нашій країні активістів існують абсолютно логічні претензії до випадків уникнення від кримінальної відповідальності осіб, які наділені таким імунітетом недоторканності, в зв’язку з тим, що вони до отримання згоди парламенту на зняття недоторканності скористалися цією «процедурою» і безперешкодно покинули територію України.

Разом з тим, опонуючи цим застереженням, необхідно зауважити, що особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, не є такою, що вже визнана судом винною, а тому будь-які попередні заходи процесуального примусу повинні бути застосовані до неї лише у випадку достатності доказової бази вчинення саме нею цього злочину. Більше цього, варто пам’ятати, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Навіть під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК України. Свобода пересування може бути обмежена лише судом на підставі звернення слідчого і прокурора, коли для цього будуть достатні підстави; в іншому випадку це буде грубе порушення конституційних прав і гарантій людини та може стати підставою до закриття кримінального провадження чи винесення виправдувального вироку. Тому, пропозиції частини законодавців, які втрачають останнім часом електоральну підтримку громадян, заборонити народним депутатам користуватися закордонним паспортом та виїзд за кордон, в разі надходження в ВР подання Генпрокурора відносно них, є проявом відвертого беззаконня, а не свідченням готовності України до вступу в ЄС.

Тим більше, що на практиці (особливо протягом останніх двох років) ми спостерігаємо систематично, як правоохоронні органи нашої держави поспіхом, не маючи достатніх і достовірних доказів вини тієї чи іншої особи, в т.ч. і з порушенням норм Закону України «Про Регламент Верховної Ради», домагаються зняття недоторканності з нардепів (як правило тих, які не входять до провладних фракцій і груп), після чого ініціюють в судах взяття їх під варту, в тому числі і тоді, коли для цього немає передбачених законом підстав. Тому і не дивно, що мають місце випадки, коли після тривалого часу перебування під вартою таких народних обранців звільняють на свободу, оскільки в їх діях відсутній склад злочину або вина цих осіб не була підтверджена достатніми доказами. Про який європейський підхід в таких ситуаціях можна говорити, якщо після таких грубих порушень прав громадян, в т.ч. і народних депутатів, ніхто в нашій державі не переймається питанням: по чиї вині людина була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, більше того — була затримана і взята під варту; хто буде відшкодовувати такій потерпілій особі моральну та матеріальну шкоду, яка була заподіяна за час перебування під вартою та гарантується їй згідно ст. 56 Конституції України?

В зв’язку з цим, як приклад, варто, знову ж таки пригадати ту ж справу народного депутата Ігоря Мосійчука, недоторканність з якого була Верховною Радою знята, причому з грубим порушенням процедури, який завдяки саме цим процесуальним порушенням тривалий час перебував під вартою, навіть оголошував голодування в знак протесту, але після визнання Вищим адміністративним судом процедури зняття так званого депутатського імунітету незаконною — був звільнений з СІЗО і на сьогоднішній день продовжує здійснювати свої повноваження у ВР. Для об’єктивності треба зазначити, що наведені тодішнім Генпрокурором докази його причетності до вчинення правопорушення, сумнівів у більшості народних обранців не викликали. Подібна ситуація склалася і з нардепом Сергієм Мельничуком, з якого також знімали недоторканність та притягали до кримінальної відповідальності, але і цей народний депутат також сьогодні продовжує здійснювати свої функції у вищому законодавчому органі. Ще більш кричущим фактом незахищеності народних обранців навіть при існуючому змісті депутатської недоторканності була справа народного депутата Володимира Медяника, який тривалий час перебував під вартою, після чого був звільнений у зв’язку з відсутністю доказів його вини. Тому, сьогоднішньому вищому законодавчому органу потрібно думати не про обмеження депутатської недоторканності, а про те, хто буде відповідати за таке свавілля та провальний непрофесіоналізм правоохоронців і суддів, що все частіше проявляється в грубих та неприхованих наступах на основні конституційні права громадян України, в т.ч. і навіть тих, хто має недоторканність!

До речі, якщо звернутись до європейської та світової практики, як це тепер стало дуже популярним, то у результаті вивчення більше 60 конституцій держав світу з’ясувалось, що в переважній більшості з них парламентарій також не може бути затриманий, заарештований, притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди вищого законодавчого органу, за винятком кількох випадків, які індивідуально притаманні деяким із країн.

Наприклад, парламентаря можна притягнути до кримінальної відповідальності лише тоді, коли його затримано на місці злочину (Австрія, Бельгія, Греція, Франція, Польща, Німеччина), для забезпечення безпеки інших людей (Росія), при порушенні громадського порядку чи вчиненні державної зради (США), в залежності від тяжкості злочину, який йому інкримінується (Португалія, Швеція, Фінляндія, Хорватія, Білорусь, Казахстан).

Більше того, у таких країнах як Німеччина, Японія, Франція будь-­яке кримінальне провадження стосовно депутата, будь­-який арешт і будь-­яке інше обмеження його особистої свободи мають бути призупинені на вимогу парламенту. А у США, наприклад, про затримання сенатора невідкладно повідомляється Маршалу Сейму, який може розпорядитися навіть про негайне його звільнення.

Більше того, навіть члени Європейського парламенту мають недоторканність, яка поширюється на їхні слова та дії під час виконання професійних депутатських обов’язків. Окрім цього, вони і наділені імунітетом від затримання та судових розглядів, окрім випадків затримання на місці злочину (in flagrante delicto). Недоторканність можна зняти заявою уряду будь-якої країни-члена ЄС, поданої до Голови Європейського парламенту, далі її розглядає профільний комітет, надає експертні висновки і лише після цього Європарламент приймає відповідне рішення.

Таким чином, можна прослідкувати, що в провідних країнах світу також застосовується практика депутатської недоторканності, яка в кількох державах діє на ряду з певними обмеженнями. Проте, потрібно не забувати як в цих демократичних країнах функціонує правоохоронна та судова система, які не допускають політичних гонінь чи, тим більше — притягнення до відповідальності невинних. Варто пам’ятати, що при нинішній відсутності належного судового контролю та, тим більше — прокурорського нагляду скасування депутатської недоторканності в нашій державі може призвести до політичних репресій, що вкрай небезпечно для нашого і так складного політично-правового стану країни. Конституційні приписи повинні виконуватись, а влада повинна діяти неупереджено та забезпечувати гарантії захисту прав і законних інтересів всіх суб’єктів без виключень.

Більше того скажу, як на мене, то подібні ініціативи послідовно лише «розвалюють» нашу державу. Ви тільки вдумайтесь: так звані «реформатори» хочуть скасувати депутатську недоторканність після того, як вони скасували нагляд прокуратури за додержанням законів, в т.ч. і за діяльністю всіх правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, та прокурорський нагляд за додержанням конституційних прав і свобод громадян, практично знівелювали координаційну діяльність органів прокуратури, чим фактично знищили правоохоронну систему в країні, а натомість породили розгул злочинності та масові порушення прав громадян. Тому, виникає закономірне питання: що ще наші «реформатори» захочуть скасувати, ліквідувати і знищити завтра та чи думають вони про наслідки своїх руйнівних «ідей» та дій?

На останок хочу нагадати ключову норму Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». В зв’язку з цим і прошу нині діючу владу серйозно задуматись над втіленням ідеї про подальше обмеження прав громадян, нехай і такої специфічної частини суспільства як народні обранці!

Екс-заступник Генерального прокурора України,

заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!