ЯК В УКРАЇНІ СТВОРИЛИ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ПРАВООХОРОННОГО «МОНСТРА»

22 травня 2020

Проблема відсутності результатів по боротьбі із корупцією та неможливість звільнення директора НАБУ криються в законодавстві

Я не припиняю дивуватись нашим можновладцям останніх років, які керують нашою державою після трагічних подій на Майдані Незалежності на початку 2014 року, де пролилася кров людей і не важливо чия: чи протестувальників, чи беркутівців, чи військовослужбовців внутрішніх військ.

Бо саме завдяки таким керівникам наша країна почала втрачати свою незалежність, суб’єктність і перетворюється на такий собі протекторат на зразок Гватемали чи Гондурасу, якими фактично керують ті ж Сполучені штати Америки та міжнародні транснаціональні компанії. Хіба ми могли уявити навіть десь років 10-15 тому назад, що той же Міжнародний валютний фонд фактично фінансова установа, буде вимагати відкрити в Україні ринок землі (а точніше, продати наше всенародне багатства іноземцям), чи скасувати мараторій на вивіз ліс-кругляку за кордон, чи прийняти антиконституційний закон про банки і банківську діяльність і т.д.? А сьогодні ці структури разом із посольствами держав великої сімки, особливо США, відкрито втручаються у наші внутрішні справи.

Хіба не вони змусили П.Порошенка надати їм можливість вільно і безконтрольно діяти в нашій державі як напряму, так і під виглядом «громадських організацій» різним угрупуванням «грантоїдів», які існують на кошти іноземних держав, але, не звітують про це перед нашою державою!?

Хіба не вони нав’язали нам і примусили створити цілу купу, так званих, «антикорупційних органів», як НАБУ, САП, НАЗК і навіть в порушення Конституції України особливий «антикорупційний суд» (як будто би інші наші суди всі корупційні), чого немає в жодній країні Європи?!

Більш того, наголошую, що саме іноземні «партнери» розробляли нам і відповідне законодавство, і навіть приймали безпосередньо участь у комплектуванні підконтрольними їм кадрами ці нові структури. Хіба не вони нав’язали українській владі такі норми Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» завдяки яким цей орган став повністю безконтрольним, а його керівник повністю недоторканим.

А що з цього получилось, поясню. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, ДБР, НАЗК, ВАКС) виділено більше 3-х мільярдів гривень (це навіть без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів), а відшкодовано завдяки їх роботі протягом року 1 169 000 грн! Тому і виникає сьогодні уже у багатьох експертів запитання, то чи потрібно нашій державі настільки багато цих органів, щоб вона змушена витрачати на них даремно стільки бюджетних коштів?!

Окрім того, із проведеного мною аналізу стану боротьби із корупцією в нашій державі за 2019 рік вбачається наступне:

За інформацією НАБУ (наданою на мій запит) детективами цього органу в 2019 році розслідувалося 2 364 кримінальних проваджень, з яких у 1 207 провадженнях досудове слідство розпочато саме у минулому році.

За результатами розслідування було повідомлено про підозру 401 особі (за І півріччя – 139, за ІІ півріччя – 262). Але, і ця цифра у мене викликає обґрунтований сумнів, бо, згідно інформації, розміщеної на Офіційному сайті НАБУ станом на 31.12.2019 року, про підозру ними було повідомлено всього 221-й особі, що, теж, аж ніяк не відповідає і звітам Бюро, у відповідності до яких за весь 2019 рік повідомлено про підозру всього 153 особам!

Але, Бог з ними, з цими розбіжностями.

До суду в минулому році детективами та антикорупційними прокурорами скеровано, Ви тільки вдумайтесь, всього 67 обвинувальних актів (в т.ч. 3-и повторно направлені), про що НАБУ повідомило на мій запит.

У той же час, у його Звіті вказано 69 направлених до суду обвинувальних актів, що аналогічно показникам 2018 року – 68, але майже втричі менше, чим у тому ж 2017 році – 185! Водночас, і ця цифра направлених до суду обвинувальних актів є відверто мізерною, бо становить всього 16% від загальної кількості закінчених детективами НАБУ проваджень про корупційні злочини!

Для більш повної та об’єктивної оцінки ефективності діяльності новостворених антикорупційних органів (НАБУ і САП) зверніть також увагу і на злочини, які розслідували в минулому році детективи під керівництвом антикорупційних прокурорів.

Так, із числа направлених ними до суду: 14 обвинувальних актів - за ст.191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 4 - за ст.209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 12 - за ст.364 КК України (зловживання владою і службовим становищем), 11 - за ст.366-1 КК України (декларування недостовірної інформації), 10 - за ст.368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), 1 - за ст. 368-2 КК України (незаконне збагачення), 5 – за ст.369-2 КК України (зловживання впливом) та 3 кримінальних провадження – за іншими статтями.

Мало того, що НАБУ і САП за рік з направленням до суду обвинувальних актів закінчило всього 10 (!) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 14 проваджень - про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, так і навіть не озброєним оком видно, що нові антикорупційні органи, з року в рік, в основному, продовжують виявляти і розслідувати найбільш прості форми корупції, точніше, їх одноепізодні факти, а боротьба із корупцією саме в організованих формах, тим більше, у вищих ешелонах влади, в яких вона і існує, в подавляючій більшості своїй, в нашій державі, фактично не ведеться. Про це свідчить хоча б той факт, що упродовж 2019 року детективами НАБУ закінчено лише 1 кримінальне провадження про кримінальне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації!!!

Не краща ситуація і з підтвердженням у судах результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо у 2019 році, Ви тільки вдумайтесь, було засуджено всього 10 обвинувачених у таких справах, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу (для зрівняння: у 2017 році – 35 осіб, а у 2018 році – 47)!

Навіть на цьому прикладі можна переконатися в тому, що всі заяви директора НАБУ і його лобістів із числа, в першу чергу, «грантоїдів» та представників посольств «великої сімки» про великі «досягнення» новоствореного НАБУ у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади України не відповідають дійсності. Ну, для прикладу, кому потрібні його повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності аж 490 осіб, хоча у звіті НАБУ, як я вже сказав, вказано 401 особу, якщо відповідно до статистичних даних лише 2% обвинувачених були засуджені у 2019 році за вчинені злочини і реально покарані!?

Про край низькі результати роботи цих новостворених антикорупційних органів досудового розслідування та спеціалізованої прокуратури свідчить і категорія осіб, відносно яких вони проводили в минулому році досудові розслідування.

Так, за категоріями суб’єктів до суду антикорупційними прокурорами скеровані обвинувальні акти: щодо 1-го народного депутата України (для зрівняння, у 2018 році – 3-х нар.депутатів), 3-х депутатів обласних рад (у 2018 році – щодо 4-х), 3-х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, 3-х державних службовців категорії «А», 1-єї посадової особи місцевого самоврядування 1-2 категорії, 11-ти професійних суддів, ймовірніше - районних судів (в той час, як, наприклад, у 2018 році – відносно 22-х), 2-х інших службових осіб судової гілки влади, скоріше всього - помічників суддів, 2-х прокурорів, 1-го військовослужбовця вищого офіцерського складу Збройних Сил України, 11-ти керівників суб’єктів великого підприємництва, 23-х працівників юридичних осіб публічного права та щодо 81-єї «іншої особи», хоча в 2018 році таких не корупційних суб’єктів було вдвічі менше - 41.

Як вбачається із наведених вище статданих, основні свої зусилля НАБУ і антикорупційні прокурори продовжили зосереджувати, як і раніше, на боротьбі із корупційними діяннями не найвищих посадових осіб нашої держави, про участь яких у різних корупційних схемах хіба що лінивий не говорив, а проти, так званих, «інших осіб», працівників юридичних осіб публічного права та керівників суб’єктів великого підприємництва, тобто тих, хто не уповноважений на виконання функцій держави та місцевого самоврядування!

А хіба не є імітацією боротьби із корупцією, коли протягом минулого року антикорупційними органами реально відшкодовано всього 14% збитків, заподіяних кримінальними злочинами, викритими НАБУ?!

Тому, і не дивно, що із загальної кількості направлених в 2019 році всіма правоохоронними органами до суду обвинувальних актів про корупційні злочини майже три чверті – 1 971 (88,7%) складені слідчими поліції, 75 (3,5%) – прокуратури, у тому числі військової – 7 (0,3%), 95 (4,4%) – Служби безпеки, 8 (0,4%) – органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, а НАБУ – всього 3%.

Про настання таких наслідків у боротьбі із корупцією я неодноразово раніше звертав увагу суспільства, експертів, журналістів, в т.ч. на проблемні питання звільнення того ж керівника НАБУ, безконтрольність діяльності антикорупційного бюро та спеціалізованої прокуратури, незадовільні результати роботи антикорупційних органів,а також попереджав про негативні наслідки. Але, на жаль, на них ніхто не звернув ніякої уваги.

Ось дещо із моїх минулих публікацій … «Спостерігаючи за тим, як наша держава протягом останніх декількох років проводить антикорупційну політику у формі, перш за все, створення нових антикорупційних органів та наділення їх надвеликими повноваженнями, які протирічать навіть Основному Закону України, витрачаючи на це величезні кошти із державного бюджету, виникає багато питань саме до тих осіб, які ініціювали та керували усім цим процесом, приймали відповідні закони, зокрема, «Про Національне антикорупційне бюро», в тому числі із порушенням встановленої процедури, та пропонують і далі додатково розширювати його повноваження і на шкоду конституційним правам і свободам громадян.

В цілому позитивно оцінюючи саме публічні заклики щодо незалежності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), але, в першу чергу - від вищих органів державної влади і їх впливових високопоставлених посадових осіб (що на практиці в нашій державі навіть уявити собі неможливо), хочу одразу наголосити, що насправді для цього органу створили такі принципи роботи як повна безконтрольність, вседозволеність та безвідповідальність в частині суворого додержання вимог Конституції та законів України, в т. ч. і кримінального процесуального законодавства, а також норм міжнародного права, і все це під приводом, начебто, посилення боротьби із корупцією.

Нагадую, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України здійснює виключно Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Не дивлячись на те, що керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) є одночасно і заступником Генерального прокурора України, законодавці практично вивели його із підпорядкування останньому, чим фактично створили сприятливі умови для зрощування НАБУ і САП та, як наслідок, - їх повної безконтрольності.

Попри те, що САП повинна розташовуватися окремо від службових приміщень Генеральної прокуратури, в той же час вона може знаходитися в одному приміщені із НАБУ; існує вона практично відокремлено від Генеральної прокуратури, не тільки територіально, що є повним анахронізмом, особливо враховуючи ст.1 Закону «Про прокуратуру», де чітко зазначено, що прокуратура України становить єдину систему.

І тому не дивно, САП не стала ні справжнім організатором проводимого НАБУ досудового розслідування, не забезпечила функції прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням детективів.

Про створення реальних можливостей для зрощування САП і НАБУ, а відповідно і для послаблення прокурорського нагляду за ними свідчить хоча б ст.5 Закону «Про НАБУ», яка прямо передбачає участь антикорупційних прокурорів у складі комісій утворених Директором НАБУ «з метою виявлення питань щодо порушення прав осіб, які співпрацюють із НАБУ».

Попри те, що у відповідності до ч.5 ст. 36 КПК України вищестоящі прокурори мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування у разі його неефективності, разом з тим, ця ж норма забороняє навіть Генеральному прокурору України доручати здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних НАБУ, іншим органам досудового розслідування. Тобто, цим фактично дозволено детективам Антикорупційного бюро проводити досудове розслідування по будь-яким справах, які вони прийняли до свого провадження, не тільки неефективно, а й на свій розсуд, в т.ч. і упереджено, з порушенням норм процесуального законодавства та прав громадян, що вступає в протиріччя із основними засадами кримінального провадження, перерахованими в ст. 7 КПК України.

Суттєвою передумовою для можливого створення в НАБУ обстановки вседозволеності та беззаконня є і надання Генеральному прокурору України єдиного наглядового повноваження за дотриманням законів в діяльності НАБУ – це права скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та антикорупційних прокурорів.

Більше того, створивши НАБУ, яке повинно займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених саме високопосадовцями, та внісши зміни до статі 45 КК України, яким визначили перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що і навмисно) до підслідності «детективів» віднесли лише частину із них.

Взагалі, таких повноважень, які є у НАБУ, в Україні не має жоднен правоохоронний орган. Ви тільки вдумайтесь, не дивлячись на своє так розрекламоване призначення боротися із корупцією саме у вищих ешелонах влади, перш за все, серед високопоставлених посадових осіб держави (слід нагадати: народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, голови Національного банку України, його першого заступника та заступників, членів Ради Національного банку України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його першого заступника та заступників, державних службовців, посади яких відносяться до 1 і 2 категорії), статтею 216 КПК України надано право будь-якому прокурору антикорупційної прокуратури своєю постановою відносити до підслідності детективів НАБУ будь-яке інше кримінальне провадження у злочинах, передбачених ст.ст. 191, 206-6, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 КК України, якщо «відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам чи інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам», тобто навіть тоді, коли названі злочини будуть вчинені будь-якими суб’єктами, не обов’язково високо посадовцями!!!

Окрім того, новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням і інших злочинів, які не мають будь-якого відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто, до високопосадовців.

Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби із корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів Антикорупційного бюро віднесли і злочини, які вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%.

Окрім того, їм було надано право розслідувати і кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але, які вчинені не високопосадовцями, а і іншими службовими особами державних органів, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої ним шкоди становитиме приблизно більше 500 000 гривень.

Таким чином, на практиці виходить, що НАБУ при такій розпливчастій мотивації може прийняти до свого провадження будь-яке кримінальне провадження, наприклад, про кармані чи квартирні крадіжки, чи зґвалтування, підслідні слідчим поліції, до речі, за якими наглядає інший прокурор, без будь-якої згоди останнього. При цьому, звертаю Вашу увагу і на те, що зміна підслідності кримінальних проваджень та їх передача від одного органу досудового розслідування до іншого є складовою саме прокурорського нагляду, що прямо передбачено КПК України, а не складовою повноважень директора НАБУ, а тому має здійснюватися виключно за рішенням вищестоящого прокурора.

Ще одним підтвердженням формування цілком закритого, безконтрольного правоохоронного, вибачте за такий вислів, «монстра» є і той факт, що тією ж ст. 216 КПК України також передбачено, що у разі встановлення підрозділом внутрішнього контролю НАБУ злочинів, які були вчинені службовою особою Антикорупційного бюро (крім Директора та його заступників), вони також розслідуються детективами цього ж підрозділу, що фактично свідчить про законодавче закріплення так званої, «кругової поруки» в цьому відомстві, та породжує ті ж корупційні ризики і створює умови для уникнення працівників НАБУ від кримінальної відповідальності.

Таким чином новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатись і не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад: керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад і т.д.).

І мої невтішні прогнози підтвердились: саме такі суб’єкти і вчинені ними злочини і значаться, в більшості своїй, серед закінчених детективами НАБУ проваджень і відносно яких були направлені до суду обвинувальні акти, чи клопотання про закриття провадження, чи про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.

Виходячи із такої підслідності такого новоствореного саме антикорупційного органу, стає незрозуміло, а хто ж буде розкривати і розслідувати, в першу чергу, корупційні злочини у вищих ешелонах влади?!

Немаловажливим в цьому сенсі є і той факт, що ні в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро», ні в Законі України «Про прокуратуру» немає положень, які б закріплювали конкретну відповідальність тих же керівників НАБУ і САП за недодержання вимог законодавства, в т.ч. і про захист прав і свобод громадян, чи порушення ними своїх професійних обов’язків, що теж в сукупності формує у них почуття безвідповідальності.

Таким чином, викладене вище законодавче підґрунтя діяльності НАБУ, з його надвеликими повноваженнями, порівняно з іншими правоохоронними органами нашої держави, свідчить про відсутність реального та дієвого контролю, а, тим більше, незалежного (незаангажованого) нагляду з боку Генерального прокурора України як за діями Антикорупційного бюро, так і за діями та рішеннями підпорядкованих йому керівника САП та його прокурорів, чого немає в жодній європейській державі, що створює необхідні передумови для існування в системі правоохоронних органів України непідконтрольних нікому суб’єктів з такими обширними повноваженнями та порушує притаманну всім цивілізованим країнам систему стримувань і переваг.

І тому, не дивно, що навіть сам Директор НАБУ відкрито неодноразово заявляв про те, що посада Генерального прокурора України для НАБУ має другорядне значення, мовляв, для них, детективів, остання наглядова інстанція – це Антикорупційний прокурор (зверніть увагу, який одночасно є і заступником Генерального прокурора України), а Генпрокурор навіть не може давати їм вказівки з приводу антикорупційних розслідувань.

Більше того, про який прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю та досудовим розслідуванням в НАБУ можна говорити, якщо Генеральний прокурор України навіть структуру і штат антикорупційної прокуратури зобов’язаний погоджувати із директором НАБУ, чого я не знайшов в жодній із судового-правових систем Європи.

Все викладене, на жаль, свідчить про явне, неприховане бажання наших «горе-реформаторів», їх прихильників та наших не зовсім доброзичливих «друзів» із-за кордону обмежити незаангажований (об’єктивний) прокурорський нагляд за проведенням оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування детективами НАБУ, що в майбутньому неминуче призведе як до порушень прав і законних інтересів учасників процесу, так і про їх відверту бездіяльність по боротьбі із корупцією.

Але, і це не все. Потрібно мать на увазі, що директор НАБУ фактично єдиний в системі органів правопорядку керівник, якого не можливо звільнити з посади без його згоди. Навіть факт притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, не є для нього підставою, наприклад, на відміну від того ж директора ДБР. Якщо ретельно вивчити передбачені Законом України «Про національне антикорупційне бюро» норми, то єдиною підставою для цього є висновок зовнішнього аудиту – незалежної оцінки ефективності діяльності очолюваного ним бюро.

Але навіть ця єдина загрозлива для нього норма виписана під тиском тих же представників США і його посольство таким чином, що її реалізувати практично неможливо. Нагадую, що у відповідності до неї, Президент України, Верховна Рада і Кабінет Міністрів (до речі, в порушення Конституції України) щороку зобов’язані визначати по одному члену такої «комісії» з числа осіб, зверніть увагу, які мають значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном чи міжнародних організаціях, володіють необхідними знаннями та навичками для проведення такої оцінки (аудиту). Тобто, цим навмисно було усунуто від участі в такій перевірці діяльності НАБУ вітчизняних фахівців з числа слідчих, прокурорів та суддів, які досконало знають наше законодавство та здатні оцінити роботу цього органу досудового розслідування, в т.ч. і шляхом вибіркового аудиту кримінальних проваджень!

У зв’язку з цим, у багатьох експертів одразу виникло закономірне питання: а яким чином збираються оцінювати роботу НАБУ його «аудитори», тим більше, шляхом вивчення кримінальних проваджень, які вже завершено? Вдумайтесь, такими кримінальними справами можуть вважатися лише ті, які знаходяться або на стадії ознайомлення підозрюваного і його захисника з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, або ті, які вже розглянуті судом і по них винесені вироки, ті вступили в законну силу, або по таких справах прийняті рішення про їх закриття. І все. Бо справи, в яких досудове розслідування продовжується або по них обвинувальні акти розглядає суд, або навіть винесений вирок, але який не вступив у законну силу, «аудиторам» ніхто не дасть можливості вивчити.

А головне, що керівництво нашої держави, що попереднє, що нинішнє, так і не забезпечили виконання цієї вимоги закону і передбачені ним щорічні «аудити» діяльності НАБУ так і не були проведені, а тому його директор А.Ситник до цих пір і перебуває на займаній посаді. Останні події в Україні, пов’язані із намаганням звільнити його із займаної посад., лише створюють інформаційний привід для відволікання суспільства від інших не менш вразливих для більшості людей проблем, тим більше, що навіть бажання нової влади це зробити буде замало. І навіть якби цьому не перешкоджали посольства іноземних держав, які критикують НАБУ, його керівника. Основною причиною ухилення керівником НАБУ від звільнення із займаної посади у зв’язку із притягненням його відповідальності за вчинення адміністративно караного корупційного діяння, чи у зв’язку із незабезпеченням ним ефективної діяльності цього нового правоохоронного органу полягає в проблемах законодавства. Підкреслюю, які б сьогодні не вносили зміни ініціатори звільнення А.Ситника до Закону «Про НАБУ», вони не дозволять законно звільнити особу, яка на сьогодні очолює антикорупційне бюро, на законних підставах, бо такі нові норми не будуть мати зворотної сили.

Законний вихід тут єдиний, про що я наголошую давно: існування двох таких паралельних органів досудового розслідування як НАБУ і ДБР, з одними і тими ж суб’єктами переслідування, не є виправданим, не є раціональним, більше того постійно породжує суперечки з приводу підслідності тих чи інших злочинів, є обтяжливим для нашого бюджету і не сприяє боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади.

Я давно пропоную ліквідувати НАБУ як самостійний орган і об’єднати його із ДБР.

Для цього створивши в структурах останнього окреме Головне управління, забезпечивши при цьому належну систему стримувань і противаг, позбавивши його детективів надмірних повноважень та забезпечивши належний прокурорський нагляд, наділивши саме Генерального прокурора повноваженнями здійснювати перевірку діяльності всіх органів досудового розслідування, без виключення, з правом внесення документів прокурорського реагування на порушення законності в їх діяльності, аж до ініціювання питання про звільнення винних керівників із займаних посад.

І тоді не потрібні будуть ні зовнішні аудити, ні ніякі «аудитори» із числа тих, які мають досвід роботи слідчим, прокурором чи суддею за кордоном!

ЯК В УКРАЇНІ СТВОРИЛИ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ПРАВООХОРОННОГО «МОНСТРА»

Похожие статьи: