Значні порушення конституційних прав громадян, які стали нормою для правоохоронців

Аналіз стану дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування та рівня прокурорського нагляду за цим напрямком діяльності органів досудового розслідування

Загальна картина дотримання основоположних прав та свобод громадян-учасників кримінального процесу (частина 1).

На превеликий жаль, нова демократична влада після перемоги Революції гідності не зробила належних висновків із того, чим зловживала попередня, бо ситуація із дотриманням правоохоронними органами вимог законодавства, в т.ч. конституційних прав та законних інтересів громадян, на краще не змінилась.

Не дивлячись на призначення нових керівників як ГПУ та прокуратур регіонів, так і місцевих прокуратур (чого тільки вартувала проведена «реформа» останніх, під час якої 2/3 районних і міських прокуратур було ліквідовано, а керівників новостворених так званих «місцевих» прокуратур обирали на конкурсах), при тому, що значну частину досвідчених прокурорів було звільнено на підставі та у зв’язку із Законом України «Про очищення влади» та через погрози нового так би мовити – демократичного Уряду Яценюка позбавити прокурорів-пенсіонерів права одночасно отримувати зарплатню і пенсію (тому багато таких осіб звільнилися добровільно), стан дотримання конституційних прав і свобод учасників кримінального провадження не покращився, а якщо бути відвертим – то погіршився.

В зв’язку з цим, хотілося б нагадати, в першу чергу, нашому керівництву держави, вищому законодавчому органу України, тобто всім народним депутатам незалежно від політичної приналежності, першим керівникам правоохоронних органів та всьому суддівському корпусу нашої держави про те, що згідно вимог ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Приймаючи до уваги, що на сьогодні одними із основних лозунгів і закликів до очищення правоохоронних органів і судів є вимоги і побажання звільнити звідти саме професійно підготовлених працівників і набрати шляхом явно непродуманих так званих «конкурсів», яких не існує в жодній із європейських країн і які проводяться далеко не фаховими в цих галузях людьми і не визнаними в суспільстві як моральні авторитети, як того вимагають нині діючі, придумані новою владою закони, завдяки чому на ключові посади в правоохоронних органах були призначені особи, з вищою юридичною освітою, але без необхідного досвіду роботи в сфері правоохоронної діяльності, особливо це стосується органів прокуратури, мені хотілося б нагадати, що зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких в першу чергу, відносяться:

-       верховенство права;

-       законність;

-       повага до людської гідності;

-       забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

-       недоторканність житла чи іншого володіння особи;

-       презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

-       забезпечення права на захист;

-       таємниця спілкування;

-       невтручання у приватне життя;

-       розумність строків;

-       та інші.

Всі ці засади кримінального провадження є водночас гарантованими основоположними правами і свободами кожної людини і громадянина, які проголошені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України та які, на жаль, все частіше стали порушуватись в Україні. А враховуючи те, що рівень довіри суспільства до судової влади та правоохоронних органів на сьогодні складає менше 10% і має стійку тенденцію до подальшого погіршення, останнім часом правоохоронці, доведені «реформами» до розвалу, особливо в частині їх рівня професійної підготовки, заради штучного підвищення цього показника відверто почали нехтувати саме основоположними правами громадян.

Варто зауважити, що такі конституційні права, в своїй більшості, порушуються саме органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, нагляд за додержанням законності яких зобов’язані були здійснювати органи прокуратури, але цю функцію вони відверто не забезпечують, чим фактично перетворились у спільників «органів правопорядку», як тепер їх хочуть назвати, які і допускають такі прояви беззаконня на стадії досудового розслідування. Саме тому, враховуючи, що в Україні після Революції гідності вже четвертий Генеральний прокурор, ситуація із дотриманням прав і свобод громадян не змінилася на краще, а за деякими оцінками експертів – навіть стала гіршою, вважаю за необхідне привернути увагу влади і суспільства до масових порушень правоохоронними органами законів при здійсненні досудового розслідування, в т.ч. і конституційних прав і свобод громадян.

Треба одразу визнати, що у всі часи правоохоронні органи з метою підвищення рівня розкриття злочинів та штучного покращення криміногенної обстановки намагались приховувати злочини від обліку. Єдиним запобіжником та законним способом боротьби із такою фальсифікацією статистичних даних про рівень злочинності був саме прокурорський нагляд. Після прийняття нового КПК України в 2012 році, ст. 214 якого слідчих і прокурорів зобов’язала реєструвати всі заяви і повідомлення про злочини без будь-якої дослідчої перевірки, ситуація не змінилася на краще, а прокурорський нагляд за законністю реєстрації злочинів був ліквідований. Тому, варто зараз проаналізувати до чого тепер такі закони призвели.

Так, упродовж першого півріччя 2016 року прокурорами виявлено та внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про 2 054 вчинених кримінальних правопорушень, раніше не облікованих. В той же час, за аналогічний період 2015 року було виявлено 1 713 таких правопорушень, у 2014 році - 1 562, тобто протягом останніх двох років, впродовж яких і проводяться, так звані, «реформи» правоохоронних органів, кількість злочинів, які не були обліковані, постійно зростає. Більше того, якщо порівняти ці дані із попередніми роками, то можна зробити невтішний висновок про відверту шкідливість позбавлення прокуратури цієї функції, бо в 2012 році, коли прокурори ще здійснювали такі повноваження, вони виявили – 6 522 кримінальних правопорушень, а у 2011 році – 8 118!!!

Зокрема, для порівняння зазначу, якщо у 2016 році органами прокуратури було виявлено та внесено до ЄРДР 2 раніше не облікованих кримінальних правопорушення, підслідних слідчим прокуратури, 2 019 – підслідних слідчим поліції, 14 - слідчим ДФС, 0 – СБУ та 0 – детективам НАБУ, то у 2012 році, за часів дії старого КПК України, органами прокуратури було виявлено 55 не облікованих (прихованих) правопорушень, підслідних слідчим прокуратури, 6 322 - слідчим МВС, що втричі більше ніж у 2016 році, 140 - слідчим ДФС та 3 – слідчим СБУ, а у 2011 році ці показники були ще більш переконливими: прокуратурою виявлено 136 не облікованих кримінальних правопорушень, підслідних слідчим прокуратури, 7 785 – МВС, 182 - ДФС та 11 - СБУ.

Таким чином, за останні два роки так званих «реформ» спостерігається суттєве зменшення кількості виявлених злочинів, які не були обліковані, що говорить не тільки про погіршення боротьби із прихованою злочинністю, а і погіршує права потерпілих на захист від злочинних посягань, в т.ч. і на відшкодування заподіяних їм злочинами матеріальних та моральних збитків.

Окрім цього, прокурорами у 2016 році скасовано значно менше постанов про закриття у 14 615 кримінальних провадженнях проти 23 086 у 2015 році, 21 887 у 2014 році та 18 795 у 2013 році, що також свідчить, з одного боку, про зниження рівня прокурорського нагляду за законністю закриття кримінальних справ, а з іншого, якщо врахувати аналогічні статистичні дані за 2012 і 2011 роки, коли було скасовано всього 2 755 і 2 676, відповідно, постанов про закриття кримінальних проваджень - про негативну тенденцію до масового необґрунтованого закриття слідчими всіх правоохоронних органів кримінальних проваджень, що також суттєво порушує права громадян.

При цьому, варто звернути увагу, що за 2013-2016 роки прокурорами найбільше скасовано постанов слідчих поліції –17 856, 21 082, 22 593 і 14 036, відповідно, що становить у всіх випадках майже 90% від усіх скасованих незаконних постанов про закриття проваджень. Більше того, з цієї кількості проваджень, де були скасовані постанови про їх закриття, після проведення досудового розслідування до суду прокурорами було скеровано у 2013 році – 71 провадження, з яких 70 – слідчих поліції, у 2014 році – 256, з яких 254 – слідчих поліції, у 2015 році – 336, з яких 335 – слідчих поліції, у 2016 році - 220 проваджень, з яких 218 до цього були закриті саме слідчими поліції.

Таким чином, потрібно констатувати, що незаконне чи необгрунтоване закриття кримінальних проваджень найбільш характерне правопорушення саме для слідчих поліції, оскільки при загальнодержавному показнику незначного зменшення скасованих постанов про закриття кримінальних проваджень за період 2013-2016 років, кількість дорозслідуваних завдяки втручанню прокурорів і направлених до суду таких проваджень значно зросла, що, в свою чергу, підтверджує той факт, що слідчі поліції могли допомогти уникнути справжнім злочинцям кримінальної відповідальності.

Якщо розглянути показники роботи органів прокуратури, то можна відзначити наступне. За 6 місяців 2016 року слідчими прокуратури закінчено 5 313 кримінальних проваджень (у 2015 році – 4 410, у 2014 році – 4 713, а у 2013 році - в 2 рази більше - 11 984), з яких у строки понад 2 місяці закінчено 199 проваджень (у 2015 році – 134, у 2014 році – 84, а у 2013 році – 93). З числа закінчених проваджень до суду слідчими прокуратури скеровано 605 проваджень з обвинувальними актами (у 2015 році 620 обвинувальних актів, у 2014 – 449, а у 2013 – 1 063 обвинувальні акти) та всього 1 клопотання про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності (у 2015 році таких клопотань було скеровано 19, у 2014 – 21, а у 2013 - 79).

Аналізуючи вищезазначені дані, можна зауважити, що за 3 останніх роки кількість закінчених проваджень у строки понад 2 місяці зросла втричі, прокурори майже перестали клопотати про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності (79 клопотань у 2013 році і лише 1 клопотання у 2016 році), що теж може свідчити про ігнорування конституційних прав громадян, зокрема про розумність строків розслідування та презумпції невинуватості.

Окрім цього, залишок незакінчених органами прокуратури кримінальних проваджень за шість місяців 2016 року зріс майже вдвічі, порівнюючи з аналогічними періодами 2013-2015 років, і становить 4 023 проваджень (у 2015 році – 3 555, у 2014 – 2 827, а у 2013 – лише 2 343), з цих проваджень у 170 особам повідомлено про підозру (у 2015 році – у 173 провадженнях повідомлено про підозру особам, у 2014 – 114, у 2013 - 140), з яких 50 проваджень зі строком розслідування до 6 місяців та 12 проваджень зі строком до 1 року (у 2015 році із залишку незакінчених кримінальних проваджень, за якими особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, зі строком розслідування до 6 місяців було 47 проваджень та зі строком до 1 року – 19, у 2014 році – лише 28 проваджень зі строком розслідування до 6 місяців та у 2013 році – 25 проваджень зі строком розслідування до півроку). При цьому, за незакінченими кримінальними провадженнями у звітному періоді 38 осіб тримались під вартою, у тому числі 5 – понад 60 днів, а 3 - понад 6 місяців (у 2015 році за незакінченими провадженнями тримались під вартою 53 особи, з яких понад 60 днів - 22 особи, у 2014 році – 19 осіб, з яких 12 понад 60 днів, а у 2013 році – 39 осіб, з яких 21 особа трималась під вартою понад 60 днів).

Таким чином, варто відзначити, що за аналізуємий період, тобто 3 роки, зросла вдвічі і кількість незакінчених проваджень, зокрема і тих, в яких особам вже повідомлено про підозру, збільшилась кількість осіб, які знаходяться під вартою понад 6 місяців за незакінченими провадженнями, що дає обґрунтовані підстави стверджувати про погіршення стану дотримання розумних строків як розслідування, так і тримання громадян під вартою, та свідчить про незадовільний стан прокурорського нагляду за розслідуванням.

Також слід звернути увагу на підстави і кількість закритих слідчими прокуратури кримінальних проваджень (без повторно закритих). Так, у 2016 році на підставі п.1 ст.284 КПК України, за відсутністю події кримінального правопорушення, слідчими прокуратури закрито 249 проваджень (у 2015 році – 182, у 2014 році – 361). На підставі п.2 цієї ж статті, за відсутністю складу кримінального правопорушення, закрито 3 598 проваджень (у 2015 році – 3 073, у 2014 році – 3 341), що свідчить про досить значну частку проваджень, а отже і кількість громадян, яких намагались притягнути до кримінальної відповідальності, викликаючи на допити, проводячи у них обшуки, їх могли затримувати в порядку ст. 208 КПК України, або до них застосовувались інші заходи процесуального примусу, що теж є відвертим порушенням основних засад кримінального провадження.

Ще одним підтвердженням можливих випадків порушення прав, свобод і законних інтересів громадян є повернення судами кримінальних проваджень прокурору з обвинувальними актами в порядку ст. 314 КПК України, у зв’язку з їх не відповідністю вимогам процесуального законодавства. Так, кількість таких обвинувальних актів, які не відповідають КПК України, за три роки зросла в 4 рази: у 2016 році було повернути 29 обвинувальних актів, у 2015 році – 25, у 2014 році – 12, а у 2013 році – взагалі 8, що є також об’єктивним показником зниження професійного рівня як слідчих, так і прокурорів-процесуальних керівників та погіршення стану прокурорського нагляду за розслідуванням, коли органи досудового розслідування і наглядові прокурори проводять слідство нашвидкуруч, аби по швидше закінчити провадження, скласти обвинувальний акт і направити його до суду, не виконавши всі вимоги кримінального процесуального законодавства, в т.ч. і не забезпечуючи вимоги закону з тим, щоб жодна невинна особа не була обвинувачена або засуджена, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Варто звернути увагу і на те, що за 3 роки майже в 4,5 раз зменшилась кількість постанов прокурорів про відновлення досудового розслідування. Відповідно у 2013 році таких постанов було винесено 913, у 2014 році - 401, у 2015 році – 215, а у 2016 році лише 205. Вбачаючи те, що на теперішній час досудове розслідування проводиться неякісно, оскільки більшість слідчих правоохоронних органів не мають відповідного ні професійного досвіду, ні належної підготовки, тим більше що, воно повинно бути завершено у встановлені КПК України строки (максимальний термін 12 місяців), після чого провадження має бути передане до суду, проте, такі справи по цій причині нерідко зупиняються, або їх розгляд затягується у суді, оскільки судді, з одного боку , бояться виносити виправдувальні вироки, а з іншого - не можуть винести і обвинувальний вирок в зв’язку із відсутністю достатніх для цього підстав. Як результат - порушення прав громадян на справедливий суд і встановлення обставин справи в розумні строки.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити зовсім невтішний висновок про те, що правоохоронні органи сьогодні не забезпечують дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування, як того вимагає Конституція, КПК і закони України.

І все це є, знову повторююсь, наслідком невдалих і непродуманих «реформ» правоохоронної системи, коли в результаті такого їх, так званого, «реформування», а точніше - імітації, із органів прокуратури та поліції були звільнені під різними надуманими приводами найбільш кваліфіковані та досвідчені оперативні працівники карного розшуку, слідчі, прокурори, а підготовлені десятками років справжні фахівці з питань боротьби із організованою злочинністю і корупцією змушені були звільнитись в зв’язку із ліквідацією підрозділів УБОЗ в системі МВС.

До речі, я ще в 2014-2015 роках попереджав, що під тиском суспільства і влади (якій буде необхідна підтримка «правильності» проводимих нею реформ), як «реформовані» таким чином, так і новостворені, вибачте, дилетантами правоохоронні органи змушені будуть намагатись демонструвати свою «спроможність» і «доцільність», в зв’язку з чим, своє невміння і нездатність боротися із злочинністю будуть замінювати шляхом застосування спрощених, без дотримання вимог КПК України, підходів до проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій та особливо – при прийнятті процесуальних рішень, які будуть обмежувати конституційні права і свободи громадян – учасників процесу.

Як цілком закономірний результат такого спрощеного, непрофесійного «підходу» до виконання своїх повноважень у боротьбі із злочинністю, останнім часом в нашій державі все частіше стали проводитись незаконні, навіть – масові, обшуки, з залученням різних спецпідрозділів та застосуванням фізичної сили і спец. засобів, в т.ч. із явним порушенням вимог КПК України, здійснювалися тимчасові такі ж необґрунтовані доступи до документів та їх виїмки, проводились несанкціоновані судами спостереження за громадянами та прослуховування їх телефонних розмов, безпідставно вручались підозри особам, коли для цього не було достатніх підстав, а ще гірше – мали місце факти незаконного затримання громадян та масового обрання таким особам виключного (виняткового) запобіжного заходу – тримання під вартою, що в сукупності є справжнім наступом на конституційні права і свободи громадян.

На превеликий жаль, такі факти беззаконня мають місце завдяки відсутності належного нагляду прокурорів за дотриманням законності під час під час проведення названих процесуальних дій та відповідного судового контролю.

Але і це ще не все. Цілком закономірно допускаю, що на сьогодні в державі формується дуже небезпечна політика, яка полягає в тому, щоб свідомо завести в оману суспільство про, так би мовити, успішні дії правоохоронців шляхом якнайшвидшого направлення до суду обвинувальних актів по не розслідуваних в повному обсязі кримінальних провадженнях, по яких не було зібрано достатніх доказів вини підозрюваних, в т.ч. і тих, хто по такій же схемі був позбавлений волі, хоча його вини ще не було доведено обвинувальним вироком суду, а в разі винесення в послідуючому виправдувальних вироків судами, правоохоронці і їх лобісти будуть готові звинувачувати суди, переклавши на них свою вину, мотивуючи, що вони корумповані і не реформовані, а тому і не хочуть, начебто, виносити обвинувальні вироки. Мені б дуже хотілося в цьому своєму «прогнозі» помилитися, але мій власний досвід і детальне вивчення цих тенденцій протягом останніх 1,5 років мені підказує, що таке обов’язково буде мати місце в найближчому майбутньому. Тим більше, що при попередній владі така практика нав’язувалась суспільству, але обмежилася лише справами відносно її політичних опонентів Ю.Тимошенко та Ю.Луценка, деяких міністрів і їх заступників тодішнього «помаранчевого» Уряду. Саме тому, тоді розгляд таких непереконливих сфальсифікованих «справ» доручався тим суддям, які були залежні від тієї влади і тому намагались їй догодити навіть шляхом взяття під варту та засудження завідомо невинних людей.

В результаті цього аналізу я дослідив найбільш кричущі випадки порушення конституційних прав громадян у призмі: безпідставного та поспішного повідомлення особам про підозру, незаконного затримання громадян в порядку ст. 208 КПК України, зловживання при застосуванні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, масових прослуховувань телекомунікаційних зв’язків громадян та візуальних спостережень, незаконних обшуків і занепаду судової реформи, про що детально розповідатиму у наступних частинах дослідження та наводитиму їх реальні випадки.

Далі буде…

Екс-заступник Генерального прокурора України,

заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець