Ще не так в Україні із антикорупційною стратегією?!

Зовсім недавно прочитав у досить авторитетному друкованому виданні «Юридичний вісник України», який завжди надає можливість висловитись на своїх шпальтах всім бажаючим фахівцям в галузі права, в незалежності від їх політичних вподобань та їх особистої позиції, щорічний «Правничий рейтинг 2021». З подавляючою більшістю його висновків і оцінок того, що відбулося в минулому році, я погоджуюся, але, вибачте, не з усіма. Зупинюся лише на тих фактах і висновках, з якими я категорично не можу погодитись.

Так, не можу підтримати, так зване, «перезавантаження корупційної інфраструктури» (до речі, вислів теж не зовсім вдалий), як позитивну правову подію 2021 року за висновком «Центру системних правових досліджень» та експертної групи науковців і правників, при всій повазі до своїх колег. Зокрема, повернення Верховною Радою України повноважень НАЗК щодо запобігання корупції та перевірки декларацій, в т.ч. і заходів фінансового контролю щодо суддів, можна вважати позитивним тільки в тій частині, що найвищий законодавчий орган нашої держави нинішнього скликання на вимогу саме Конституційного Суду України змушений був виправити помилки своїх попередників, які прийняли раніше цілий ряд «антикорупційних законів», які прямо протирічили Основному Закону нашої держави. Мені також може не сподобались деякі твердження цього суду, особливо, про незаконність розповсюдження повноважень НАЗК в частині перевірки майнового стану суддів, але, це Суд, рішення якого потрібно виконувати всім. Тим більше, не правильно і не об’єктивно стверджувати про те, що саме відновлення вже конституційних повноважень НАЗК сприяло винесенню Вищим антикорупційним судом (далі - ВАКС) 34 вироків, з яких, 27 обвинувальних, хоча б по тій причині, що нам невідомо, а скільки з них вступили в законну силу. До речі, це я обіцяю зробити трішки пізніше, коли зберу необхідні статистичні дані. Явно помилковим вважаю і твердження названих вище науковців та експертів про 59 вироків, які, начебто, були винесені ВАКС з вересня 2019 року, бо теж невідомо не тільки їх кількість, які вступили в законну силу, а і скільки із них були виправдальними, відносно яких саме суб’єктів корупції вони стосувались і до якої міри покарання останні були засуджені. Зовсім неприйнятним був і явно хвалебний вислів про те, що названий суд, начебто, «відправив до в’язниць суддів, прокурорів, СБУшників», бо це теж нічим не підтверджено, так як невідомо, а скільки з таких суб’єктів були взяті під варту на досудовому розслідуванні та скільки з них були засуджені саме до реального позбавлення волі. Ці дані я теж обов’язково перевірю пізніше. Хоча вже на сьогодні можу категорично стверджувати, що таких засуджених якщо не обмаль, то зовсім буде небагато, щоб говорити про явні «досягнення» антикорупційних органів. Щодо посилання в Рейтингу на факт реєстрації детективами НАБУ і прокурорами САП понад півтисячі кримінальних проваджень та направлення до суду 60 обвинувальних актів (тільки не зрозуміло - за який період часу), то це теж нічого не означає. Бо, знову ж таки, нам невідомо, яка ж кількість засуджених «топ-посадовців» із числа суб’єктів, перерахованих в п.1 ч.5 ст216 КПК України, за які саме корупційні діяння вони були засуджені та до яких мір покарань. Так само потрібно оцінювати і дані про 300 направлених до суду за весь період роботи антикорупційних органів «справ» (мабуть мова все-таки йде про кількість обвинувальних актів) відносно 600 осіб. По цій же причині можу заперечити, що і кількість вручених повідомлень про підозру теж не є однозначно позитивним фактором в діяльності антикорупційних органів досудового розслідування та прокуратури, тим більше, таких  вузькоспеціалізованих правоохоронців і з такими необмеженими повноваженнями та надмірно сприятливими по зрівнянню із іншими органами досудового розслідування і прокуратури умовами і оплатою праці.

А коли в Рейтингу, знову ж таки, як позитив, створювачі даної інформації  назвали серед суб’єктів, яким, начебто, вручені підозри, 6-х Міністрів та їх заступників (до речі, ці цифри також потрібно було розмежувати, бо це не одне і теж, зазначивши, про яких високопосадовців йде мова: про представників минулої влади чи нинішньої), 20 народних депутатів (також потрібно було уточнити, скільки із них минулих скликань, а скільки діючих), 67 суддів (також потрібно було уточнити яких саме інстанцій)  та 78 керівників підприємств, які взагалі не є суб’єкти корупції, то я і на це заперечу, бо, невідомо відносно скількох із них на цей час вже направлені обвинувальні акти до суду, за якими статтями КК України (якщо це розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, то це одне, а коли мова йде про приховування майна від декларування чи підробка документів, то рівень їх суспільної небезпечності зовсім інший), скільки із таких проваджень було закрито на стадії досудового розслідування і в суді, у скількох таких провадженнях в суді були винесені виправдальні вироки, або попередня кваліфікація, як корупційних, злочинів не знайшла свого підтвердження і ці «топ-посадовці» були засуджені, навпаки, за нетяжкі, в т.ч. і звичайні кримінальні правопорушення, наприклад, за підробку чи використання документів, чи за теж шахрайство.

Одночасно з цим, не можна повністю погодитись і з деякими правовими проблемами минулого року, які названі в Рейтингу як негативні. Зупинюсь на так званому «Інституціональному дефекті окремих органів державної влади». По-перше, я так і не зрозумів, яким чином могли «державні структури, причетні до забезпечення діяльності судів» перешкоджати чи чинити супротив виконанню 5-ти основних блоків питань «Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки», розробленої Комісією з питань правової реформи при Президентові України. Зокрема, до чого тут «державні структури», якщо було, начебто, зірвано з”їзд, який мав делегувати своїх представників до Вищої Ради правосуддя з боку науковців та викладацького товариства?! Або, яка причетність «державних інститутів» до того, що з’їзд суддів не обрав до Конституційного Суду України свого представника від суддівського співтовариства, тим більше, що і вакантної посади судді в КСУ на той час не було.

Категорично є неприйнятним у правовому смислі і висновок Рейтингу про блокування, начебто,  в порушення Закону, обрання керівника САП, бо справжньою причиною необрання до цього часу Головного антикорупційного прокурора в Україні (а може вже і обрали, але не призначили) є саме існування недосконалого законодавства про прокуратуру, куди ще в липні 2015 року внесли зміни, які дозволили приймати участь в конкурсі на заміщення адміністративних посад в САП всім бажаючим, в т.ч. і не прокурорам, а в статтю 36 Закону, де чітко зазначено, що лише прокурор може бути призначений на таку посаду, таких змін не внесли. Тому, такий бажаний для посольства США і його прибічників в нашій країні кандидат  (детектив НАБУ) не міг і не може бути призначеним керівником САП. Більше скажу, діюча конкурсна комісія по виборах претендентів на адмінпосади в САП по діючому закону не мала і повноважень розробляти та затверджувати Порядок проведення конкурсу, що, до речі, підтвердив своїм рішенням і окружний адміністративний суд. Тому, якби Україна була справді правовою державою, то конкурсна комісія повинна скасувати проведений таким незаконним способом конкурс і розпочати його знову, але, вже в межах чинного законодавства, не допускаючи до участі в ньому претендентів не із числа прокурорів. У зв’язку з цим, ще раз наполягаю, що, ні іноземні посольства, ні Президент України, ні, тим більше, проплачені ззовні, так звані, «антикорупційні активісти» не мають ніякого відношення до прийняття конкурсною комісією рішення про обрання керівника САП, тому ні вимоги одних, ні бажання інших не повинні мати будь-якого впливу на хід та результати  передбаченої законом конкурсної процедури.

Не можна погодитися і з тим, що посли держав «Великої сімки» розробили для незалежної країни, якою у відповідності до ще діючої Конституції України є Україна, обов’язковий, Ви тільки вслухайтесь, для виконання документ під назвою «Дорожня карта судової та антикорупційної реформ», що є нічим іншим, як відвертим втручанням у внутрішні справи нашої держави, при всій повазі до таких впливових країн світу, чого наші авторитетні «експерти і науковці» визнавати чомусь не бажають, або цього не бачать.

І не тільки мене, вибачте, відверто ображає сьогоднішнє нав’язування нам при формуванні кадрового складу органів прокуратури і судів, тобто, фактично всієї судової гілки влади, забезпечення суттєвої ролі нікому невідомих в українському суспільстві, так званих, «представників міжнародних партнерів» у перевірці всіх кандидатів. Тобто, в результаті такого підходу судова гілка влади  в Україні фактично комплектується  виключно іноземними країнами, що є неприпустимим, бо прямо протирічить вимогам Основного закону України та Декларації про державний суверенітет України, проголосованої народом України ще в липні 1990 року.

І останнє, на чому мені хотілося  зупинитись, щоб висловити свою позицію з приводу змісту оприлюдненої в Рейтингу і названої негативною проблеми у вигляді нинішнього стану корупції в нашій державі.

Ну, по-перше, невже назване вище рішення Конституційного Суду (яке в Рейтингу чомусь названо «скандальним») щодо неконституційності цілого ряду норм антикорупційного законодавства, прийнятого нашвидкоруч попереднім парламентом і підписаного попереднім Президентом, могло нанести серйозного удару по «антикорупційних механізмах влади та законодавчої активності Верховної Ради», а не навпаки-саме професійна неспроможність новоствореної під тиском Заходу і США такої кількості нинішніх антикорупційних органів, якої немає в жодній країні світу?!

По-друге, де відповідні результати їх протидії корупції, зовнішні ознаки якої фактично «лежать на поверхні», які видно навіть не озброєним оком? Візьміть хоча б ту ж корупцію на митницях. Невже всі забули активність нового Президента України попервах, після приходу до влади, коли з його участю навіть проводились виїздні наради в областях з метою, начебто, протидії контрабанді та корупції на митниці в її підрозділах на західному кордоні?! Але, як виявилось потім, це була лише «картинка» для виборців, бо навіть затримання в 2020 чи 2021 роках працівниками СБУ одного із функціонерів Митної служби, який перевозив «кеш» у великій сумі із прикордонної області в Київ, проведені, у зв’язку з цим, обшуки в декого із керівництва митних органів та завзяті обіцянки зробити кадрові висновки з цього ні до чого так і не призвели. Затихло все так швидко, як і почалось.

І тому не дивно, що останні два роки надзвичайно складно проїхати Великою кільцевою дорогою навколо міста Києва по шляху руху транспорту із західного кордону, далі по Столичному шосе до повороту на Південний  міст, де колони із сотень (!) великогабаритних грузових автомашин (за твердженням фахівців – більшість яких із контрабандними товарами) розтягуються на десятки кілометрів, чого ніколи не було раніше не тільки при Порошенко П.О., а навіть - при Януковичу В.Ф. Особливо показовою ця картина була у Всесвітній день боротьби із корупцією, коли колони таких автомашин тягнулися по Столичному шосе майже по всіх чотирьох полосах від селища  Чапаєвка до Південого мосту!!! Про корупційну складову цього бізнесу свідчить і показова бездіяльність, так званих, пунктів вагового контролю по шляху руху фур із перезавантаженим контрабандним товаром. В зв’язку з цим, поясніть панове «експерти і фахівці», де кримінальні провадження за такими фактами, де реакція на них так розхвалених Вами «антикорупційних органів»? Або, дайте відповідь, чому наші антикорупційні органи  (НАБУ і САП) до сьогодні за 7 років свого існування не перевірили і не розслідували цілий «банкопад» протягом 2015-2019 років, коли сотні  (!) комерційних банків, після одержання від Нацбанку величезних сум державних коштів на фінансове оздоровлення, через деякий час визнавали своє банкрутство, а одержана фінансова допомога зникала в невідомому напряму? Яскравим прикладом цього корупційного «безпрєдєлу» була ситуація із найбільш авторитетним і потужним на той час «Приватбанком», який за короткий термін теж витратив кілька мільярдів державної фінансової допомоги і аналогічно збанкротував. За цим фактом навіть були зареєстровані, в т.ч. і в НАБУ, кримінальні провадження, проводилась маса обшуків, навіть повідомляли про підозру конкретним посадовим особам, але, кінцевого рішення у них до цих пір немає, не дивлячись на ймовірне закінчення строків досудового розслідування, бо вони тепер не є безрозмірні. Або візьміть багаторічне будівництво скандально відомого всім Подільсько-Воскресеньського  мосту, на що було витрачено стільки коштів, за які за цей час можна було б побудувати ще один такий міст. Хіба це не свідчення корупційного розбазарювання бюджетних коштів, яких так сьогодні не вистачає нашій державі? І це при тому, що за цим фактом також, начебто, неодноразово реєструвались кримінальні провадження і не одне, навіть вручались підозри якимось, вибачте, «фунтам», але реакції саме антикорупційних органів на ці явно корупційні прояви не було і немає!

Теж саме можна сказати і про постійні ремонти не так давно збудованого Південного мосту в м. Києві, по якому, складається враження, що ніхто із антикорупційних органів навіть не цікавиться правомірністю витрачання на ці роботи величезних сум бюджетних коштів, будівельних матеріалів та використання робочої сили майже щомісячно і вже стільки років. Хіба тут відсутні підстави для перевірки повноти виконаних робіт, списаних будматеріалів з тим, щоб виявити завищення їх об’ємів, як мінімум, в чому я впевнений? А візьміть такий грандіозний за масштабами об’єкт як будівництво Музею голодомору з переходом від пам’ятника жертвам Голодомору на схили Дніпра з оглядовими майданчиками, де, вибачте, вже «закопані» в землю та приховані в бетонні конструкції сотні мільйонів гривень, якщо не більше. Єдине, що там змінилося за останні два роки, то появилась об’ява, що і тут здійснюється «Велике будівництво» під виглядом, так званої, «програми» Президента України В.Зеленського.

А взагалі про об’єкти, так званого, «Великого будівництва» за ініціативою В. Зеленського вже навіть не хочу згадувати, бо вже стільки наговорено критичного з цього приводу, але реакції антикорупційних органів на ці факти явного розбазарювання державних коштів, ніякої! І це при тому, що під цим приводом навіть із Ковідного фонду було вилучено 35 млрд. гривень, які, начебто, теж були витрачені на будівництво і ремонт доріг, мостів та інших «довгобудів», хоча до сьогодні жоден із них так і не був зданий, як введений повністю, в експлуатацію. А це що не прояв очевидної корупції? Вже мовчу про край шкідливі наслідки цього нецільового використання таких величезних сум бюджетних коштів, в результаті чого громадяни України були залишені фактично напризволяще перед кількома вже хвилями епідемій коронавірусу та вмирали від нестачі медобладнання та  медикаментів, і задихалися від нехватки того ж кисню, а також необхідних ліжкомісць для госпіталізації найбільш тяжких із них. А хіба не вбачаються ознаки корупції в організованих формах в доведенні до банкрутства та розпродажі за безцінь колись потужних підприємств, в т.ч. і оборонного значення, на землях колишнього розташування яких виростають «як гриби» цілі житлові масиви?!

Оце і є справжні джерела походження корупційних коштів у великих та особливо великих розмірах, на що немає будь-якої реакції наших антикорупційних органів, бо такі кримінальні провадження про корупційні дії у складі організованих злочинних груп і злочинних організацій фактично відсутні. Оце в сукупності і є справжньою загрозою існування нашої держави, бо породжує корупцію в організованих формах, а не стільки брехня чи помилка окремих посадовців в деклараціях та протиправне сумісництво, на що, в основному, і наголошують згадані фахівці у своєму Рейтингу. Саме на протидії таким відверто негативним явищам, як першоджерела корупції, і повинна розроблятись Антикорупційна стратегія в нашій державі, а не на другорядних і дріб’язкових причинах, які лише відволікають увагу суспільства.