Особисті враження від оприлюдненого проекту Закону "Про прокуратуру", розробленого адміністрацією Президента України

Я категорично проти перенесення центру законодавчої роботи  із Верховної Ради до Адміністрації Президента України, проти фактично силового «просування» законопроектів, розроблених в АП, через так зване голосування провладної більшості в ВР України без урахування інших, альтернативних думок науковців, експертів із числа практикуючих юристів, ігноруючи  соціально-економічну ситуацію в державі, її фінансові можливості і т.д.

Щоб в нікого висловлене мною не викликало будь-яких сумнівів чи пересторог, категорично заявляю, що я повністю підтримую Європейську інтеграцію України, що я двома руками «за» прозорі і демократичні вибори, щоб зробити неможливими масові фальсифікації і так звані «каруселі»,  підкуп виборців та застосування  адмінресурсу, що я категорично проти вибіркового правосуддя та наявності в нашій державі політичних в’язнів, що я «за» незалежність суддів від будь-якого впливу, і в першу чергу – з боку органів влади. Але, я категорично проти перенесення центру законодавчої роботи  із Верховної Ради до Адміністрації Президента України, проти фактично силового «просування» законопроектів, розроблених в АП, через так зване голосування провладної більшості в ВР України без урахування інших, альтернативних думок науковців, експертів із числа практикуючих юристів, ігноруючи  соціально-економічну ситуацію в державі, її фінансові можливості і т.д. Тому, ще раз підкреслюю: я за реформу органів прокуратури України, але в конституційний спосіб, при цьому я також проти поспішних рішень законодавців, які руйнують вже напрацьовані системи захисту прав і свобод громадян, не створюючи попередньо замінні механізми в забезпеченні виконання норм Конституції України, які гарантують ці права і свободи.

Перше, що вже викликає сумніви в належній підготовці цього законопроекту, це його авторство. Загальна оцінка так званої "законотворчої діяльності" поза межами єдиного законодавчого органу в Україні, нехай нею займається і така поважна установа як Адміністрація Президента, вже сформоване в суспільстві після цілого ряду так званих "реформ" за їх авторством, в тому числі, судової, коли фактично було зведено нанівець можливості і повноваження Верховного Суду України, як найвищої судової інстанції, та позбавлено громадян України права  доступу до нього за захистом своїх прав, коли судді стали повністю  залежними від виконавчої гілки влади, після розробки нового КПК, який обмежив права не тільки підозрюваних та обвинувачених і їх захисників, але і інших осіб, які приймають участь в кримінальному судочинстві, і т.д. Не буду зараз зупинятися на справжніх причинах і мотивах таких дій влади, для цього є політики і соціологи, нехай вони і досліджують справжню мету таких «реформувань», які в сукупності аж ніяк не забезпечили додержання задекларованих в Основному законі прав і свобод людини і громадянина. Тому і не дивно, що і цей проект Закону України «Про прокуратуру» розроблений без урахування попередніх напрацювань саме у Верховній Раді (а я це знаю, бо був членом робочої групи по розробці нового КПК), без широкого обговорення в суспільстві та без участі незалежних фахівців, які мають великий практичний досвід або є визнаними авторитетами в науковому середовищі, а головне – не бояться висловити свою власну позицію і відстоювати її.     

Саме головне для розробників цього законопроекту, як я зрозумів, – це одержати позитивний  висновок Венеціанської комісії, для якої головними чинниками «демократичності» цього закону буде  відсутність у ньому згадок про, так званий, «загальний нагляд» та  про здійснення прокуратурою функції здійснення досудового слідства, що, на думку цієї дійсно поважної організації,  є пережитками радянської тоталітарної системи. Разом з тим, вони проігнорували вимоги ст. 22 Основного Закону про те, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України, не є вичерпними, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як на мене, то при розробці цього проекту закону були також порушені вимоги ст. 8 Конституції України, де чітко зазначено, що саме Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. 

В зв’язку з цим, вважаю, що розробники цього проекту закону проігнорували наявність ст. 9 Перехідних положень до Конституції України, де зазначено слідуюче (дослівно):

-         «Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення  в дію законів, що регулюють  діяльність держаних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування».

Ні в кого не викликає сумнівів, що з часу прийняття  в 1996 році Конституції в Україні не введені в дію всі необхідні закони, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, тобто, не створена система державних органів, які спроможні взяти на себе весь об’єм роботи органів прокуратури по здійсненню нагляду за додержанням і застосуванням законів. Мудрі були законодавці, які Законом України від 08.12.2004 року «Про внесення змін  до Конституції України», навпаки, доповнили перелік функцій органів прокуратури в ст. 121, не змінюючи  ст. 9 Перехідних Положень, п’ятим пунктом такого змісту:

-         «нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами».

Це відповідало і тоді, і відповідає сьогодні стану дотримання законності в державі, рівню правосвідомості наших громадян і чиновників, нашим звичаям і традиціям, соціально економічній ситуації в державі та рівню матеріальної забезпеченості більшості наших громадян.

Якщо, за нині діючим  законом, громадяни, особливо соціально незахищені, можуть звертатися з скаргами до прокурора,в тому числі і на особистому прийомі, за захистом своїх прав (в т.ч. трудових, наприклад, з приводу невиплати заробітної плати, не нарахування пенсії, неналежного медичного обслуговування, необґрунтованого завищення цін на житлово-комунальні послуги і т.д.), то після прийняття цього Закону, таке право  їх  буде фактично скасоване. Так, я теж  являюсь противником прокурорських повноважень щодо нагляду за додержанням і законів в сфері економіки, що дійсно дозволяє їм втручатися в господарську діяльність підприємців, але, і залишити громадян своєї держави беззахисними від беззаконня, зокрема, від дій тих же органів влади,  на мою думку, є недопустимим.

Посилання головного ідеолога таких змін (а може просто виконавця чужих ідей) Андрія Портнова на впровадження системи безоплатної правової допомоги  взамін прокурорського нагляду, теж є, на мою думку, непереконливим, особливо з огляду на соціально-економічне становище в державі, на її фінансові можливості, коли влада навіть через залучення Конституційного Суду в антиконституційний спосіб зупинила дію деяких чинних законів про захист прав дітей війни, чорнобильців, афганців і т.д., поставивши можливість фінансування цих програм в залежність від можливостей та фактично бажань Уряду.

Таке «нововведення» розробників також потребує значних бюджетних коштів для оплати послуг адвокатів, які будуть надавати таку безоплатну правову допомогу малозахищеним верствам населення. До речі, цей факт визнає і сам А.Портнов, зазначаючи в своєму інтерв’ю в газеті «Комерсант Україна» від 02.08.2013 року, (http://kommersant.ua/dok/2246228), що для забезпечення введення в дію таких змін потрібно в рази збільшити фінансування безоплатної правової допомоги.

З цим погоджується на сайті газети «Закон і бізнес» і директор Координаційного центру з надання правової допомоги А.Вишневський, який з приводу цих пересторог повідомив наступне:

«У цьому зв’язку має бути суттєво розширено мережу центрів з надання БПД… Якщо це буде ухвалено новим законом «Про прокуратуру» і внесені відповідні зміни до Закону про безоплатну правову допомогу, правова допомога надаватиметься всім категоріям населення вже з 1 липня наступного року. За умови належного фінансування ми готові виконувати це завдання».

Про поспішність  і не продуманість таких змін  свідчить і той факт, що проектом Закону «Про прокуратуру» планується ввести в дію положення Закону «Про безоплатну правову допомогу», замість 2017 року, на два з половиною роки раніше, що призведе, на мою думку, не тільки до відсутності належного фінансування, але і до того, що не буде своєчасно створена відповідна мережа центрів з надання БПД, від чого в сукупності, як я вже стверджував,  будуть обмежені в захисті своїх прав і свобод більшість скривджених громадян.

Крім того, розробники цього проекту мабуть не захотіли врахувати і той факт, що адвокати мають значно менший обсяг прав і повноважень для здійснення захисту громадян, в т.ч. і під час представництва їх інтересів в судах, ніж органи прокуратури, в першу чергу, в зв’язку з нерівними можливостями щодо одержання інформації, яка може бути використана як докази, що суттєво вплине на стан захищеності цих категорій громадян.

На превеликий жаль, натхненники і розробники нового Закону «Про прокуратуру» мабуть не розуміють (або просто не хочуть розуміти) дійсного змісту нині діючої функції прокуратури, яка полягає не тільки в нагляді за додержанням законів в сфері тієї ж  господарської діяльності, але і  в забезпеченні додержання прав і законних інтересів громадян, в першу чергу соціально незахищених. Про явне ігнорування ролі органів прокуратури в захисті прав і свобод громадян свідчить і позиція того ж А.Портнова, який в своєму інтерв’ю, опублікованому в газеті «Комерсант Україна» від 02.08.2013 року, (http://kommersant.ua/dok/2246228), заявив наступне (мовою оригіналу):

«- Проект закона «О прокуратуре» в полном объеме отменяет общий надзор. Убрано все, что не связано с функциями прокуратуры в уголовном  процессе или с представительством в суде. Не будет ни предписаний, ни представлений, ни протестов прокурора. Прокуроры  лишаются той едва ли не безграничной власти, которая  была у них до сих пор. Они не смогут, например, направить предписание строительной компании остановить стройку либо затребовать у торговой или производственной компании информацию о том,  как они занимаются  бизнесом. Предусмотрен полный уход прокуратуры из частного сектора. Прокурор лишается права требовать что-либо от частного лица или негосударственной компании вне уголовного процесса».

Але, тоді незрозуміло, хто саме в нашій державі стане на захист скривджених громадян, права яких обмежуються і порушуються в будь-якій сфері суспільно-економічних відносин. Зокрема, про це свідчать дані статистичного звіту Генеральної прокуратури України за перше півріччя 2013 року (звіт про роботу прокуратури), із якого вбачається, що в порядку нагляду за додержанням  законів про конституційні права і свободи громадян (нагляд за дотриманням яких необхідно я пропоную залишити за органами прокуратури) прокурорами проведено 23940 перевірок, за результатами яких розпочато 1394 кримінальних проваджень, внесено і розглянуто 21078 подань, скасовано 5145 незаконних актів, притягнуто до відповідальності 19194 посадових осіб органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, відшкодовано 735 043 тис. грн. Із викладеного напрошується закономірне запитання: хто після позбавлення прокурорів названих  повноважень зможе виконувати цю роботу по захисту прав і свобод, особливо соціально незахищених громадян? Я категорично заявляю: ніхто,  ці  люди залишаться беззахисними, особливо в умовах погіршення соціально-економічного становища в державі.

Пояснюю свою позицію далі. Так, перехідними положеннями проекту Закону України «Про прокуратуру» передбачається внесення змін у законодавчі акти, які містять положення щодо повноважень органів прокуратури здійснювати прокурорський нагляд за додержанням  відповідних законів, а саме:

-         Кодексу законів про працю України (ст. 259);

-         Закону України «Про відпустки» (ст. 27);

-         Закону України «про оплату праці» (ст. 35);

-         Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 37);

-         Закону України «Про  відходи» (ст. 37);

-         Закону України «Про металобрухт» (ст. 14);

-         Закону України «Про використання  ядерної енергії  та радіаційну безпеку» (ст. 25);

-         Основ законодавства України про охорону здоров’я ( ст. 23);

-         Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців  та членів їх сімей» (ст. 22);

-         Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 21);

-         Закону України  «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (а.с. 24);

-         Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ст. 22);

-         Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» (ст. 13);

-         Закону України «Про звернення громадян» (ст.29);

-         Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» (ст. 23);

-         Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» (ст. 17);

-         Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» (ст. 24);

-         Закону України «Про захист суспільної моралі» (ст. 15);

-         Закону України «Про протидію торгівлі людьми» (ст. 27);

Перераховані в названих законах органи державного контролю не тільки не мають в своєму арсеналі тих повноважень і можливостей з питань нагляду, що мають органи прокуратури, але і за цей час дискредитували  себе своєю пасивністю і некваліфікованістю. Тільки за перше півріччя 2013 року за актами прокурорського реагування притягнуто до відповідальності посадових осіб органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування – 44 727, з яких 16 285 із числа органів державного контролю.

Крім того, слід звернути увагу, що вищевказані закони хоча і передбачають функцію державного контролю за додержанням законодавства, однак, в них здебільшого взагалі відсутні положення, які регулюють діяльність таких органів щодо контролю за додержанням законів у цій сфері, їх права і обов’язки, порядок здійснення контролю і т.д. Як приклад, та ж  Державна інспекція праці України хоча і здійснює функцію державного контролю за додержанням законодавства про працю, проте, діє не на підставі положень відповідного закону, а на підставі Указу Президента України, що прямо суперечить положенням п.9 Перехідних положень Конституції України.

Більше того, навіть назви повноважень цих державних органів щодо здійснення нагляду за додержанням законів згадуються  лише в кількох  вищевказаних законодавчих актах, а саме:

-         в законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

-         в законі «Про відходи»;

-         в законі «Про використання  ядерної енергії та забезпечення безпеки».

Що стосується інших вищенаведених Законів України, із яких пропонується вилучити положення щодо повноважень органів прокуратури по здійсненню нагляду за їх дотриманням і застосуванням, то до теперішнього часу ще навіть не введені в дію відповідні закони, які б регулювали таку діяльність.

Наприклад, в Законах України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» функції державного нагляду та контролю за додержанням саме цих Законів взагалі не передбачені.

Перехідними положеннями Закону  України «Про прокуратуру» також пропонується позбавити органи прокуратури і функції нагляду за додержанням і застосування вимог Закону України «Про звернення громадян». Ви тільки вдумайтесь: з моменту ліквідації цих повноважень прокуратури стан дотримання законодавства про звернення громадян будуть контролювати: Верховна Рада України, народні  депутати України, Президент України,  Кабінет Міністрів України,  уповноважений з прав людини  Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій, тобто, в більшості своїй саме ті органи, які до цього, отримавши заяви і скарги громадян, перенаправляли їх на розгляд саме органам прокуратури, а інші як раз і являлися тими, чиї дії, рішення чи бездіяльність і оскаржувались !!!

Я ще раз стверджую: зазначені в ст. 28 Закону України «Про звернення громадян» і перераховані вище органи не тільки не мають відповідних методик і досвіду на здійснення такого контролю і тим більше нагляду, але і самі є не останніми порушниками вимог цього Закону. В зв’язку з цим, позбавлення органів прокуратури функції нагляду за додержанням вимог ЗУ «Про звернення громадян», на мою думку, не тільки є неконституційним, а і таким, що суттєво обмежує права громадян у виборі способу захисту своїх порушених прав.

Для  прикладу. Тільки в першому півріччі 2013 року органами прокуратури прийнято 2210 постанов про проведення перевірок дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян», за результатами яких притягнуто до відповідальності 1901 посадова особа органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування!

Окрім того, є відвертим маніпулюванням розробниками цього проекту закону і їх прибічників обґрунтування ними ліквідації функції нагляду за додержанням і застосуванням законів тим, що в результаті цих змін прокурор, начебто, не зможе втручатись в господарську діяльність суб’єктів підприємницької діяльності.  На мою думку, або це є проявом їх наївності, в чому я глибоко сумніваюсь (бо вони ж і новий КПК розробили в тому ж «дусі»), або є, вибачте, відвертим обманом. Пояснюю: для того, щоб втручатись в господарську діяльність сьогодні недобросовісному прокурору не потрібно буде використовувати свої наглядові повноваження за додержанням і застосуванням законів, бо введення в дію нового КПК з його статтею 214 вже дає право прокурору, не чекаючи заяви і повідомлення про злочин, самостійно виявляти з будь-якого джерела обставини, що можуть (підкреслюю цю ймовірність, а не встановлений факт) свідчити про вчинення кримінального правопорушення, реєструвати цю інформацію в ЄРДР і розпочинати досудове розслідування як по факту, так і відносно будь-якого громадянина чи громадян (до речі - не ставлячи останніх до відому), проводити в подальшому необхідні як слідчі (розшукові) дії, так і негласні слідчі (розшукові) дій, про що той же підприємець і знати не буде. Не потрібно сьогодні замовчувати і про те, що новий КПК надає право прокурору (слідчому) і на тимчасове вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, в тому числі і на здійснення підприємницької діяльності (статті 150 – 153), а потім через звернення до слідчого судді навіть тимчасово зупинити тимчасове користування цим спеціальним правом підозрюваного, що протирічить вимогам Конституції України.

Таким чином, враховуючи нинішній стан законності в Україні, відсутність передбаченої Перехідними положеннями Конституції системи органів державного контролю за додержанням законів, неефективність вже існуючих органів, які повинні начебто в майбутньому здійснювати контрольні функції в окремих сферах законодавства, а також те, що ці органи державного контролю є чи не першими порушниками вимог законодавства України, ліквідація наглядової функції прокуратури за додержанням і застосуванням законів в частині забезпечення прав і свобод громадян призведе  до повного руйнування вже  існуючої  напрацьованої системи нагляду за додержанням законодавства на названій мною ділянці.

Про суттєве зменшення повноважень прокурора по захисту прав громадян свідчить не лише ліквідація функції нагляду за додержанням і застосуванням законів, а й суттєве обмеження можливості прокурора представляти в суді інтереси соціально незахищених громадян, перш за все, тих, хто за матеріальним становищем не спроможні захистити свої права в суді (пенсіонери, безробітні, студенти і т.д.), а також тих, хто має фізичні вади (інваліди, люди похилого віку). Цей проект залишає за прокурором лише право представляти в суді інтереси  неповнолітніх та осіб обмежено дієздатних або недієздатних. Тобто, іншими словами, пропонований проект закону практично позбавить більшість громадян  права звертатися до прокуратури за захистом своїх прав і інтересів, що є порушенням вимог Конституції України.

Висновок: руйнування існуючої системи захисту прав громадян через представництво прокуратурою їх інтересів в судах та передача цих функцій центрам безоплатної правової допомоги свідчить лише про те, що держава бажає зняти з себе всю відповідальність за забезпечення прав і свобод найбільш незахищених верств населення (пенсіонерів, інвалідів і т.д.)

Тому, в зв’язку з викладеним, мені незрозуміла позиція  як нинішньої влади, так і частини опозиції, які налаштовані суттєво обмежити можливості громадян своєї держави захищати свої права через звернення до прокурорів.  Мене також дивує і пасивна, споглядацька, а може навіть і вибачте - покірна позиція керівництва Генеральної прокуратури України (більшість з керівників якої є досвідченими прокурорами і знають справжній зміст нагляду за додержанням прав і свобод громадянина), але не намагаються відстояти її а ні перед Президентом України, (хоча мають такі можливості), а ні перед законодавцями,  а ні перед представниками Венеціанської комісії, щоб переконати їх в небезпечності такої «творчості» розробників. В результаті цього, наскільки мені відомо, на захист цієї функції органів прокуратури виступають сьогодні навіть громадські організації, які до цього регулярно критикували прокурорів. Я теж переконаний, що не можна цього замовчувати, а тому залишаю за собою маленьку, але все ж таки надію на мудрість і далекоглядність більшості народних депутатів, не дивлячись на їх політичну належність.

Таким, що протирічить  ст.9 Перехідних положень Конституції України (хоч в практичній площині це вірно, бо дублює норми нового КПК), є позбавлення органів прокуратури функції здійснення досудового слідства, без прийняття законів, які б  створили нову систему органів досудового слідства. При розробці і прийнятті Конституції України в 1996 році малось на увазі, що в майбутньому буде створено новий державний орган (типу слідчого комітету чи національного бюро розслідувань), який і буде займатися досудовим розслідуванням всіх злочинів під наглядом прокуратури і контролі з боку судів. Такого органу чи нової системи органів досудового слідства до цих пір не створено, тому і не можна приймати цей закон до внесення відповідних змін до Конституції України.

При цьому заявляю, що я теж є прихильником здійснення прокурором процесуального керівництва досудовим слідством, така система позитивно себе зарекомендувала в багатьох державах світу, до речі не тільки європейських, але, я не згоден з тим, що це є формою реалізації наглядових повноважень прокурора. На моє глибоке переконання це не одне і теж. Я категорично впевнений, що за новим КПК прокурор не здійснює нагляд за досудовим слідством, а фактично є активним учасником досудового розслідування і несе відповідальність за всі рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Тобто, він не є особою, яка наглядає за слідством так би мовити "зі сторони" і тому він не може бути об’єктивним.  На підтвердження свого висновку, можу послатися і той факт, що до недавнього часу головним аргументом противників наявності в прокуратурі функції досудового слідства було якраз твердження про те, що прокурор не зможе забезпечити належний нагляд за розслідуванням кримінальної справи слідчим прокуратури, бо той є його підлеглим. Тому, як на мене, здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням є окремою функцією, яку необхідно було попередньо закріпити в Конституції України, чого не зроблено, як не було і внесено змін до Конституції щодо ліквідації названої вище функції здійснення досудового слідства в органах прокуратури.

Як і по більшості проектів законів, які готуються «нашвидкуруч» останнім часом, в цьому законопроекті дуже багато чисто декларативних норм, які відверто свідчать про їх нереальність та надуманість, а мабуть більше для того, щоб справити позитивне враження на експертів із Венеціанської комісії про наші євро інтеграційні бажання. Ну хто сьогодні в Україні (яка хоча б частина суспільства) може з довірою поставитись до таких задекларованих засад діяльності прокуратури як «верховенство права», «законність», «справедливість», «неупередженість» та «об’єктивність», а тим більше – до політичної нейтральності прокуратури, коли вже вступили в законну силу найбільш обговорювані  як в Україні, так і далеко за її межами, два рішення Європейського суду з прав людини (наскільки я впевнений і не останні), якими підтверджено грубі, підкреслюю - очевидні порушення прав опозиційних політиків Юрія Луценко і Юлії Тимошенко на свободу і особисту недоторканність!? Тобто, авторитетна міжнародна судова інстанція підтвердила явну незаконність дій органів прокуратури і суду, про що постійно протягом більше 2-х років наголошували не тільки захисники  названих політиків, але і незалежні юристи та експерти, в т.ч. і закордонні, а також авторитетні закордонні громадські (неурядові) організації, на що поважні представники влади,  в тому числі і прокуратури, чомусь не реагували. 

Ще більшим аргументом декларативності таких норм законопроекту є той факт, що держава Україна, окрім відшкодування моральної шкоди, будь-яких  інших заходів реагування, в т.ч. і щодо винних посадових осіб, як суду, так і прокуратури, за цими двома фактами беззаконня до сьогодні не вжила, що стало фактично підставою для розгляду цього питання на засіданні Комітету Міністрів Ради Європи.

Як може бути політично нейтральною прокуратура, якщо Генеральний прокурор України  (за даним проектом) знову буде призначатись за поданням Президента України Верховною Радою України простою більшістю голосів (а вона, як відомо, практично завжди буде орієнтована на правлячу партію влади), а звільнятись на підставі Указу Президента, в т.ч. і за його ініціативою, без будь-якого погодження Верховної ради? Про яку політичну незалежність такого Генерального прокурора можна говорити? На мою думку, продуманою та саме державницькою була позиція Верховної Ради України в 2004 році, коли 2/3 голосів народних депутатів були внесені зміни до Конституції, згідно з якими Генерального прокурора України Президент держави міг звільнити лише за згодою, нехай і простої, більшості народних обранців. На підтвердження свого невтішного висновку можу послатися і на нову норму проекту, яка ще більше обмежує парламентський контроль за діяльністю Генерального прокурора, чим це існує навіть  на сьогодні. Якщо в нині діючому законі Генеральний прокурор України особисто, не менш як один раз на рік, інформує Верховну Раду про стан законності  в державі, то в проекті мова вже йде про обов’язок Генеральної прокуратури (а не особисто Генерального прокурора), яка повинна один раз на рік поінформувати законодавчий орган про результати діяльності самої  прокуратури!?

Не виправданим і взагалі, на мою думку, безглуздим, є надання законопроектом повноважень керівникам і заступникам керівників структурних підрозділів прокуратур, в тому числі і регіональних, видавати накази, обов’язкові для виконання підлеглими прокурорами.  Це може свідчити лише про відсутність у  розробників достатньої інформації про внутрішню організацію діяльності органів прокуратури. Зокрема, ними не враховано ситуацій, коли у таких відділах тих же регіональних прокуратур може працювати, наприклад, всього двоє працівників, один з яких є начальником, я вже не говорю  про надмірне паперотворення та матеріальні затрати.

Більш того, навіть поверхове вивчення деяких норм проекту свідчить про наявність в ньому протиріч та подвійних стандартів.

Наприклад, в п. 1 ст. 17 чітко зазначено, що адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень. В той же час, в п. 3 цієї ж статті вказано протилежне: «Прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурорам нижчого рівня, погоджувати прийняття ними певних рішень та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації цим прокурорам функцій прокуратури…». Тобто, можливості давати  незаконні вказівки нижчестоящим прокурорам як були, так і залишилися, що може сприяти корупції в органах прокуратури та використання їх в боротьбі за владу.

Не є суттєвим розширенням прав адвокатів і запропоновані цим проектом зміни до Закону «Про адвокатуру і  адвокатську діяльність», тим більше не відповідають дійсності твердження того ж А. Портнова щодо фактичного зрівняння адвоката у правах із прокурором.

Дійсно, право адвоката мати саме безоплатний доступ до інформаційних баз даних державних органів, органів місцевого самоврядування, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, є важливим, однак саме по собі воно не розширює права адвоката на отримання необхідної інформації для належного надання правової допомоги своєму клієнту.

Важливим, в даному випадку є те, що адвокат не мав, не має і, згідно з положеннями проекту Закону, не буде мати доступу, навіть платного, до тих баз даних, що містять інформацію з обмеженим доступом. Слід зазначити, що на даний час всі без виключення інформаційні бази даних містять інформацію з обмеженим доступом, а тому таке «розширення прав адвоката» стане черговою декларацією.

Також лишається незрозумілим, в чому полягає розширення повноважень адвоката шляхом надання йому права безперешкодно входити у приміщення підприємств, установ і організацій, якщо на цих підприємствах, в установах і організаціях він мав і буде мати право лише ознайомлюватися з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, і знову ж таки крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.

В той же час, прокурори мали, мають та будуть мати доступ до будь-якої інформації, яка необхідна їм для здійснення своїх повноважень без будь-яких обмежень.

Дійсно позитивним є надання адвокату права використовувати технічні засоби під час побачень у місцях попереднього ув’язнення або інших місцях тримання клієнта. Однак, надання такого права адвокату жодним чином не прирівнює його у правах з прокурором.

В зв’язку з викладеним приходжу до висновку, що анонсоване розширення прав адвокатів є нічим іншим, як намаганням обґрунтувати перекладання функції представництва інтересів малозахищених верств населення в судах з органів прокуратури на центри безоплатної правової допомоги.

Із всього викладеного напрошується висновок: названий проект Закону «Про прокуратуру» необхідно доопрацювати, привівши його норми у відповідності до вимог Конституції України.

Адвокат

Почесний президент

Адвокатської компанії

«Баганець і партнери»,

почесний працівник

прокуратури України,

заслужений юрист України                                                               О.Баганець