Переваги та недоліки нового КПК.

Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до проекту нового Кримінального процесуального кодексу України

Щодо реформування системи органів досудового слідства в Україні

Як свідчить аналіз слідчої та судової практики щодо винесення судами виправдувальних вироків (хоча їх відсоток мізерний), більша частина таких рішень судами прийнята саме через неналежне виконання працівниками слідчих підрозділів своїх службових обов'язків.

Зокрема, під час досудового слідства не завжди виявляються допущені працівниками оперативних служб та контролюючих органів помилки, а нерідко і прямі фальсифікації, направлені на підвищення (покращення) статистичних показників щодо виявлених злочинів та інших порушень у підконтрольних підприємствах, установах та організаціях. Через це, нерідко, обвинувачення пред'являється громадянам за відсутності достатніх доказів їх вини.

Вважаємо, що однією з основних причин цих недоліків є залежність слідчого не стільки і не в першу чергу від прокурора, як від відомчих інтересів.

За нині діючим КПК України, досудове слідство у переважній більшості службових злочинів провадиться слідчими органів прокуратури. Незважаючи на те, що за законом слідчі – фігури процесуально незалежні, фактично вони є підлеглими міських, районних та міжрайонних прокурорів, керівників слідчих відділів та управлінь прокуратур обласного рівня, міст Києва та Севастополя, Головного слідчого управління та Головного управління із розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України.

При цьому, органи прокуратури України також здійснюють і нагляд за законністю досудового слідства, в т.ч. і у порушених прокурорами та слідчими прокуратури і розслідуваних останніми кримінальних справах.

Якоюсь мірою (хоча і не повністю розділяю цю точку зору) чисто теоретично можу погодитися, що подібний стан речей в системі досудового слідства органів прокуратури потребує якісно нового законодавчого вирішення з ряду основних причин. Так, дійсно, здійснення функції досудового слідства прокуратурою в нинішньому об’ємі може знижувати об’єктивність прокурорів при оцінці законності процесуальних рішень і дій їх підлеглих слідчих, оскільки за діючими на даний момент нормами КПК прокурор не стільки наглядає за станом законності під час провадження слідчими прокуратури досудового слідства, скільки контролює процес розслідування кримінальних справ підлеглими йому ж слідчими та зобов’язаний організовувати їх роботу (хоча більшість прокурорів цього не робить), при цьому надає обов’язкові до виконання вказівки та фактично сам приймає рішення по кримінальних справах.

Таким чином, складається враження, що прокурор є зацікавленим у контролі за досудовим слідством хоча б тому, що більшість кримінальних справ про службові злочини порушуються за наслідками перевірок, проведених саме органами прокуратури за іншими напрямами її діяльності. У свою чергу, кількість виявлених порушень законодавства та порушених ними кримінальних справ за виявленими фактами складають сукупність статистичної звітності прокурора про проведену роботу.

Як наслідок, це послаблює відповідальність слідчого за прийняті рішення і призводить до втрати ініціативності та процесуальної незалежності, а з іншої боку, знижує мотивацію прокурора в частині виконання ним іншої конституційної функції – здійснення нагляду за законністю досудового слідства у бік обвинувального ухилу.

У той же час, на моє глибоке переконання, ще більш неприйнятною є ситуація із процесуальним становищем слідчих підрозділів МВС, СБУ та податкової міліції, які при розслідуванні як службових злочинів, так і злочинів всіх інших категорій, фактично знаходяться у прямій непроцесуальній залежності від керівників цих правоохоронних органів, точніше керівників органів дізнання (що прямо протирічить вимогам КПК), на яких, одночасно з цією функцією, покладені обов’язки здійснювати оперативно-розшукову діяльність з метою попередження, виявлення, припинення злочинів та встановлення осіб, які їх підготували або вчинили.

При цьому, загальнодержавна оцінка діяльності всіх органів досудового слідства головним чином здійснюється за кількісними показниками порушених та скерованих до суду кримінальних справ, що в цілому не може сприяти ефективному розслідуванню, а тим більше — додержанню загальних принципів кримінального процесу.

Тому, на мою думку, запропонований Президентом України проект Кримінального процесуального кодексу України не передбачає об’єктивних умов для якісного реформування системи досудового слідства. Так, у проекті зазначено, що органами досудового слідства (які здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: Міністерства внутрішніх справ України; Служби безпеки України; органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Порівняно з чинним КПК, у наведеному переліку відсутні слідчі органів прокуратури. Згідно з проектом нового Кодексу обов’язком прокурора є лише нагляд за додержанням законності та надання вказівок органам, що проводять дізнання та досудове слідство.

Попри це, системних змін у реформуванні органів досудового слідства за введення в дію запропонованого Кримінального процесуального кодексу України не відбудеться і, напевно, нарощування штучних показників виявлення і розкриття злочинів залишатиметься надалі суттєвою перешкодою у забезпеченні ефективного розслідування кримінальних справ.

Утворення нового позавідомчого слідчого органу

На мою думку, єдино вірним шляхом системного реформування органів досудового слідства України є утворення нового позавідомчого слідчого органу шляхом об’єднання слідчих підрозділів органів прокуратури, МВС, СБУ та податкової міліції, наприклад, у слідчий комітет (як це у тій же Російській Федерації) чи національне бюро розслідувань (як у деяких державах Прибалтики) тощо.

Завдяки запропонованому об’єднанню фахівців слідчих підрозділів у один орган, державою, по-перше, буде вирішене питання відомчої незалежності слідчих як від наглядового прокурора, так і від керівників органів дізнання (що ще важливіше), штучного нарощування статистичних показників у всіх формах реалізації правоохоронної діяльності, що буде притаманним у разі подальшого залишення слідчих у названих правоохоронних органах, по-друге, буде збережений інтелектуальний потенціал працівників слідчих підрозділів з урахуванням їх спеціалізації.

Окрім того, діяльність слідчого органу поза межами систем органів прокуратури, МВС, СБУ та податкової міліції створить необхідні умови для посилення взаємодії слідчих з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, сприятиме більш якісному виконанню покладених на ці органи завдань, створить умови для ефективної реалізації наглядових повноважень за слідством органами прокуратури та, в цілому, підвищить об'єктивність досудового слідства та покращить саме додержання конституційних прав громадян. 

Забезпечення права на захист та визначення кола осіб, які можуть бути захисниками чи представниками у кримінальних справах

Статтею 45. «Захисник» проекту КПК України (п. 1) передбачено, що «Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування».

При цьому, в пункті 2 цієї ж статті зазначено, що «захисником не може бути адвокат, який не внесений до Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень або виключений з нього».

Ця норма не відповідає ні вимогам Конституції України, ні рішенню Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 у справі про право вільного вибору захисника, де, зокрема, роз’яснено:

1. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення… в Україні діє адвокатура» треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві саме адвоката – особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, Європейский суд з прав людини в рішенні від 24.11.2011 у справі «Загородній проти України» визнав неприйняття державою протягом тривалого часу спеціального закону, що має регулювати повноваження фахівців у галузі права надавати правову допомогу у кримінальному процесі, порушенням права на справедливий суд, передбаченого пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою найбільш повного ґарантування державою права людини і громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги, доцільно передбачити в новому КПК норму, яка б забезпечувала реальне право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або виправданого на одержання професійної (на договірній основі платної або за призначенням безоплатної) допомоги від захисника – адвоката та вільного вибору, за умови обов’язкової участі захисника, інших осіб для захисту їх прав та інтересів, в тому числі фахівців в галузі права. 

Крім того, вважаю за необхідне виключити із проекту КПК норму про те, що повноваження адвоката підтверджуються також витягом з Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень.

Так, право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом, виданим Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. Додаткове підтвердження такого права наданням слідчому витягу із Єдиного реєстру суттєво обмежить адвокатів у здійсненні своїх повноважень, оскільки наявність чи відсутність певних записів в реєстрі жодним чином не впливає на дійсність виданого у встановленому порядку свідоцтва. Більше того, отримання такого витягу кожного разу при вступі адвоката у справу призведе до невиправданої трати часу (особливо тоді, коли особа звернулася за наданням правової допомоги, наприклад, у вихідний чи святковий день, або вночі); при веденні таких реєстрів можливе допущення помилок у записах, невчасне внесення таких записів, що ми маємо можливість спостерігати і на сьогодні, внаслідок чого адвокати фактично будуть незаконно позбавлятися права здійснювати свою професійну діяльність, а тим самим буде грубо порушуватись конституційне право громадян.

Також, як вбачається з проекту нового КПК, потерпілому, цивільному позивачеві та відповідачеві держава не гарантує право на безоплатну правову допомогу, що ставить потерпілого та цивільних позивача і відповідача у явно нерівні умови щодо захисту своїх прав та законних інтересів, у порівнянні із підозрюваним та обвинуваченим, в частині можливості обирати як представника виключно тільки адвоката.

Зокрема, теоретично таким вважатиметься випадок, коли потерпілий або фізична особа – цивільний позивач чи відповідач бажатиме залучити представника, яким за проектом КПК може бути тільки адвокат, але, за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин, цього зробити не зможе. Або, якщо такі особи бажають отримати правову допомогу від певної особи, посилаючись на ст. 59 Конституції України, але остання не буде мати права на зайняття адвокатською діяльністю.

Тому обмежувати права потерпілого, цивільних позивача та відповідача, як сторін кримінального провадження, вільно обирати свого представника є неприпустимим.

Крім того, вважаю за необхідне виключити із статті 46 Проекту КПК України п. 3 щодо обмеження кількості захисників у одного обвинуваченого, підсудного (не більше 5 захисників), бо в такому разі буде звужено його право на захист, яке вже передбачено ст. 47 КПК України (1960р.), що суперечить вимогам Конституції України.

Так, відповідно до вимог ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У той же час, нині чинний КПК України (1960 р.) не передбачає обмеження на кількість захисників обвинуваченого в кримінальній справі. 

Крім того, положення статті 221 проекту нового КПК суттєво обмежують права сторони захисту на своєчасне отримання даних у справі, необхідних для оскарження основних процесуальних рішень, на підставі яких: здійснено затримання особи, обрано запобіжний захід, направлено повідомлення про підозру (за чинним КПК є аналогом пред’явлення обвинувачення), тому необхідно було б передбачити, що слідчий, прокурор не вправі відмовити стороні захисту у наданні матеріалів, на підставі яких були здійснені затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, обрано щодо особи один з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів та направлено письмове повідомлення про підозру.

Під час ознайомлення з такими матеріалами досудового розслідування надати захиснику право робити необхідні виписки та копії, в тому числі шляхом фотографування. 

Закріплення показань свідків, забезпечення прав свідків та використання показань свідків у доказуванні.

Проектом КПК не урегульовано порядку закріплення показань свідка на стадії досудового розслідування слідчим чи прокурором.

Такий підхід призведе до руйнування напрацьованого правниками та практиками позитивного та ефективного досвіду отримання показань свідків на стадіях досудового слідства, позбавить прокурора при складанні обвинувального висновку можливості належної оцінки отриманих показань на предмет їх допустимості та відносності і, як наслідок, здійснення ефективного нагляду за повним, всебічним та об’єктивним розслідуванням справи.

З огляду на викладене, необхідно доповнити проект нового КПК нормою (статтею), яка є у чинному Кодексі і регламентує порядок складання та зміст протоколу допиту свідка (стаття 170 чинного КПК України).

Наприклад: Стаття 224-1. Протокол допиту свідка

Про допит свідка складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 104 цього Кодексу:

1) в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим;
2) у протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно;
3) свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі;
4) по закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим; 
5) свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу;
6) протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.

Також у прийнятому Верховною Радою України КПК у першому читанні не передбачено положень, за якими не можуть бути допитані як свідки особи, які, згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи, через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них, що може призвести до отримання в ході кримінального провадження недостовірних показань та неможливості здійснення перевірки дійсної можливості правильного сприйняття свідком фактів через певні захворювання (сліпота, глухота, психічні розлади тощо).

З огляду на викладене, доцільно доповнити частину другу статті 65. «Свідок» проекту КПК пунктом 11 такого змісту:

11) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.

Відповідно до статті 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Незважаючи на це, пунктом 3 частини 1 статті 66. «Права та обов’язки свідка» проекту КПК суттєво звужується зміст статті 63 Конституції України в частині відмови свідка давати показання щодо себе, близьких родичів та членів сім’ї.

Тому пункт 3 частини 1 цієї статті пропонується привести у відповідність з вимогами Конституції України шляхомвиключення з нього слів:

«що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами сім’ї кримінального правопорушення»

та загалом викласти його у такій редакції:

«3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;»

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Втім, як вбачається зі змісту статті 66. «Права та обов’язки свідка» проекту КПК, його (свідка) позбавлено права на оскарження дій слідчого, прокурора та суду в разі порушення ними вимог законів під час провадження у кримінальних справах.

З метою усунення цієї прогалини у кримінально-процесуальному законодавстві та з урахуванням вимог Конституції України доцільно частину першу статті 66 проекту КПК доповнити пунктом 9 такого змісту:

9) подавати скарги на дії слідчого і прокурора.

Показання з чужих слів

Згідно зі статтею 7 проекту КПК (Загальні засади кримінального провадження) зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Відповідно до статті 97 проекту КПК (Показання з чужих слів) показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Як вказано в частині другій зазначеної статті, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення.

У зв’язку з цим, у цій запропонованій нормі не передбачено обов’язку слідчого, прокурора та суду допитати особу, на показаннях якої базуються такі показання свідка, що обов’язково призведе, 
- по-перше - до обмовлення завідомо невинних осіб;
- по-друге - як наслідок, до невірного вирішення питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні злочину;
- по-третє – до прямого порушення загальних засад кримінального провадження.

Більше того, проект нового КПК чомусь не містить норми про те, що не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме, в той час як нині чинний Закон цю норму передбачає, що є цілком правильно.

У зв’язку з викладеним, доцільно передбачити у проекті КПК зазначені обов’язки слідчого, прокурора та суду щодо безпосередності дослідження показань, а саму статтю викласти у такій редакції:

Стаття 97. Показання з чужих слів
1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
2. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
3. Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу.
4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. 
5. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони надаються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримінального провадження.

Підстави для закриття кримінального провадження

Статтею 284 проекту КПК не передбачено всіх можливих підстав для закриття кримінального провадження.

Зокрема, у цій статті не зазначено, що однією з підстав для закриття кримінального провадження є нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, прийнята відповідно до ч. 3 цієї статті.

Крім того, відповідно до чинного КПК та у статті 284 проекту КПК відсутні посилання на закріплену у ч. 2 ст. 11Кримінального кодексу України норму, за якою не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

З огляду на викладене, необхідно нормативно закріпити зазначені вище підстави для закриття кримінального провадження, шляхом внесення до статті 284 проекту КПК таких змін і доповнень:

Пункт 6 частини 1 доповнити реченням такого змісту:

«існує не скасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, прийнята відповідно до ч. 3 цієї статті»;

Частину 1 цієї статті доповнити пунктами 8 і 9 такого змісту:

8) встановлені достатні підстави вважати, що дія або бездіяльність, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі; 
9) встановлені обставини, що виключають злочинність діяння, передбачені ст. 17 та розділом VІІІ Кримінального кодексу України.

Відновлення матеріалів досудового розслідування

Необхідність врегулювання питання відновлення втрачених матеріалів досудового розслідування викликана тим, що втрата або знищення, внаслідок непереборної сили, умислу зацікавлених осіб та у будь-яких інших випадках, матеріалів сторін обвинувачення та захисту може призвести до порушення конституційних прав потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого.

Тому, з урахуванням наведеного, доцільно було б доповнити проект нового КПК окремою статтею такого змісту:

Стаття 222-1. Відновлення матеріалів досудового розслідування

1. Відновлення втрачених матеріалів досудового розслідування здійснюється за рішенням прокурора, керівників органів досудового розслідування, а в разі втрати матеріалів досудового розслідування в суді – за постановою або ухвалою слідчого судді, суду, виконання яких покладається на прокурора, керівників органів досудового розслідування. 
2. Відновлення матеріалів досудового розслідування здійснюється за їх копіями, що збереглися, які можуть бути доказами в порядку та на умовах, визначених главою 4 цього Кодексу, а в разі неможливості отримати копії матеріалів досудового розслідування, які б відповідали вимогам глави 4 цього Кодексу, шляхом проведення слідчих додаткових (розшукових) дій. 
3. Строки досудового розслідування та тримання під вартою при відновленні матеріалів досудового розслідування обчислюються в порядку, встановленому статями 219 та 197 цього Кодексу.
4. Якщо за втраченими матеріалами досудового розслідування закінчились граничні строки тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений підлягають негайному звільненню з під варти. 

Суд присяжних. Відводи

Також з метою удосконалення проекту КПК вважаю за необхідне запропонувати наступне:

8.1. Внести зміни до статті 31 Проекту КПК України щодо діяльності суду присяжних, визначивши пункт 3 цієї статті в наступній редакції:

«п. 3 Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо особливо тяжких злочинів, за клопотанням обвинуваченого, розглядається судом присяжних у складі судді та дванадцяти присяжних.

Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється виключно судом присяжних у складі судді та дванадцяти присяжних».

При цьому слід враховувати традиції застосування суду присяжних на території України до революції 1917 року, а також споріднену правову систему Російської Федерації.

Введення суду присяжних лише для злочинів, за які передбачено довічне позбавлення волі, яких одиниці, фактично не поліпшить стан правосуддя в Україні. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини найбільше неправосудних рішень та незаконного засудження громадян судами в України відбувається за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

Злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі терміном більше ніж на 10 років, відповідно до статті 12 КК України (2001р.), є особливо тяжким. Тобто, суд присяжних буде розглядати особливо тяжкі злочини, що суттєво підвищить рівень гарантій захисту прав підсудних.

8.2. Внести зміни до п.1 статті 81 Проекту КПК України з тим, щоб заборонити колегії суддів вирішувати питання щодо відводу себе або будь-кого із членів колегії, виклавши його в наступній редакції:

«1. У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його повинен розглядати голова або виконуючий обов’язки голови цього суду, в разі фізичної відсутності останнього на роботі (чи на робочому місці).

Виключити з проекту КПК України п.4 статті 81 щодо права суду залишити заяву про повторний відвід слідчого судді або судді без розгляду, бо це суттєво звузить можливість підсудного і його захисту на забезпечення дотримання їх прав в судовому процесі.

Виключення зазначених положень із проекту Кодексу дозволить стороні захисту реально реагувати на упередженість та необ’єктивність суду, а не мати лише такі декларативні права.

Доцільно внести зміни

8.3. Внести зміни до п.3 ст.318 КПК України, який передбачає, що у разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду.

Вважаємо, що проведення окремих процесуальних дій поза межами приміщення суду є порушенням принципу «гласності та відкритості судового засідання», яке безпосередньо забезпечується лише в приміщенні суду. Тому, будь-яке обмеження цього правила повинно бути конкретизовано та чітко виписано в законі, в першу чергу: які саме процесуальні дії суд може вчиняти поза межами приміщення суду.

Відомий негативний приклад таких виїзних засідань суду – обрання колишньому прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко, яка утримувалась на той час в Київському слідчому ізоляторі, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що спричинив порушення їх права на справедливий суд та вимог закону щодо гласності судових процесів.

8.4. Внести зміни до статей 339 і 341 проекту КПК України щодо висунення додаткового обвинувачення підсудному під час розгляду кримінальної справи в суді.

Так, згідно з п.1 ст. 339 проекту КПК України у випадку отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв'язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

Вказане положення ст. 339 проекту КПК України суперечить вимогам статті 337 цього ж проекту КПК у частині того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Також висунення додаткового обвинувачення порушить право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист, що передбачене ст.63 Конституції України.

Таке положення в проекті КПК призведе до тяганини під час розгляду кримінальної справи в суді та буде свого роду тиском на суд, з метою перешкодити винесенню виправдувального вироку та «сховати» недоліки досудового розслідування по справі. (тобто скасувати інститут «додаткового розслідування», а замість нього ввести іншу можливість приховувати недоліки досудового слідства).

8.5. Доповнити статтю 366 проекту КПК України другим пунктом у наступній редакції:

«п. 2. Нарадча кімната — це окреме спеціально обладнане для запобігання прослуховуванню та відеоспостереженню, приміщення суду, в якому відсутні засоби зв’язку, у т.ч. телефонного, факсимільного, мобільного, сотового, електронного, та до якого запроваджена спеціальна система пропуску осіб та обліку часу їх перебування».

А також внести зміни до пунктів 1 та 2 статті 367 проекту КПК України виклавши їх в наступній редакції:

«1. Під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, а також заходити до неї, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суддям, які перебувають в нарадчій кімнаті забороняється при собі мати засоби зв’язку.
2. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні, а також з іншими особами щодо обставин справи, яку вони вирішують в нарадчій кімнаті».

Внесення вищезазначених положень до КПК України дозволить забезпечити таємницю нарадчої кімнати та унеможливить маніпулювання суддями під час винесення ними рішення по справі.

8.6. Виключити п. 5 статті 99 проекту КПК України:

« Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;
2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;
3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони».

Вказане положення суперечить вимогам ст. 62 Конституції України, де чітко вказано, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

Підтвердження змісту документа (в разі його відсутності) іншими відомостями (в т.ч. світлокопіями) не може визнаватись як доказ, оскільки це буде лише припущення.

Джерело: http://yurincom.com/ua/legal_practice/services/kryminalne_pravo/perevagy_ta_nedoliky_novogo_kpk__propozytsii_shchodo_vnesennia_zmin_ta_dopovnen_do_proektu_novogo_kryminalnogo_protsesualnogo_kodeksu_ukrainy-publication/