Проблеми створення Державного бюро розслідувань

Так чи запрацює в 2018 році Державне бюро розслідувань?

Або чому ніхто із основних «гравців» на полі боротьби із злочинністю, в т.ч. і корупцією у вищих ешелонах влади не бажає, щоб цей новий орган досудового розслідування якнайшвидше розпочав свою діяльність?

На фоні все більшого розгортання компанії чи навіть «гібридної війни» по створенню так званого «Вищого антикорупційного суду в Україні», який нав’язується нашій країні ззовні, на чому піаряться як наші прозахідні і проамериканські політики, громадські організації, які контролюються іноземними донорами, і навіть нинішня влада, якось майже непомітно відійшла в тінь необхідність якнайшвидшого створення Державного бюро розслідувань, адже всі передбачені законом строки влада і їй підпорядкована Верховна Рада України вже порушили, в зв’язку з чим, здійснення органами прокуратури досудового розслідування після 20 листопада 2017 року є незаконним з усіма витікаючими наслідками.

Запевнення і сама заява з цього приводу Генерального прокурора про те, що, мовляв, слідчі прокуратури не мають права розслідувати лише кримінальні правопорушення, які зареєстровані після 20.11.2017 року, не ґрунтуються на вимогах КПК України, в Перехідних положеннях якого чітко зазначено, що слідчі прокуратури дійсно мають таке право проводити подальше розслідування кримінальних проваджень, підслідних ДБР, які були зареєстровані до цієї дати, тільки після того, як воно розпочне свою діяльність! А в зв’язку з тим, що ДБР не розпочало свою діяльність до закінчення п’ятирічного терміну, передбаченого КПК, бо на цей час зовнішня конкурсна комісія обрала лише директора Бюро і двох його заступників, ще раз наголошую: продовження органами прокуратури проведення досудового розслідування в такій ситуації є порушенням вимог кримінального процесу, в зв’язку з чим, всі докази, які будуть здобуті таким чином, неминуче будуть визнані судом недопустимими з усіма витікаючи ми наслідками, про які я вже неодноразово попереджав!

Більше того, не створення ДБР призвело до масового порушення органами прокуратури вимог законодавства про свої повноваження та про підслідність злочинів, що в цілому призвело до перевантаження і до того завантажених слідчих підрозділів інших правоохоронних органів, особливо Нацполіції. Ви тільки вдумайтесь, починаючи із 20 листопада 2017 року, після  реєстрації прокурорами кримінальних проваджень, підслідних ДБР, в порушення вимог ст. 214 КПК України, де зазначено, що прокурор, після реєстрації в ЄРДР, не пізніше 24 годин повинен направити всі матеріали до відповідного органу досудового розслідування, але, виключно з дотриманням правил підслідності,  а також  в порушення вимог ст. 36 КПК України, де зазначено, що прокурор може змінити орган досудового розслідування лише в разі неефективного досудового розслідування, наші прокурори на чолі з Генпрокурором без юридичної освіти масово доручають проведення досудового розслідування слідчим Нацполіції і СБУ!!! Називаю таку ситуацію повною анархією і безпредєлом, яким треба негайно покласти край, хоча  б шляхом внесення відповідних змін до законодавства.

Разом з тим, аналізуючи уважно нинішню законодавчу базу і поведінку основних «гравців» на ниві боротьби із злочинністю,  в т.ч. і корупцією, у вищих ешелонах влади, приходжу до невтішного висновку про те, що ніхто із них на сьогодні немає бажання якнайшвидше створити і в короткий термін запустити цей новий орган досудового розслідування, а тим більше, створити всі необхідні умови, щоб він запрацював результативно і ефективно. У мене склалося таке враження, що в самий закон його розробники умисно заклали такі норми, які будуть блокувати не тільки процес його укомплектування, але і саму діяльність цього дійсно потужного (якщо виходити із його повноважень і передбачених джерел підбору кандидатів на посади слідчих і оперативних працівників) органу досудового розслідування. До речі, треба справедливо зауважити, що таких «шкідливих» законодавчих норм у цей закон «Про ДБР» було внесено більше ніж достатньо. Але, спочатку я хочу зупинитися лише на кількох із них, не усунувши яких негайно це Бюро запрацює нескоро, як мінімум — до президентських та навіть парламентських виборів цього точно не станеться!

Головною, я вважаю, і навмисно створеною, в першу чергу, провладними  законодавцями такою першопричиною є норма ст. 13 названого Закону про порядок набору і призначення керівників підрозділів як центрального апарату ДБР, так і директорів його 7-ми територіальних управлінь, у відповідності до якої цих службових осіб  буде підбирати також зовнішня конкурсна (що і директора ДБР та  його двох заступників,) комісія із 9 осіб, яка, в порушення вимог Конституції України була створена із представників, делегованих по три особи: Президентом України, Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів, хоча останні таких повноважень не мають! Тільки, за попередніми підрахунками, саме на цю зовнішню комісію по даному Закону покладено повноваження відібрати до сотні необхідних кандидатів! Якщо виходити, що ця комісія тільки  3-х керівників ДБР підбирала майже два роки, можна уявити, скільки вона затратить часу на відбір такої великої кількості названих вище претендентів.

В зв’язку цим, я повністю підтримую тих експертів, журналістів і блогерів, які пропонують негайно внести зміни в цю статтю названого Закону, залишивши за зовнішньою комісією повноваження лише по відбору хоча б тих же керівників управлінь центрального апарату ДБР і його територіальних управлінь, а призначення на всі  інші посади в центральному апараті Бюро покласти на внутрішні комісії, які будуть створені Директором ДБР і зможуть це здійснити значно швидше і оперативніше, що забезпечить початок діяльності цього нового органу, можливо, навіть і у вересні  цього року, як і обіцяв Труба Р.М.

Ще раз підкреслюю: ці зміни в законодавство потрібно вносити негайно, тим більше, що саме така практика була вже випробувана при відборі не тільки рядових детективів, а і керівників структурних підрозділів НАБУ та його територіальних управлінь, коли ці повноваження здійснювали теж внутрішні (а не зовнішні) конкурсні комісії, які створював безпосередньо Директор Антикорупційного бюро і контролював їх діяльність (і це при тому, що кількість працівників  НАБУ майже в половину менша ніж у ДБР).

Звертаю Вашу увагу, що саме такий порядок відбору всього складу НАБУ був підтриманий донорами і всілякими впливовими силами із-за океану і в Європі, ну і звичайно їх прикормленими в Україні активістами.

Ще більш серйозною проблемою не тільки в частині пришвидшення  початку діяльності ДБР, а і в його подальшій діяльності, аби не бути заблокованим, є не передбачена жодним законом України (чого немає і в правоохоронних органах інших держав, в т.ч. і європейських, я вже не говорю про ФБР США) норма, яка зобов’язує директора Бюро, який у відповідності до закону несе повну персональну відповідальність за діяльність ДБР, зокрема і за законність здійснюваних його підлеглими  оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування та додержання прав і свобод людини і громадянина, погоджувати свої найбільш важливі рішення з дозволу і реалізовувати частину своїх повноважень за погодженням  - із першим заступником і заступником Директора Державного бюро розслідувань! Повний абсурд!

Зокрема, ви тільки вдумайтесь, як можна на практиці директору ДБР визначити обов’язки обох своїх заступників, якщо це рішення попередньо йому потрібно узгодити з ними?! Наприклад, прийміть до уваги ту обставину, що нинішні обидва його заступники є дійсно хорошими фахівцями в галузі досудового розслідування (на відміну від того ж керівництва НАБУ і САП), але, обидва не володіють в достатній мірі методами і формами  оперативно-розшукової діяльності, а тому обоє, уявімо собі на хвильку, не дадуть своєї згоди на покладення на будь-кого із них обов’язків по організації роботи саме на такому напрямку.

Або ще більше.  Як може реалізувати Директор ДБР свої повноваження по призначенню на посаду того чи іншого працівника, якого вибрала конкурсна комісія,  якщо хтось із його заступників не погодить таке його рішення?  Підкреслюю ще раз: цю особу обрала конкурсна комісія! Повний маразм!

І це, при тому, що обидва заступники Директора ДБР є прямо підпорядкованими йому суб’єктами.

До речі, незрозумілим для мене  є і зміст самого поняття «погодження», бо воно не визначено ні в цьому Закону, ні в інших законодавчих нормативних актах. Хоча, ні в кого також не виникає будь-яких сумнівів, що Директор ДБР більшість своїх повноважень здійснює одноосібно, що вказує на його рівень як фактично єдиноначального керівника.

В зв’язку з цим, складно не погодитись із висновком Центру політико-правових реформ, який підписав голова його правління, доктор юридичних наук Микола Хавронюк:

«Так, ДБР не спроможне належно, ефективно та відповідно до закону здійснювати свої функції і виконувати завдання у разі непогодження першим заступником та/або заступником Директора ДБР  проектів рішень Директора ДБР щодо таких питань:

- про розподіл обов’язків першого заступника і заступників Директора ДБР;

- про призначення на посади та звільнення із посад працівників ДБР (хоча за умовою, що всі працівники ДБР призначаються на посади за конкурсом, тому призначати на посади таких осіб є номіналом і не погодити проект наказу керівника ДБР про призначення переможця конкурсу фактично неможливо, бо це вже буде порушенням закону);

-  про дозвіл на використання коштів фонду спеціальних оперативно-розшукових та слідчих дій;

-  про порядок реєстрації, обробки, зберігання та знищення отриманої ДБР інформації».

Також М. Хавронюк абсолютно логічно зазначає, що цим законом визначено і сам порядок такого «погодження» та дії Директора ДБР у разі, якщо його заступники не погоджують тих чи інших дій або рішень, що в сукупності неминуче заблокує діяльність ДБР, навіть в разі його початку діяльності!

Тому, як на мене, можна зробити висновок про те, що, виходячи із мети створення ДБР та для забезпечення ефективної його роботи, механізм «погодження» має бути спрямований лише на належний обмін інформацією між керівником ДБР та його заступниками, на обговорення та спільне опрацювання проектів рішень з окремих питань, нехай і тих, про які іде мова в цій нормі.

Враховуючи різні точки зору з приводу тлумачення названої норми Закону, особливо зважаючи на «занепокоєння» з цього приводу деяких народних депутатів, які себе намагаються видавати за кваліфікованих спеціалістів без юридичної освіти в галузі не просто права, а і в сфері правоохоронної діяльності, в т.ч. і з питань «реформування» всіх без виключення  правоохоронних органів як нових, так і старих, я все-таки пропоную негайно внести зміни до цього Закону, уточнивши цю вимогу щодо, так званого, «погодження», яке не повинно нести за собою таку собі «блокуючу роль», а зупинитися на пропозиції Центру політико-правових реформ, яку висловив його голова правління М. Хавронюк.

І це потрібно зробити хоча бз метою суттєвого зменшення можливого впливу на діяльність ДБР з боку різних провладних центрів впливу, які, за даними тих же ЗМІ, через подібну систему відбору його керівників начебто зуміли пропихнути туди підконтрольних їм представників, забезпечити єдиноначальність в цьому органі а щодо незалежності директора ДБР можна буде визначитись виходячи із результатів діяльності Бюро вже протягом першого року роботи. Я переконаний, це одразу буде видно.

Той факт, що наші іноземні «друзі», чи ще їх називають «донорами», та їх відверті «грантоїди» не завжди бажають добра нашій державі,  в чому я також не сумніваюся, можна пересвідчитись і на тому, що, не дивлячись на такий тривалий час з дня прийняття КПК України в 2012 році  (навіть і після спливу граничного 5-річного терміну), в Україні так і не було створене Державне бюро розслідування.  Зверніть увагу, що названі «гравці» на ниві боротьби із корупцією  не піднімали це питання для обговорення, не тиснули на своїх «господарів» і не залучали їх для відповідного тиску на українську владу, як вони це люблять части робити, а мовчки спостерігали за такою бездіяльністю.

Тому, я і говорю, що склалася парадоксальна ситуація, коли в створенні і особливо – в пришвидшенні початку діяльності цього нового органу досудового розслідування ні в нашій державі, ні за кордоном ніхто не зацікавлений, при цьому – з різних причин і мотивів.

Так, зокрема, цього відверто не бажає Президент України і підпорядкована йому Верховна Рада (в подавляючій більшості своїй), тим більше напередодні виборів як президентських, так і парламентських, особливо якщо влада надумає все-таки реалізувати свій таємний план провести парламентські вибори по старому виборчому законодавству влітку чи на початку осені, щоб хоч якусь мати надію на обрання її депутатів  до ВР (так стверджують політологи),  а потім з їх допомогою забезпечити обрання Петра Олексійовича на другий термін. В зв’язку з цим, я схиляюсь до тієї думки, що нинішня влада зацікавлена, щоб досудове розслідування в цей період продовжувала здійснювати залежна і повністю підконтрольна їй Генпрокуратура, яка буде обов’язково задіяна у боротьбі із політичними опонентами. А той факт, що ГПУ виконає будь-які замовлення, це вже неодноразово було підтверджено на практиці протягом останніх 4 років.

Як я вже говорив, не зацікавлена в якнайшвидшому початку діяльності ДБР і протилежна сторона, в першу чергу, наші, так звані, «партнери» із-за океану, бо, на їх думку, від цього нового, ще не скомпрометованого, органу досудового розслідування відчувається загроза підпорядкованим їм НАБУ і САП, працівники яких є суб’єктами, в т.ч. і корупційних, злочинів, які підслідні цьому новому Бюро.

А в зв’язку з цим, і наші так сьогодні розхвалювані нові антикорупційні органи та їх лобісти всередині країни також не бажають швидкого створення і початку діяльності ДБР, яке має повноваження не тільки здійснювати досудове розслідування за фактами вчинення керівництвом і детективами НАБУ та антикорупційними прокурорами корупційних кримінальних правопорушень, а і, що головне, – Державне бюро розслідувань буде спроможне як оперативно-розшуковим  шляхом (а таких повноважень слідчі Генпрокуратури не мають), так і слідчим шляхом перевіряти і розслідувати поширені факти зловживання названими антикорупціонерами своїм службовим становищем, перевищення службових повноважень та інших кримінальних правопорушень, особливо пов’язаних із правами громадян. Це обумовлено і тим, що скомпроментована останнім часом Генпрокуратура  не здатна принципово реагувати на подібні зловживання НАБУ і САП по тих причинах, що навіть її і законні дії прихильники Антикорупційного бюро одразу вміло переводили в з’ясування стосунків між новим «прогресивним» і «незаангажованим» органом і застарілою «пострадянською» прокуратурою, як її, до речі, любить називати і сам Ю.Луценко.

Для прикладу, прокуратура до цього часу так і не прийняла об’єктивних рішень по результатах обговорень в ЗМІ інформації з приводу  незаконного залучення  керівництвом НАБУ працівників правоохоронних органів інших держав до проведення досудового розслідування на території України,  зокрема, щодо прийняття участі детективів ФБР США у проведенні оперативно-розшукових заходів з метою документування тих же народних депутатів Розенблата і Полякова та щодо провокації підкупу одного із керівників Державної міграційної служби, за фактом втрати детективами НАБУ флешки із таємними документами, за фактами незаконного прослуховування детективами НАБУ більше сотні працівників державних і правоохоронних органів,  і т.д. Тобто, треба усвідомити, що саме після дня початку діяльності ДБР «спокійне життя» НАБУ і САП в частині дотримання вимог Закону,  в першу чергу — прав і свобод громадян, суттєво ускладниться. І тому, не дивно, що вже зараз, на етапі формування в ДБР тих же конкурсних комісій, самого порядку проведення цих конкурсів деякі активні прибічники НАБУ вже намагаються чинити перешкоди самому  процесу створення і укомплектування цього Бюро, роздмухуючи сварки між директором ДБР і його заступниками, погрожуючи навіть судовими позовами, коли до цього були залучені  (що мене особливо здивувало) різні громадські об’єднання адвокатів, призначення яких, як по мені, полягає зовсім в іншому, і т.д.

Більше того, деякі «грантоїди» відверто зізнаються, що створення ДБР може потягнути за собою навіть перешкоджання діяльності НАБУ у боротьбі із корупцією.

Тому, на мою думку, сьогодні край необхідно, щоб усі «здорові сили» у Верховній Раді України, принципова і незалежна юридична спільнота (я маю на увазі тих правників, які ні в кого не в прислузі, а є авторитетними і незалежними) об’єднатись і все зробити для того,  щоб якнайшвидше сформувати ДБР і запустити його діяльність в найкоротший термін.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Похожие статьи:

Блог → Чи потрібен Україні спеціалізований антикорупційний суд?

Блог → Агенти ФБР в НАБУ: законність та підстави співпраці

Блог → Спецконфіскація коштів Януковича: «конфіскувати неможна повернути» (частина 2 - судова практика)

Блог → «Газова справа Онищенко»: схема доказування винуватості та її результати

Блог → ДБР, НАБУ і ГПУ: розподіл позицій правоохоронних органів