Загальний стан злочинності та протидії їй на території України за 2020 рік (в порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки)

Свобода полягає в тому,

щоб залежати тільки від законів (Вольтер)

Я кожного року продовжую повторювати для нашої влади, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Тому, всі ці чинники суттєво впливають на міжнародний рейтинг нашої держави та на свідомість наших громадян, які з кожним роком все більше відмовляються довіряти як органам правопорядку та прокуратури, так і правосуддю. І мабуть мають для цього всі причини, бо станом на червень 2020 рік Україна посідала 148 сходинку між  Венесуелою та  Нігерією із 163 позицій за Міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації в Україні повідомляю, що ще у досить непростому 2014 році  в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, ще раніше: з 2010 по 2013 році - 120, а у 2009 році ще більш привабливішу  – 118! Але, на жаль, змушений визнати, що наша нинішня влада на це не реагує взагалі і надалі продовжує відверту руйнацію, в першу чергу, органів правопорядку, прокуратури і судів, що в цілому вже призвело до край негативних наслідків та суттєво погіршило криміногенну ситуацію в державі.

  На підтвердження своїх  висновків в котрий раз приводжу власний  аналіз злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками.

  Так, протягом минулого року в Україні всіма правоохоронними органами було зареєстровано  784 096 кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (наприклад: у 2019 році - 840 447). 

  Разом з тим, одразу уточнюю, що наведені в аналізі статистичні показники за  минулі шість років, особливо за 2017-2020 роки, викликають у мене обґрунтований сумнів, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів в нашій країні в дійсності лише погіршується,  а не покращується.

  Щорічні власні аналітичні дослідження в сукупності достовірно свідчать про розповсюджену практику приховування, в першу чергу, Національною поліцією вже вчинених кримінальних правопорушень, які не розкриті, бо нею реєструються лише ті, по яких встановлені особи, які їх вчинили! На підтвердження моїх слів візьміть хоча б наявний в мережі Інтернет звуковий запис, схожий на голос керівника слідчого управління поліції однієї із областей України, яка дає підлеглим чіткі вказівки, як знизити рівень "негативу" в області. Цитую дослівно: «Хлопці, так робота не буде. Запам'ятайте всі, від завтра все внесення в ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань, - ред.), починаючи від 125-ої і закінчуючи трупом з природною смертю, виключно за моїм погодженням. Всі почули? Щоб завтра не було, що хтось не почув. Все, що ви будете планувати вносити в ЄРДР, все погоджуєте зі мною. Не може бути така негативна картина»!

  І тому не дивно, що, згідно звіту Kantar online TRACK, який проводить регулярне вимірювання рівня довіри до різних інституцій та якості їхньої роботи, більшість опитаних з 16 по 30 травня 2020 року 1 000 респондентів у віці 18-55 років не довіряли поліції (63%), низько оцінювали роботу поліції (61%) і лише 12 % осіб вважали, що у разі порушення їхніх прав поліція допоможе їх захистити.

  Крім того, про небажання і ухилення правоохоронних органів від реєстрації всіх заяв і повідомлень про вчинення злочинів свідчать і дані Судової адміністрації України, із яких чітко вбачається, що  в минулому році до судів надійшло  значно більше скарг, чим у попередні роки, на бездіяльність слідчого та прокурора стосовно не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань  - 37 826, що становило майже 50% від загальної кількості одержаних скарг, з яких судом розглянуто та задоволено – 22 853 (або 60,4%),  проти 21 832 (або 53%) у 2019 році! На жаль, фіксування саме цих даних за попередні роки (2013-2018) статзвітність не передбачала, тому, немає з чим порівнювати, щоб ще більш переконливо підтвердити цю негативну тенденцію протягом останніх 5-6 ти років.

  До речі, на об’єктивність статданих про рівень злочинності може впливати і практика закриття слідчими і прокурорами кримінальних проваджень. Так, більш чим у половині  - 423 474 (або 54%) зареєстрованих в 2020 році кримінальних правопорушень вподальшому були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто, за фактом відсутності події і складу злочину що значно більше чим в 2019 році – (47,2%) та 2018 році - (46,8%)). Більше скажу, із одержаних статданих наглядно видно, що, починаючи із 2016-2017 років, з кожним роком  кількість закритих проваджень за цими підставами в цифровому вигляді, начебто, зменшувалась, в той час як у відсотковому відношенні, навпаки, щорічно тільки зростає, що також додатково вказує на штучне регулювання стану злочинності в державі.

  Саме про навмисне корегування статданих про стан злочинності свідчать і інші аналітичні дані.

  Так, починаючи із 2017 року, кількість повідомлених підозр та кількість обвинувальних актів, направлених до суду, в цифровому вигляді, щорічно тільки зменшується, хоча у відсотковому відношенні, навпаки, начебто, зростає (наприклад, повідомлень про підозру з 37,8% в 2017 році до 46,3% в 2020 році та направлених обвинувальних актів до суду з 34,5% в 2017 році до 41,1% в 2020 році.

  Тому, і виходить так, що результативність протидії злочинності насправді лише погіршується, про що свідчать об’єктивні дані про зростання кількості найбільш зухвалих злочинів, таких як обстріл автобуса в Харківській області, перестрілка в Броварах та Українці Київської області, захоплення заручників – це лише мала частка резонансних кримінальних правопорушень, вчинених у 2020 р.

  Якщо розглядати вчинені кримінальні правопорушення у розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2020 року по державі  було зареєстровано 13 199 особливо тяжких злочинів, що менше, в порівнянні з минулими роками. Але і ця відмінність у цифрах не є об’єктивним свідченням поступового покращення криміногенної обстановки в Україні, бо, по-перше, критичні показники таких злочинів в попередні роки були пов’язані, насамперед, з революційним періодом в країні в січні-лютому 2014 року та, тим більше, активними бойовими діями на сході України в 2014-2016 роках. По-друге, саме про такі висновки свідчать і статдані в попередні дореволюційні роки, коли таких злочинів реєструвалось набагато менше (наприклад, в тому ж 2010 році їх було 12 094 та майже аналогічна кількість - 13 776 в 2013 році). А по-третє, треба врахувати і ту немаловажливу обставину, що в той час і територія України була значно більшою, ніж зараз, а тому, в тодішніх статданих про рівень злочинності обліковувалися і особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені на території  нині анексованого Криму та на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, які протягом останніх шести років в статзвітності нашої держави не враховуються.

  Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2020 році свідчить і той факт, що із облікованих в минулому році 13 199 особливо тяжких злочинів лише у 5 691 випадках (або у 43,1%)  конкретним  особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів – 4 033 (або всього 30,5%)! В результаті чого на кінець року нерозслідуваними залишилось майже 67%! Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу і  на критично вражаючу обставину про те, що протягом минулого року слідчими всіх правоохоронних органів  було закрито  проваджень, Ви тільки вдумайтесь, у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів більше ніж їх було обліковано у 2020 році, причому – 110 198 із них закриті за ч.1 п.п.1,2,4,6,9-1 ст.284 КПК України, тобто, за відсутністю події і складу злочину, а також невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді! До цього треба додати і 23 провадження, які були закриті за пунктом 10 цієї ж статті, у яких закінчились строки, передбачені ст.219 КПК України, але, особи, які вчинили кримінальні правопорушення, так і не були встановлені, або навіть після повідомлення конкретній особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт, так і не було надіслано до суду, тобто, мова йде про фактично нерозкриті особливо тяжкі злочини!!! Тому, виходячи із цих статданих, можна лише уявити: скільки осіб, які могли вчинити найбільш суспільно небезпечні кримінальні правопорушення, в зв/язку з цим, не були притягнуті до кримінальної відповідальності і не покарані?!

  Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані і  про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зареєстровано в минулому році також дещо менше, чим у попередні роки – 125 165, із яких лише у 51 894 випадків (або у 41,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру (що менше чим, наприклад,  у 2018 році – 57 770), та ще менше – 43 169 обвинувальних актів (або всього 34,5%) у кримінальних правопорушеннях даної категорії направлені до суду, що теж менше чим у тому ж 2018 році коли їх було 50 120. Тобто, розкриття і цієї суспільно небезпечної категорії злочинів залишається незадовільним за обома показниками. І це при тому, що в залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилась теж достатньо велика їх кількість - 78 842 (або 63%) таких кримінальних проваджень!

  До цього треба додати і той факт, що протягом минулого року було закрито провадження у 19 539 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких подавляюча більшість - 19 203 – саме за реабілітуючими обставинами - п.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України, а також за п.10. ч.1 ст.284 КПК України – 38 фактично нерозкритих злочинів даної категорії!

  Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2020 році їх було обліковано 53 141,  що також менше, причому значно, чим у попередні  роки, з яких повідомлено особам про підозру у 24 864 випадках (або у 47%), що дещо більше, чим у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, але, явно замало, виходячи  із незначної складності в їх розслідуванні. Ще менше обвинувальних актів у них направлено до суду  - 21 047 (або 39,6%). Але, і в цій категорії, знову ж таки наголошую, нескладних в доказуванні злочинів також звертає на себе увагу, підкреслюю, велика (!) кількість закритих протягом року кримінальних проваджень -16 692, майже всі із яких за відсутністю події і складу злочину: за .п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України та плюс до них – 32 за п.10. ч.1 ст.284 КПК України фактично нерозкритих кримінальних правопорушень, у яких закінчились строки досудового розслідування.

  На превеликий жаль, ще раз повторюю: в статзвітах і за 2020 рік (як і в останні кілька років) будь-якого пояснення цього явища також не дається, адже нинішні керівники прокуратури і органів досудового розслідування, на мою думку, навмисно узагальнюють цифру закритих проваджень, щоб таким способом приховати свої недоліки, некомпетентність і реальну незадовільну криміногенну ситуацію в державі!  І нічого дивного в цьому також немає, бо прокурорський нагляд за дотриманням законів під час обліку і реєстрації злочинів був навмисно ліквідований, що неминуче, я ще раз наголошую, заподіяло величезної шкоди державі, суспільству і окремим громадянам і суттєво повпливало як на стан злочинності, так і особливо протидії їй!

  Окрім того, потрібно уточнити, що наведені вище статдані можуть суттєво різнитись і через те, що 22.11.2018 року до Кримінального кодексу України були внесені зміни, які набрали законної сили 01.07.2020 року, якими прибрано із класифікації кримінальних правопорушень злочини середньої тяжкості та невеликої тяжкості, а до введених в дію нетяжких злочинів увійшла переважна більшість злочинів середньої тяжкості, а лише невелика частина їх перейшла у кримінальні проступки та ще менше - у тяжкі злочини. З огляду на це та враховуючи, що статзвітність не уточнює кількість злочинів середньої тяжкості які змінили свій вид, провести більш конкретне результативне зрівняння цих даних за минулий рік просто немає можливості.

  Про цю ж тенденцію може свідчити і той факт, що кількість зареєстрованих в 2020 році злочинів невеликої тяжкості становила 98 283,  що теж менше ніж в попередні 6 років. В той же час, із числа облікованих у минулому році таких злочинів лише у 30 038 випадках  (що становить всього 30,6%) конкретним особам повідомлено про підозру та ще менше - лише 27 924 обвинувальних актів (або 28,4%) із них направлено до суду! До речі, і в цій нескладній в розслідуванні категорії злочинів протягом минулого року було закрито теж величезну кількість - 140  748(!) кримінальних проваджень, тобто, більше ніж їх було обліковано, подавляючу більшість із яких  - 140 665 (за п.п. 1,2,4,6, 9-1 ч.1 ст.284 КПК України ), а за абзацом 2 п.10 ч.1 ст.284 КПК України, тобто, фактично нерозкритих злочинів - 12!

  Таким чином, підводячи підсумки результативності діяльності органів досудового розслідування і прокуратури за минулий рік можна сказати, що ними було закрито саме за реабілітуючими підставами величезну кількість кримінальних проваджень: 140 665 злочинів невеликої тяжкості, 16 597 - середньої тяжкості, 19 203 - тяжких і 119 801 особливо тяжких, а всього 296 266, тобто, майже 300 000 кримінальних правопорушень!!! При цьому, за п.10 ч.1 ст. 284 КПК України, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру, а також коли після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, було закрито (23+38+32+12) =105 кримінальних проваджень, в яких про 61 особливо тяжкий і тяжкі злочини, тобто, про фактично нерозкриті найбільш суспільно небезпечні злочини. Хоча я впевнений, що їх в дійсності набагато більше. 

  Таким чином, із викладених вище статистичних даних напрошується, як мінімум, кілька невтішних висновків: 1) подавляюча більшість скоєних в 2020 році та тих, які перейшли у цей звітний період із минулих років, кримінальних правопорушень найбільш суспільно небезпечних категорій  (тяжких і особливо тяжких) залишились не розкритими, а особи, які їх вчинили, не встановленими і не притягнутими до кримінальної відповідальності, а відповідно і не покараними, 2) заподіяні ними матеріальні і моральні збитки, в т.ч. і громадянам, не відшкодовані, 3) наведена вище величезна кількість закритих проваджень за реабілітуючими обставинами (майже 300 000) сформувалась саме завдяки як існуванню, так званих, «поправок Лозового», які зобов’язують слідчих і прокурорів закривати провадження, по яким не встановлені особи, які їх вчинили, так і неналежної організації роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів і невміння це забезпечити; 4) із зареєстрованих в 2020 році (звичайно, без урахування прихованих і не зареєстрованих) 360 622 кримінальних правопорушень лише у 167 098 випадках (або у 46,3%) особам повідомлено про підозру, а до суду направлено ще менше – всього 148 332 обвинувальних актів (або тільки 41,1%)! Але, навіть і ці відносно невеликі показники розкриття злочинів не свідчать про об’єктивний стан протидії злочинності, бо, вище наводилися доводи про те, що частина вчинених кримінальних правопорушень, так званими, «органами правопорядку» просто не реєструється і явно приховуються!

  Зверніть також увагу, що питома вага направлених обвинувальних актів до суду по категоріям злочинів становить, Ви тільки вдумайтесь: всього 4,2% - про особливо тяжкі злочини, 44,9% - про тяжкі злочини, 21,9% - про злочини середньої тяжкості та 29% - про злочини невеликої тяжкості.  Із цього виходить, що більше половини обвинувальних актів стосуються закінчених розслідуванням нетяжких злочинів.

  Край низьким та  навіть критичним є і щорічне погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто, тих злочинів, які були зареєстровані до 2020 року, який склав відверто мізерний відсоток - всього1,4% (для порівняння: в 2019 році - 1,6%, в 2018 році – 1,9%, в 2017 році - 2,7%, в 2016 році  - 3,6%, а в 2014 році взагалі - 10,8% та майже 12% у 2013 році)! Взагалі, загальна картина розкриття і розслідування кримінальних правопорушень минулих років виглядає таким чином, що на початок 2020 року не було прийнято жодного процесуального рішення (про закінчення слідства, зупинення або закриття) у 1 076 473 кримінальних правопорушеннях, а на кінець минулого року ця кількість не на багато змінилась і становила – 993 642 кримінальних правопорушень. І це, знову ж таки, врахуйте, після декриміналізації значної частини злочинів, які перейшли в категорію кримінальних проступків та навіть без урахування тих нерозкритих злочинів, провадження по яких протягом звітного періоду були закриті!

  Більш детального аналізу потребує і стан розкриття та розслідування особливо резонансних і найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень.

  Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство у 2020 було обліковано 3 809 кримінальних правопорушень, що менше, в т.ч. і значно, чим у попередні роки, з яких лише у 1 242 провадженнях (що становить всього 32,6%) конкретним особам було повідомлено про підозру. Тобто, кількість розкритих найбільш суспільно небезпечних злочинів проти особи – умисних вбивств, не дивлячись на постійне їх скорочення серед зареєстрованих, щорічно, в основному, за цим показником тільки погіршується (наприклад: у 2017 році - 1 381, та у 2016 році - 1 403)! Ще гірший показник розкриття цих особливо тяжких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами –– всього 799, що становить також катастрофічно низький відсоток  - лише 21 %!!!  Для порівняння: навіть у 2019 році до суду обвинувальних актів у цій найбільш суспільно небезпечній категорії злочинів було направлено більше – 834, у 2018 році - 858, у 2017 році - 908, у 2016 році - 914, тобто, кількість розкритих умисних вбивств і за направленими до суду обвинувальними актами   теж тільки погіршується з року в рік протягом останніх 7-ми років!!! А до цього треба додати, що на кінець 2020 року не було прийнято кінцевих рішень у 2 863 кримінальних правопорушеннях  про умисні вбивства (що становить 75,2 %)! Тому, і не дивно, що останніми роками, вчиняється все більше зухвалих та жорстоких умисних вбивств, про які раніше і в такій кількості і гадки не могло бути.

  Як і в попередні роки, продовжує  залишатись критичною ситуація із розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2020 році було обліковано 138 562 кримінальних правопорушень, що теж статистично менше, в т.ч. і значно, ніж в попередні роки (у 2019 році - 197 564, у 2017 році - 261 282,  2016 році  - 312 172, у 2015 році – 273 756), хоча на цей показник могли об’єктивно вплинути і зміни в кримінальному законодавстві, коли частина із вчинених в 2020 році крадіжок перейшла в категорію кримінальних проступків. Але, про підозру конкретним особам у таких злочинах навіть у такій прийнятній ситуації повідомлено лише у 61 227 провадженнях (що складає всього 44,2%). Тобто, кількість розкритих цих суспільно небезпечних та особливо дошкульних і чутливих, як для більшості громадян, так і для держави та юридичних осіб, кримінальних правопорушень не тільки продовжує залишатись також на низькому рівні, але і щорічно зменшується в кількісному вигляді у порівнянні із попередніми роками (у 2019 році – 70 763, у 2018 році – 83 688, у 2017 році – 84 756). Про це свідчить і той факт, що до суду по цій категорії злочинів направлено ще менше обвинувальних актів — 56 627, або лише 41%, тобто, їх розкриття і за цією ознакою залишається незадовільним. Звертає на себе увагу і та обставина, що цей показник погіршується із року в рік.

  В черговий раз також звертаю увагу на ту обставину, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати саме квартирні крадіжки, від чого потерпають, в першу чергу, я підкреслюю, саме беззахисні, прості громадяни. Так, у 2020 році було обліковано 10 470 таких кримінальних правопорушень, що теж статистично менше, в т.ч. і значно,  від показників попередніх років: 2019 року -16 634, 2018 року - 20 228, 2017 року - 25 171, 2016 року  -  27 204, хоча, це може пояснюватись і внесенням в минулому році законодавчими змінами в Кримінальний кодекс України. Але, рівень їх розкриття залишається вкрай низьким, так як про підозру конкретним особам у їх вчиненні в 2020 році було повідомлено лише у 3 381 випадках (або у 32% ), в той же час, як у попередніх роках їх розкривалось значно більше (наприклад: у 2017 році – 5 869).  По направленим до суду обвинувальним  актам у цих провадженнях цей показник розкриття ще менший — 3 060, або всього 29%, що значно гірше чим у більшості минулих останніх років (наприклад, у 2017 році – 5 443)!!! Треба також мати на увазі, що на кінець 2020 року слідчими не прийнято кінцевих рішень у 7 267 таких кримінальних правопорушеннях, або у 69,4%, тобто, залишок нерозкритих квартирних крадіжок у громадян  продовжує залишатись досить великим, тому вже і не дивно, що значна частина постраждалих громадян просто не звертається до поліції із заявами про такі злочини, з чим пов’язане, в першу чергу, і статистичне зменшення кількості зареєстрованих злочинів даної категорії, чого насправді давно вже не відбувається.

  За правовою кваліфікацією грабіж у 2020 році було обліковано 7 492 кримінальних правопорушень, що теж менше, навіть і набагато, ніж  у попередні 6 років, з яких у 4 809 провадженнях (64,2%) особам повідомлено про підозру. В той же час, на фоні, начебто, благополучної тенденції, про зворотнє свідчить той факт, що у попередні роки підозрюваних осіб у таких злочинах викривалось значно більше: у 2019 році – 5 519, а у 2013 році навіть майже удвічі – 9 313! Більше того, щорічно кількість розкритих злочинів даної категорії лише тільки погіршується!!! Так як ці злочини відносяться, як правило, до категорії очевидних, нинішній рівень їх розкриття теж не може влаштовувати суспільство, так як кількість направлених в минулому році до суду обвинувальних актів по таким провадженням була ще меншою – 4 300 (або, всього 57,4%)!

  За фактами розбою у 2020 році правоохоронцями було обліковано 1 360 кримінальних правопорушень, що, знову ж таки, теж менше, в тому числі і набагато, ніж у минулих роках, по яким  у 1 100 випадках (80,9%) особам було повідомлено про підозру. Але і ці, на перший погляд, начебто благополучні статдані не є переконливими, бо у попередні роки, знову ж таки, кількість виявлених підозрюваних у вчиненні таких злочинів була також більшою, причому, знову ж таки, щорічно ця результативність тільки погіршується. До суду обвинувальних актів по таким злочинам направлено ще менше — 839 (61,7%), що свідчить про те, що майже кожен третій розбій, які, в більшості своїй, також являються очевидними,  правоохоронцями не розкривається, а особи, які їх вчиняють, в результаті такого «розслідування» уникають кримінальної відповідальності!

  Ще гірша ситуація із розкриттям і розслідуванням фактів шахрайств, яких у 2020 році було обліковано 26 830, що теж менше чим у попередні 5 років, з яких лише у 8  713 випадків (32,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру, що, знову ж таки, менше ніж у попередні 2013-2015 та 2017 роках та дещо більше, чим у 2016, 2018-2019 роках. Ще гіршою є ситуація із розкриттям цих злочинів по направленим до суду обвинувальним актам - всього 7 277 (або лише 27,1%), що, майже на одному рівні із 2016, 2018, 2019 роками, але, значно менше чим у 2013-2015 та 2017 роки, відповідно.

  На фоні погіршення показників у  протидії злочинності проти власності, зменшилась і кількість  виявлених у минулому році  фактів хуліганства – 2 513 (для порівняння: у 2019 році - 3 401, а якщо взяти 2014 і 2013 роки, то кількість викритих злочинів даної категорії буде набагато більшою, відповідно, 4 962 і 6 315, тобто майже вдвічі. І це при тоиу, що вони, як правило, вчиняються, як правило, в громадських місцях і, здебільшого, на очах у інших громадян та є очевидними. Причому, їх виявлення щорічно також зменшується. Про підозру конкретним особам в минулому році повідомлено лише у 1 458 випадках (58%), що теж менше, в т.ч. і значно,  чим у минулі 7 років. По направленим до суду обвинувальним актам про ці злочини відсоток їх розкриття ще гірший - лише  1 239 (49,3%).

  Щодо викриття і розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то протягом 2020 року, за даними прокуратури, правоохоронцями було зареєстровано 28 204 злочинів цієї категорії, що більше чим у 2015, 2016, 2018 роках та майже на одному рівні із 2019 роком та менше, чим у 2013, 2014 та 2017 роках, а по зрівнянню із 2009 і 2010 роками - навіть вдвічі, відповідно, 57 624 і 56 878. Про підозру конкретним особам повідомлено у  вчиненні 19 574 (або 69,4%) таких кримінальних правопорушень, що майже на рівні 2019 року, більше чим у 2016, 2018 роках, але, менше чим  у 2014, 2015, 2017 роках. Не краща ситуація із розкриттям цих злочинів і по направленим до суду обвинувальним актам – 17 530 (або, 62,1%), (це при тому, що в цю цифру входять і кримінальні провадження, зареєстровані в минулих роках), що більше чим у 2016 та 2018-2019 роках, але, менше чим у 2014, 2015 та у 2017 роках. Саме про незадовільну роботу правоохоронців у протидії цим суспільно небезпечним кримінальним правопорушенням свідчить і факт закриття в минулому році 24 716 таких злочинів (в цю цифру входять і кримінальні провадження, зареєстровані в минулих роках), що перевищує, в т.ч. і значно, кількість таких рішень, прийнятих у попередні роки.

  Тобто, правоохоронними органами майже з кожним роком виявляється все менше і менше, злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; в основному, зменшується і кількість повідомлень конкретним особам про підозру у їх вчиненні та направлених до суду обвинувальних актів. В той же час, з кожним роком збільшується кількість не розслідуваних кримінальних правопорушень даної суспільно небезпечної категорії та закритих проваджень, що призводить до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності  і тим самим породжує безкарність та рецидивні прояви, а тим більше – вчинення їх в організованих формах. 

  І це при тому, що такі злочини є очевидними і не представляють складності у доведені причетності конкретної особи до їх вчинення.

  Вже котрий рік викликає обґрунтовану тривогу і статистика розкриття та розслідування таких злочинів як незаконне заволодіння транспортними засобами, результати досудового розслідування по яких також відверто незадовільні з року в рік. Так, у 2020 році було обліковано 4 522 таких кримінальних правопорушень, по яким підозру було вручено конкретним особам лише у 2 125 випадках, що становить всього 47%, що також менше, в т.ч. і значно, ніж у попередні роки, при чому, цей показник погіршується щорічно, а до суду направлено обвинувальних актів по цьому виду злочинів ще менше – 1 798, або всього 39,8%, що теж свідчить про суттєве погіршення результативності органів досудового розслідування по протидії цим кримінальним правопорушенням!

  Далі скажу більше. За даними Судової адміністрації України, у 2020 році у судах розглядалося 4 288 обвинувальних актів про незаконне заволодіння транспортними засобами, щодо 5 355 осіб, причому, їх кількість в провадженні судів з року в рік, в основному, тільки зростає, з яких у звітному періоді надійшло, начебто, лише 2 077, що також менше, в т.ч. і значно, чим у попередні роки! Кількість розглянутих судами в минулому році проваджень даної категорії становило 1 648,  що також менше, в т.ч. і значно, чим у попередні роки, з яких із постановленням вироку - 1 409, що теж менше чим у минулі роки, за якими засуджено 1 657 осіб, що теж значно менше у порівнянні із попередніми роками!

  Підсумовуючи навіть вищевикладені проаналізовані статдані, необхідно констатувати, що ні в одному з названих вище, в більшості своїй, простих у розкритті і доказуванні вини злочинів немає і близько тих «успішних» результатів у боротьбі із злочинністю, про які неодноразово заявляли раніше і продовжують до сьогодні стверджувати нинішні очільники МВС і Національної поліції. На жаль, цього негативу не помічає і нинішній Генеральний прокурор. В зв’язку з цим, змушений спростувати всі голослівні звіти названих посадових осіб і їх прес-служб: нерозкритими за минулий рік залишились, як мінімум, від 50 до 80 % різних категорій злочинів, а в результаті бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури заподіяна потерпілим і державі моральна та матеріальна шкода, в більшості своїй, не відшкодована, а  головне, що особи, які вчинили всі ці нерозкриті кримінальні правопорушення, так і не були встановлені та не притягнуті до кримінальної відповідальності, що закономірно породжує безкарність і рецидивну злочинність, сприяє підвищенню її організованості, а також формує в суспільстві обстановку вседозволеності та безумовно – погіршення правової культури.

  І насамкінець. На підставі вищевикладеного, варто наголосити, що як би нинішні правоохоронці не маскували та не приховували дійсний стан злочинності та не намагались завести людей в оману  про свої надумані «досягнення» у викритті злочинців, в тому числі «корупціонерів», я вважаю, що суспільство повинно усвідомлювати, що реально стан боротьби із злочинністю в державі на сьогодні є критичним, загрожує національній безпеці, бо невідворотність покарання  в Україні за скоєне не забезпечена. Зокрема, про це свідчать і аналітичні дослідження з питань протидії корупції, організованій злочинності та злочинності у сфері економічної і господарської діяльності, про що будуть представлені окремі звіти. Вже котрий рік викликає обґрунтовану тривогу і статистика розкриття та розслідування таких злочинів як порушення правил дорожнього руху, результати досудового розслідування по яких також відверто незадовільні з року в рік. Про це теж в іншому, окремому звіті…