Повертаючись до проблем нового КПК. Або «суворість Закону пом’якшується необов’язковістю його виконання».

Подобається це чути чи ні, але висновок напрошується такий: принцип реєстрації всіх без винятку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, закладений у положеннях ст. 214 КПК, 2012 року, призвів майже до «паралічу» правоохоронних органів, неможливості виконувати покладені на них законами обов’язків

В газеті «Закон і бізнес» за 11 липня 2013 року опублікований звіт експертів Центру політико-правових реформ під назвою «Реалізація нового кримінального процесуального кодексу України у першому півріччі 2013 року».

Ознайомившись із вказаним звітом, позитивно оцінюю навіть те, що експерти не тільки продовжують «вихваляти» новий КПК, але і почали вже говорити про проблеми, які створив новий КПК для сторони захисту, а також для органів досудового розслідування та прокуратури, про що ми неодноразово раніше інформували громадськість, прочинаючи ще з 2012 року (дивіться «Новий Кримінально-процесуальний кодекс: права захисту зменшено, кількість кримінальних справ зросте у сім разів» від 27.06.2012 http://texty.org.ua/, «Новий КПК дозволить прокурорам приховати недоліки слідства і домогтися обвинувального вироку» від 15.11.2012 http://gazeta.ua/, «7 міфів про новий КПК» від 10.01.2013 http://www.pravda.com.ua/, «Повертаючись до «міфів» нового КПК» від 17.01.2013 http://ord-ua.com/, Очистити новий КПК від декларативних норм 06.02.2013 http://www.yurincom.com/, «І знову про «проблеми» нового КПК» від 15.02.2013 http://www.yurincom.com/, «Новий КПК України та зобов’язання нашої держави за Європейською конвенцією про захист прав людини» від 11.03.2013 http://nbnews.com.ua/ua/blogs/80743/, «Новий Кримінальний процесуальний кодекс України порушує принцип верховенства права» від 22.03.2013  http://gazeta.dt.ua/,  та інші).

Проте, все ж таки, вважаю, що і в цьому «звіті» існуючі проблеми нового КПК, в більшості своїй, в якійсь мірі «затушовані» та не розкритий їх реальний зміст і характер, а в окремих випадках наведена статистика, на нашу думку, не дуже переконливо трактується, чомусь ,як «позитивні тенденції».

По-перше, експерти, зазначаючи про «позитивні тенденції гуманізації кримінальної юстиції», посилаються не зовсім об’єктивно на окремі статистичні дані за 1 півріччя 2013 року (у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року), а саме: зменшення кількості застосованих слідчими/прокурорами процесуальних затримань (на 30% менше), зменшення кількості утриманих осіб в СІЗО (на 40% менше), зменшення кількості клопотань слідчих/прокурорів про взяття під варту (на 45% менше), зменшення кількості обшуків (на 30% менше), зменшення наданих судом дозволів на прослуховування осіб (на 25% менше), зменшення дозволів на арешт кореспонденції (на 10% менше).

В той же час, реального аналізу дійсних (всіх) причин зниження цих статистичних даних, у тому числі в комплексі з іншими статистичними показниками кримінальної юстиції, вказаними експертами не зроблено. На запитання: що і як в більшій мірі вплинуло на «зменшення» цих показників - експерти відповіді не надали, пославшись лише на загальну фразу про «позитивні тенденції гуманізації кримінальної юстиції».

На нашу ж думку, не таким вже й однозначним є такий їх висновок про«позитивну тенденцію до гуманізації кримінальної юстиції», тому, що ними не враховано цілий ряд інших обставин, які беззаперечно вплинули на зниження наведених ними статистичних даних. Перш за все, у першому півріччі 2013 року (у порівнянні з першим півріччям 2012 року) значно зменшилась кількість кримінальних проваджень, що направлена до суду з обвинувальним актом чи клопотаннями про звільнення від кримінальної відповідальності.

Так, протягом 1 півріччя 2013 року слідчими органів внутрішніх справ направлено до суду з обвинувальним актом 77,2 тис. кримінальних проваджень, в той час як за аналогічний період минулого року - 85,7 тис. кримінальних справ та 10,1 тис. протокольних проваджень (тобто, в цілому на 20% менше).

Також слід зважати, що станом на 01.07.2013 року в провадженні слідчих органів внутрішніх справ перебувало 6268 кримінальних проваджень, де особам оголошено про підозру, в той же час, як станом на 1.07.2012 року в провадженні слідчих органів внутрішніх справ перебувало 12282 кримінальні справи з встановленням особи, яка вчинила злочин (тобто, відсоток розкриття зареєстрованих злочинів в цьому році зменшився майже в двічі).

До цього треба врахувати і ту обставину, що у 1 півріччі 2013 року, у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року, значно збільшилась кількість видів злочинів, підслідність яких визначена за слідчими органів внутрішніх справ, що обумовлено введенням в дію КПК, 2012 року (це вбачається із відмінності в ст.112 КПК, 1960р. та ст. 116 і п.1 Розділу ХІ КПК, 2012 року).  Не досліджували експерти і категорію злочинів, за якими розслідувалися кримінальні справи (в 2012р.) і кримінальні провадження (в 2013р.).

Тому, реально кримінальних проваджень за злочинами, підслідними слідчим органів внутрішніх справ за положеннями ст. 112 КПК, 1960р., з обвинувальним актом у першому півріччі 2013 року до суду направлено ще менше. Відповідно зменшились, і повинні були зменшитись, і всі інші кількісні показники роботи слідчих і прокурорів в кримінальному процесі (на стадії досудового розслідування), що має прямо пропорціональну залежність.

Також, на нашу думку, про «позитивну тенденцію до гуманізації кримінальної юстиції» могли б свідчити дані про збільшення кількості виправдувальних вироків, винесених в українських судах після введення в дію нового КПК. Проте, і в цій частині статистика свідчить про зворотнє.

Як ми і попереджали про можливі негативні наслідки введення в кримінальний процес даних непродуманих (нав’язаних) норм, не підтвердили прогнози колишнього керівника Головного управління Адміністрації Президента з питань судоустрою Портнова А.В., який 23.11.2012 в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна», (http://www.president.gov.ua/news/26140.html) заявляв (дослівно): «Ми прогнозуємо, що на початковій стадії кількість виправдувальних вироків може збільшитися з сьогоднішніх 0,2% до 15%, і у процесі застосування нового КПК, десь через рік, можливо, півтора, коли нові розслідування з самого початку проходитимуть за новим КПК, ми можемо вийти до 30-35% виправдувальних вироків».

В дійсності ж, відповідно до Аналізу даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у 2012 році, проведеного Вищим спеціалізованим судом Україхни з розгляду цивільних і кримінальних справ (розміщено наhttp://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html), протягом 2012 року у порядку кримінального судочинства, в цілому по Україні, закінчено в судах розгляд у 193 тис. кримінальних справ або 83,6 % від кількості справ, що перебували в їх провадженні, із яких у 161 тис. кримінальних справ постановлено вироки. При цьому виправдувальні вироки ухвалено стосовно 707 осіб. Навіть, якщо припустити, що у кожному такому вироку виправдано лише по одній особі, то виправдувальні вироки можуть становити лише 0,44% від всіх вироків).

Але і ці цифри не зовсім точні, бо в апеляційній інстанції у 2012 році скасовано виправдувальні вироки стосовно 303 осіб, із них із направленням справи на додаткове розслідування – стосовно 59 осіб.

На жаль офіційної судової статистики за 1 півріччя 2013 року у вільному доступі не розміщено, тому порівняти її із попереднім роком неможливо. Проте, щоб більш менш зорієнтуватись з цього приводу, можливо дослідити статистичну інформацію Генеральної прокуратури України за 1 півріччя 2013 року (звіт про роботу прокурора), де зазначено, що прокурорами прийнято участь у судовому розгляді, з ухваленням вироку, у 34,1 тис.  кримінальних проваджень (справ). При цьому, із вказаної кількості виправдувальні вироки були ухвалені лише стосовно 59 осіб. Знову ж таки, якщо ми припустимо, що у кожному такому вироку виправдано лише по одній особі, то виправдувальні вироки можуть становити лише 0,17% від всіх вироків. Інформації про кількість скасованих у 1 півріччі 2013 року виправдувальних вироків у звіті Генеральної прокуратури України чомусь не наведено.

Тобто, із вказаного вище можна припустити, що кількість виправданих судами осіб у поточному році не збільшилась (як це прогнозувалось) та обіцялось, а навпаки - зменшилась більш ніж у двічі! Це підтверджує і офіційна статистика Генеральної прокуратури України за 1 півріччя минулого року (звіт про роботу прокурора), де зазначено, що за 6 місяців 2012 року було виправдано 144 особи (у поточному році тільки 59 осіб).

Безперечно, що і приведені нами підрахунки є лише орієнтовними, проте і вони повністю спростовують висновки експертів про «позитивну тенденцію до гуманізації кримінальної юстиції», а навпаки, на нашу думку, свідчать про посилення обвинувального ухилу в судах при розгляді кримінальних справ.

Окрім того, в своєму Моніторинговому звіті експерти один раз торкаються теми виправдувальних вироків, приводячи для прикладу п. 1.6 «Положення про заходи стосовно дотримання законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та при обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час кримінального провадження», затвердженого Наказом МВС України від 26.03.2013р. № 289/540/5, зареєстрованого в Мінюсті України 11.04.2013р. за № 602/23134, де передбачено проведення службового розслідування відносно співробітників міліції, які затримували відповідну підозрювану особу, щодо якої у подальшому ухвалено виправдувальний вирок або прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

При цьому експерти навіть роблять висновок про те, що цим наказом МВС«створюється система, де виправдання обвинуваченої особи стає трагедією для представників сторони обвинувачення. Адже воно матиме наслідком звільнення їх з посади або застосування іншого дисциплінарного заходу. За таких обставин виправдувальні вироки суду ніколи не стануть звичайним явищем».

Але, з цього приводу слід повідомити, що така система в правоохоронних органах діє ще з радянських часів, а не тільки створюється, як вважають експерти. Більш того, фактично визнаючи існування можливого незаконного тиску сторони обвинувачення на суд при розгляді останнім кримінальних проваджень, з метою недопущення винесення виправдувальних вироків, експерти цю тему далі не розвивають, про вплив, в першу чергу органів прокуратури, взагалі не згадують, пропозицій щодо змін законодавства або вжиття інших системних заходів щодо викорінення цих негативних тенденцій не пропонують.

Насправді ж, це дуже болюче питання і тільки йому потрібно присвятити не одну аналітичну та наукову публікації.

Знову ж таки повертаючись до Аналізу даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у 2012 році, цитованого нами вище, слід звернути увагу на висновок, який він містить, а саме про те, що: «На оперативність розгляду судами кримінальних справ впливає якість розслідування цих справ органами досудового слідства. Так, місцеві загальні суди повернули на додаткове розслідування (згідно з положеннями статей 246, 281 КПК 1960 р.) та прокурорам (відповідно до ст. 249-1 КПК 1960 р.) для усунення виявлених порушень, а також прокурори відкликали із суду в порядку, передбаченому ст. 232 КПК 1960 р., 7,6 тис. справ, що на 6,5 % більше ніж у 2011 році, із них на додаткове розслідування повернуто 5,7 тис. кримінальних справ, що на 4,2 % більше». 

Тобто, теза Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про «(неналежну) якість розслідування кримінальних справ органами досудового слідства» доступною мовою означає, що органами досудового слідства у кримінальних справах, які були спрямовані до суду з обвинувальним висновком (за КПК, 1960р.), не було зібрано достатніх доказів вини підсудного, або ці докази були зібрані в порушення закону, або іншим чином їх достовірність, допустимість та/або належність викликали сумнів.

В таких випадках судам необхідно було користуватись, передусім, положеннями ст. 62 Конституції України, як Основного Закону, де передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, в зв’язку з чим, судам необхідно буловиправдовувати обвинувачених, а не направляти кримінальні справи на додаткове розслідування чи в інший спосіб їх повертати прокурорам.

Аналізуючи адвокатську практику, яку ведуть адвокати нашого адвокатського об’єднання «Баганець та партнери» (http://baganets.com/), а також спілкуючись із іншими колегами - адвокатами, можна зробити категоричний висновок про те, що ситуація у місцевих судах для сторони захисту у 2013 році не покращилась. В поточному році по кримінальних справах, де необхідно було виносити виправдувальні вироки, окремі судді зверталися до адвокатів та прокурорів, щоб останні заявляли клопотання про повернення справ на додаткове розслідування (звичайно це там, де справи розглядаються за КПК, 1960 року), щоб тільки не виносити виправдувального вироку. Таким чином, напрошується висновок, що судді продовжують, як і раніше, побоюватись виносити виправдувальні вироки, аналогічно таких вироків бояться слідчі та прокурори. 

І це не дивлячись на те, що ще 11.02.2005 р. Верховний Суд України в п.10 своєї постанови № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» звертав увагу суддів на неприпустимість повернення справи на додаткове розслідування у випадках, коли немає доказів, які б підтверджували обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд мав витлумачити всі сумніви на користь підсудного і постановити згідно з ч. 4 ст. 327 КПК виправдувальний вирок.

Тобто, на жаль, виходить, що більший вплив на місцеві суди мають не постанови Пленуму Верховного суду України, а конкретна думка керівника правоохоронного органу, працівники якого розслідували справу, чи прокурора, який затверджував обвинувальний висновок і підтримує державне обвинувачення у суді. І це, навіть незважаючи на твердження того ж Президента України Януковича В.Ф., який ще в жовтні 2012 року на зустрічі з генпрокурорами країн СНД пообіцяв збільшення кількості виправдувальних вироків після прийняття нового КПК, (http://zib.com.ua/ua/pda/12024.html) (дослівно): «Час, коли виправдувальних вироків приймається 2-3%, як це раніше було, він пройшов. Міжнародна практика говорить - не менше 15%».

Якщо це щира позиція Президента України то названі вище цифри свідчать про відкритий саботаж судами і прокурорами його політики на зближення до Європейських норм судочинства.

По-друге, не можу погодитись і з такою оцінкою експертів, як «виявлення негативних тенденцій» щодо нового механізму початку досудового слідства, встановленого в ст. 214 КПК, 2012 року, про що ми неодноразово попереджували заздалегідь. Інакше, як провальною та заздалегідь очікуваною, як негативна, ситуацію із наслідками запровадження в КПК такої нової норми щодо обов’язкової реєстрації всіх заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення в Україні назвати не можна.

На жаль, експерти продовжують фактично «пом’якшувати» свої оцінки результатів застосування цієї норми, заявляючи, що «кількість зареєстрованих заяв про кримінальні правопорушення впала майже в двічі». Насправді ж кількість зареєстрованих заяв про кримінальні правопорушення у 1 півріччі 2013 року у порівнянні з 1 півріччям 2012 року впала більш ніж у чотири рази!!!

Так, відповідно до звіту МВС України «Стан та структура злочинності в Україні (2012 рік – 6 місяців)», який розміщений на офіційному сайті МВС (http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/762153), у розділі «Розгляд заяв, повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, які надійшли до підрозділів ОВС» чітко вказано, що протягом першого півріччя 2012 року в цілому по Україні зареєстровано 1749,7 тис. заяв, повідомлень про злочини, що вчинені або готуються. При цьому відзначено, що це на 8,6% більше ніж за 1 півріччя 2011 року.

Відповідно ж до Єдиного звіту про кримінальні правопорушення за 1 півріччя 2013 року Генеральної прокуратури України, розміщеного на сайті ГПУ (http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=110141&libid=100820&c =edit&_c=fo#), у звітному періоді обліковано лише 413,4 тис. кримінальних правопорушень!

Тобто, навіть орієнтовно порівнюючи ці аналогічні періоди 2012 і 2013 років, можна зробити припущення про те, що, в порушення вимог ст. 214 КПК 2012 року, лише одна заява про кримінальне правопорушення із чотирьох, які надходять до слідчого/прокурора, фактично заноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Складається враження, що це є умисним невиконанням положень ст. 214 КПК, 2012 року з боку слідчих та прокурорів, що в силу кругової поруки між прокурорами і судами практично залишається безкарним і буде в майбутньому, на превеликий жаль, не виключенням із правил, а нормою.

Це можна пояснити і тим, що якщо до грудня 2012 року реєстрацією заяв та повідомлень про злочини в державі займались органи внутрішніх справ, а за законністю такої реєстрації наглядав прокурор, то, з введенням в дію КПК 2012 року, такою реєстрацією почали займатися саме прокурори та слідчі правоохоронних органів, але, теж під керівництвом прокурора. При цьому, хочу звернути увагу, що жоден інший державний орган (окрім суду) повноваженнями здійснювати контроль за повнотою реєстрації органами прокуратури заяв та повідомлень про злочини не наділений.

На підтвердження наших висновків про дійсні причини зменшення кількості зареєстрованих заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення (злочини) у першому півріччі 2013 року свідчить і те, що із 135 задоволених слідчим суддею скарг з приводу невнесення заяв та повідомлень про вчинення злочинів до Єдиного реєстру досудових розслідувань (згідно звіту Генеральної прокуратури України про роботу прокурора за 6 місяців 2013 року) у 91 випадку (67,4% від всіх задоволених скарг) не реєстрували злочини саме прокурори та слідчі прокуратури.

Крім того, слід зважати і на те, що не всі заявники фактично одержують повідомлення прокурора (слідчого) про відмову в реєстрації заяви чи повідомлення про злочин, а тому в переважній більшості випадків не можуть скористатися своїм правом оскаржити до суду бездіяльність прокурора (слідчого) щодо не реєстрації заяви чи повідомлення про злочин в десятиденний термін, як того вимагає закон. І це при тому, що рішення слідчого судді по розгляду скарги на бездіяльність прокурора (слідчого) щодо невнесення до Єдиного реєстру заяв та повідомлень про злочини, відповідно до КПК 2012 року, в апеляційному порядку (на відміну від попереднього КПК 1960 року) оскарженню не підлягають.

Саме про суттєве звуження прав громадян на захист з боку держави від злочинних посягань із прийняттям нового КПК свідчить і судова практика по розгляду скарг на бездіяльність слідчих і прокурорів.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти значну кількість явно неправосудних рішень слідчих суддів про відмову в задоволенні скарг на бездіяльність прокурора (слідчого) щодо не реєстрації заяви чи повідомлення про злочин. Найбільш розповсюдженими є неправомірні відмови в задоволенні таких скарг, де суди безпідставно зазначають на те, що «заява про злочин не містить в собі посилань на те, ким саме вчинено злочин (кримінальне правопорушення) та будь-яких даних, які вказували б на наявність ознак вчинення злочину (кримінального правопорушення)».

Наприклад, слідчий суддя, відмовляючи в задоволенні скарги заявника на бездіяльність заступника прокурора Дніпровського району м.Києва, що полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про злочин, зазначив (дослівно): «зі змісту скарги ОСОБА_1, останній в обґрунтування скарги посилається лише на факт невнесення прокурором відомостей за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, при цьому копія заяви, з якою ОСОБА_1 звертався на адресу прокуратури із зазначенням ознак злочинів, які останній вважає вчиненими, до скарги не долучена. Відсутні такі посилання і в скарзі на підтвердження тієї обставини, що заява ОСОБА_1 містила відомості про ознаки злочину та його вчинення»(cправа № 755/7656/13-к Дніпровського районного суду м.Києва).

Аналогічно, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, відмовляючи в скарзі на бездіяльність Генерального прокурора України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по його заяві від 21.01.2013 про вчинення вказаними у заяві прокурорами Генеральної прокуратури України спільно з невизначеними в заяві службовими особами Служби безпеки України та Генеральним прокурором України службових злочинів, а також з приводу впливу на суддів під час здійснення ними правосуддя, одержання суддею хабара та постановлення ним завідомо неправосудного судового рішення, вказав (дослівно): «Вважаю обґрунтованим та правомірним висновок прокурора про те, що вказана заява не містить обставин, які можуть свідчити про вчинення вказаних у заяві кримінальних правопорушень, оскільки, окрім твердження скаржника про вчинення кримінальних правопорушень, яке є голослівним, суб'єктивним сприйняттям та оцінкою обставин у зв'язку з незгодою з постановленими судовими рішеннями, обставин чи фактичних даних, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень, заява не містить» (cправа                    № 757/1905/13-к Печерського районного суду м. Києва).

Ще один приклад. Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси (справа № 522/8079/13-к), відмовляючи в скарзі на бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області, щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення працівниками ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, які незаконно помістили заявника в ІТТ та тримали там протягом липня-серпня 2010 року зазначив (дослівно): «у прокурора підстав для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінальних правопорушень посадовими особами ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не було, так як в заяві ОСОБА_3 не містилося належних, перевірених і достатніх відомостей про вчинення злочину».

До речі, такі приклади можна знайти майже в кожному місцевому суді.

І це в той час, коли стаття 214 КПК 2012 року взагалі не передбачає такої умови для внесення заяви про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як «наявність відомостей про ознаки злочину або наявність фактичних даних, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень», що в цілому дає беззаперечні підстави стверджувати про те, що таким чином прокурори і судді намагаються усунути ті негативні наслідки, які наступили в результаті непродуманого (а можливо, навпаки, умисного) введення такої норми в новий КПК.

Також, серед прокурорів набула поширення протизаконна практика не реєструвати заяви та повідомлення про кримінальне правопорушення, а, в порушення ч.1 ст.214 КПК, 2012 року, пересилати їх до інших правоохоронних органів. При цьому по кілька разів такі заяви «футболяться» від одного органу до іншого, а суди займають позицію на підтримання таких незаконних дій прокурорів, що інакше як круговою порукою не назвеш.

Наприклад, заявник звернувся до Ленінського районного суду міста Севастополя зі скаргою, в якій просив визнати незаконною бездіяльність прокурора м. Севастополя та прокурора Ленінського району м. Севастополя, яка виразилася в приховуванні ними від реєстрації кримінального правопорушення й ухиленні від реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за його заявою.

Заявник оскаржував дії прокурора м. Севастополя, який, замість реєстрації його заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, направив його заяву прокурору Ленінського району м.Севастополя для прийняття рішення. Надалі заявник отримав повідомлення заступника прокурора Ленінського району м.Севастополя про те, що його заява у відповідності зі ст.ст. 214, 216 КПК, 2012, направлена начальнику Ленінського РВ УМВС України у м.Севастополі.

В свою чергу, слідчий суддя Ленінського районного суду міста Севастополя, відмовляючи в задоволенні цієї скарги, послався на те, що (дослівно): «прокурор Ленінського району м. Севастополя, отримавши заяву про злочин і встановивши, що розслідування справи за фактами, викладеними у заяві, відноситься до компетенції органів міліції, правомірно і у відповідності зі ст.ст. 214, 216 КПК, 2012, направив її за підслідністю для проведення досудового слідства».

І це тоді, звертаю Вашу увагу, коли таких повноважень у прокурора положення статей 214, 216 КПК, 2012 не передбачають.

Таким чином, слідчі судді при розгляді скарг на не реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення фактично вишукують в заявах про кримінальне правопорушення підстави для порушення кримінальної справи, що в дійсності передбачалось положеннями КПК, 1960 року, тим самим відверто «саботуючи» спільно з прокурорами вимоги ст. 214 нового КПК. Не дивлячись на це, розробники КПК та їх послідовники продовжують розповідати про «позитивні тенденції» його прийняття, не знаючи дійсне становище або свідомо замовчуючи їх негативний характер.

Але, як на мене, найважливішим в цьому є те, що за такі явно незаконні (ігнорування вимог ст.214 КПК, 2012р.) дії слідчі судді не несуть ніякої відповідальності, оскільки ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого/прокурора, пов’язана із невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку! Оце Вам і «розширені» можливості для захисту громадянами своїх прав!

В зв’язку з цим, змушений ще раз нагадати, що відповідно до ч.4 ст.214 КПК, 2012 року, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та негайно зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Вивченням подібної ситуації ще більше півтора століття тому, за часів царської Росії, займався відомий письменник Салтиков-Щедрін М.Е. (1826-1889р.р.), який вказував, що «Суворість російських законів пом’якшується необов’язковістю їх виконання». Виходить, що і в Україні зразка 2013 року«суворість КПК, 2012, пом’якшується необов’язковістю його виконання». 

Проте і це ще не все. Як і у всіх азартних іграх на гроші, де для випадкових гравців з боку організаторів гри заготовлені певні трюки, КПК, 2012 року, для потерпілих від злочинних дій та інших заявників також містить свої перепони щодо оскарження бездіяльності слідчого/прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Так, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 304 КПК, 2012р., скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, у т.ч. на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності.

Це означає, що не всі можуть скористатися своїм правом оскаржити незаконну бездіяльність слідчого чи прокурора, оскільки у десятиденний термін їм може, наприклад, не надійти повідомлення по суті поданої ними заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Дуже показовим з цього приводу, на нашу думку, є рішення слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/5864/13-к, де скарга на бездіяльність Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві, як органу досудового розслідування, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, повернута особі, яка її подала.

До речі, скарга була мотивована тим, що 14.07.2011р. дізнавачем СД ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Х. порушена кримінальна справа за фактом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, якій присвоєно реєстраційний номер № 10-27131. При цьому, в порушення положення п.п. 6, 10 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК, 2012р., та ст.214 цього КПК, вказана кримінальна справа до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесена і розслідування по ній не проводиться.

Повертаючи цю скаргу скаржнику, суд зазначив, що, «виходячи з аналізу вказаних положень закону та враховуючи ті обставини, що КПК, 2012 року, набрав чинності 20 листопада 2012 року, слідчий зобов'язаний був внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі яких було порушено кримінальну справу № 10-27131, не пізніше 01 грудня 2012 року. Разом з тим, скаржник звернувся до суду з вказаною скаргою 27 лютого 2013 року, в якій оскаржує бездіяльність слідчого, допущену в грудні 2012 року, тобто скаргу подано після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 304 КПК».

Виходячи із такої позиції суду, напрошується питання, а як бути з тим, що відповідно до статистичних даних станом на 20.11.2012 року (на час введення в дію КПК, 2012 року) в провадженні органів внутрішніх справ залишалися нерозкритими два мільйони злочинів минулих років («Стан та структура злочинності в Україні станом на 20 листопада 2012 року» на офіційному сайті МВС України, http://www.mvs.gov.ua/), у тому числі 982 тисячі тяжких та особливо тяжких злочинів (із них 6,7 тис. умисних вбивств та замахів, 11,9 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, 1,06 тис. зґвалтувань, 190 тис. грабежів, 14,6 тис. розбоїв), по яких правоохоронні органи також зобов’язані проводити роботу із встановлення злочинців.

До речі, дослідивши дані Єдиного звіту Генеральної прокуратури України про кримінальні правопорушення за 1 півріччя 2013 року, можливо з впевненістю заявити, що більшість із цих двох мільйонів зупинених кримінальних справ минулих років до Єдиного реєстру досудових розслідувань до цих пір так і не були не внесені. В той же час, виходячи із наведеної вище судової практики, яка складається в українських судах на сьогодні, у грудні 2012 року вже минули строки оскарження бездіяльності слідчих/прокурорів по не внесенню цих відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Таким чином, права підозрюваного, мільйонів потерпілих, кримінальні справи по яких були зупинені за часів дії КПК, 1960 року, на цей час порушені, але, оскаржити незаконну бездіяльність слідчих і прокурорів з цього приводу вже неможливо. Це теж черговий доказ так званого «розширення прав громадян на досудовому слідстві» за час дії нового КПК.

Тому, подобається це чути чи ні, але висновок напрошується такий: принцип реєстрації всіх без винятку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, закладений у положеннях ст. 214 КПК, 2012 року, призвів майже до «паралічу» правоохоронних органів, неможливості виконувати покладені на них законами обов’язків. Тому, слід або невідкладно змінювати положення ст. 214 КПК, 2012р., або вживати адекватних заходів реагування до слідчих, прокурорів та суддів, які відверто ігнорують ці вимоги закону.

Олексій Баганець,

адвокат, почесний Президент Адвокатської компанії «Баганець та партнери»,

заслужений юрист України, почесний працівник органів прокуратури України