Так чи є надія на покращення протидії корупції новоствореною, так званою, «антикорупційною вертикаллю» за результатами її роботи за 2020 рік та половиною 2021 року?!

Ознайомившись із статтею О.Танасевич – голови Вищого антикорупційного суду України, у «Юридичному віснику», яка має назву «Два роки міфів і результати: чим живе ВАКС?»,та публікацією в тому ж виданні під назвою «Милосердна Феміда. Чому чиновники-хабарники уникають реального покарання?», вирішив висловити і свої думки щодо цієї найбільш болючої, а тим більше - заговореної та заполітизованої в нашій державі проблеми, під кутом надання об’єктивної відповіді на головне запитання: так чи виправдало надії українців створення і функціонування нав’язаної нам ззовні нової так званої «антикорупційної вертикалі», до якої входять НАБУ, САП, НАЗК та ВАСУ.

В черговий раз інформую, що, за статистичними даними, в результаті розгляду судами обвинувальних актів, направлених всіма органами досудового розслідування, в т.ч. і в минулі роки, за вчинення корупційних діянь у 2020 році визнано винними 2 705 осіб, але, із них набрали законної сили вироки суду (як обвинувальні, так і виправдувальні) щодо лише 769 обвинувачених, з яких засуджено лише 620 осіб, із яких, вслухайтесь, до позбавлення волі на певний строк за корупцію засуджено лише 39 осіб (!), що є найменшим показником за останні досліджені роки (наприклад, навіть в 2019 році було 42 особи, а в 2018 році ще більше – 53 особи)!!! Для відому: до обмеження волі засуджено 14 осіб, до громадських робіт-17, 1 особу позбавлено права обіймати певну посаду та до 1 особи застосовано службове обмеження! А щоб було більш наглядно зрозумілим, про яку саме «викриту» правоохоронцями «корупцію» йшла мова в цих обвинувальних вироках, уточнюю, що найбільше осіб в минулому році було засуджено за такі злочини, не дивуйтесь, до штрафу, а це - 523 особи або 84% від всіх засуджених, що навіть на 22% більше, чим у 2019 році (434 особи, або 62% від засуджених).

До речі, до яких мір покарання було засуджено ще 25 осіб із цієї категорії обвинувальних актів, мені встановити так і не вдалося!

Тобто, і цей найбільш реальний показник протидії корупції значно погіршився в минулому році, по зрівнянню із попередніми роками, як в кількісному вигляді, так і у відсотковому значенні.

Але, що можна вимагати від інших правоохоронців, коли детективи НАБУ під керівництвом прокурорів САП, тобто, новостворені антикорупційні органи, за 2020 рік направили до суду: всього 9 (у 2019 році – 14) обвинувальних актів - за ст.191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем),  лише 8  (у 2019 році – 10) - за ст.368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою),  15 (у 2019 році – 12) - за ст.364 КК України (зловживання владою і службовим становищем) та 2 (у 2019 році – 5) – за ст.369-2 КК України (зловживання впливом). Мало того, що НАБУ і САП за рік з направленням до суду обвинувальних актів закінчили значно менше кримінальних проваджень про найбільш характерні корупційні злочини, так треба звернути увагу і на ту обставину, що Офіс Генерального прокурора приховали кількість викритих саме цих кримінальних правопорушень, які вчинені при обтяжуючих обставинах. Зокрема, із статзвітів не видно, скільки із загальної кількості направлених до суду обвинувальних актів за ст.ст. 191 і 368 КК України (про розкрадання майна та одержання неправомірної вигоди) у великих та особливо великих розмірах, бо в дійсності їх частка в загальній масі значно менша, хоча вони є більш суспільно небезпечними, але, їх в виявляти та розслідувати набагато складніше. І тому навіть не озброєним оком видно, що наші новостворені антикорупційні органи (НАБУ, САП і ДБР) з року в рік за час свого існування, в основному, продовжують виявляти і розслідувати найбільш прості форми корупції, точніше, їх одноепізодні і малозначні факти, а боротьба із корупцією саме  в організованих формах, тим більше, у вищих ешелонах влади, в яких вона і існує, в подавляючій більшості своїй в нашій країні, фактично не ведеться.

Зокрема, зверніть увагу і на рівень суспільної небезпечності суб’єктів такої «корупції», які засуджені за 2020 рік обвинувальними вироками саме до позбавлення волі: це троє  державних службовців 5-7 категорії, одна посадова особа райдержадміністрації, шість службових осіб органів внутрішніх справ, три посадових та службових осіб інших органів державної влади, тобто, із перерахованих – всього 13 засуджених можна віднести до категорії представників влади, в основному, найнижчого рівня, а інші 26 - це посадові особи юридичних осіб та фізичні особи – скоріше всього, за те, що пропонували або надавали неправомірну вигоду службовій особі! І це при тому, що відносно частини із цих осіб (статзвітність і цього не передбачає) обвинувальні акти направлялись до суду раніше, тобто, ще до 2020 року.

Таким чином, у минулому році судами не було засуджено за корупцію жодного керівника міністерства чи хоча б його заступника, жодного народного депутата України, жодного депутата обласної ради, жодного керівника чи заступника Голови обласної державної адміністрації, або обласної ради, жодної службової особи судової гілки влади, жодного прокурора (включаючи військового), жодної службової особи СБУ та жодної посадової особи місцевого самоврядування! Ці результати ще гірші ніж навіть у тому ж «провальному» 2019 році, коли із перерахованих суб’єктів корупції було засуджено, хоча б, 22 посадові особи місцевого самоврядування.

І це при тому, що судами в минулому  році було також і виправдано 31 особу (у справах всіх органів досудового розслідування), які незаконно обвинувачувались у вчиненні корупційних дій!

Більше скажу: і в 2021 році ситуація із протидією корупції на краще теж не змінилась, бо, згідно наведених даних Громадського об’єднання  «Наші гроші» «Антикорупційний барометр», протягом січня-липня цього року в Україні суди першої інстанції винесли лише 55 вироків, так званим, топ-посадовцям у корупційних справах, з яких 29, тобто 53%, або більша половина, були виправдувальні! Із указаних 55 вироків судів чотири стосувались посадовців категорії А (займали особливо відповідальне становище), а саме: трьох народних депутатів, двох з яких Вищий антикорупційний суд виправдав, а лише одного засудив до 3 років позбавлення волі умовно і штрафу в 17 тисяч грн (всі підсудні проходили у провадженнях щодо незаконного отримання компенсації витрат на проживання в готелі через, нібито, відсутність власного столичного житла). Крім того, із даної категорії був виправданий і перший заступник голови Миколаївської ОДА. Решта вироків було винесено щодо чиновників категорії Б (займали відповідальне становище) — слідчих органів правопорядку (основному Нацполіції), сільських та міських голів, керівників структурних підрозділів органів державної влади та 10 - відносно суддів, до речі, троє з яких теж були виправдані.

Загалом до реального позбавлення волі за перше півріччя цього року були засуджені лише 17 топ-посадовців обох категорій А і Б, хоча законної сили набули лише два вироки (і то щодо суддів), усі інші — оскаржуються в апеляції. Найбільші строки — 9 і 9,5 року позбавлення волі — були призначені судами першої інстанції за одержання неправомірної вигоди (за хабарництво), відповідно, голові Полонської РДА  і виконувачу обов’язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Луганській області. Але, треба мати на увазі, що обидва ці вироки ще не вступили в законну силу і я, чомусь впевнений,  що вони будуть скасовані, а підсудні – виправдані із відшкодуванням їм великих сум матеріальних і моральних компенсацій за незаконне кримінальне переслідування.

А всього в Україні у 2021 році судами було виправдано понад 30 топ-посадовців, серед яких: згадані вище два народні депутати і перший заступник голови ОДА, троє суддів, екс-слідчий ГПУ, начальники двох райвідділів поліції, начальник обласної Архбудінспекції тощо. Тому і постає закономірне запитання: а хто повинен нести відповідальність не тільки за незадовільні результати викриття і розслідування корупційних дій топ-посадовців, а і за порушення прав громадян, за неякісне досудове слідство та неналежне процесуальне керівництво таким, вибачте, «розслідуванням»?

І як вбачається із статті «Чому чиновники-хабарники уникають реального покарання?», найчастіше до топ-чиновників в Україні за означений період застосовувалась стаття 368 КК України про кримінальну відповідальність за одержання неправомірної вигоди, а це  — близько 60% від усіх винесених вироків даної категорії. Решта 40% вироків стосувались — зловживання владою та службовим становищем (ст.364 КК України), заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст.191 КК України), надання неправомірної вигоди (ст.3692 КК України) та зловживання впливом (ст. 369 КК України). При цьому, реальні покарання для топ-чиновників у вигляді позбавлення волі, частіше всього, застосовувались судами за вчинення злочинів, передбачених двома останніми статтями КК України тобто, найменш розповсюджених і найменш суспільно небезпечних із даної категорії корупційних кримінальних правопорушень.

Тому, інформація керівника антикорупційного суду у наведеній вище публікації про ледь не величезні «досягнення» даної новоствореної особливої в нашій країні судової інстанції для мене не зовсім є переконливою. Більше скажу, навіть незрозуміла. Посудіть самі. Як зазначила Олена Танасевич, (дослівно): «зараз у провадженні першої інстанції Вищого антикорупційного суду перебувають 184 кримінальних проваджень за обвинуваченням 440 осіб, тобто, в середньому на розгляді кожної колегії суддів одночасно перебуває 30—35 кримінальних справ…». Що вона цим хотіла сказати, я не знаю. Але, якщо вона мала на увазі, що, начебто, це величезне навантаження на одного суддю антикорупційного суду, без якого, я впевнений, наша держава спокійно обійшлася б, то змушений їй нагадати, що у місцевих судах навантаженість на одного суддю в десятки раз більша, причому, не завжди значно меншої складності провадженнями (про умисне вбивство, наприклад).

Тим більше, в період січня-липня 2021 року Вищий антикорупційний суд України, який саме для розгляду такої категорії справ і створювався, постановив всього 15 вироків, 4 з яких були виправдувальними. А, наприклад, місцеві суди тієї ж Донецької області винесли 6 вироків за вчинення корупційних кримінальних правопорушень, Харківської (5) і Чернігівської (4), які, до того ж, розглядають численні справи і інших категорій і мають значно більшу завантаженість, працюючи в значно складніших умовах і за набагато меншу заробітну плату.

Окрім того, говорячи про «досягнення» цього особливого суду, О. Танасевич чомусь ні словом не обмовилась про рівень його контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина в діяльності НАБУ і САП, тобто, їх «братніх ланцюжків» в єдиній «антикорупційній вертикалі», чим так тішились їх лобісти і творці, а вічно обмануті українці в це «чудо» аж занадто повірили. Зокрема, Голова цього особливого суду не пояснила причин того, як сталося, що ВАСУ погодив майже 90% клопотань детективів НАБУ і прокурорів САП про застосування негласних слідчих (розшукових) дій, які суттєво обмежували конституційні права і свободи громадян, із яких лише приблизно 34%здобутих матеріалів були використані прокурорами в якості доказів винуватості підозрюваних осіб у вчиненні корупційних діянь. Хіба такі показники не свідчать про фактичне втручання антикорупційних органів і цього суду в їх приватне життя?!

Не висловилась пані Олена взагалі і про причини затягування очолюваним нею судом розгляду обвинувальних актів про вчинення корупційних діянь, зокрема, за обвинуваченням бувших народних депутатів М.Мартиненка, О.Онищенко, Б.Розенблата та Полякова, бувшого Міністра доходів і зборів Насірова та інших, обвинувальні акти відносно яких перебувають в судах без прийнятих рішень, приблизно по 4-5 років!!! Хіба це забезпечення правосуддя в розумні терміни??? Не пояснила вона і про невідповідність вимогам Європейської конвенції з  прав людини норм нового Закону, відповідно до якого тодішні законодавці на чолі із тодішнім Президентом            П. Порошенком, коли зобов’язали суди загальної юрисдикції після створення ВАСУ, не дивлячись ні на затрачений ними час на дослідження матеріалів таких кримінальних проваджень, ні на стадію дослідження у них доказів, передати їх до новоствореного антикорупційного суду для подальшого розгляду із самого початку, тобто, фактично повторно, що неминуче породило тільки тяганину та порушення прав громадян на розумні терміни розгляду і доступ до правосуддя.  Тим більше, що відносно кількох із таких підсудних найбільш ймовірне винесення і виправдальних вироків, враховуючи, що, як мінімум, двоє з яких ознайомлювали мене, як потенційного захисника, із об’ємом доказів, зібраних обвинуваченням проти них! Хто ж буде відшкодовувати заподіяні таким підсудним матеріальну і моральну шкоду за те, що стільки довгих років, цих осіб відверто принижували і називали злочинцями?! Тому я вважаю, що рано ще Голові цього суду демонструвати свої «досягнення», їх насправді немає.

На жаль, нічого не сказала вона і про те, чи забезпечується об’єктивність такого правосуддя, до речі, небаченого ще ніде, в т.ч. і у Європі, куди ми, начебто, прагнемо, коли один і той же суд одночасно розглядає кримінальні провадження по суті, як перша інстанція, і він же їх переглядає в апеляційному порядку.

І насамкінець, хочу ще раз повторити, на противагу таким «досягненням» в сфері протидії корупції, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» на утримання нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) виділено 3 240 787 200 гривень (і це без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – 190 450 000 грн.), а відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету лише 1 708 434  гривень!!! От і судіть самі: чи виправдано існування в Україні такої «антикорупційної вертикалі»? На противагу позиції частини нашого експертного середовища (яка щорічно також зменшується), я категорично впевнений, що ні, такої кількості антикорупційних органі, тим більше і антикорупційного суду не потрібно. Не потрібні вони і в такому вигляді,  із такими необмеженими повноваженнями, як в НАБУ і САП, та створеними їм небаченими до цього комфортними умовами для роботи, з таким явно завищеним по зрівнянню із іншими органами правопорядку рівнем матеріального забезпечення!!! Немаловажливим до цього всього є і те, що вони, вибачте, знаходяться, в основному, на жаль, під контролем не українського суспільства чи нашої держави, а іноземних країн, які діють, я впевнений, виключно у власних національних інтересах! 

Не можу обійти, як і в попередні роки, і той факт, що за закінченими розслідуванням корупційними кримінальними провадженнями, досудове розслідування у яких здійснювали слідчі органів поліції, СБУ, ДФС та ДБР, сума заподіяної корупцією шкоди за 2020 рік становила 3 440 738 705 грн., із яких названими органами відшкодовано лише 296 206 213 грн., або всього -  8,6%, тобто, також відверто мізерний відсоток!

Тому, і висновок із цього приводу може бути лише один: органами правопорядку в Україні не забезпечується виконання покладених на них завдань по боротьбі із корупцією, що безперечно загрожує національній безпеці нашої держави, в зв’язку з чим, ця ситуація потребує якнайширшого обговорення в суспільстві та вжиття органами влади відповідного реагування.