ТЕАТР АБСУРДУ

Не можу, не маю права промовчать, коли чітко бачу, як нас з Вами, шановні співвітчизники, продовжують обманювати, маніпулюючи законодавством і використанням своїх владних повноважень, перетворюючи українців в стадо овець. Термін «барани» якось соромно використовувати.

Що саме мене зачепило, що я вимушений перейти на таку лексику, поясню. В першу чергу, це події, які стосуються тієї сфери діяльності держави, в якій я по волі долі прослужив більше 35 років, причому, в різні часи існування України і мушу зробити саме професійні та об’єктивні висновки. Так, не дивуйтесь, знову буду говорити про діяльність органів правопорядку по протидії злочинності, але, в умовах війни на Сході України, яку розв’язала проти нас РФ, та в період надзвичайного тиску на нашу незалежність і суб’єктність із боку Заходу, та заокеанської метрополії, в т.ч. і шляхом нав’язування так званих, «реформ» наших правоохоронних органів, прокуратури та суду. До яких негативних наслідків це призвело, про що я наголошую вже протягом 5-8 років, показали навіть останні події кримінального характеру.

Зокрема, це розбірка вранці 29.05.2020 року між організованими злочинними угрупуваннями в м.Бровари Київської області із застосуванням вогнепальної зброї і спецзасобів, в якій приймали участь до 100 правопорушників.

Не менш резонансною була і подія в м. Кагарлику тієї ж Київської області, де в поліцейському відділку були побиті двоє молодих людей, одна з яких жінка, яку, до того ж, поліцейські, начебто, і згвалтували.

Перед цим, буквально за декілька днів, не менш резонансним був замах на умисне вбивство громадянина іноземної держави в елітному мікрорайоні «Печерські липки» в м.Києві і теж із застосуванням вогнепальної зброї, який був вчинений на замовлення, Ви тільки вдумайтесь, теж членами злочинного угрупування, куди входили, як іноземці, так і громадяни України, співучасником якого також був, як мінімум, один поліцейський.

Якщо не вчора, то позавчора, в Києві, вдень, в людному місці, відбулася бійка між особами, відомими і в кримінальних колах, і теж, начебто, із застосуванням вогнепальної зброї. Але, те відео, що «гуляє» сьогодні в Інтернетах про кримінальну розбірку і теж із застосуванням стрілянини та з участю великої кількості учасників на перехресті вул. Л.Українки та вул. Щорса, в м. Києві в нічний період часу, коли нормальні люди повинні були відпочивати, про що воно свідчить?!

Чи не забагато таких надзвичайних подій для держави, яка вже більше 2-х місяців перебуває на карантині!?

Постає закономірне запитання для будь-якої нормальної, тим більше, європейської держави, а де була поліція, чому вона не попередила ці зухвалі злочинні прояви, чому своєчасно не завела оперативно-розшукових справ з метою виявлення і документування діяльності осіб, які готували ці злочини?!

Чому їх не зуміла попередити?!

Як можна було допустити в’їзд в Україну представників іноземних кримінальних угрупувань із-за кордону, з метою вчинення умисного вбивства іноземного громадянина. Чим тоді займається Держприкордон служба, також підпорядкована МВС?!

Про яку оперативно-розшукову роботу підрозділів Національної поліції можна взагалі говорити, якщо вони не змогли завадити цим злочинцям вступити у попередню змову з громадянами нашої держави, підшукати засоб та підготуватися до замовного умисного вбивства! А якщо в цьому приймали дійсно участь високопоставлені працівники поліції, про що, говорять деякі експерти, то взагалі становиться сумно від таких реалій життя.

Я вже мовчу про надзвичайну подію в Броварах, суспільно-небезпечність і зухвалість дій учасників якої, нагадали дійсно лихі 90-ті роки, що визнав навіть наш Президент! Невже в арсеналі поліцейських м.Бровари та, тим більше, обласного поліцейського Главку не було будь-яких засобів та можливостей для попередження цієї сутички?

Але, нехай на ці запитання, відповідають уповноважені особи, хоча я впевнений, що кардинальних заходів з метою з’ясувати дійсні причини цих «провалів» у роботі ніхто вживати не буде, бо тоді потрібно буде самим іти у відставку.

Я давно не вірю у відомчий контроль, а об’єктивно, зі сторони, це первірити нікому, так як з 2014 року прокурорський нагляд за додержанням правоохоронними органами законів ліквідований.

Повірте, що ні Міністр внутрішніх справ, якого Президент називає самим успішним, ні повністю йому підконтрольні (правда, не на підставі закону) керівники центрального апарату Нацполіції, ні, тим більше, керівництво Главку поліції Київщини, не будуть це робити, бо тоді їм потрібно буде самим «вийти на себе».

У підтвердження цього висновку є і відповідь А. Авакова з приводу останніх двох надзвичайних подій, де він говорив про зовсім інші причини того, що сталося в Кагарлику і Броварах, звівши все до порушення прав підприємців при розподілі автобусних маршрутів Київ-Бровари і в зворотньому напрямку обратно, про конфлікт злочинних груп з метою перозподілу доходів від цього бізнесу, а також наобіцяв всіх учасників «посадити» на лаву підсудних і т.д. І все. А відповіді на питання, які більше всього цікавлять суспільство, в т.ч. і щодо забезпечення поліцією захисту громадян від злочинних посягань, не дав.

І не дивно. Бо це вже його стабільна практика «не дивитися на корінь проблеми». Не така вже і давня справа про перестрілку поліцейських підрозділів між собою  4 грудня 2016 року у селі Княжичі, де, начебто, київський карний розшук за підтримки спецпризначенців КОРД проводив спецоперацію із затримання грабіжників. Це ж треба було так готувати подібні оперативно-розшукові заходи, а тим більше координувати свої дії і виконання службових обов’язків Броварського підрозділу поліції, щоб між ними відбулася перестрілка, жертвами якої стали п'ятеро поліцейських!

Вже тоді думаючі експерти ставили під сумнів ефективність проведеної під керівництвом нинішнього Міністра «реформи» поліції.

А чого варті події 2017 року, де одним із новопризначених патрульних поліцейських був застрелений безневинний 17-річний пасажир BMW, що стало гучним скандалом навколо нової «реформованої» патрульної служби. Замість того, щоб негайно встановити дійсні причини таких випадків злочинної діяльності представників вже нової «реформованої» поліції, Арсен Борисович навпаки всіляко захищав підпорядкованих поліцейських, ходив особисто в судові засідання, розповідав про всілякі труднощі в їх діяльності, але не хотів, визнати провалу таких реформ, в його відомстві, в т.ч. і при підборі кадрів, коли на керівні посади призначали абсолютно непрофесійних, а не рідко і випадкрових людей, наприклад, раніше судимих і т.д. необгунтованій ліквідації підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю у шкідливій зміні підпорядкованості підрозділів тієї ж патрульної поліції по протидії наркозлочинності та боротьбі із злочинами у сфері економіки, керівникам центральному апарату Національної поліції і т.д.

Я вже мовчу, про те, що саме він доручив в 2014-2016 роках займатися так званими, «реформами». А фактично руйнуванням новоствореної поліції двом політичним емігранткам із Грузії, які після виконання цього явного замовлення, втекли з україни, викинувши подаровані українські паспорти. Хоча не знаю, це плітки чи насправді, але в ЗМІ була інформація про те, що одну із них, Михайло Саакашвілі планує знову запросити до Україну з тим, щоб вона очолила вже тепер Митну службу.

Зруйнувала міліцію і створили казна що у вигляді поліції. Так і що вона могла створити, маючи досвід, причому невеликий, керуючи поліцейськими кадрами у маленькій Грузії, звідкіля прийшлося тікати після програння виборів.

Тому, коли колишня очільниця Національної поліції (2015–2016 роки) Хатія Деканоідзе в нещодавньому своєму інтерв’ю заявила, що реформа патрульної поліції - це була «перша реформа в Україні…, яку реально відчули люди і то потрібно було реформувати поліцію до кінця - не лише патрульну, а й кримінальну», мені стало явно не по собі, бо вона не побачила плодів своєї реформи.

Хоча, буквально через пару днів вона визнала, що «реформа» остаточно провалилася : «Давайте скажемо відверто: реформа поліції не те, що не дійшла до кінця, але і остаточно, мабуть, провалилася…». Але, наше керівництво держави до цих пір цієї очевидної істини не розуміло. На жаль.

А чому говорю про «театр абсурду», то пояснюю, що Володимир Олександрович до сьогоднішнього дня, після скількох своїх помилок в підборі кадрів так і не відмовиться від своєї ідеї-фікс. Він продовжує наголошувати, що в нас немає гідних кандидатівна керівні посади в державі і тому продовжує наполягати на «нових обличчях», а тому і призначають керівниками правоохоронних органів осіб, якими можна маніпулювати, орієнтуючи їх на відверте беззаконня, а через кілька місяців після того, як вони набралися негативу, звільняти їх, як це мало місце із тим же Рябошапкою, Богданом і т.д.

Якби було по іншому, то хіба міг Президент, який має вищу юридичну освіту, приймати участь в організованому А. Аваковим «шоу» із «призначенням» винних осіб у вбивстві Павла Шеремета, де, зверніть увагу, про доказову базу по даному провадженню доповідав не Генеральний прокурор не процесуальний керівник, і навіть не керівник Головного слідчого управління Нцполіції, а керівник оперативно-розшукового напрямку Нацполіції, який по своїх повноваженнях немає до цього ніякого віднощення?

Чи міг би такий Президент давати цивільному Міністру, нехай і внутрішніх справ, який не має ні юридичної освіти, ні, тим більше, будь-якого відношення до розслідування кримінальних правопорушень, особі, яка займає виключно політичну посаду і по закону не має будь-яких повноважень давати вказівки чи слідчому, чи керівнику слідчого підрозділу, який займається розслідуванням кримінального провадження за фактом умисного вбивства П. Шеремети, в найкоротший термін закінчити досудове розслідування?

Всі повноваження Кабінету Міністрів України, а отже і Міністра внутрішніх справ, чітко виписані в статті 113 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та пункті 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України і там не має повноваження Міністра «здійснювати організацію досудового розслідування чи тим більше, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» у будь-яких справах, в тому числі і резонансних. Але, як показали подальші події, скоріш всього, А. Аваков все ж таки, давав таку вказівку, бо з цим мабуть випадково співпало рішення слідчих поліції, як про раптову зміну пред’явлених раніше підозр фігурантам справи, та об’явлення про закінчення досудового розслідування, що викликало в суспільстві неоднозначну реакцію.

Хіба не повинен був знати наш Гарант Конституції, що процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням займаються виключно прокурори, які відповідно до вимог Основного Закону здійснюють і організацію досудовим розслідуванням, а навіть не керівник органів досудового розслідування, як це до цих пір значиться в КПК України.

А головне, що Конституція України не надає навіть Президенту України повноважень щодо надання таких вказівок Міністру внутрішніх справ. Але це більш промах не нашого Президента, а його радників.

У зв’язку з цим, інколи пронизує відчуття, що керівництво нашої держави живе у якійсь паралельній реальності! Президент дає вказівки Міністр, хоча той, не має ніякого відношення до розслідування кримінальних правопорушень. У свою чергу, Міністр внутрішніх справ не має повноваження керувати органами досудового розслідування, але його слухаються як слідчі, так і їх керівники, але при цьому, ніхто не хоче відповідати за дії поліцейських чи їх бездіяльність, хоча без їх погодження просто неможливе призначення навіть у районний відділ поліції. Просто парадоксальна ситуація, тому і говорю про театр абсурду!

І подібних запитань можна ще задавати безліч як Президенту нашої країни, так і нинішньому очільнику МВС України, але я впевнений, що вони зроблять вигляд, що не почули, бо ми продовжуємо жити, як знаходитись в залі театру, а вони перебувають, так би мовити, на сцені.

Вибачте.

Похожие статьи:

Блог → КРИВАВІ ПЛОДИ «УСПІШНОЇ» РЕФОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ

Блог → ЧЕРГОВА ПОРЦІЯ ВІДВЕРТОЇ БРЕХНІ

Блог → Стан дотримання правопорядку на автошляхах України через призму, так званого, «реформування» Національної поліції (Частина 2)