Роздуми після виступу Арсена Авакова на ток-шоу «Народ проти» після тривалої паузи в результаті звільнення його з посади

У мене немає будь-яких неприязних стосунків із бувшим Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, якого вважаю достатньо вмілим організатором та досвідченим політиком. Але, коли мова йде про людину, яка скільки років займала одну із найбільш ключових посад в найвищих ешелонах влади, тим більше, «пережила» кількох Прем’єр-Міністрів, зуміла вистояти впродовж всієї каденції попереднього Президента, з яким стосунки у нього теж були надзвичайно складні (згадайте хоча б надумане кримінальне провадження відносно сина Арсена Борисовича), зберегла себе на цій посаді вже і при нинішньому Президентові, при тому, що це не вписувалось в проголошений В.Зеленським лозунг не брати до себе в команду «старих кадрів», теж додає йому тільки плюси, беззаперечно.

Разом з тим, я хотів би поговорити зовсім про інші, вже негативні обставини, які тісно пов’язані із перебуванням А.Авакова на посаді Міністра внутрішніх справ України.

По-перше, я завжди говорив і продовжую бути впевненим в тому, що в нашій сьогодні напівкримінальній та корумпованій країні, тим більше, в умовах війни на Сході України, Міністр внутрішніх справ (як і Міністр оборони) не повинен бути просто цивільною людиною та політиком, а обов’язково - правоохоронцем із вищою юридичною освітою, із достатнім володінням навичками оперативної, слідчої чи прокурорської роботи і звичайно з наявністю достатнього адміністративного досвіду на керівних посадах саме в цій специфічній сфері діяльності держави. А такими ні знаннями, ні досвідом Аваков не володів, як і не володіє зараз.

По-друге, не знаю точно, чи це сталося виключно завдяки лише його зусиллям, чи, все таки, це було колегіальне рішення очільників попередньої влади, які прийшли до керма завдяки пролитій крові найбільш активних та патріотично налаштованих українців в листопаді-грудні 2013 року та в січні - лютому 2014 року, але, їм вдалося обманути суспільство і, під виглядом приведення нашого законодавства, начебто, до «європейських стандартів», позбавити в порушення вимог нашого Основного Закону органи прокуратури конституційної функції нагляду за додержанням і застосуванням законів насправді для того, щоб в подальшому відверто і безкарно ігнорувати верховенство права, розкрадати та використовувати на власний розсуд державні кошти та майно і т.д. Одночасно вони позбавили прокуратуру і повноважень по здійсненню нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Це в сукупності і дозволило органам правопорядку, в першу чергу, Національній поліції, яка з березня 2014 року була повністю підпорядкована А.Авакову, в подальшому діяти теж повністю безконтрольно, відверто порушувати та ігнорувати вимоги закону, в т.ч. і пов’язані із захистом прав і свобод громадян. Паралельно з цим, всі кримінальні структури в нашій державі, в т.ч. і олігархи та підпорядковані їм ЗМІ, спільно із тодішньою верхівкою постреволюційної влади, до яких приєднались і, так звані, «громадські організації», які фінансувалися іноземними державами, організували справжній «наступ» на органи прокуратури, звинувачуючи всіх без винятку прокурорів у корупції і недоброчесності, саме з метою її ославлення, звуження повноважень та позбавлення можливості наглядати за додержанням законів, в т.ч. і щодо захисту прав і свобод громадян.

І таких би прикрих фактів беззаконня, які мали місце протягом останніх 7 років, від чого тільки руйнується наша держава, могло і не бути, якби тодішня влада на чолі із П.Порошенком свідомо не проігнорувала Декларацію про державний суверенітет, проголосовану ще в серпні 1991 року відразу після Всеукраїнського референдуму про незалежність України, одна із основних норм якої також була підтримана нашими громадянами, а саме, що «найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний»!

Тому, не дивно, якщо хтось вже не пам’ятає, я можу нагадати, які були суцільні схвалення і неприхована радість не тільки в правоохоронних органах, а і в інших піднаглядних раніше прокурорам органах державної влади від сільської ради до Кабінету Міністрів України, коли прокуратура в жовтні 2014 року в неконституційний спосіб була позбавлена таких наглядових функцій. Ви тільки вдумайтесь, до цього це був єдиний орган, нікому не підпорядкований, який своєчасно і оперативно міг реагувати на порушення вимог законів, від кого б вони не виходили, в т.ч. і від найвищих органів державної влади. І саме це в подальшому тільки сприяло розкраданню і використанню безкарно на власний розсуд бюджетних коштів, наприклад, на будівництво того ж Подільсько-Воскресенського мосту в м. Києві протягом більше 10 років, на зведення так званої прикордонної стіни із Росією, десятків мільярдів гривень вже нинішньою владою під виглядом фінансування, так званого, «Великого будівництва», в т.ч. і на будівництво та ремонт доріг, де і є найкращі можливості одержувати неправомірну вигоду у вигляді «відкатів» за одержанні підряди, протиправно присвоювати виділені на це державні кошти та товарно-матеріальні цінності, в результаті чого зараз, під час чергової хвилі епідемії коронавірусу, тяжко хворих громадян нікуди було госпіталізовувати, нічим лікувати, в т.ч. і в результаті відсутності так потрібних медикаментів, сучасного медичного обладнання, кисню і т.д.

Паралельно з цим, а може це і найголовніше, від таких обмежень повноважень прокурорів, з того часу залишились повністю беззахисними наші громадяни, особливо в умовах постійного «реформування» тих же судів та впровадження під тиском так званої, «адміністративно  територіальної реформи», коли території нових об’єднаних адміністративних утворень настільки збільшились, що до нових органів місцевого самоврядування, а тим більше - прокуратури та судів, скривдженим людям просто неможливо тепер добратись, враховуючи масові скорочення автобусних маршрутів, розбиті доріги і постійно зростаючі ціни на пальне та горючезмазуючі речовини, а також значної віддаленості від населених пунктів, особливо в сільській місцевості!

Тому, ще раз наголошую, ліквідація в Україні притаманного всій Європі принципу стримування і противаг у владі саме через позбавлення органів прокуратури повноважень по нагляду за додержанням законів, в т.ч. і органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання чи досудове слідство, а не тільки особисті якості, і дозволила Арсену Борисовичу стільки років перебувати на такій надто важливій посаді в Уряді України, це не дивлячись на щорічне погіршення криміногенної обстановки в державі, що пов’язано із масовим приховуванням злочинів від обліку та реєстрації в ЄРДР, незадовільним розкриттям кримінальних правопорушень, в т.ч. і  найбільш суспільно небезпечних та резонансних та щорічним (майже) зменшенням кількості направлених до суду обвинувальних актів, тим більше відвертим наступом на права і свободи громадян на стадії досудового розслідування.  

Що ще вдалося зробити нашій попередній владі після Революції гідності, щоб Арсен Борисович так надовго залишався на такій важливій посаді? Відповідаю: вони не тільки ліквідували прокурорський нагляд, щоб бути безкарними за свої дії і вчинки, або відверту бездіяльність, але і розробили та прийняли таке законодавство, яким зняли із себе будь-яку персональну відповідальність за стан протидії злочинності в державі та порушення, при цьому, прав і свобод громадян. Для прикладу, особа, яка займає посаду Міністра внутрішніх справ, тепер є лише політичною фігурою і не відповідає за результати роботи всіх відомств, які входять в систему найбільшого Міністерства, в т.ч. і Національної поліції, хоча у відповідності до Положення про Міністерство внутрішніх справ, нею керує фактично особисто Міністр. Взяти хоча б призначення і звільнення осіб, які займають адміністративні посади в ній, то без нього, без його згоди, не відбувалося жодне кадрове призначення чи звільнення. Тобто, завдяки такому «законодавчому підходу» була ліквідована персональна відповідальність як очільників МВС, так і Національній поліції,  за стан боротьби із злочинністю, а також за стан дотримання конституційних прав і свобод громадян, що теж явно допомогло А.Авакову так довго зберегти себе на цій посаді. Бо якби цього не сталося, то останній був би змушений подати у відставку або за своєю ініціативою, або за вимогою прокуратури,  ще раніше, наприклад, після небаченої раніше кривавої перестрілки між поліцейськими підрозділами в Княжичах, де загинуло кілька її працівників, або після трагічних подій у містечках Кагарлику, Броварах чи Українці Київської області і т.д.

Більше того, така безконтрольність за його діяльністю призвела до того, що він особисто навіть проводив координаційні наради із керівниками обласних органів правопорядку, в яких, начебто, приймали участь і керівники обласних (раніше регіональних) прокуратур, що взагалі виходить за межі його повноважень. Але, така вседозволеність та всеосяжність можливостей настільки сподобалась Арсену Борисовичу, що він навіть розпочав особисто займатись організацією і розкриттям злочинів, особливо найбільш резонансних, до чого не мав жодного відношення: ні процесуального, ні по Закону «Про Кабінет Міністрів», роздавав доручення з цього приводу органам досудового розслідування, яким є Національна поліція, і навіть органам прокуратури. Як тут не згадати ситуацію із розслідуванням найбільш резонансного злочину останніх кількох років  - умисного вбивства Павла Шеремети, коли саме Аваков організував прес-конференцію, на яку запросив Президента України, який, по своєму недорозумінню, прийняв у ній участь (очевидно теж цим хотів підняти собі рейтинг), де, на жаль, вони разом із тодішнім Генеральним прокурором Р.Рябошапкою, так би мовити, «без суда і слідства», з відвертим перевищенням своїх повноважень, визнали конкретних громадян винними у вчиненні цього зухвалого злочину. Скажу і про те, що саме Аваков, який не був і не є фахівцем в галузі правоохоронної діяльності та не будучи процесуальною особою, «додумався» до того, що змусив прозвітувати на цьому «дійстві» про наявність достатності доказів вини трьох затриманих громадян заступника начальника Національної поліції Євгена Коваля, який, до речі, теж не мав ніякого відношення до розслідування цього кримінального правопорушення, так як не був процесуальною особою, а тому не повинен був мати будь-якого доступу до матеріалів цього кримінального провадження, а лише, як  керівник підрозділу оперативних працівників, міг організовувати виконання письмових доручень слідчих та прокурорів! Тобто, тодішній Міністр так увійшов у роль «всемогутнього», що фактично «підставив» останнього, в зв’язку з чим, одразу після зміни Міністра внутрішніх справ, на відміну від присутніх там же керівника Нацполіції і начальника ГСУ НПУ, останній був звільнений з посади, хоча, якщо бути об’єктивним, то по рівню своєї професійної підготовки і практичного досвіду був набагато кращим поліцейським і фахівцем в оперативно-розшуковій діяльності, чим новопризначений на його місце наступник і навіть чим його тодішній керівник.

До речі, про особисту неприязнь А.Авакова саме до прокурорів свідчить багато прикладів.

Зокрема, як тут не згадати активну протидію Арсена Борисовича розслідуванню подій на Майдані Незалежності, коли він настільки був впевнений у своїй безкарності та вседозволеності, що намагався давати вказівки Генеральній прокуратурі України з цього приводу, забороняв викликати і допитувати тодішніх працівників міліції, в т.ч. і сумнозвісного «Беркуту», навіть відправляв із цією метою (фактично ховав від слідчих) тих же бійців Київського «Беркуту», яких слідчі обгрунтовано перевіряли на причетність до розстрілу беззбройних мітингувальників 20 лютого 2014 року на вул.Інституцькій, явно ухилявся від проведення об’єктивного службового розслідування подій на Майдані, в т.ч. і причетності працівників міліції та внутрішніх військ до вчинення там кримінальних правопорушень відносно мітингувальників, а також обставин видачі вогнепальної зброї і боєприпасів та спецзасобів із складу матеріально-ресурсного забезпечення МВС, в першу чергу, стороннім особам, і т.д.

Демонстрував він свою неповагу до прокурорів і під час процедури притягнення одного із патрульних поліцейських до кримінальної відповідальності за умисне вбивство ні в чому невинного неповнолітнього пасажира автомашини, яка, начебто, порушила ПДР і втікала від поліції.

Про його особисте несприйняття повноважень прокурора по відношенню до тих же поліцейських він не зміг приховати навіть у першій своїй появі на телеканалі після звільнення з посади, коли вихвалявся відверто своїм «захистом» працівників поліції від прокурорів, які посміли викликати патрульних і цікавитися особливостями вчиненого ДТП.

Але, не про це мова. Мене більше вразила його навіть сьогоднішня впевненість  в своїй бездоганній правоті і ледь не зразковому виконанні покладених на нього службових обов’язків, що очевидно не відповідає дійсності.

Візьміть хоча б проведену під його керівництвом «реформу» в поліції, коли призначені за його згодою дві «заробітчанки» із Грузії фактично зруйнували попередню міліцію, витіснили із неї найбільш досвідчених працівників, в першу чергу, оперативників і слідчих та їх безпосередніх керівників, які не всі були недоброчесними чи непрофесійними, але вміли організовувати роботу по розкриттю і розслідуванню  злочинів, в т.ч. і по «гарячих слідах». Про це він чомусь промовчав. Нічого не сказав Аваков і про сотні розбитих і потрощених новеньких поліцейських авто японського виробника новими патрульними, які були набрані фактично «з вулиці», та як наслідок -  про нинішній хаос та безлад на дорогах України в результаті такої «реформи».

В той же час, про її наслідки досить красномовно висловився професійний поліцейський Денис Ярославський, який на телеканалі «Перший НЕЗАЛЕЖНИЙ» заявив слідуюче: «Питання компетентності реформування Національної поліції за 7 років - у її неспроможності будь-що розкривати. Повірте, я зараз скажу страшні речі, багато хто про них говорить, багато хто про них здогадується. Я знаю про що я говорю, я 24/7 контактую зі всієї країни поліцейськими. Там не залишилось нікого, хто хоче працювати. Телефонуєш у Слідче управління, вони кажуть «Боже мій, в нас немає слідчих, немає кому дати доручення». Телефонуєш у Управління карного розшуку, кажуть: «на жаль, всі нормальні уже звільнились, перетелефонуйте пізніше». Телефонуєш у Департамент стратегічних розслідувань, вони відповідають: «всі, хто хотів, вже перейшли в НАБУ чи в ДБР через те, що там заробітні плати в 100 тис. грн., а у нас тут кошмар…». Рівень Національної поліції звівся до того, вони максимум, що можуть працювати, це розкривати «бомжів», і максимум можуть охороняти громадський порядок. Денису Монастирському після Арсена Борисовича можна тільки поспівчувати, не тому що МВС розвалилося, ліквідувалося, знищено, а тому що Арсен Борисович його зробив під себе. Він як бізнесмен створив структуру МВС під себе. Вона займалась бізнесом, провокаціями на вулицях. Це навіть не «три Д» - це коли «силовик», «вор в законі», «бізнесмен». Вона «сім Д». Там таке уже відбувається. Не розкриття такого злочину (реального чи видуманого), про який заявив Президент із трибуни Генеральної асамблеї, буде ярким маркером того, що правоохоронної системи у країні цього Президента більше немає».

В зв’язку із викладеним  і становиться сумно від того, що ті люди, які фактично зруйнували існуючу раніше стабільну правоохоронну систему, доки їм було комфортно перебувати на посадах - не противились порушенню і самі порушували норми Конституції і Законів України, а коли їх звільнили, вони маже всі (до речі, не тільки Аваков А.Б.) намагаються тепер створити собі незаслужений, виключно позитивний імідж, так би мовити - свою незамінність, щоб уникнути відповідальності, за результатами своєї роботи, маю на увазі – політичної, та знову намагаються повернутись у владу.