Реалії правосуддя: безпідставне повідомлення про підозру та затримання громадян без санкції суду
Практичний аспект дотримання конституційних прав і свобод громадян у розрізі найпоширеніших порушень з боку правоохоронців (частина 2).
2.1.Незаконне, безпідставне та поспішне повідомлення особам про підозру.
Змушений одразу всім, в першу чергу слідчим, прокурорам і слідчим суддям, нагадати, що у відповідності до вимог ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного із передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Виходячи із змісту кожного із наведених випадків, можна зробити однозначний висновок: підозра вручається особі виключно тоді, коли слідчий і прокурор мають докази того, що саме ця особа вчинила інкримінований йому злочин.
В той же час, на практиці сьогодні ці норми закону масово порушуються.
Згідно вимог чинного КПК України, головними виконавцями зазначеної процесуальної дії являються слідчі і прокурори-процесуальні керівники і саме в їх руках знаходиться доля тих громадян, які по волі обставин стали учасниками кримінального провадження, і саме від їх рівня професійної підготовки, принциповості та досвіду залежить, чи у відповідності до вимог закону особа може набути статус підозрюваного (і ніхто цьому сьогодні не може завадити: ні Генеральний прокурор, ні його заступники, ні інші вищестоящі прокурори, бо вони не наділені діючим КПК України повноваженнями скасовувати чи відкликати такі підозри, чи навіть в разі наявності підстав для закриття кримінального провадження – прийняти таке рішення відносно невинної особи, чи навіть дати своїм підлеглим прокурорам та слідчим з цього приводу письмові вказівки). Більше того, вручення підозрюваному повідомлення про підозру за нинішнім Кодексом неможливо навіть оскаржити в суді, тобто, сьогодні така людина фактично не захищена на стадії досудового розслідування і змушена чекати лише справедливе рішення відповідних слідчого і процесуального керівника: чи буде направлено відносно неї обвинувальний акт до суду, чи справа буде закрита (що буває дуже рідко, як свідчить статистика), або їй прийдеться пройти довгий і виснажливий шлях судових розглядів в суді першої інстанції, а якщо не пощастить одразу – то і в апеляційному, а потім і в касаційному судах, допоки не настане справедливість! І це ще не гарантія того, що таке відбудеться.
І тому абсолютно справедливо виникає запитання: де ж тоді гарантія дотримання прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, особливо, якщо врахувати нинішній професійний рівень слідчих і особливо прокурорів-процесуальних керівників, яких на теперішній час набирають навіть в обласні (регіональні) прокуратури і в ГПУ практично «з вулиці», аби мали лише юридичну освіту та, відповідно, 3 і 5 річний стаж роботи в галузі права?! З таким підходом найближчим часом, що є аналогічним, складні операції на серці людини чи на її кровоносних судинах, в т.ч. і на самих тонких в головному мозку, будуть проводити стоматологи, терапевти, гінекологи і інші фахівці в галузі медицини, які мають в галузі медицини практику.
Повірте, такої гарантії немає і не тільки тому, що можуть бути некваліфіковані перші керівники ГПУ, а тому, що апарати прокуратур регіонів і центральний апарат ГПУ, тобто вищестоящі прокурори, не мають достатнього досвіду роботи в органах прокуратури, в першу чергу в частині розслідування злочинів та забезпечення процесуального керівництва, а тим більше – на адміністративних посадах та щодо організації розслідування кримінальних проваджень, не мають і авторитету у тих же слідчих і процесуальних керівників, щоб хоча б таким чином вплинути на останніх і допомогти їм прийняти законні і обґрунтовані рішення щодо повідомлення про підозру конкретним особам, вина яких у вчиненні кримінальних правопорушеннях на той момент ще не доведена.
Так, статистичні дані щодо зареєстрованих кримінальних правопорушень та результатів їх розслідування показують, що за перше півріччя 2016 року було обліковано 369 644 кримінальних правопорушень, з яких у 74 697 правопорушеннях особам повідомлено про підозру, що становить всього 20%, в той же час за аналогічний період 2015 року було обліковано 301 450 правопорушень, з яких у 97 513 було особам повідомлено про підозру, що становило 32%, а у 2014 році – обліковано 305 656 кримінальних правопорушень, з яких у 101 343 – повідомлено особам про підозру, що становило 33%.
Таким чином, можна відзначити, що кількість вручених повідомлень про підозру протягом останніх двох років дещо зменшилась, що свідчить не про більш принциповий підхід до прийняття таких рішень на стадії досудового розслідування, а про суттєве зниження розкриття злочинів. Тим більше, як показує негативна практика «потрапляння» таких процесуальних документів у ЗМІ та у інтернет-простір, їх якість написання залишає бажати кращого та свідчить лише про не фаховість і не професіоналізм слідчих та детективів, які готують такі підозри, а також і прокурорів, які їх погоджують.
Не виключенням є випадки, коли повідомлення про підозру, після їх вручення особі, по декілька раз потім допрацьовуються, змінюються, бо у своїй більшості містили лише загальні речення, припущення та не обґрунтовували достатніми доказами вину підозрюваного у скоєнні інкримінованого злочину. Яскравим прикладом цього є кримінальне провадження щодо того ж військового прокурора Кулика, початкове повідомлення про підозру якому (яке було доступним у ЗМІ) було явно сформоване на припущеннях, а в подальшому і було замінено на більш розширене, з метою приховати допущені НАБУ і САП порушення вимог законів, бо туди була додатково включена ст. 368 КК України, яка відноситься до тяжких і особливо тяжких злочинів (до речі, без відповідної заяви хабародавця), що давало б «законні» підстави проводити відносно цього підозрюваного негласні слідчі (розшукові) дії. Також варто пригадати випадок з складанням повідомлення про підозру народному депутату О. Онищенку, яке, начебто, готували прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Так названа «підозра» при її підписанні Генпрокурором була повернута на доопрацювання, оскільки містила цілий ряд неточностей та не відповідала вимогам чинного КПК України, що також свідчить не тільки про непрофесійність правоохоронців, які її готували, а і про ігнорування вимог кримінального процесу, що призвело до затягування строків розслідування та порушення конституційних прав громадян.
Окрім того, існує практика, коли слідчі зловживають строками вручення повідомлення про підозру, чим також грубо порушують права громадян. Зокрема, письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання, а у випадку його не вручення у відповідний строк, така особа підлягає негайному звільненню із ізолятора тимчасового тримання. Проте, статистичні звіти Генеральної прокуратури та судова практика замовчують такі випадки, оскільки, затримавши особу, правоохоронці прикладають максимум зусиль не для встановлення істини по справі та обставин, які, в тому числі і виправдовують підозрюваного, а навпаки – все робиться для того, щоб не звільнити її на свободу та правовим чи навіть не правовим способом утримувати її і далі в місцях тимчасового позбавлення волі. А хіба громадянам і суспільству невідомо про те, що сьогодні правоохоронці продовжують застосовувати практику повторного затримання підозрюваного за будь-яким іншим приводом, коли за попередньою підозрою суд прийняв рішення про його звільнення?!
Наведу наявну статистику роботи прокуратури: за шість місяців 2016 року органами досудового розслідування не закінчено 4 023 кримінальних проваджень, облікованих як злочини, з них 170 проваджень, у яких особам було повідомлено про підозру, а 38 осіб із них утримувались під вартою. У 2015 році кількість таких незакінчених проваджень становила 3 555, з яких у 173 провадженнях особам було повідомлено про підозру та 53 особи утримувались під вартою, у 2014 році – кількість незакінчених проваджень становила 2 827, у 114 з яких особам повідомлено про підозру та 19 осіб тримались під вартою. Таким чином, за останні 2 роки кількість незакінчених органами прокуратури проваджень зросла майже на 50%, а кількість заарештованих у них підозрюваних – вдвічі! Тому, не виключаю, що такі негативні показники можуть бути пов’язані із тим, що слідчі, не маючи достатньо доказів, поспішно, скориставшись непрофесійністю або безпринципним відношенням наглядових прокурорів оголосили за погодженням останніх підозри громадянам, а для направлення до суду таких проваджень із обвинувальним актом достатніх підстав не було!
Більше того, передчасні повідомлення про підозру, а також нашвидкуруч складені обвинувальні акти, говорять про те, що правоохоронці, в т.ч. і так розхвалені детективи НАБУ та їх антикорупційні прокурори, останнім часом напрацьовують тактику та готують громадськість до того, щоб в майбутньому перекласти свою відповідальність на суддів та зробити їх винними у винесенні виправдувальних вироків по таким поверхово розслідуваним, без наявності достатніх доказів вини в повному об’ємі кримінальним провадженням. Тобто, не зібравши достатніх доказів вини підозрюваних, не маючи в матеріалах досудового розслідування неупередженого обґрунтування і підтвердження інкримінованим звинуваченням, всеодно передають справи до суду у неналежному вигляді, з безпідставними обвинувальними актами, і всіляко домагаються і будуть домагатися засудження (особливо після створення так званого «Антикорупційного суду») фактично невинних людей. «Прозвітувавши», таким чином, перед суспільством та вищим керівництвом держави, що «ми, мов, свою справу виконали, передали провадження до суду, а тепер її вирішення за судом», правоохоронці фактично займаються окозамилюванням, перекладаючи тягар доказування на суди, яких вже заздалегідь намагаються звинуватити у всіх гріхах, особливо, коли судді не йдуть у них «на поводу», мовляв, «стара система упирається», що робиться виключно з метою уникнення критики на свою адресу за непрофесіоналізм та нездатність домогтися позитивних результатів по боротьбі із злочинністю. Зокрема, тим же детективам НАБУ та його керівнику не потрібно сьогодні в черговий раз нарікати ні на суддів, ні на тих же антикорупційних прокурорів (як це мало місце, до речі, нещодавно), а потрібно, в першу чергу, суворо дотримуватись конституційних прав громадян та не забувати про принципи верховенства права та презумпції невинуватості, які ними, на превеликий жаль, постійно ігноруються.
Принагідно нагадую всім правоохоронцям і слідчим суддям: є сьогодні, але є і завтра, і за умисні порушення прав громадян потрібно буде нести сувору відповідальність. В цьому і полягає принцип верховенства права і його треба сповідувати, як би на тебе хто не тиснув чи давив!
Наглядно кажучи, навіть у моїй практиці на теперішній час є, як мінімум, кілька справ, де відбувається саме така ситуація: поспішність, аби справити враження на суспільство і догодити керівництву, непрофесійність, порушення конституційних прав громадян, що неминуче призведе в майбутньому до виправдання, як мінімум, кількох осіб. Так, хіба не є очевидним свідченням ігнорування вимог Конституції та законів України явно поспішне повідомлення про підозру одразу кільком десяткам громадян у одному із актуальних та резонансних кримінальних проваджень в тій же ГПУ, яким інкримінується участь у створенні та діяльності злочинної організації. І це при тому, що доведення вини таким способом у вчиненні такого особливо тяжкого злочину, особам, при наявності суперечностей зібраних нашвидкуруч матеріалів досудового розслідування на цей час просто неможливе! І немаловажливо, яка мотивація таких явно поспішних дій слідчих і прокурорів, які розслідують ці обставини, адже від такого підходу до застосування заходів процесуального примусу можуть постраждати невинні люди.
А чого тільки варте повідомлення Департаментом спеціальних розслідувань ГПУ про підозру одному із суддів за винесення, начебто, завідомо неправосудної ухвали про відкриття провадження щодо банкрутства підприємства, яка ніким ніколи не оскаржувалась і до сьогодні залишається в силі! Хіба це не є свідченням повної профнепридатності слідчих і прокурорів, які ініціювали таке рішення та готували цю підозру, а також заступника Генерального прокурора, який його підписав?!, Особливо, якщо врахувати, що явно неспроможним для слідчих і прокурорів в цій ситуації є доведення того, що названа підозрювана суддя діяла навмисно, з метою винесення саме незаконного рішення. Тим більше, що через кілька місяців остання закрила це провадження, відмовивши в задоволенні позову, так як позивачі не надали достатніх доказів. Тобто, ніяких доказів про умисні процесуальні дії судді немає, а є лише припущення та фантазії слідчих і прокурорів. І це, вибачте, в той час, коли за цією статтею (ст. 375 КК України) до цих пір не притягнуто до кримінальної відповідальності жодного із суддів, які завідомо незаконно брали під варту, тримали під вартою та виносили завідомо незаконні вироки відносно Ю. Тимошенко та Ю.Луценко, тим більше, що ці рішення були скасовані в подальшому вищестоящими судами або визнані Європейським судом з прав людини такими, що порушують Європейську Конвенцію з прав людини в частині забезпечення свободи і особисто ї недоторканності!
Більше того, подібне беззаконня відносно названої судді відбувається тоді, коли по сьогоднішній день ГПУ не притягнуто до кримінальної відповідальності жодного із тих суддів, які, вибачте, масово, без будь-яких доказів закривали громадян в СІЗО за ймовірну або надуману участь у подіях на Майдані незалежності!
Тому, з урахуванням вищевказаного, нічого не можу зрозуміти, що коїться зараз із правоохоронною системою України?
2.2. Незаконні затримання громадян в порядку ст. 208 КПК України
На превеликий жаль, правоохоронцями на сьогодні ігноруються і вимоги Конституції та законів України щодо дотримання права на свободу і особисту недоторканність.
Так, у відповідності до вимог ст. 207 і 208 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Більше того, ст. 208 КПК України говорить, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, але за який передбачено покарання тільки у вигляді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в т.ч. потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Разом з тим, сьогодні чимало випадків, коли правоохоронці затримують громадян за підозрою у вчиненні злочинів, які мали місце не тільки за день чи два до цього, а і за місяць, і за півроку, а то і за рік до цього. Але, на такі грубі порушення прав громадян ніхто не реагує, в тому числі і прокурори, і суди.
В моїй лише пам’яті як мінімум кілька таких випадків, в т.ч. і в діяльності слідчих центрального апарату ГПУ, коли особу слідчі із дозволу процесуального керівника затримали за кримінальне правопорушення, яке було вчинене ще за 7 місяців до цього, а коли апеляційний суд скасував обрану місцевим судом міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і прийняв рішення про звільнення підозрюваного із ІТТ, слідчі ГПУ повторно незаконно затримали цю особу при виході із ізолятора, інкримінувавши йому у вину вже інший злочин (до речі, теж явно надуманий), який, начебто, було вчинено останнім за кілька годин до ще першого затримання. Прошу звернути увагу на ту обставину, що таке дійство відбувалося тоді, коли ця людина вже кілька тижнів просиділа під вартою.
Треба об’єктивно визнати, що подібним грішать слідчі не тільки ГПУ, а і інших органів правопорядку, не дивлячись навіть на те, що Кримінальним Кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за завідомо незаконні затримання громадян (ст. 371 КК України).
Можна пригадати і випадок, коли НАБУ повторно в порядку ст. 208 КПК України затримало фігурантів кримінального провадження про розкрадання газу, видобутого в рамках договорів спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування», В. Постного та О. Рябошапку, коли останні були щойно звільнені судом з Лук'янівського СІЗО під заставу. При цьому, зауважу, що «для забезпечення правопорядку» під час повторного затримання вказаних осіб НАБУ без будь-яких законних підстав застосовано підпорядкований йому силовий спецпідрозділ, після чого названих осіб було знову із застосуванням сили позбавлено волі.
Наглядним прикладом порушення відповідної процедури затримання особи без санкції суду є також випадок із затриманням адвоката Олександра Сергієнка після проведеного детективами того ж НАБУ обшуку у приміщенні, де останній проживав. Так, одразу після закінчення обшуку з невідомих причин адвокат був затриманий без ухвали суду та вдягнений у наручники, причому такі дії не відповідали жодним із 3-х підстав, передбачених Кримінальним процесуальним Кодексом. При цьому, співробітники НАБУ аргументували свої дії тим, що адвокат, начебто, підозрюється у спробі втечі, хоча той добровільно з’явився на місце проведення обшуку. Окрім цього, не дивлячись на те, що названі правоохоронці не вручили затриманому копію протоколу затримання, що є обов’язковою умовою, передбаченою ч.5 ст. 208 КПК України, згодом цей процесуальний документ з’явився в матеріалах справи, але вже з іншою адресою затримання, з іншим часом та з даними детектива НАБУ, який не фігурував при обшуку, а тим більше — не затримував адвоката.
Користуючись відсутністю належного нагляду з боку прокурора-процесуального керівника, інколи слідчі умисно, з метою незаконного позбавлення особи свободи, реєструють кримінальні провадження за надуманими статтями КК України, аби вони передбачали санкцію у вигляді позбавлення волі, для того, щоб мати передбачені законом підстави для затримання громадян і поміщення їх в ІТТ.
Так, за перше півріччя 2013 року в порядку ст. ст. 207, 208 КПК України лише органами прокуратури було затримано 248 осіб, з яких 120 осіб (48%) пізніше було звільнено із місць тимчасового позбавлення волі, з них 17 осіб звільнено безпосередньо слідчим (прокурором) без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 49 – через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 10 — у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанови суду про тримання під вартою. За аналогічний період 2014 року такі показники дещо покращились, а саме: без ухвали суду було затримано 157 осіб, з яких 68 (43%) в подальшому було звільнено. Із них 13 осіб – у зв’язку із звільненням безпосередньо слідчим без застосування запобіжного заходу, 27 – через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 2- у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанови про тримання під вартою. Але, вже в 2015 році в порядку ст.207,208 КПК України було затримано майже вдвічі більше — 307 осіб, з яких більше половини було звільнено — 163 особи (53%), в тому числі 23 особи було звільнено безпосередньо слідчим без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (1 — у зв’язку із закінченням установленого строку затримання, 22 – у зв’язку з внесенням клопотань слідчим про обрання більш м’яких запобіжних заходів), 63 особи — через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 6 — через скасування апеляційним судом постанови про тримання під вартою. В свою чергу, за перше півріччя 2016 року без ухвали суду було затримано 281 особу, з яких 122 (43%) було звільнено, в тому числі: 28 осіб було звільнено безпосередньо слідчим без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (1 – за не підтвердженням підозри у вчиненні злочину та 27- через внесення клопотань слідчого про обрання більш м’яких запобіжних заходів), 49 — через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 1 – у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанови суду про тримання під вартою.
Зауважу, що статистика затримання осіб без санкції суду органами поліції значно гірша, адже середня кількість затриманих слідчими поліції в рік становить 14-15 тис. осіб, з яких майже 50% в подальшому звільняються, що є значним показником порушенням конституційних прав такої кількості громадян.
Таким чином, із наведених даних можна зробити зовсім невтішний висновок, що половина осіб, які затримуються без ухвали суду, в результаті виявляються такими, що або були не причетні до злочину, або їх позбавлення волі не викликало необхідності, серед таких осіб безумовно є і ті, що були затримані в порушення вимог ст. ст. 207 та 208 КПК України, тобто, не на місці злочину чи на шляху втечі з нього одразу після вчинення кримінального правопорушення, а взагалі за плином тривалого часу, або коли навіть очевидці і вказували на нього, як на особу, яка вчинила злочин, але не було даних про те, що вона скоїла його щойно, що фактично є завідомо незаконним затриманням, а тому, вибачте, підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 371 КК України. На превеликий жаль, така інформація не надається для широкого загалу, а тому усіляко приховується слідчими та прокурорами з метою уникнення від відповідальності за зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень.
Екс-заступник Генерального прокурора України,
заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець
Нет комментариев. Ваш будет первым!