Так чи є надії у нашого суспільства на швидке розкриття і ефективне розслідування кримінальних правопорушень, в т.ч. і найбільш резонансних, з урахуванням результатів «реформи» органів прокуратури

Як пересічний громадян, а тим більше – людина із майже 35 річним досвідом роботи: на посадах слідчого (13 років: слідчого районної прокуратури, старшого слідчого прокуратури області, слідчого і старшого слідчого із особливо важливих справ при Прокурорі УРСР) і прокурора, в т.ч. на різних адміністративних – від прокурора Радянського та Харківського районів м. Києва, тричі заступника прокурора області, 6-ть разів прокурора області і до заступника Генерального прокурора України (тричі)), я впевнений, що вже немає в українців реальних сподівань на ефективну, професійну, а тим більше - результативну діяльність наших нинішніх органів правопорядку і прокуратури. І причин цього явища багато, але, мабуть, однією із головних є та, яка витікає із влучної фрази Фрідріха Ніцше: «Коли першими людьми в країні становляться останні, все робиться криво, фальшиво і жахливо».

 І за таку оцінку своєї діяльності нашим правоохоронцям і, в першу чергу, звичайно, їх керівникам ображатись не потрібно, бо вона не адресована кожному з них персонально, а є об’єктивним відображенням нинішнього стану правопорядку в нашій державі, де панує відверте беззаконня, помножене на обман, лицемірство, професійну неспроможність та подвійні стандарти, з чим тісно пов’язані і корупція, і безкарний розгул злочинності, в.т.ч. і організованої, а як наслідок - людина в Україні сьогодні залишилась беззахисною!

 

Тому, коли в один день було вчинено напад на в’їзді до м.Києва на автомашину першого помічника Президента України Сергія Шефіра, по якій, за різними підрахунками, було зроблено приблизно від 10 до 20 пострілів із автоматичної вогнепальної зброї, а в м.Черкаси, серед білого дня, в багатолюдному місці ще більш зухваліше було розстріляно теж із вогнепальної зброї місцевого бізнесмена, для багатьох громадян України стало зрозуміло, що криміногенна обстановка в державі тільки погіршується і очікувати на швидке розкриття цих резонансних злочинів немає чого. До речі, немає великої надії і на швидке та неупереджене встановлення істини і у випадках із трагічними, досить загадкованими смертями спочатку мера Кривого Рогу Костянтина Павлова, а потім і народного депутата Антона Полякова.

 

Спробую пояснити чому.

 

Спочатку зупинимося на такому факторі як перевантаженість органів досудового розслідування і прокуратури, про що свідчив величезний залишок у них кримінальних проваджень станом на 01.01.2020 року – 1 076 473, плюс до яких протягом минулого року ще було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень (тобто, тоді розслідувалось до 2 млн. злочинів(!)), що створило непосильне навантаження як на слідчих, так і на прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво та одночасно підтримували і публічне обвинувачення ледь не в сотнях тисяч кримінальних проваджень у судах! Мені також зрозуміло, що для досягнення позитивних результатів в розкритті і розслідуванні такої величезної кількості кримінальних правопорушень потрібна наявність у слідчих і, тим більше, у прокурорів, які повинні і організовувати досудове розслідування, високого рівня професійної кваліфікації та досвіду, достатніх знань методики розкриття та розслідування злочинів, а також належної мотивації працювати в тісній взаємодії між собою, коли потрібно, то і понаднормово, не рахуючись зі своїм особистим часом, і при вмілій організації роботи, і з достатнім рівнем навичок пошуку, закріплення, перевірки і оцінки доказів. Але, вибачте, де взятися таким якостям у тих же прокурорів, коли Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) було запроваджене, до речі, з грубим порушенням вимог Конституції України, чергове «реформування» органів прокуратури. Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, цим Законом, поданим Президентом України В. Зеленським як невідкладний і «проголосованим у, так званому, «турборежимі», пропонувалось одночасно провести «переатестацію» прокурорів усіх рівнів, яка включала в себе проходження перевірки із трьох етапів, але, при умові, що не набрання хоча б одного балу до прохідного на кожному з перших двох етапів стане вже достатньою підставою для визнання цього прокурора як такого, що не пройшов атестацію, чого, до речі, не практикувалось раніше ні при атестації суддів усіх рівнів, ні при атестації бувших працівників міліції!!! І все це проводилось під виглядом визначення, начебто, професійної компетентності, етики та доброчесності прокурорів, процедура проведення була явно дискримінаційна по відношенню до останніх та містила ще цілий ряд суттєвих недоліків, а головне – порушувала їх трудові права, гарантовані Основним Законом України, про що я неодноразово писав раніше, зокрема, у статтях: «Про що свідчать зміни в прокуратурі і до чого вони приведуть»; «В чиїх інтересах діють представники від міжнародних неурядових організацій в конкурсних комісіях ГПУ»; «До чого може призвести реформа прокуратури»; «Лист Президенту щодо реформування прокуратури»; «Ілюзія «реформ» в прокуратурі»; «Наступ «іноземців» на незалежність нашої держави»; «Пропоную          І.Венедіктовій скасувати Положення і Порядок проходження «переатестації» прокурорами, як такі, що порушують Конституцію України»; «Додаткові підтвердження неконституційності та незаконності звільнення прокурорів під час, так званої, «переатестації»»; «Агонія прокуратури, на жаль, добігає кінця».

 

Саме через недолугість Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ та всеосяжне порушення чинного українського законодавства як «кадровими» комісіями, куди в порушення вимог,  знову ж таки, Основного нашого Закону, були включені, на правах «головних» дійових осіб, нікому не відомі «представники» не зрозуміло якої «громадськості», але, чомусь делеговані іноземними державами, так і керівниками Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур, звільнені з роботи в результаті такої «оборудки» прокурори по всій Україні почали масово подавати до судів позови про поновлення на посадах та виплату вимушеного прогулу. Деякі судді, поновлюючи прокурорів на роботі, абсолютно обгрунтовано аргументували свої рішення і тим, з чим і я повністю погоджуюсь, що жоден Закон, загальний чи то спеціальний, не надає ГПУ (Офісу Генпрокурора) повноважень залучати до складу кадрових комісій ставлеників іноземних держав, а вказаним представникам, фактично іноземним агентам, таким чином втручатися у діяльність державних органів суверенної Держави. Прийняття рішення про залучення іноземних представників, як вказав суд, є свавільним, оскільки такий Порядок формування комісій не передбачений Конституцією та Законами України. Сам факт делегування іноземних представників до складу «кадрових комісій» Посольством будь-якої іноземної держави, яке є провідником політики власної держави, нівелює статус таких осіб як політично нейтральних, оскільки по суті вони є провідниками інтересів своєї іноземної держави та іноземних організацій, що є прямим втручанням у суверенне право України на самостійне формування органів влади. Більше того, Офіс Генерального прокурора не пересвідчився в тому, чи вказані організації дійсно делегували цих осіб до складу «конкурсних» комісій, тим самим, сформувавши нелегітимний склад комісії з таких, вибачте, «незалежних» осіб. Дійсно, згідно з ч.1 ст.38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, але, здійснення державної влади через іноземних агентів Конституцією України не передбачено. Тому, створення таким чином «кадрових комісій» є фактичним посяганням на державний суверенітет України, порушенням вимог Декларації про державний суверенітет України та статей 1,5, 8, 19, 38 Конституції України, а тому вони є нелегітимними для цілей атестації прокурорів та формування державного органу.

 

Окремо слід зазначити, що суди вже почали посилатись і на те, що матеріали атестацій були знищені Офісом Генерального прокурора, що підтверджується певними актами, у зв’язку з чим, результати таких перевірок є недоведеними перед судом, оскільки в порядку ч.2 ст.77 КАС України ОГП не здатен довести перед судом належними і допустимими доказами (оригіналами доказів) обставини (результати) атестації, які стали підставою для звільнення позивача (бувшого прокурора), а тому, наведене додатково вказує на протиправність оскаржуваних рішень та наявність підстав для їх скасування.

 

Зверніть увагу: наразі в Єдиному Державному реєстрі судових рішень містяться вже сотні (якщо вже не більше тисячі) рішень судів, де питання протистояння звільненого внаслідок, так званої, «реформи» прокурора проти органу прокуратури вирішено на користь позивача. Апеляційні суди, в свою чергу, в основній своїй масі, звичайно ті, які не піддалися тиску з боку влади, підтримують доводи звільнених прокурорів, в т.ч. і про відсутність факту ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органів прокуратури, що передувало,  так званій, «переатестації».

 

В той же час, Верховний Суд, неодноразово погоджуючись із незаконністю звільнення прокурорів, чомусь методично ухиляється від прийняття конкретного рішення, яке б поставило крапку у питанні: так відбулася «реорганізація чи ліквідація» органів прокуратури чи ні, що безпосередньо пов’язано із тиском на нього зі сторони Офісу Президента України, про що стверджують скривджені прокурори.

 

Тому, «щоб і вівці були цілі, і вовки ситі» Верховний Суд неодноразово приймав позитивні рішення щодо поновлення звільнених прокурорів на посадах з будь-яких інших підстав, які не стосуються питань реорганізації і ліквідації прокуратури, наприклад: надавав оцінку неналежному комп’ютерному забезпеченню, за допомогою якого проводилось тестування, навіть двозначності питань та переліку відповідей на них в самих тестах і т.д.

 

Хоча, той же Верховний Суд, тільки в іншому складі суддів, в своїй Постанові від 28 жовтня 2021 року, скасувавши негативні для звільнених прокурорів рішення судів першої і другої інстанції, вказав, що інші судові рішення за позовами прокурорів мають для цього позивача преюдиційну силу, бо один і той же відповідач, а головне, що суди при розгляді таких позовів  повинні брати до уваги рішення Одеського Окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року, яке залишено в силі постановою п’ятого апеляційного адміністративного суду і набрало законної сили. Згідно з цим рішенням, для звільнених прокурорів в процесі «реформи» одного лише факту відмови прокурора проходити таку «атестацію» недостатньо, а потрібно, щоб одночасно ще й відбулася ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення частини кількості прокурорів, чого, на думку касаційної інстанції, в цьому саме складі суду, фактично не відбулося.

 

Більше того, аналізуючи одне із рішень того ж Верховного Суду, яке явно, як стверджують такі прокурори, було прийняте під тиском влади, можна зробити висновок і про те, що «кадрові» комісії,  членами яких приймались обов’язкові для виконання рішення про наслідки проходження прокурорами «атестації», фактично є суб’єктами владних повноважень. А тому, такі особи із числа членів «комісій», які не були прокурорами, зобов’язані були, у відповідності до роз’яснень НАЗК, подати декларацію «кандидата на посаду» за минулий рік, чого жодним із них зроблено не було, що теж є достатніми підставами для визнання рішень таких «комісій» не правомочними.

 

До цього ж треба додати і наявність у провадженні Конституційного Суду України конституційного подання групи народних депутатів України про визнання названого вище Закону щодо подальшого реформування прокуратури не конституційним, яке рано чи пізно, не дивлячись на шалений тиск влади на цей суд, я теж впевнений, також буде вирішено на користь незаконно звільнених прокурорів.

 

Тому, виступи Генерального прокурора, в першу чергу, перед послами Великої сімки та посольством США, про, так зване, «завершення реформи» органів прокуратури, в ході якої було звільнено більше 35% працюючих раніше прокурорів, що, до речі, чомусь подається як позитив, я сприймаю дуже критично, хоча, розумію, що Ірина Валентинівна, фактично, є заручником ситуації, в яку її поставила нинішня влада, перебуваючи під зовнішнім управлінням, і тому змушена тепер «рапортувати» перед іноземними дипломатичними місіями та їх представниками про ці, вибачте, ганебні факти, подаючи їх як величезні «реформаторські досягнення».

 

За такі «прорахунки», а точніше – відверте беззаконня та бездіяльність керівників органів прокуратури, де на посадах повинні працювати виключно люди не просто із вищою юридичною освітою на зразок приватного «Соломонового університету», а одержаною у визнаних юридичною спільнотою авторитетних вищих юридичних закладах, та з обов’язковою наявністю прокурорського досвіду не менше як 10 років, та відсутність у них бажання, керуючись нормами Конституції України, знайти вихід і зупинити цей, вибачте, «безпрєдєл» в частині грубого порушення прав громадян, Державний бюджет України протягом уже двох років несе колосальні збитки у вигляді виплат коштів поновленим прокурорам за вимушений прогул, які, при подальшому продовженні цього ганебного процесу справжнього руйнування органів прокуратури, можуть в майбутньому досягнути позначки в мільярди гривень!!!

 

Крім того, при такому відверто незаконному звільненні прокурорів, Офіс Генерального прокурора ще й умудрився не виплачувати їм передбачену Законом вихідну допомогу, яка, в подальшому, тими ж прокурорами теж буде стягуватись з прокуратури, тільки уже у десятикратному розмірі за рахунок пені.

 

До цього треба додати і той негативний факт, що суми судових зборів, витрачених прокуратурою на оскарження негативних для неї рішень судів в даній категорії справ в апеляційній і навіть касаційній інстанціях, в т.ч. і завідомо програшних, теж досягає вже достатньо великих розмірів, але і ці факти залишаються без належної реакції вищого керівництва держави.

 

В той же час, питання: хто саме буде компенсовувати до бюджету ці невиправдані витрати коштів, залишається до цих пір відкритим і про це замовчують як в ОГП, так і в інших компетентних найвищих органах влади, продовжуючи виправдовувати справжню руйнацію органів прокуратури, що край негативно позначається,  в першу чергу, на стані боротьби із злочинністю, в т.ч. і корупцією,  в нашій державі, чого не бачать хіба що сліпі.

 

Таким чином, ситуація, що склалася навколо, так званої, «реформи» прокуратури та заподіяних нею прямих матеріальних збитків державі може перетнути «червоні лінії» та стати безповоротною для ОГП, на жаль, не тільки під керівництвом Р.Рябошапки, який в дійсності і був справжнім ініціатором, духівником та локомотивом руйнації прокуратури, за що(!) був навіть нагороджений урядом США, а і нинішнього Генпрокурора, чого мені особисто не хотілося б, бо вона, на жаль, так і не стала прокурором, а продовжує залишатись політиком, намагаючись догодити Президенту України, так як є членом його команди.  

 

Тому, при всій своїй повазі до нинішнього Генерального прокурора, всі її заяви і «звіти» про завершення «реформи» в прокуратурі, м’яко кажучи, поспішні, бо насправді такий момент наступить лише тоді, коли буде виконано останнє рішення суду щодо поновлення незаконно звільнених прокурорів на роботі і виплати їм у повному обсязі відповідних компенсацій.

 

Я навіть більше скажу: замість того, щоб негайно усунути допущені порушення прав незаконно звільнених прокурорів і поновити їх на посадах за рішенням судів, що, я сподівався, і повинна була зробити І.Венедіктова, нинішня влада продовжує відверту антиконституційну діяльність, фактично не виконуючи рішення судів, щоб не допустити повернення на роботу, в першу чергу, професійно підготовлених та досвідчених прокурорів, якими тяжко було б маніпулювати в нинішніх умовах відвертого беззаконня, тим самим, створюючи додаткові умови для повного паралічу роботи цього надто важливого органу влади по організації і процесуальному керівництву досудовим розслідуванням, підкреслюю, у мільйонах(!) кримінальних проваджень, в т.ч. найбільш резонансних та актуальних, що прямо перешкоджає протидії злочинності і корупції. Саме з цією метою і був нашвидкоруч розроблений, проголосований у ВР та підписаний у липні цього року Президентом України Закон України «Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" щодо окремих аспектів дії перехідних положень», справжнім мотивом прийняття якого і є норма щодо обов’язкового повторного проходження атестації особами, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах (зміни до п. п. 7, 17 розділу II Закону) та інше.

 

І це при тому, що правового механізму забезпечення проведення атестації осіб, щодо яких  набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, ні у чинній редакції Закону № 113-IX, ні у редакції проекту названого вище закону також не було передбачено.

 

Тобто, і цей новий Закон не вирішує, як бути із реальним поновленням прав незаконно звільнених прокурорів, в першу чергу, тих, відносно яких рішення судів вже вступили в законну силу.

 

Ще більш неприйнятим є і той факт, що влада усвідомлює шкідливі наслідки від порушення нею трудових прав таких прокурорів, але, умисно йде на заподіяння матеріальної шкоди державі, про що Генеральний прокурор під час конференції Ради Європи заявила дослівно: «Коли до нас звертаються працівники з виконавчими листами, ми виконуємо їх. Я не хочу називати цифри, у які ми заходимо з цими компенсаційними виплатами, вони жахливі». І тому закономірно, що скривджені прокурори об’єктивно називають такі заяви фактичним визнанням кримінально караної розтрати грошових коштів як тих, які були виділені на ці цілі іноземними державами, так і використаних з Державного бюджету України на відшкодування їм заподіяної шкоди.

 

До того потрібно додати, що рішення судів про поновлення незаконно звільнених працівників та стягнення коштів за вимушений прогул Офісом Генерального прокурора та керівниками обласних прокуратур виконуються теж на власний розсуд. Тобто, незаконно звільнених прокурорів за рішенням судів працевлаштовують не в штатах Офісу ГП, обласних чи окружних прокуратурах, а фактично поновлюють у «старих», уже неіснуючих органах: ГПУ, регіональних та місцевих прокуратурах, чим порушення прав прокурорів тільки продовжується.  Разом з тим, на запитання, з яких саме фондів та з яких бюджетів фінансується оплата праці (нехай і мінімальному розмірі) поновлених в неіснуючий орган працівників, ніхто не може дати вичерпної відповіді.

 

Більше того, і цей новий, нашвидкоруч прийнятий Закон аж ніяк не допоможе владі позбутись незаконно звільнених прокурорів, бо і знову, після повторного звільнення із роботи в результаті ймовірного, не проходження, скоріш всього, повторної, так званої, «переатестації», вони будуть змушені звертатися до суду за захистом своїх прав. Навіть, в тому разі, якщо українські суди, наприклад, під тиском влади, почнуть приймати протилежні, негативні рішення, побоюючись помсти за таку позицію з боку влади, яка вже неодноразово демонструвала таку реакцію, то скривджені таким чином прокурори будуть масово звертатися до Європейського Суду з прав людини, як це мало місце у випадку таких же протиправних звільнень з роботи на підставі сумнозвісного закону про люстрацію, що заподіяло не тільки чималі матеріальні збитки нашій державі, але і втрату її іміджу як такої, яка, начебто, прагне стати повноправним членом ЄС, але, свідомо сама ігнорує європейські стандарти.

 

З урахуванням викладеного вище, хочу ще раз запитати: хто буде при такій ситуації належним чином організовувати і здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, в т.ч. і найбільш резонансних, якщо самі прокурори, в першу чергу ті, які мають неоціненний досвід роботи, як тепер модно говорити – «кейси» успішно розкритих і розслідуваних тяжких та особливо тяжких злочинів, змушені ходити по судах і  відстоювати своє право на працю, а кримінальні провадження залишатись без руху!?

 

Тому і не дивно, що дехто із представників ЗМІ вважає широко розрекламовану «реформу» органів прокуратури способом розкрадання коштів іноземної урядової допомоги, яка була використана, на їх думку, для виплат друзям Рябошапки, і саме для цього була влаштована така «переатестація», внаслідок якої, за рішенням так званих «комісій» у складі професійних «громадських активістів», з органів прокуратури і були звільнені сотні фахівців лише через те, що не знали значення слів «сулугуні», «зульдер» і «маскарпоне», а як результат, без належного процесуального керівництва залишились сотні тисяч кримінальних проваджень!!!

 

Але, і це ще не всі факти відвертого беззаконня і заподіяної шкоди діяльності держави по протидії злочинності, допущені під час, так званої, «переатестації» прокурорів.

 

За наявною інформацією від потерпілих прокурорів (бо Офіс Генпрокурора відмовив мені у наданні таких даних), з метою зменшення потоку позовів з оскарженням рішень про незаконне звільнення, або хоча б відтермінувати їх виконання по часу, частина працівників місцевих прокуратур, які не набрали прохідний бал на тестуванні загальних здібностей (недобрали 1 чи 2 бали), а це близько 500 осіб віком, в середньому, від 30 до 40 років та з досвідом роботи на такому специфічному напрямку діяльності держави, приблизно, від 10 до 15 років, не були одразу звільнені, але і не призначені протягом майже 8 місяців до новоутворених окружних прокуратур, а залишалися, весь цей час, так би мовити, «поза штатом» (до речі, такого статусу працівників в органах прокуратури ніколи раніше не практикувалось) з мінімальною оплатою праці в сумі не більше 5-6 тисяч гривень!!! Їм, начебто, навіть була обіцяна можливість перездачі певного етапу тестування і це було б, до речі, і по-людськи, і по-державному. Але, можливо і те, що такий підхід заздалегідь був обманом, аби лише «приспати» їх пильність та одночасно створити нестерпні дискримінаційні умови по оплаті праці, за яких вони б за власним бажанням звільнилися з роботи і ця проблема вирішилась би сама по собі. Хоча, не виключено і те, що нинішні керівники органів прокуратури України могли виходити і з того, що, у разі незаконного звільнення цих прокурорів, розмір оплати праці за час вимушеного прогулу встановлюється, виходячи із мізерної заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, а тому створена адміністрацією ОГП та обласними прокурорами таким способом ситуація допоможе зменшити суму майбутнього відшкодування, за рішенням судів, таким працівникам.

 

Тому і не дивно, що 7 жовтня 2021 року більше 400 таких прокурорів з цієї групи направили колективне звернення на адресу Верховної Ради України і Уповноваженого ВР з прав людини, в якому звинуватили Генеральних прокурорів Р.Рябошапку і І.Венедіктову в грубих порушеннях їх прав під час такої «переатестації», яка, на їх думку, не мала жодного відношення до з’ясування їх професійної компетентності, загальних здібностей та доброчесності. У цих скаржників навіть склалось враження, що вони опинилися ще в гіршому становищі, ніж вже звільнені прокурори. До речі, одна із таких працівниць у своєму листі в ЗМІ вказала: «Справа в тому, що нам обіцяли призначити дату тестування понад вісім місяців тому, ми терпіли і чекали, готувались, вивчали тести, а потім нас, як якийсь непотріб, викидають на вулицю. І ще й звітують про те, що негідників вичистили. А ці негідники (майже 500 прокурорів), якими нас тепер рахують, працювали, бігали по судах, голови ніколи було піднять, не те, що до тестів готуватись».

 

Так, в дійсності і сталося: буквально в кінці жовтня цього року всі ці більше 400 прокурорів місцевих прокуратур, які вісім місяців працювали за 5-ти тисяч гривень щомісячно, були звільнені з роботи. Можна лише уявити, наскільки це ускладнило роботу тепер вже окружних прокуратур, але мабуть, що ціль виправдовує засоби!!! А те, що від цього погіршилась здатність держави розкривати і розслідувати, в т.ч. і резонансні, злочини, це організаторів і виконавців подібних «реформ»  в Україні взагалі не цікавить. Сумно.

 

Тому, вважаю, що фактичний колапс діяльності, насамперед, окружних і обласних прокуратурах, неминуче продовжиться.

 

Але, і це не всі неприємні наслідки для Офісу Генерального прокурора та державного бюджету України в результаті порушення прав прокурорів, які були поновлені судами на роботі після скасування наказів прокурорів вищого рівня про звільнення у зв’язку із не проходженням так званої переатестації.

 

Повідомляю, що вже є, як мінімум, одне рішення адміністративного суду про те, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню шляхом видачі наказу про поновлення такого прокурора на роботі та фактичного допуску його до виконання попередніх обов’язків. Більше того, в разі затримки уповноваженим органом виконання рішення суду, останній повинен винести ухвалу про виплату такому працівнику середнього заробітку, або різниці в заробітку за весь час затримки, причому незалежно від того, чи є в цьому вина роботодавця чи немає. Ви уявляєте, в які це суми бюджетних коштів може вилитись, якщо всі скривджені таким чином прокурори почнуть позиватися до судів з таких питань?!

 

Саме у зв’язку з цим, не є об’єктивними і мабуть не зовсім щирими заяви нинішнього очільника ОГП про здійснення задекларованої раніше зміни «підходів до оцінки діяльності нової прокуратури після проведеної «реформи», якщо Офіс Генерального прокурора не знає і мабуть не хоче знати реального навантаження на діючих прокурорів і чи в змозі вони взагалі належним чином в нинішній ситуації виконувати покладені на них повноваження, в т.ч. і організувати належним чином досудове розслідування з метою розкриття злочинів та притягнення винних в цьому осіб до кримінальної відповідальності.

 

По-перше, без будь-якого аналізу та вивчення рівня навантаження на одного прокурора у всіх трьох рівнях структури цього надважливого державного органу вищезазначеним Законом було внесено зміни до статті 14 Закону України «Про прокуратуру» та без будь-якого обгрунтування загальну чисельність органів прокуратури України встановлено у кількості 10 000 осіб, в результаті чого, упродовж періоду з 01.09.2019 року по 01.01.2021 року в органах прокуратури України загальна штатна чисельність прокурорів зменшилась на 1 130 посад, у т.ч. в центральному апараті – на 409 посад, у обласних та окружних прокуратурах - на 721 посаду, що тільки за мінімальними підрахунками збільшило навантаження на прокурорів (це по штату, без врахування наявних вакансій) майже до 200 кримінальних проваджень на одного і це при тому, що безпосереднім здійсненням організації досудового розслідування та процесуального керівництва досудовим розслідуванням займається лише частина із них. Окрім того, на мій запит Офіс Генерального прокурора проінформував, що упродовж 2020 року тільки в центральний апарат на вакантні посади прокурорів було вже прийнято 115 осіб, які станом на 29.09.2019 року не обіймали посади прокурора в органах прокуратури (на час вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), тобто, новопризначених під час «реформи» фактично «з вулиці», які не готові (і не скоро будуть готові) негайно приступити і належним чином виконувати ці надважливі і надскладні функції, тим більше, в нинішніх умовах.

 

Проте, а скільки було прокурорів (і слідчих прокуратури - до втрати функції досудового розслідування) по штату окремо в центральному апараті Офісу Генерального прокурора (бувшій Генеральній прокуратурі України, в т.ч. антикорупційній прокуратурі), регіональних (обласних) та місцевих (окружних) прокуратурах до початку, так званої, «реформи» в 2019 році, із розбивкою по досвіду їх роботи в прокуратурі: до 1-го року, до 2-х років, до 3-х років, до 5-ти років, до 10-ти років, до 15-ти років, до 20-ти років і більше 20-ти років; скільки прокурорів у кожній із цих ланок було звільнено в результаті, так званої, «переатестації» протягом 2019-2020 років і теж з розбивкою по наявному у них досвіду роботи в органах прокуратури; яку кількість вакансій прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах, які утворилися під час, так званої, «реформи», було заповнено особами без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури; скільки утворилося вакансій прокурорів в кожній із ланок прокуратури протягом цього періоду і існують до сьогодні в результаті цієї «переатестації»; скільки сьогодні в кожній із цих ланок прокуратури прокурорів, які перебувають поза штатом і теж не виконують покладені на прокуратуру функції, а також протягом якого періоду часу, Офіс генерального прокурора відповіді мені так і не надав, пославшись на те, що створення такої інформації, начебто, теж не передбачено організаційно-розпорядчими документами Офісу Генерального прокурора!!! Хоча в об’єктивність такої відповіді я не вірю, скоріш всього, що керівництво прокуратури, знову ж таки, не захотіло розголошувати катастрофічні наслідки такої «реформи» для держави і як це позначилось на виконанні покладених на прокуратуру функцій!

 

До речі, органи досудового розслідування теж не надали мені жодної інформації з приводу кількості у них слідчих по штату (щорічно) протягом останніх 2-х років, досвіду їх роботи на таких посадах та кількості вакансій станом на теперішній час.

 

Не можна також погодитись із об’єктивністю мотивації необхідності саме таких «реформ» в прокуратурі. Так, у пояснювальній записці до законопроекту, який розглядався в 2019 році в «турборежимі»,  щодо реформування органів прокуратури, єдиною підставою було названо надзвичайно низький рівень довіри суспільства до органів прокуратури станом на лютий 2019 року (немов би, він був вищим на той час в інших органів влади та правопорядку, а також в судах).

 

А тепер подивимося, що ж змінилося після завершення такого «реформування». Так, відповідно до досліджень Центру Разумкова, у 2021 році органам прокуратури довіряли 2,7% громадян проти 2,1% у 2019 році, скоріше довіряли 14,6% (проти 14,5), скоріше не довіряли 37,9 (проти 35,6) і недовіряли 32,8 (проти 34,8). Тобто, в цілому, рівень довіри-недовіри у поточному році склав -53,4%, тобто, ще менше, ніж було  у 2019 році (53,8%). Тому, отримавши такі результати, говорити про досягнення цілей, які ставились прийняттям закону про першочергові заходи реформування органів прокуратури, взагалі не має будь-яких підстав.

 

Для того, щоб спростувати «заяви» утримуваних в Україні за іноземні кошти, так званих, «громадських активістів» або, як їх ще в народі справедливо називають, «грантоїдів», щодо суцільної недоброчесності та неналежної поведінки звільнених прокурорів, на що, на жаль, «повелася» і частина нашого вічно обманутого суспільства, я поцікавився у ОГП, а скільки ж прокурорів в кожній із трьох ланок прокуратури було притягнуто до дисциплінарної відповідальності протягом останніх 5 років (щорічно за період з 01.01.2016 по 01.01.2021 рік), в т.ч. за порушення ними законів та прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування і при підтриманні публічного обвинувачення (окремо) та які до них застосовувались міри покарання. На цей запит Офіс Генпрокурора відповів, що відомчими нормативними актами Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального прокурора, начебто, не передбачено створення такої інформації у розрізі підстав притягнення до відповідальності прокурорів за окремими фактами та застосованими до них видами дисциплінарних стягнень, в  зв’язку з чим, надати її не вбачається за можливе, в що повірити теж дуже складно. Разом з тим, була надана інформація про те, що за даними звітів про роботу з кадрами прокурорів (слідчих) форми №КП, до дисциплінарної відповідальності за 12 місяців 2016 року притягнуто 16 прокурорів Генеральної прокуратури (2017 рік – 14, 2018 рік – 17, 2019 рік – 16, 2020 рік – 7), 95 - регіональних прокуратур (2017 рік – 41, 2018 рік – 31, 2019 рік – 19, 2020 рік – 11), 218 – місцевих прокуратур (2017 рік – 191, 2018 рік - 100, 2019 рік – 59, 2020 рік – 32).

 

Тобто, систематичне щорічне зменшення кількості притягнутих прокурорів (слідчих) до дисциплінарної відповідальності відбувалося в той час, коли кількість скарг громадян, поданих до судів, на бездіяльність прокурорів, слідчих та їх керівників по захисту прав і свобод громадян та визнання їх дій неправомірними, з року в рік тільки зростає. Так, у 2020 році до судів було подано  77 113 скарг, що значно більше, ніж у минулі роки (у 2018 році - 76 980, у 2017 році – 74 452, у 2016 році – 67 114, у 2015 році – 45 117, у 2014 році – 24 635, у 2013 році – 14 664), окрім, хіба що, 2019 року, коли таких скарг було ще більше - 81 704. Далі зверніть увагу, що з цієї кількості судами задоволено майже половину цих скарг, а саме 40 070, що теж більше, в т.ч. і в рази, ніж у попередні роки (у 2019 році - 38 370, у 2018 році - 32 861, у 2017 році – 31 655, у 2016 році – 23 231, у 2015 році – 15 851, у 2014 році – 8 143, у 2013 році – 3 528), причому кількість задоволених судами скарг на бездіяльність слідчих і прокурорів теж щорічно тільки зростає! Таким чином, і така мотивація необхідності реформування прокуратури була надумана і не знайшла свого підтвердження.

 

Так, я цілком погоджувався і не приховував цього, що, в разі подальшого фінансування органів прокуратури в найменших розмірах по зрівнянню не тільки із судами, а і іншими органами влади (всі ви пам’ятаєте, що в проекті Державного Бюджету на 2022 рік прокурорам закладено найнижчий рівень розміру прожиткового мінімуму для вирахування посадового окладу), прокурори будуть працювати ще гірше, ще менш результативніше ніж зараз, бо не буде належної мотивації, а корупція серед них буде тільки зростати, тим більше, що їх права, в т.ч. і в плані соціального захисту,  останніми роками також постійно тільки обмежувались, причому, в основному, необгунтовано. Я також підтримував І.Венедіктову, коли вона протестувала проти такого мізерного фінансування прокуратури, тобто, проти фактичного приниження статусу прокурорів, як окремої ланки судової гілки влади, обгрунтовано мотивуючи тим, що в Європі, куди ми, начебто, прагнемо, прокурори отримують зарплату не в кілька разів меншу чим судді, як це у нас, а всього на 10%!

 

Я погоджувався з нею і в тій частині, що прокурорам потрібно повернути класні чини, з відповідною доплатою за це, і формений одяг, що буде їх як додатково мотивувати, так і дисциплінувати.

 

Але, коли почув пізніше зовсім протилежні заклики її підлеглого Олексія Бонюка, начальника Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій (до речі, для мене взагалі незрозумілий напрямок діяльності цього підрозділу, бо його неможливо співставити із жодною із конституційних функцій прокуратури), то засумнівався знову в її щирості. Зокрема, він безапеляційно заявив прямо протилежне від позиції свого керівника: «Для того, щоб бути ефективним, гарно виглядати, потрібні знання і навички. Форма тут особливо не допоможе. Я думаю, що найближчим часом з’явиться певний опис зовнішнього вигляду прокурорів, якісь затверджені вимоги. Але, я дуже сильно сумніваюся, що повернеться форма. Щодо класних чинів… у різних юрисдикціях це важливий нематеріальний мотиватор. Наприклад, не пов’язуючи з якимось матеріальними чинниками, тому що якраз цей законопроект був розкритикований, що він вимагає додаткового бюджетного фінансування. Така ідея виношується і в принципі класні чини, вони узгоджуються з тими практиками, які є в Європі».

 

Тобто, за його логікою, урівняння наших прокурорів із їх колегами у Європі по класним чинам можливе, але, у зарплатних – зась, бо за це хтось буде нас критикувати!  

 

Мабуть, за його логікою, краще буде, коли в судове засідання приходять прокурори із ОГП в такому вигляді, що ви ніколи не повірите, що ця людина працює в органах прокуратури і представляє державу в судовому засіданні, куди вона, наприклад,  з’явиться у білій шляпі та настільки укорочених білих брюках, з під яких видніються, вибачте, волохаті ноги. Я вже не говорю про рівень професійної підготовки таких «представників» Офісу Генерального прокурора і що саме вони тепер озвучують у судових засіданнях!

 

І все це, на жаль, відбувається на фоні щорічного та системного погіршення не тільки стану розкриття та розслідування злочинів, а і стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в сфері кримінального судочинства, до чого мають безпосереднє відношення, в першу чергу, прокурори, хоча ніхто, повторюся, цього не бачить і не хоче визнавати. Зокрема, про шкідливі наслідки від такого хаосу і безладу в органах прокуратури свідчать і статистичні дані як про щорічне зменшення кількості направлених до суду обвинувальних актів та залишки у слідчих нерозслідуваних кримінальних проваджень на кінець кожного минулого року, так і залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах, які, до речі, теж з року в рік лише зростають. Так, для прикладу, у  2020 році до судів надійшло 125 604 обвинувальних актів, а на кінець звітного періоду залишилось нерозглянутими 96 021, що більше чим у всі попередні роки, а у порівнянні із 2013 роком - у 3 рази!!!

 

Тому, ще раз наголошую, що до такої тяганини в судах мають безпосереднє відношення і прокурори, якщо хтось цього не розуміє, які протягом останніх трьох років в результаті постійного «реформування» теж неодноразово зривали судові засідання внаслідок своєї неявки, я вже мовчу про їх рівень  підготовки до участі в тому чи іншому провадженні внаслідок постійних потрясінь та відволікань від роботи.

 

Таким чином, спостерігається майже критична тенденція, коли обвинувачені змушені тривалий час чекати остаточного рішення суду щодо себе, що порушує їх права на справедливий суд та розгляд справ у розумні строки, а паралельно з цим страждають і потерпілі від злочинних посягань, бо не поновлюються їх права, в т.ч. на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків. А головне, що така ситуація в судах дала впевненість слідчим і прокурорам та їх найвищим керівникам відчувати себе в безпеці: доки в такому стані правосуддя, їм довгий час не загрожує будь-яка відповідальність за неналежне виконання своїх службових обов’язків, коли, наприклад, вони направляють до судів обвинувальні акти без достатніх доказів вини підозрюваних.

 

Але і це ще не всі проблеми, які перешкоджають протидіяти злочинності. Ви тільки зверніть увагу, до чого призвела, так звана, «реформа» в поліції, яка і несе чи не найбільший тягар по розкриттю і розслдуванню кримінальних правопорушень, про що свідчать такі слова народного депутата, професійного поліцейського Дениса Ярославського, який на телеканалі «Перший НЕЗАЛЕЖНИЙ» заявив слідуюче: «Питання компетентності реформування Національної поліції за 7 років - у її неспроможності будь-що розкривати. Повірте, я зараз скажу страшні речі, багато хто про них говорить, багато хто про них здогадується. Я знаю про що я говорю, я 24/7 контактую зі всієї країни поліцейськими. Там не залишилось нікого, хто хоче працювати. Телефонуєш у Слідче управління, вони кажуть «Боже мій, в нас немає слідчих, немає кому дати доручення». Телефонуєш у Управління карного розшуку, кажуть: «на жаль, всі нормальні уже звільнились, перетелефонуйте пізніше». Телефонуєш у Департамент стратегічних розслідувань, вони відповідають: «всі, хто хотів, вже перейшли в НАБУ чи в ДБР через те, що там заробітні плати в 100 тис. грн., а у нас тут кошмар…». Рівень Національної поліції звівся до того, вони максимум, що можуть працювати, це розкривати «бомжів», і максимум можуть охороняти громадський порядок. Не розкриття такого злочину (реального чи видуманого), про який заявив Президент із трибуни Генеральної асамблеї, буде ярким маркером того, що правоохоронної системи у країні цього Президента більше немає».

 

Як про ще одну причину відсутності надії на швидке розкриття і розслідування кримінальних правопорушень є і нинішня ситуація в судах, які теж «реформують» вже років 6-ть, якщо не більше, про яку красномовно повідомив на засіданні Х Щорічного Судового форуму під назвою «Незалежна судова влада – фундамент держави в умовах турбулентності» в.о. Голови Вищої Ради правосуддя  О. Маловацький: «Судова гілка влади у сьогоднішньому році профінансована усього на 66 %, а в наступному році буде ще гірше;  стосовно 300 суддів рекомендації повернуті у Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС), але, 27 млн. грн. щомісяця їм виплачується, хоча вони не здійснюють правосуддя; у 485 суддів у грудні місяці цього року, приблизно, закінчиться п’ятирічний термін і вони не зможуть в подальшому здійснювати правосуддя, але, їм також потрібно виплачувати заробітну плату в сумі 60 тис.грн. на одного і теж приблизно протягом 12 місяців, що становить приблизно 504 000 тис.грн.; до цих пір навіть не сформували Раду з відбору членів ВККС, хоча термін збору цієї Комісії складає всього 5 днів; у ВРП до цих пір немає будь-яких контактів, так званих, «іноземних експертів», без яких вони не зможуть сформувати ВККС, їх немає навіть у Міністерстві закордонних справ; необхідні кошти в сумі 63 млн. грн. на діяльність ВРП на наступний рік теж не передбачено і т.д».

 

Про яке здійснення правосуддя, в т.ч. і контроль за додержанням прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, можна вести мову, якщо, за повідомленням Маловацького, станом на 30 вересня 2021 року фактична кількість суддів із 7 304 по штату  складає 5 228, із яких лише 4 849 мають повноваження здійснювати правосуддя!? Вакантних посад поки що 2 076 і це при тому, що ще відносно 170 суддів ВРП вже ухвалила рішення про звільнення (в основному, з посади звільнились Голови судів), а в трьох судах  взагалі немає суддів, що теж в цілому край негативно позначається на стані протидії злочинності.

 

Виходячи із викладеного вище, тому і виникає закономірне запитання, як вирок: ну, про яке швидке розкриття умисних вбивств, в т.ч. і резонансних, можна сьогодні говорити і, тим більше, очікувати, якщо у 2020 році вони розкривались за повідомленими підозрами приблизно у 32% випадків, а за направленими до суду обвинувальними актами, ще менше - всього у 21%?! І до цього добавити треба і той факт, що в минулому році залишились нерозкритими від 30 до 80 відсотків кримінальних правопорушень в Україні і це при тому, що значна частина потерпілих  (приблизно до 50%) вже не звертаються із заявами та повідомленнями до поліції і прокуратури, а значна частина злочинів слідчими і прокурорами навмисно не реєструються, щоб не зіпсувати позитивну статистику, а відповідно і не розкриваються, а тому реальні відсотки розкриття кримінальних правопорушень насправді ще набагато гірші, чим неминуче тільки породжується безкарність, рецидив і організована злочинність.

 

Оце і є справжні результати «реформування», в першу чергу, органів прокуратури, і саме про ці наслідки потрібно інформувати представників іноземних посольств і українське суспільство, щоб разом зупинити цей безпрєдєл, а не масово обговорювати на різних ток-шоу, чи мав місце в дійсності замах на умисне вбивство Сергія Шефіра, чи це була імітація.