Доказування «обгрунтованості» підозри на досудовому розслідуванні як запорука дотримання верховенства права, законності, права на свободу і особисту недоторканність, презумпції невинуватості

Як би наша влада (що попередня, а особливо – нинішня) не намагалася переконати суспільство в щирості своїх намірів якнайшвидше досягти європейських стандартів з тим, щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, більшість її кроків, що в законодавчій, що в сфері правосуддя, свідчать про зворотнє. Не буду, для прикладу, нагадувати громадянам України про те, як було перетворено ту ж Раду Національної безпеки і оборони України з координаційного органу фактично на судовий, що є грубим порушенням Основного Закону. Візьміть хоча б покладені на неї обов’язки визначати хто є олігархом, хто ні, або накладати санкції на фізичних осіб – громадян України, начебто, за причетність до фінансування терористичної організації, без доведення в установленому законом порядку їх вини у вчиненні такого злочину. І якби це здійснювалося в результаті нерозуміння чи незнання законів, що дуже характерно для нинішніх представників влади, в т.ч. і у найвищих ешелонах влади, то це була б інша історія. В той же час, ми маємо ситуацію, коли найвищі посадові особи нашої держави порушують конституційні норми свідомо, пояснюючи тим, що законний шлях вирішення цих проблем надзвичайно довгий і кропіткий, а їх потрібно вирішувати вже зараз, тому можна закон і обійти.

Одним із таких негативних прикладів є і застосування нинішнього Кримінального процесуального кодексу України, який, як ми пам’ятаємо, приймався Верховною Радою України попереднього скликання ще в 2012 році вночі, максимум 35 народними депутатами в сесійній залі. Сказати, що нинішній КПК України складний в застосуванні, протирічивий та недосконалий, це всеодно, що промовчати. Головне, що значна частина його норм не відповідає принципу правової визначеності і застосовується на практиці, як кому вигідно. Зокрема, це стосується і використання поняття, «підозри», а тим більше її «обгрунтованості», що створює сприятливі умови для порушення прав і свобод громадян, в т.ч. і незаконного кримінального переслідування їх. А враховуючи, що прокурорський нагляд за дотриманням законів на стадії досудового розслідування був ще в жовтні 2014 року ліквідований всупереч вимогам Конституції України, можливості органів правопорядку, при мовчазному потуранні безправної фактично тепер прокуратури, по порушенню закону та прав і свобод громадян суттєво виросли.

Тому, на практиці протягом останніх років вже дійшло до того, що підозри виносяться і вручаються взагалі без будь-яких підстав і тому не дивно, що навіть на сьогоднішніх ток-шоу провідних і найбільш популярних серед глядачів телеканалів приходиться чути повну маячню, яка лунає з уст як, так званих, «експертів», так і, на жаль, юристів, в т.ч. і тих, які, начебто, мають практичний досвід роботи в органах досудового розслідування, адвокатури чи навіть прокуратури. Зокрема, такі «спікери» намагаються переконати глядачів і слухачів в тому, що в нинішньому КПК «підозра» начебто це є лише процесуальна дія, яка дає зрозуміти підозрюваному, що відносно нього проводиться досудове розслідування, що до нього є претензії у слідчого та прокурора і в разі знайдення додаткових доказів його винуватості йому може бути винесено обвинувачення.

З таким трактуванням поняття «підозра» погодитись неможливо, бо навіть в нашому кримінальному процесуальному законі , де, на жаль, дійсно сьогодні відсутнє розкриття змісту цього поняття, мова йде саме про «обгрунтовану» підозру, а не про всяку.

Так, для прикладу, в ст.177 КПК України прямо зазначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність саме обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а у відповідності до ст. 178 КПК України слідчий суддя, суд, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених у ст.177 цього Кодексу, зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі:

1)  вагомість наданих доказів (а не просто припущення) про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення!

І в ст. 173 КПК України теж мова йде про обов’язок слідчого судді, при вирішенні питання про накладення арешту на майно, врахувати наявність саме «обгрунтованої» підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Не маловажливим в цьому контексті є і розмежування випадків, передбачених ст.276 КПК України, коли особі слідчий і прокурор зобов’язані повідомити про підозру, серед яких окремо передбачені факти, коли цю особу затримано на місці вчинення кримінального правопорушення та в разі обрання до неї одного із передбачених запобіжних заходів (цей випадок описаний вище) і коли таке рішення приймається при  «наявності достатніх доказів» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

На превеликий жаль, на практиці під час обрання та навіть і при продовженні дії запобіжних заходів слідчі судді чомусь приділяють значно більше часу дослідженню питання наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а від кропіткої роботи по встановленню саме обгрунтованості підозри, тим більше, вагомості зібраних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, як того і вимагає закон, взагалі ухиляються. Не винятком із цього правила був і судовий процес під час розгляду клопотання про обрання виняткового запобіжного заходу П.Порошенко.

Тому, також і не дивно, що деякі судді, навіть, і нового для нас Антикорупційного суду вже «дописалися» в своїх рішеннях з цього приводу до того, що, начебто, «стандарт «достатніх підстав для підозри» є нижчим ніж стандарт «обгрунтованої підозри». Тобто, на їх думку, для вирішення питання повідомлення особі про підозру потрібно наявність таких доказів, які лише «об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням та є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри»!

Більше скажу, одна із суддів ВАСУ під час розгляду скарги захисту на повідомлення підозри зазначила в своєму рішенні про те, що, начебто, перевірка слідчим суддею повідомлення про підозру з точки зору її обгрунтованості не входить до предмету розгляду на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього розгляду кримінального провадження судом по суті! Тоді, не зрозуміло, про який судовий контроль за дотриманням прав і свобод людини  і громадянина на стадії досудового розслідування можна вести мову, якщо він при такому трактуванні процесуальних норм є повністю відсутній.

Для спростування такої хибної позиції щодо початку процедури кримінального переслідування конкретної особи наведу деяку практику Європейського Суду з прав людини, рішення якого є частиною національного законодавства і тому, обов’язковими для виконання як органами досудового розслідування і прокуратурою, так і судом.

Зокрема, ЄСПЛ у справі «Кавала проти Туреччини» вказав, що факти, які викликають підозру, дійсно не повинні бути того ж рівня, як ті, які необхідні для обгрунтування обвинувального вироку, або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування (це стосувалося не факту повідомлення про підозру, а спочатку стадії затримання особи). За висновком цієї авторитетної міжнародної судової установи, в даній справі «обгрунтована підозра» - це наявність фактів чи відомостей, які б задовольнили об’єктивного спостерігача, що ця особа можливо вчинила правопорушення.

При цьому, на думку ЄСПЛ, термін «обгрунтованість» також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об’єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачення.

Більше того, до цього рішення Європейського суду була викладена цікава окрема думка судді Бошняк, який, зокрема, зазначив слідуюче:

-       «Національний суд, виступаючи в ролі цього об'єктивного спостерігача при постановленні чи продовженні тримання під вартою в тій чи іншій справі, повинен переконатися, що існує обґрунтована підозра, елементи, представлені йому в цьому відношенні, повинні бути чітко вираженими у тому сенсі, що вони визначають діяння, яке підозрюваний нібито вчинив, і доказово пояснюють зв’язок між підозрюваним та цим діянням. Простої підозри з боку слідчих органів буде не достатньо».

Не зважаючи на відносно невисокі вимоги до дотримання стандарту доказування цього процесуального терміну, ЄСПЛ всеодно неодноразово наголошував, що існування «обгрунтованої підозри»  у вчиненні вже затриманою особою  кримінального правопорушення є необхідною умовою тримання її під вартою, але, із спливом часу її стає недостатньо. У таких випадках Європейський суд перевіряє, чи з’ясували національні суди наявність інших відповідних і головне – достатніх обставин, які обгрунтовують продовження тримання особи під вартою, а також чи виявили національні органи влади особливу старанність при здійсненні кримінального провадження.

Більше того, у справі «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000 року ЄСПЛ зазначив, що «подальше існування обгрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов’язковою і неодмінною умовою продовжувати тримати її під вартою. Але, зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами.

Тобто, виходячи із наведеного, зі спливом певного часу з моменту повідомлення особі про підозру в матеріалах кримінального провадження вже мають бути конкретні фактичні дані та інформація, які підтверджують причетність підозрюваного до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а не абстрактне та узагальнене твердження про обгрунтованість підозри, як це часто практикують наші органи досудового розслідування, прокурори та слідчі судді.

Таким чином, аналізуючи практику ЄСПЛ, можна дійти висновку, що обгрунтованість підозри містить дві складові. Перша – стосується питання, чи було взагалі вчинено кримінальне правопорушення, а друга – чи доведено обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до вчинення кримінального правопорушення. При цьому, доведення обставин, викладених у повідомленні про підозру, здійснюється наявними на той момент в матеріалах кримінального провадження доказами. Такої позиції притримується і відомий вчений, професор, доктор юридичних наук М.Погорецький.

Ці вимоги розповсюджуються і на ситуацію із розглядом клопотання слідчих ДБР і прокурорів Офісу Генерального прокурора про застосування виняткового запобіжного заходу Петру Порошенко. Тобто, слідчому судді потрібно було при цьому з’ясувати, чи доведено наявними у провадженні доказами факт вчинення злочину ( закупівлі за готівкові кошти вугілля на підприємствах окупованого Донбасу, які були зареєстровані на підконтрольній Україні території та сплачували податки в український бюджет, виплачуючи шахтарям, при цьому, заробітну плату в українській грошовій валюті) а також вагомість і достатність наявних доказів про вчинення названим вище фігурантом даного кримінального правопорушення.  

Факту дослідження вказаних обставин, на жаль, суспільство не почуло в названому судовому засіданні, що і дало можливість стороні захисту та прихильникам п’ятого Президента України говорити про його ймовірне переслідування.

Навіть із викладеного вище потрібно зробити логічний висновок про те, що в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України якнайшвидше мають бути визначені поняття як терміну, що таке «обгрунтована підозра», так конкретні критерії, які мають досліджуватися слідчими суддями під час обрання та продовження дії запобіжних заходів, а також розгляду скарг на обгрунтованість вручених підозр, про що я вже стверджую вже майже добрий десяток років.