Ще раз про шкідливість так званої «реформи» прокуратури
Протягом останнього часу після Революції гідності, де одним із лозунгів був проголошений принцип відбору кадрів в органи державної влади виключно за професійними якостями, в Україні із незрозумілих для мене причин, чомусь поспішно...
Протягом останнього часу після Революції гідності, де одним із лозунгів був проголошений принцип відбору кадрів в органи державної влади виключно за професійними якостями, в Україні із незрозумілих для мене причин, чомусь поспішно, без належного обговорення в суспільстві, без врахування висновків авторитетних фахівців в галузі права, в основному під непереконливим впливом вихідців із-за кордону суспільству фактично нав’язана думка про те, що реформування органів прокуратури можливе лише за умови тотального скорочення штату її працівників., в тому числі і шляхом витіснення через різні, не завжди продумані, конкурси і досвідчених прокурорів, на підготовку яких держава використала немалі ресурси.
Деякі, так звані, «експерти» навіть договорилися до того, щоб скоротити кількість працівників прокуратури втричі! – з 15 до 5 тисяч, обґрунтовуючи це тим, що сьогодні в Україні працює 32 прокурори на 100 тисяч населення. Посилаючись абсолютно безпідставно на, так званий, «європейський досвід», вони заявляють, що таке співвідношення можна навіть довести до рівня 11 прокурорів на 100 тис. населення, стверджуючи при цьому, що у країнах Європи аналогічний показник складає в середньому від 6 до 13 прокурорів на 100 тис. населення. Наприклад, за їх твердженням, у Німеччині на 100 тисяч громадян країни він дорівнює 10 прокурорам, у Молдові на 100 тисяч мешканців працює 20 прокурорів, у Латвії – 17, у Росії – 22.
На жаль, така позиція підтримується не тільки керівництвом держави, але і нинішнім керівництвом Генеральної прокуратури України та активно її прибічниками «нав’язується» громадськості через засоби масової інформації. При цьому, що дивує, альтернативних думок цій помилковій і головне – шкідливій для нашої держави концепції на розсуд суспільства не подається. Та й самі ЗМІ в цьому плані, вибачте, є, начебто, зазомбовані, навіть хоча б сумнівів з цього приводу не висловлюють. Мовчать і авторитетні юридичні видання, а саме головне – визнані експерти з цих питань не аналізують цю ситуацію і не прогнозують її негативні наслідки для нашого суспільства і держави.
Приймаючи до уваги, що активного обговорення даної проблеми в суспільстві із заслуховуванням незалежних експертів та фахівців не відбулося, це, на жаль, як результат, знайшло своє відображення у новому Законі України «Про прокуратуру». Насамперед, цим законом передбачена «оптимізація» загальної чисельності працівників органів прокуратури: спочатку кількість працівників буде зменшена до 15000 осіб, а з 1 січня 2018 року — до 10000 осіб!!!
Головна помилка такого «реформування» органів української прокуратури полягає, перш за все, в тому, що глашатаями і вершителями такого реформування є іноземні громадяни, які не знають ні нашого законодавства, ні наших реалій, ні наших звичаїв, ні нашої історії, а головне після провалу таких «реформ» вони не будуть нести ніякої відповідальності за спричинений хаос в правоохоронній діяльності та судовій системі, за суттєві обмеження вже наданих раніше громадянам прав, так як можуть спокійно покинути терена нашої держави, як до цього, до речі, покинули і свою.
Для прикладу, нещодавно в ефірі одного з українських каналів колишній заступник міністра юстиції Грузії Георгій Вашадзе заявив (мовою оригіналу):
«На Украине переизбыток сотрудников прокуратуры. На тысячу человек населения приходится около 30 прокуроров. По-моему, на всем Евразийском континенте на душу населения больше всего прокуроров на Украине. На Украине больше прокуроров на душу населения, даже чем в России. Если в нормальных странах там 3-7 прокуроров на тысячу населения, то на Украине 26-30 прокуроров. Прокурорская система построена неверно. Штат сотрудников прокуратуры следует сократить, оптимизировав работу ведомства».
Не будемо зараз апелювати до цього чергового знавця тонкощів в правоохоронній системі Європи і України, особливо з приводу точності його розрахунків щодо співвідношення прокурорів до кількості населення європейських держав (про що іде мова – про тисячу чи сотню тисяч), але мене більше дивує саме нещирість чи незнання такими «експертами» дійсної картини навколо даної проблеми. При тому, що до громадськості активно доноситься лише одна теза , що у Європі прокурорів на душу населення в рази менше, чомусь замовчуються інші об’єктивні обставини, які ставлять під сумнів їх нав’язану фактично позицію. Зокрема, у мене виникає закономірне питання, а чи достатньо зрівняння такого співвідношення без зрівняння інших показників, ну наприклад рівня злочинності на душу населення в Україні та у країнах, на які посилаються названі мною «реформатори».
Якщо взяти ту ж Німеччину, то у 2015 році, наприклад, на 100 тис. населення у цій країні приходилось 6,5 прокурорів. Поряд з цим, на 100 тис. населення там приходиться 0,7 вбивств, тоді як в Україні – 5,375, тобто більше ніж у 5 разів!!! Якщо керуватись таким підходом і порівняти ці показники, то в Україні з таким рівнем тільки цих найбільш суспільно небезпечних злочинів повинно бути 35 прокурорів на 100 тис. населення!
Для прикладу можна також навести рейтинг країн світу по рівню умисних вбивств, складений The United Nations Office on Drugs and Crime. The Global Study on Homicide у 2013 році, відповідно до якого Україна займала у світі за цією категорією 104 місце поряд з такими державами як Куба, Іран, Єгипет, В’єтнам та іншими. При цьому, рівень вбивств в Україні становив 4,3 на 100 тис. населення (проти 5,3 у 2015 році!). Аналогічний показник мала і Грузія, правоохоронну систему якої нам зараз постійно наводять у приклад.
В той же час, рівень умисних вбивств у інших європейських країнах, про які згадують новоявлені «реформатори», де, за їх словами, лише декілька прокурорів припадають на 100 тис. населення, не йде з Україною ні в яке порівняння.
Так, у 2013 році, коли в Україні приходилось 4.3 вбивства на 100 тис. населення, то, наприклад, у Іспанії цей показник становив 0.8, у Швейцарії - 0.6, у Швеції – 0.7, Італії – 0.9, Франції – 1.
Окрім того, у 2014 році Україна залишалась серед найбільш корумпованих країн світу, займаючи 142 місце з 175. "26 балів зі 100 можливих і 142 місце з 175 позицій - такі показники України в нинішньому Індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) від Transparency International. Україна в черговий раз опинилася на одному щаблі з Угандою і Коморськими островами як одна з найбільш корумпованих країн світу", - йдеться у звіті організації. Порівняємо ці показники з показниками деяких європейських країн:
- Німеччина – 12 місце (79 балів);
- Велика Британія – 14 місце (78 балів);
- Бельгія – 15 місце (76 балів);
- Австрія – 23 місце (72 бали);
- Франція – 26 місце (69 балів).
Саме у зв’язку із цим загрозливим рівнем корупції в Україні створено НАБУ (хоча і ця законотворчість викликає у мене сумніви), нагляд за діяльністю якого повинні здійснювати спеціалізовані антикорупційні прокурори і тому вже сьогодні необхідно прораховувати конкретну потребу в потрібній кількості таких прокурорів, а не сліпо скорочувати їх кількість, а тим більше – без прогнозування на 1 - 2 роки вперед, коли невідомо буде, який рівень злочинності.
Не можна залишати поза увагою і реальне навантаження українських прокурорів на відміну від їх європейських колег. Так, у 2014 році на близько 8000 процесуальних керівників в органах прокуратури України приходилось 1 469 727 проваджень (залишок незакінчених проваджень у 2013 році – 332 291, зареєстровано проваджень у 2014 році - 1 137 436), а це в середньому 183 кримінальних провадження на 1 прокурора! Вибачте, але при такому навантаженні прокурор, який одночасно по усіх закріплених за ним справах здійснює процесуальне керівництво, а також підтримує державне обвинувачення, не те, що не зможе забезпечити реальне дотримання прав і законних інтересів учасників процесу, що є його прямим обов’язком, він навіть фабули цих справ та їх фігурантів знати не буде!
При цьому порівнювати навантаження прокурорів в Україні та європейських країнах не можна і по тій причині, що в Україні існує інститут «процесуального керівництва», якого в такому вигляді немає у переважній частині країн Європи. Тим більше, що КПК України 2012 року схвалений не тільки Венеціанською комісією, а й всіма авторитетними правозахисними інститутами Європи. Окрім того, українські прокурори виконують і інші повноваження поза межами кримінального процесу, чого немає в більшості держав Європи, тому український прокурор має у рази більше повноважень та обов’язків у кримінальному судочинстві, аніж європейський прокурор, повноваження якого, в основному, зводяться до підтримання державного обвинувачення у суді, на відміну від українського прокурора, який приймає участь у кримінальному провадженні з моменту його реєстрації і до постановлення судом вироку.
За таких обставин ні в якому разі не можна вести мову про бездумне скорочення прокурорів в Україні, навіть орієнтуючись на те, що не вистачає коштів в державному бюджеті, та, знову ж таки, лише порівнюючи їх кількість на душу населення у країнах Європи, без глибокого аналізу та порівняння стану злочинності у цих країнах, врахування політичної та економічної ситуації в Україні та реального об’єму повноважень українських прокурорів та їх навантаження.
Окрім того, щоб скоротити кількість прокурорів в Україні до рівня європейських країн, треба спочатку вивести рівень боротьби зі злочинністю в Україні на рівень тих країн, які нам ставлять у приклад, в першу чергу по рівню оплати праці (в Україні найнижча у Європі заробітна плата у прокурорів, у середньому у 7-8 разів ніж у провідних країнах Європи), соціальному захисту як працівників прокуратури, так і їх сімей, матеріально-технічному та науковому забезпеченню діяльності органів прокуратури. До тих пір, поки українські прокурори, як це відбувається протягом останніх років, за свій рахунок будуть утримувати державних службовців та технічних працівників, закупляти пальне, офісну техніку, канцелярські товари, оплачувати охорону приміщень прокуратур, і до того - одержуватимуть сміхотворну зарплату (4-5 тис. грн.), ми ніколи не змінимо прокуратуру України та не викорінимо корупцію в ній. Ні в якому разі в цьому не допоможе і створення додаткових правоохоронних органів.
Ще більш неприйнятним такий підхід до реформування полягає і в тому, що названі вище «реформатори» красномовно замовчують дані про різне місце і роль органів прокуратури в системі органів влади багатьох держав Європи по зрівнянню з Україною, про різні судово-правові системи, в т.ч. і різний обсяг повноважень прокурорів в цих високорозвинутих демократичних країнах, де діють не на папері, а в дійсності - принципи презумпції невинуватості та верховенства права, де є незалежні і справедливі суди, де держава дійсно забезпечує дотримання прав і законних інтересів громадян, чого не можна сказати про Україну, хоча б виходячи із кількості звернень її громадян до Європейського суду з прав людини. Коли я чую заяви такого змісту: що якщо ми будемо дотримуватися Конституції та Законів України, то взагалі нічого в ній не змінимо, тоді про які реформи взагалі може йти мова? Таким чином, при наявності в українських прокурорів таких повноважень, які закріплені в Конституції України, а їх не можна зменшити бо це суттєво зашкодить реалізації наданих громадянам прав і свобод, що заборонено Основним Законом, названі вище скорочення прокурорів є взагалі неприпустимими.
О. Баганець
почесний працівник прокуратури
заслужений юрист України
адвокат
Нет комментариев. Ваш будет первым!