КОНЦЕПЦІЯ вдосконалення діяльності правоохоронних органів України

Розділ III 

Основні засади та пропозиції щодо вдосконалення діяльності правоохоронних органів

1. Завдання, функції і принципи вдосконалення діяльності правоохоронних органів:

1)  підвищення ефективності та результативності їх роботи по боротьбі із злочинністю, в т.ч. і організованою, та корупцією, відповідно до їх функцій та компетенції, визначених діючим законодавством;

2)  удосконалення законодавчих та нормативно-правових актів з питань боротьби із злочинністю, в т.ч. і організованою, та корупцією;

3) розроблення правових, організаційних, інформаційно-аналітичних, фінансових та інших методів удосконалення діяльності правоохоронних органів;

4) удосконалення системи підбору і спеціалізованого навчання (підготовки) молодих фахівців в правоохоронних органах та регулярне підвищення кваліфікації та професійної майстерності діючих правоохоронців, не дивлячись на їх досвід роботи;

5)  розробка і впровадження сучасних технологій у діяльність правоохоронних органів;

6) покращення єдності та координації зусиль усієї правоохоронної системи.

Подальше удосконалення діяльності правоохоронних органів повинно здійснюватись на таких принципах:

-   органічна єдність кожного із правоохоронних відомств з підпорядкуванням нижчестоящих працівників керівнику, нижчестоящого керівника вищестоящому, забезпечення необхідної взаємодії між собою різних підрозділів кожного із правоохоронних органів в межах одного відомства на місцях, в регіонах (областях) та центральному апараті, а також тісна співпраця всіх правоохоронних органів між собою над виконанням завдань по попередженню, розкриттю і розслідуванню злочинів, в першу чергу, по «гарячих слідах» та в розумні терміни;

-  збалансованість співвідношення повноважень правоохоронних структур з урахуванням їх завдань, напрямку діяльності та чіткий розподіл їх функцій, щоб виключити паралелізм в роботі та дублювання, що неминуче провокує конфлікти між ними;

-  об’єктивна визначеність необхідної кількості прокурорів, слідчих (детективів) та оперативних працівників в кожному із правоохоронних органів не стільки на душу населення, як це нав’язується Україні ззовні, а, в першу чергу, на кількість зареєстрованих та розслідуваних ними злочинів, в т.ч. і з урахуванням існуючої тенденції до її зростання, відсотків розкриття кримінальних проваджень, поданих до суду та розглянутих слідчими суддями клопотань на стадії досудового розслідування та в ході оперативно-розшукової діяльності, а також розглянутих судами по суті обвинувальних актів та клопотань по закриттю проваджень і звільнення від кримінальної відповідальності, з розбивкою штатної чисельності працівників на місцях, на регіональному рівні, а також в центральних апаратах, тобто виключно з урахуванням навантаження в роботі і завдань, які їм приходиться вирішувати;

-  комплексність підходу до розв'язання проблем правоохоронної діяльності як на загальнодержавному, так і на регіональному та місцевому рівнях, складання та обговорення на професійному рівні відповідних стратегічних програм їх реформування;

-  плановість і системність проведення заходів для підвищення ефективності роботи прокурорів, слідчих (детективів) та поліцейських;

-  матеріально-технічне забезпечення і належний соціальний захист працівників правоохоронних відомств.

2. Негайне відновлення самої «системи правоохоронних органів» як через законодавче вирішення проблем координації (взаємодії) їх зусиль по боротьбі із злочинністю та корупцією, так і через відновлення наглядових повноважень прокурорів за додержанням всіма без виключення правоохоронними органами законів по боротьбі із злочинністю та корупцією

Відновлення системи правоохоронних органів та посилення їх взаємодії у боротьбі із злочинністю та корупцією потребує подальшого негайного удосконалення цілого комплексу законодавчих, організаційних, кадрових та координаційних заходів.

Так, організаційні заходи повинні бути спрямовані на удосконалення структури, форм та змісту організації діяльності кожного із правоохоронних органів, кадрові — на комплектування їх, в першу чергу, професійними, висококваліфікованими та патріотично налаштованими слідчими (детективами), прокурорами та оперативними працівниками, законодавчі – на відновлення наглядових повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів за додержанням всіма правоохоронними органами (в т.ч. і НАБУ) законів по боротьбі із злочинністю та корупцією, а також, особливо, — за дотриманням прав і свобод громадян, координаційні — на вдосконалення спільної роботи (взаємодії) всіх правоохоронних органів на чолі з Генеральним прокурором України, поновлення і вдосконалення принципів взаємодії між ними, знову ж таки, під керівництвом Генерального прокурора України і підлеглих йому прокурорів та забезпеченням єдиних підходів до боротьби зі злочинністю і корупцією.

Для реалізації покладених на Президента, Верховну Раду та Кабінет Міністрів України завдань забезпечувати правопорядок, законність та належне дотримання конституційних прав і свобод людини громадянина, що, в свою чергу, суттєво відображається на відношенні правоохоронців до виконання ними завдань по боротьбі зі злочинністю і корупцією, потрібно закріпити, як пріоритет, вжиття негайних заходів на покращення криміногенної обстановки в державі та розробити поетапні програми для їх реалізації. Окрім того, необхідно на рівні держави розробити і розпочати негайно втілювати у життя превентивні профілактичні заходи для попередження злочинності і корупції, забезпечення достатнього рівня соціального захисту та життя громадян, особливо соціально незахищених осіб та молоді (що являється однією із першопричин вчинення злочинів), а також добитися обов’язкового виконання принципу невідворотності покарання.

Водночас, одним із напрямів реформування та удосконалення діяльності органів прокуратури і інших правоохоронних органів має стати нова система оцінки ефективності їх роботи, що забезпечить використання чітких та зрозумілих кожному прокурору і правоохоронцю критеріїв оцінки його діяльності та запобігати суб’єктивному оцінюванню роботи працівника його керівником.

Необхідними організаційними і законодавчими заходами для покращення діяльності правоохоронних органів являються:

-   Прийняття низки загальнодержавних стратегічних документів:

1) Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень, в т.ч. і корупції.

2) Комплексної програми боротьби зі злочинністю, в тому числі окремої цільової Програми по боротьбі із корупцією.

3) Місцевих і регіональних цільових програм боротьби зі злочинністю та корупцією.

- Забезпечення належної системи стримувань і противаг в правоохоронній діяльності через негайне відновлення прокурорського нагляду за додержанням всіма правоохоронними органами (в т. ч. і антикорупційними) законів, в т. ч. і галузевих, наділивши прокурора повноваженнями по проведенню перевірок їх діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією, в першу чергу, за додержанням прав і свобод громадян. Саме з цією метою необхідно включити нові антикорупційні органи (Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Державне бюро розслідувань) у загальну систему правоохоронних органів України (без надання їм будь-яких привілеїв і надмірних повноважень), усунувши законодавчо будь-який вплив на них з боку іноземних держав та навіть неурядових організацій, в т.ч. і з числа так званих «антикорупційних громадських організацій», які фінансуються із-за кордону, а також якнайшвидше підпорядкувати так звану «антикорупційну прокуратуру» на чолі з її керівником — заступником Генерального прокурора майбутньому виключно професійному Генпрокурору України.

-  Законодавчо закріпити можливість висловлення Верховною Радою України недовіри усім керівникам правоохоронних органів (не тільки Генпрокурору, але і Міністру внутрішніх справ, директорам НАБУ і ДБР (після їх об’єднання – Директору ДБР, на призначення якого теж повинна давати згоду ВР)), а також закріпити єдині підстави для їх звільнення з адміністративних посад.

-  Негайно привести Закон України «Про прокуратуру» та КПК України у відповідність до вимог Основного Закону нашої держави в її нинішньому вигляді, після внесених змін у зв’язку із так званою «судовою реформою», забезпечивши при цьому дотримання принципу правової визначеності.

- Привести накази Генерального прокурора України з основних напрямів прокурорсько-слідчої діяльності (галузеві накази) та Регламент ГПУ у відповідність до вимог Основного Закону в нинішній редакції, Закону України «Про прокуратуру» у новій редакції та змін у процесуальному законодавстві.

-   Повернути до ЗУ «Про прокуратуру» норму про заборону участі прокурорів у колегіальних органах органів державної влади та місцевого самоврядування, так як на практиці сьогодні керівників регіональних і місцевих прокуратур нинішня влада примушує приймати участь у засіданнях місцевих органів влади, а в разі ухилення прокурорів від такої «співпраці» — вони отримують претензії під приводом ухилення від участі у вирішенні, начебто, спільних проблемних питань.

-  Визнати як поспішну і непродуману та такою, що була проведена в порушення вимог діючої на той час Конституції України (а тому і підлягаючу відновленню), ліквідацію в жовтні 2014 року, при прийнятті нового Закону «Про прокуратуру», конституційну функцію органів прокуратури, а саме: «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Ця правозахисна функція прокуратури підлягає негайному відновленню, особливо враховуючи нинішні умови фактичного ведення Україною війни на Сході, анексії Криму, занепаду економічного стану в державі та критичного соціального становища громадян, тим більше, що нинішньою владою одночасно із антиконституційним обмеженням повноважень прокуратури фактично були знищені або зруйновані, скорочені чи об’єднані і, таким чином, обезкровлені діючі до того органи державного контролю, тим більше, в умовах тотальної корупції в органах влади та введення мораторію на проведення будь-яких перевірок в суб’єктів підприємницької діяльності, що в цілому і призвело до відсутності будь-якого нагляду чи контролю з боку держави за додержанням законів та дотриманням прав і свобод громадян.

-  Виправити допущені в 2014 році помилки при прийнятті нового Закону «Про прокуратуру», відновивши попередній конституційний нагляд прокурорів за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, що дасть можливість при наявності підстав проводити наглядові перевірки в органах МВС, Нацполіції, СБУ, НАБУ, ДБР і органах, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, в частині не тільки дотримання вимог кримінального процесуального закону та Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», але і щодо виконання цими відомствами вимог їх галузевих законів з питань боротьби із злочинністю, зокрема і організованою, та корупцією, особливо, що стосується дотримання ними прав і свобод громадян.

-  Надати прокурорам повноваження за результатами таких перевірок вносити документи прокурорського реагування (не важливо яка їх буде назва, чи це подання, чи приписи чи письмові вимоги), в яких висувати вимоги як щодо усунення допущених порушень вимог законів, так і притягнення винних службових і посадових осіб цих відомств до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення із займаних посад.

- Та і взагалі задля забезпечення цілісності і реальної суб’єктної незалежності України законодавчо закріпити статус прокуратури як єдиної централізованої системи нагляду з боку держави за дотриманням законів на пріоритетних для держави, суспільства і громадян напрямках життєдіяльності з суворим підпорядкуванням всіх нижчестоящих прокурорів Генеральному прокурору, відновивши у назві цієї високої посади слово «Україна». При цьому, передбачити в законі, що свої повноваження прокурори повинні виконувати у суворій відповідності до вимог Конституції, законів України і незалежно від органів державної влади і управління, політичних партій, громадських рухів і тим більше – від впливу представників будь-яких іноземних посольств і посланців іноземних держав.

- Відновити, хоча б на перехідний період, прокурорський нагляд за додержанням законів на найбільш критичних на сьогодні для нашої держави і суспільства напрямках діяльності (як це, до речі, має місце у більшості європейських країн):

1)  за додержанням бюджетного законодавства (Закону України «Про Державний бюджет України»), в першу чергу — за цільовим використанням бюджетних коштів, в т.ч. і на оборонну сферу;

2) за додержанням законів про охорону навколишнього природного середовища;

3)  за дотриманням митного законодавства та про зовнішньоекономічну діяльність;

4)  за дотриманням банківського і фінансового законодавства;

5)  за відповідністю актів, які видаються всіма органами виконавчої влади, в тому числі і центральної, та місцевого самоврядування, їх службовими і посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

- Відновити міські, районні і міжрайонні прокуратури в адміністративно-територіальних одиницях, де існують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, підрозділи Національної поліції, притримуючись європейської практики «де є поліція, та є і прокуратура», так як це, наприклад, в Польщі, звичайно, що чисельність таких низових прокуратур повинна бути визначена у суворій відповідності із кількістю населення цього регіону, рівнем злочинності і навантаженням прокурорів по роботі.

-  Забезпечити справжню незалежність Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів, перш за все, шляхом особливого порядку його обрання і призначення, а також звільнення. Зокрема, визначення кандидатури Генпрокурора України повинно бути аполітичним, без застосування будь-якого квотного розподілу посад між провладними політичними силами, як це, на жаль, мало місце, особливо, в останні роки. Як варіант, нехай таку особу пропонує і надалі Президент України, але, його кандидатуру повинні попередньо обговорити на загальних зборах в прокуратурах регіонів та центральному апараті ГПУ і затвердити на Всеукраїнській конференції працівників прокуратури України, участь у якій повинні брати найдосвідченіші і визнані авторитетами прокурори, в т.ч. і ветерани органів прокуратури. Як варіант, можна таку кандидатуру обговорювати і затверджувати на засіданні Центральної Ради прокурорів України, яку необхідно створити на зразок тієї ж Польщі, куди повинні входити, окрім Президента України, чи його голови Адміністрації, 3 чи 4 народні депутати з числа бувших правоохоронців чи суддів, інші авторитетні керівники Генпрокуратури, прокуратур регіонів і місцевих прокуратур. При цьому, кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку повинен мати стаж роботи в органах прокуратури не менше 15 років, в тому числі і на адміністративних посадах в органах прокуратури не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області. Разом з тим, в Законі «Про прокуратуру» доцільно передбачити допустимий вік перебування прокурора на посадах Генерального прокурора України та його заступників до 70 років (як це має місце в законодавстві інших держав, в т.ч. і Європи) або наділити правом ту ж Центральну раду прокурорів України продовжувати строк перебування прокурора після 65 років на згаданих вище посадах, як це є у тій же Польщі. Розгляд кандидатури Генпрокурора на засіданні Верховної Ради і послідуюче призначення його Президентом України та звільнення також повинне бути убезпеченим від впливу політичних сил. Зокрема, недовіру Генпрокурору та звільнення його по ініціативі Президента може бути реалізовано Верховною Радою при наявності не менше 2/3 голосів народних обранців, але попередньо для цього потрібно одержати згоду Центральної Ради прокурорів України.

-  Законодавчо зобов’язати Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів за підсумками роботи за півроку та рік, з залученням інших правоохоронних органів, аналізувати та узагальнювати статистичні дані про стан злочинності як в державі, так і по окремим регіонам, та дотримання конституційних прав і свобод громадян, проводити з цього приводу перевірки в піднаглядних правоохоронних органах, за результатами чого ініціювати скликання координаційних нарад керівників правоохоронних органів, з запрошенням керівників органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, на яких заслуховувати не лише доповіді відповідальних прокурорів про криміногенну ситуацію та про негативні тенденції, а і пояснення керівників правоохоронних органів про причини наявних недоліків в роботі по боротьбі зі злочинністю і корупцією, про порушення, при цьому, прав і свобод громадян, а також пропозиції щодо конкретних заходів по їх усуненню. За підсумками таких нарад складати плани спільних скоординованих заходів по боротьбі із злочинністю і корупцією та дотриманню прав і свобод громадян, а також жорстко контролювати їх виконання з послідуючими письмовими звітами відповідних органів і посадових осіб про виконану роботу. І саме головне: про стан злочинності і дотримання прав і свобод громадян та вжиті правоохоронними органами заходи з цього приводу повинна інформуватись громадськість, а Генеральний прокурор України, як і міністр МВС, Директори НАБУ та ДБР (якщо вони залишаються окремо), повинні один раз на рік звітувати на засіданні Верховної Ради України, як щодо протидії злочинності і корупції, так і про стан дотримання законності в їх діяльності, в т.ч. і щодо прав і свобод громадян.

- Негайно повернути органам прокуратури конституційні повноваження представляти в судах інтереси громадян, які не здатні самостійно їх захищати (інваліди, неповнолітні, недієздатні або обмежено дієздатні і т.д.), в разі бездіяльності відповідних органів і службових осіб.

-  У сфері запобігання правопорушенням, пов’язаним з корупцією, необхідно на законодавчому рівні врегулювати правове положення органів прокуратури у ланці спеціально уповноважених суб’єктів.

Зокрема, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» органи прокуратури віднесено до суб’єктів, спеціально уповноважених на запобігання корупції.

Водночас, у цьому ж Законі та Законі України «Про прокуратуру» не визначено обсяг повноважень та прав органів прокуратури у сфері запобігання корупції. Фактично, органи прокуратури (в т.ч. і антикорупційна прокуратура) навіть не мають права витребовувати певну інформацію від органів влади для подальшого вивчення з метою запобігання, припинення та фіксування правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також перевірки повноти і об’єктивності діяльності антикорупційних органів (НАБУ і НАЗК).

Окрім того, з серпня 2016 року органи прокуратури також позбавлені права на складання протоколів про правопорушення, пов’язані з корупцією, у той час як всі інші спеціально уповноважені суб’єкти на запобігання корупції, визначені Законом України «Про запобігання корупції», наділені такими повноваженнями.

Також, на законодавчому рівні необхідно визначити право прокурора на апеляційне оскарження рішень судів першої інстанції по протоколах, складених за розділом 13-А КУпАП, оскільки протягом останніх трьох років реалізація таких повноважень прокурора на апеляційне оскарження залежали виключно від волі та, вибачте, настрою представників Вищого спеціалізованого суду України (а тепер мабуть і Верховного Суду), якими спрямовуються до апеляційних та місцевих судів листи, відповідно до яких прокурор спочатку мав право на таке оскарження, а тепер ні (і це не зважаючи на той факт, що законодавство у вказаній сфері протягом останніх 3 років не змінювалось).

Таким чином, необхідно внести зміни до законів України «Про запобігання корупції» та «Про прокуратуру», якими визначити права та повноваження органів прокуратури на запобігання корупції (у т.ч. витребовування певної інформації); внести зміни до КУпАП, відповідно до яких органи прокуратури повинні мати право на складання протоколів за розділом 13-А КУпАП підтримання їх у судах та на апеляційне оскарження рішень судів, прийнятих за результатами розгляду протоколів про правопорушення, пов’язані з корупцією.

- Статтю 25 чинного Закону України «Про прокуратуру» доповнити частиною четвертої та врегулювати питання представницької діяльності органів прокуратури, а саме забезпечити прокурора правовими механізмами заявляти цивільний позов.

-   Якнайшвидше позбавити Службу безпеки України статусу правоохоронного органу, закріпивши законодавчо її як спецслужбу, чого вимагають абсолютно правильно інститути ЄС і НАТО, а функції правоохоронного органу, в т.ч. і повноваження проводити оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування по більшості складів кримінальних правопорушень передати іншим державним органам (ДБР, НАБУ та Нацполіції).

Також, у контексті невластивих для будь-яких спецслужб функцій, яких необхідно позбавитися у процесі такого реформування, слід вказати боротьбу з економічною злочинністю, наркобізнесом, посадовими злочинами, корупцією та організованою злочинністю. Натомість Служба безпеки України повинна сконцентруватися на боротьбі з посяганням на основи національної безпеки, зокрема на попередженні, викритті і розслідуванні: злочинів проти основ національної безпеки, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України); державної зради (ст. 111 КК України); посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України); диверсії (ст. 113 КК України); шпигунства (ст. 114 КК України), а також по боротьбі із тероризмом та захисті державної таємниці.

Таким чином, оптимальна структура національної спецслужби повинна включати наступні функціональні блоки: контррозвідка; протидія тероризму та сепаратизму; захист національної державності; кібернетична та інформаційна безпека.

- Ліквідувати як самостійний орган Національне антикорупційне бюро України, натомість створити у Державному бюро розслідувань окремий антикорупційний департамент (чи управління), який і перейме всі функції і повноваження НАБУ, окрім тих, які порушують систему стримувань і противаг, а тому повинні бути ліквідовані.

- Створити Державне бюро військової юстиції чи наділити такими функціями військові органи правопорядку, яким і будуть підслідні злочини проти військового порядку несення військової служби (військові злочини), окрім тих кримінальних правопорушень, які вчинені військовослужбовцями вищого офіцерського складу ЗСУ, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної спеціалізованої служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, що повинно бути підслідним ДБР, в склад якого входитиме і НАБУ.

- Шляхом внесення змін до Закону «Про ДБР» усунути всі недоречності, які перешкоджають новоствореному органу досудового розслідування реалізовувати належним чином прокладе на нього функцію боротьби зі злочинністю у вищих ешелонах влади:

1) Визнати антиконституційною норму про обрання і призначення керівників Бюро та керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь, так званими, «зовнішніми конкурсними комісіями», що призвело до формування керівного складу не за професійними ознаками, а за приналежністю до тієї чи іншої провладної політичної сили, передати в подальшому ці функції відбору внутрішнім конкурсним комісіям, які створюватиме Директор ДБР і він же відповідатиме за такі призначення.

2) Покласти обов’язок на Директора ДБР брати на себе відповідальність за підбір і призначення працівників центрального апарату Бюро і керівного складу територіальних управлінь.

3) Скасувати парадоксальну норму закону про те, що Директор ДБР повинен узгоджувати всі свої дії із своїми заступниками.

4)  Скасувати норму закону про те, що заступники Директора ДБР є керівниками органу досудового розслідування, а сам Директор – ні. На моє переконання, названі керівники ДБР не повинні бути процесуальними особами, а лише адміністративними, тим більше, якщо врахувати, що один з них повинен відповідати за діяльність оперативно-розшукового підрозділу, який не займається проведенням досудового розслідування.

- Одночасно з цим, необхідно законодавчо заборонити, без узгодження із профільними комітетами ВР з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів та протидії корупції, виносити на голосування сесії парламенту законопроекти, розроблені Кабінетом Міністрів України, Адміністрацією Президента та від імені інших непрофільних комітетів ВР, чи, тим більше, індивідуально підготовлені окремими нардепами чи групами парламентарів, які стосуються діяльності і повноважень правоохоронних органів, в тому числі і з питань по боротьби із злочинністю та корупцією, щоб виключити в майбутньому кричущі випадки прийняття відверто шкідливих для виконання функцій держави законодавчих актів (для прикладу: прийняття Закону «Про Національну поліцію», яким нова поліція була позбавлена майже на рік функції здійснення оперативно-розшукової діяльності; прийняття Закону «Про Державне бюро розслідувань», в якому теж були відсутні повноваження оперативно-розшукових підрозділів по здійсненню оперативно-розшукової діяльності та допущені інші серйозні недоліки, які перешкоджали створенню і перешкоджають запуску цього важливого органу досудового розслідування; прийняття 01.01.17 року Закону, яким виключили цілий розділ Податкового кодексу України, що визначав правові засади існування діяльності податкової поліції, в т.ч. і її право проводити досудове розслідування та оперативно-розшукову діяльність, в результаті чого такого органу як податкова міліція з цього часу, начебто, не існує, але, не дивлячись на це, протягом вже більше 2-х років слідчі податкової міліції продовжують проводити досудове розслідування і т.д.).

- Заборонити виносити на голосування сесії ВР законопроекти або будь-які зміни до них так би мовити «з голосу», без попереднього погодження їх із названими вище двома профільними комітетами парламенту, як це мало місце із так званими «поправками Лозового», в результаті яких на тривалий час суттєво була заблокована діяльність правоохоронців по боротьбі із злочинністю та слідчих суддів у зв’язку із непотрібним завантаженням їх додатковими контрольними функціями. І лише після того, коли вже була заподіяна серйозна шкода інтересам громадян, суспільства і держави в цілому, законодавці визнали свою ганебну помилку, внесли відповідні зміни, але і то лише частково.

-  Посилити парламентський контроль за законодавчим забезпеченням діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією, щоб в подальшому виключити подібні випадки діяльності правоохоронців поза межами правового поля. Для прикладу, саме в результаті відсутності такого контролю з боку ВР прокуратура непомітно для його профільного комітету з 20.11.2017 року втратила функцію проведення досудового розслідування злочинів, підслідних ДБР (на деякий час — і НАБУ), яке так і не було, в т.ч. і по вині парламенту та Президента України, створене протягом 5 років перехідного періоду, який був визначений ще прийнятим в 2012 році КПК України! Із цього часу продовження прокуратурою досудового розслідування до запуску ДБР в листопаді 2018 року було незаконним і неконституційним, що потягне за собою в майбутньому надзвичайно серйозні наслідки, в т.ч. і пов’язані із дотриманням прав і свобод громадян та інтересів держави.

- Якнайшвидше необхідно надати законодавче роз’яснення поняттю «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», що дозволить чітко забезпечувати виконання зазначеної функції та усуне суперечності не тільки серед науковців та експертів, так і правоохоронців та адвокатів.

- Якнайшвидше повернути право оперативно-розшуковим підрозділам проводити за власною ініціативою оперативно-розшукові заходи з метою розкриття вже вчинених і зареєстрованих в ЄРДР хоча б тяжких і особливо тяжких злочинів, в т.ч. і по «гарячих слідах» та законодавчо забезпечити визнання допустимими доказами дані і відомості, одержані в ході таких оперативно-розшукових заходів.

- Забезпечити, щоб діяльність органів досудового розслідування, прокурорів та оперативно-розшукових підрозділів оцінювалась по одному критерію: обвинувальному вироку суду, який вступив у законну силу.

-  Законодавчо визначитися з кінцевою моделлю подальшого існування органів досудового розслідування та оперативних підрозділів – залишити окремо слідчі та оперативні підрозділи, у відповідності до вимог нинішнього КПК України (на чому і я наполягаю), або ж об’єднати їх функції в одну посаду детектива й унормувати повноваження останнього, бо це протирічить самій ідеї і принципам побудови нинішнього кримінального процесу.

- Таке рішення треба прийняти, хоча б виходячи з того, що відповідно до ст. 216 КПК України в Національному антикорупційному бюро України діють підрозділи так званих «детективів», які б мали боротись з корупційними злочинами у вищих ешелонах влади. Як показує практика, при скерування запитів детективи вказаного бюро посилаються на ст. 40 КПК України, яка регламентує повноваження слідчих, а не детективів. Більше того, заходи забезпечення кримінального провадження та слідчі дій проводяться слідчим, прокурором або слідчим за погодженням з прокурором, тобто в КПК України, в розділах, які регламентують повноваження учасників кримінального провадження, знову ж таки, відсутній такий суб’єкт досудового розслідування як «детектив», що, у свою чергу, унеможливлює ефективно здійснювати діяльність зазначеними підрозділами, а зібрані ними докази можуть бути визнані недопустимими.

- Не тільки передбачити, а і забезпечити обов’язкове застосування кримінальної відповідальності, в першу чергу, до керівників правоохоронних органів, за розголошення, в т.ч. і в ЗМІ, даних і результатів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування по будь-якому кримінальному провадженні до направлення по ньому обвинувального акту до суду або до його закриття.

- Якомога швидше ратифікувати Європейську конвенцію щодо відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, яку Україна підписала ще 8 квітня 2005 року, з тим, щоб держава, в разі нерозкриття таких кримінальних правопорушень, зобов’язана була відшкодувати потерпілим заподіяну шкоду. Необхідність впровадження цього принципу пов’язана з тим, що саме держава є відповідальною за вчинені на її території злочини, бо сам факт вчинення злочину і заподіяння ним шкоди людині означає, що її політика щодо захисту громадян від злочинних посягань була неефективною.

- Забезпечити принцип невідворотності покарання шляхом встановлення відповідальності правоохоронців за неналежні збір, перевірку та оцінку доказів, що в подальшому дозволяє винним особам уникнути відповідальності.

Треба також однозначно погодитися з тим, що правоохоронні органи України, в результаті проведення, так званих, «реформ» та нав’язаних ззовні, так званих «конкурсів», «атестацій», «переатестацій» та тим більше — «люстрації», що потягло за собою звільнення з роботи та із займаних посад за надуманими та нічим не підтвердженими претензіями, чи, тим більше, звинуваченнями в корупції та недоброчесності, великої кількості професійно підготовлених правоохоронців, залишилися обезкровленими, в зв’язку з чим, протягом останніх років існує стійка тенденція до збільшення кількості вакансій слідчих, прокурорів та оперативних-працівників та їх заповнення, в першу чергу, професійно підготовленими фахівцями, які мають достатній досвід роботи в сфері правоохоронної діяльності.

Тому, необхідними кадровими заходами для покращення діяльності правоохоронних структур являються:

-  якнайшвидше скасувати антиконституційний закон про люстрацію, навіть хоча б частково, дозволивши найбільш підготовленим в професійному плані і досвідченим працівникам повернутись на роботу в правоохоронні органи, що повинні вирішувати їх керівники за погодженням із спеціально створеними для цього в кожному органі кадровими комісіями із числа авторитетних правоохоронців;

-  розробити єдиний для всіх правоохоронних органів комплексний закон про порядок проведення так званих «конкурсних відборів» чи «атестацій», в першу чергу на адміністративні посади;

-  встановити високі критерії довіри до членів, так званих, «конкурсних» та «атестаційних» комісій, які займаються відбором та оцінкою якості кандидатів на вакантні посади, особливо – на адміністративні (керівні), куди включати лише досвідчених та професійно підготовлених осіб не тільки обов’язково із вищою юридичною освітою, а і конкретним стажем роботи у тому чи іншому правоохоронному органі (в переважній більшості) та в галузі права (але, кількість таких осіб повинна бути обмежена) не менше 10 років і обов’язково на адміністративних посадах (не нижче керівників обласного рівня та їх заступників) — не менше 5 років;

-  заборонити не тільки призначати іноземців на керівні посади в правоохоронні органи, але і не дозволяти іноземним громадянам бути членами «конкурсних комісій» по відбору правоохоронців та суддів, різних так званих «Рад доброчесності» та експертів (як це, наприклад, має місце при відборі суддів до Вищого антикорупційного суду), а також зробити неможливим участь у відборі і призначенні на посади до правоохоронних органів представників, так званих, «громадських організацій», які фінансуються із-за меж України;

-  позбавити такі «конкурсні» комісії виключного права приймати з цього приводу обов’язкові (остаточні) для відповідного керівника правоохоронного органу (який несе повну відповідальність за результати роботи органу чи його обласного підрозділи) рішення (висновки повинні бути письмовими і нести виключно рекомендаційний, дорадчий характер);

- зокрема, надати Генеральному прокурору України виключні повноваження призначати та звільняти із займаних посад, як мінімум, всіх працівників центрального апарату ГПУ, керівників регіональних і місцевих прокуратур та їх заступників, не дивлячись на позицію Ради прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (до їх ліквідації та створення замість них Центральної/Національної Ради прокурорів України, яка і перебере на себе здійснення їх функцій);

- негайно в законодавчому порядку змінити систему органів прокурорського самоврядування (наприклад, як у Польщі), створивши замість двох існуючих органів один — Національну (чи Центральну) Раду прокурорів України, до якої повинні входити лише високопрофесійні прокурори із стажем роботи в органах прокуратури не менше 10-15 років, в тому числі і на адміністративних посадах не менше 7 років (можуть бути запропоновані і інші додаткові кваліфікаційні вимоги). Передбачити обов’язкове включення до її складу неї Генпрокурора, його заступників, прокурорів регіонів (за посадами), а також представників прокуратур всіх областей і місцевих прокуратур, які будуть обрані на загальних зборах в прокуратурах регіонів, а також Президента України чи Главу його адміністрації, трьох-чотирьох народних депутатів із числа бувших прокурорів і суддів, а також одного чи двох найбільш авторитетних науковців з юридичного профілю і бажано з тих, хто має практичний досвід роботи в сфері правоохоронної діяльності. Наділити саме Національну Раду прокурорів України повноваженнями вирішувати всі загальні питання діяльності органів прокуратури, в т.ч. і з приводу підбору кадрів, і розгляду дисциплінарних проваджень відносно прокурорів, а головне – забезпечення незалежності прокурорів;

- змінити кардинально підхід до вирішення питань про дисциплінарну відповідальність, надавши право накладення таких стягнень Генеральному прокурору України та керівникам регіональних прокуратур, з можливістю їх оскарження до Національної Ради прокурорів України. Це забезпечить оперативність реагування на виявлені порушення з боку прокурорів без скасування гарантій на оскарження до органів прокурорського самоврядування;

- відновити районні, міжрайонні та міські прокуратури з одночасною ліквідацією, так званих, «місцевих прокуратур», особливо у найбільш віддалених від них районах і містах, для забезпечення повноцінного виконання покладених на низові органи прокуратури повноважень, в т.ч. і для забезпечення здійснення належного прокурорського нагляду за додержанням законів територіальними органами влади, підрозділами поліції, для підтримання державного (публічного) обвинувачення та захисту прав і свобод громадян в межах відповідних повноважень;

- змінити підходи до проведення «атестацій» і «переатестацій» працівників Нацполіції, переорієнтувавши членів цих «комісій» на наявність у кандидатів справедливого поєднання необхідного об’єму теоретичних знань із наявністю практичного досвіду і вміння реалізовувати на практиці норми закону щодо розкриття, розслідування і попередження злочинів, діяти результативно в складних умовах, пов’язаних із постійними перевантаженнями і виконанням своїх службових обов’язків у понаднормовий час;

- підвищити вимоги до кандидатів, які претендують на посади прокурорів, слідчих (детективів), оперативних працівників (обов’язково — вища юридична освіта, обов’язкове проходження навчання по спеціальній учбовій програмі у відомчих вищих навчальних закладах та стажування від 1 до 2-х років у досвідчених колег з послідуючим колегіальним визначенням їх готовності працювати на зазначених посадах);

-  заборонити призначати на відповідальні посади у вищестоящі підрозділи рівень (обласний та центральний апарат) того чи іншого правоохоронного органу осіб без відповідного досвіду роботи від 3-х до 5-ти років у низовій ланці;

- скасувати законодавчі чи відомчі заборони працівникам правоохоронних органів, які протягом останніх 5-ти років займались боротьбою із корупцією і організованою злочинністю, претендувати на відповідні посади у новостворених антикорупційних органах (НАБУ і САП), а після їх влиття до складу ДБР і ГПУ – у зазначених органах;

- з метою впровадження процесуального спеціального статусу прокурорів-криміналістів в структурі органів прокуратури України із повноваженнями прокурора, передбаченими ст. 36 КПК, які стосуються процесу збору та фіксації доказів на стадії досудового розслідування потрібно ініціювати внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо доповнення п. 14 ст. 3 КПК України (визначення основних термінів Кодексу) терміну «Прокурор», наряду з іншими, поняттям «прокурори-криміналісти», які діють в межах своїх повноважень (саме в такій редакції законопроект був прийнятий у першому читанні 9.02.2012, однак, потім поправкою тодішнього народного депутата України В. Олійника термін «прокурори-криміналісти» з незрозумілих причин було звідти виключено).

Саме у зв’язку з цим, одночасно ініціювати внесення змін до Закону «Про прокуратуру», визначивши окремою статтею поняття, функції та повноваження прокурорів-криміналістів в структурі органів прокуратури України.

Всі перелічені вище проблеми прокурорсько-слідчої діяльності та виклики потребують, з однієї сторони, законодавчого удосконалення кримінального процесу (спрощення проведення, як мінімум, частини слідчих і процесуальних дій, про що мова буде пізніше) та спільної діяльності правоохоронних органів, а, з іншої сторони, свідчать про те, що в органах прокуратури, які тепер повинні займатись і організацією досудового розслідування (у відповідності до нових вимог Конституції), мають бути підрозділи, які б систематизували та поширювали масив позитивних напрацювань як прокурорів і слідчих, так і експертних та наукових установ, у сфері розслідування кримінальних правопорушень та здійснення наглядової діяльності, в першу чергу, у формі процесуального керівництва, надавали дієву практичну допомогу слідчим і прокурорам – процесуальним керівникам у розкритті та розслідуванні злочинів, а також відігравали координуючу та навчальну роль для процесуальних керівників та вищестоящих прокурорів, а через них – і для слідчих всіх правоохоронних органів нашої держави.

Саме інститут прокурорів-криміналістів, об’єднуючи в собі досвід слідчої практики, знання в області криміналістичної техніки, тактики та методики, а також методологічних та практичних можливостей судової експертизи, шляхом реалізації повноважень прокурора здатний дієво імплантувати досягнення криміналістичної науки та судової експертизи у практичну діяльність прокурорів і слідчих з розкриття та розслідування злочинів, а так само забезпечити реальне підвищення кваліфікаційного рівня молодих спеціалістів в їх середовищі.

За умови належної організації роботи такі підрозділи здатні виконати два основоположні завдання, а саме:

1) забезпечення ефективної навчально-методичної роботи із слідчими та прокурорами, з підвищенням їх професійної майстерності, перш за все, у розкритті та розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів різних категорій;

2) надання реальної практичної та методичної допомоги прокурорам всіх рівнів у здійсненні нагляду, так і процесуального керівництва слідством, а також процесуального контролю за розкриттям та розслідуванням тяжких, особливо тяжких і резонансних злочинів саме на визначальній стадії досудового слідства – стадії збору, фіксації та перевірки доказів, що повинно стати пріоритетом слідчої та наглядової діяльності в нових умовах.

Не перебільшуючи ролі та безпосередньої участі прокурорів-криміналістів у наглядово-слідчій діяльності на місцях, відзначимо один наглядний приклад.

Протягом останніх років роботи прокурорів-криміналістів, зокрема упродовж 2000-2010 років, у тому числі, не без реальної їх допомоги на місцях, якість слідства в органах прокуратури в цілому по державі із року в рік тільки покращувалась, про що свідчили й офіційні показники статистичної звітності (покращення стану розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів та якості досудового слідства, зменшення незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності і виправданих судами осіб, а також фактів закриття кримінальних справ за реабілітуючими підставами та інших даних).

Водночас, після фактичної ліквідації в кінці 2010 року відділів криміналістики та прокурорів-криміналістів на місцях, стан слідства органів прокуратури протягом 2011 та наступних років суттєво погіршився майже у всіх звітних показниках і ця негативна динаміка у послідуючі роки, на жаль, стала вже нормою.

Звичайно, що виклики, які пов’язані із новими реаліями кримінального процесу та станом і динамікою злочинності, потребують удосконалення ролі та функцій прокурора-криміналіста, які він виконував раніше, але, все вищенаведене беззаперечно свідчить, що рішення про ліквідацію в системі прокуратури цього інституту було не просто помилковим, а й, у якійсь мірі, руйнівним, шкідливим.

Отже, допоки існують злочинність, кримінальне судочинство та, як його складова, інститут досудового розслідування, відповідь на питання про доцільність відновлення і функціонування в системі органів прокуратури служби прокурорів-криміналістів є очевидною.

- розробити також та вдосконалити дієву систему підготовки і особливо — підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів-процесуальних керівників та вищестоящих прокурорів (окрім Генпрокурора, його заступників, керівників департаментів центрального апарату ГПУ та прокурорів регіонів (областей)), а також оперативних працівників;

- негайно відновити в Нацполіції самостійні (а не у складі кримінального розшуку) спеціальні підрозділи по боротьбі із організованою злочинністю (організованими злочинними групами чи злочинними організаціями), по протидії незаконному обігу зброї і вибухівки, протидії незаконному обігу наркотиків і прекурсорів, з безпосереднім підпорядкуванням їх керівникам, як мінімум обласних управлінь поліції, а також обов’язково — підрозділи дорожньої поліції для забезпечення дотримання ПДР і безпеки на вулицях та автошляхах;

- запровадити обов’язкову перепідготовку в умовах спеціальних учбових навчальних закладів системи МВС працівників підрозділів новоствореної патрульної поліції та переорієнтування їх на попередження і боротьбу не тільки із порушеннями громадського порядку, а і злочинністю, змінивши, також суттєво підходи до підбору, навчання і підвищення професійної майстерності кадрів для патрульної поліції, в першу чергу, по оволодінню нормами права.

Для удосконалення діяльності правоохоронних структур та посилення їх результативності у боротьбі із злочинністю та, особливо, корупцією необхідно також приділити увагу об'єднанню з цією метою зусиль та спільній скоординованій роботі всіх правоохоронних органів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, як на центральному рівні, так і на місцях, широкому залученню до роботи в цьому напрямі недержавних структур і громадських об'єднань та їх найбільш активних учасників. Наразі така взаємодія відсутня та не підкріплена жодним нормативним документом на рівні держави.

В свою чергу, необхідними координаційними заходами для покращення діяльності правоохоронних структур являються:

- якнайшвидша розробка і прийняття відповідно до вимог закону спільного наказу Генерального прокурора та керівників інших правоохоронних органів України «Про затвердження Положення про організацію роботи з координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та корупції»;

- відновлення в законі повноцінної прокурорської функції по координації дій правоохоронців у боротьбі зі злочинністю та корупцією з наданням права прокурорам проводити перевірки діяльності всіх правоохоронних органів (в т.ч. і НАБУ) на предмет виконання ними наданих їм повноважень, за результатами яких вживати відповідних заходів реагування відносно їх керівників, які неналежним чином виконують покладені на них обов’язки, в т. ч. і по забезпеченню прав і свобод громадян, відновлення права прокурорів вносити на адресу керівників правоохоронних органів документи прокурорського реагування (подання, письмові вимоги чи приписи) з вимогами вжити відповідних заходів реагування з метою усунення виявлених недоліків у боротьбі із злочинністю та корупцією, причин і умов, які їх породжують, та притягнення винних посадових і службових осіб цих відомств до відповідальності за порушення вимог законодавства;

- зобов’язати керівників кожного правоохоронного відомства вести окремо збір та аналіз статистичних даних (в межах їх компетенції) про стан злочинності, її динаміку і структуру, рівень розкриття та розслідування підслідних їм злочинів та дотримання при цьому конституційних прав і свобод громадян;

- проведення спільних координаційних нарад з приводу вирішення нагальних питань по боротьбі із злочинністю та корупцією як в державі в цілому, так і в найбільш криміногенних областях, з участю усіх керівників правоохоронних структур, органів державної влади і місцевого самоврядування;

- відновлення спільних виїздів представників центральних апаратів всіх правоохоронних відомств в регіони з метою перевірки стану боротьби із злочинністю та корупцією, де з’ясовувати причини погіршення криміногенної обстановки та вживати необхідних заходів на її покращення;

- зобов’язати керівників правоохоронних органів на основі аналізу статистичних даних та результатів таких перевірок виявляти дійсні причини погіршення криміногенної ситуації як в державі, так і в окремих регіонах, після чого розробляти і вживати скоординовані заходи для їх усунення;

- забезпечити відновлення належної координації та взаємодії між різними підрозділами в самій системі тієї ж Національної поліції України, в першу чергу, через підпорядкування всіх існуючих територіальних підрозділів керівникам місцевих органів Нацполіції, ліквідувавши принцип безпосереднього підпорядкування деяких із них напряму центральному апарату в Києві;

— передбачити в законодавстві зобов’язання керівників Нацполіції, прокуратури, СБУ, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та ДБР (в т.ч. і по результатах роботи його окремого структурного антикорупційного підрозділу — бувшого НАБУ) регулярно (хоча б 1 раз на рік) звітувати у Верховній Раді про стан злочинності в державі, протидії їй та дотримання прав і свобод громадян; теж саме здійснювати їх територіальним органам і на місцях – на сесіях відповідних рад.

Зауважу, що відсутність належної взаємодії, що є однією із причин неефективної боротьби із злочинністю, існує також і між прокурором – процесуальним керівником та слідчим у плануванні і проведенні досудового слідства та окремих процесуальних дій по конкретному кримінальному провадженню, причинами чого можуть бути:

— неузгодженість та невідповідність повноважень прокурорів, викладених в КПК і Законі «Про прокуратуру», Основному Закону, а тим більше — відсутність як у процесуальних керівників, так і у вищестоящих прокурорів необхідних важелів впливу на слідчих, їх відомчих керівників, в разі невиконання їх вказівок та допущених порушень норм закону та прав і свобод громадян. Як наслідок цього, не виконання прокурорами конституційних функцій органів прокуратури, викладених у доповненнях до Конституції України у зв’язку із прийняттям так званої «судової реформи», в першу чергу, реалізації нових повноважень прокурорів по «організації досудового розслідування», а не лише здійснення процесуального керівництва;

— неналежне врахування процесуальних, кваліфікаційних, оперативних та технічних можливостей слідчих підрозділів при плануванні досудового слідства та окремих слідчих (розшукових) дій;

— невідповідність вимог прокурора реальним (брак часу) чи кваліфікаційним (молодий спеціаліст, перевантаженість в роботі, відсутність будь-якого досвіду) можливостям слідчого (або навпаки);

— низька якість самих вказівок прокурора (наприклад, по причині відсутності у нього практичного досвіду в розслідуванні злочинів чи здійсненні нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування або перевантаження в роботі) та його нездатність сприймати конструктивні пропозиції слідчого;

— діаметрально протилежне розуміння прокурором і слідчим процесу доказування та шляхів його реалізації;

— відсутність єдиної спрямованості на загальний результат досудового слідства і солідарної відповідальності за його досягнення, особливо під час розгляду обвинувального акту у суді;

— відсутність дієвого інструменту у вигляді спеціально уповноважених вузько кваліфікованих, але високопрофесійних та досвідчених фахівців (тих же прокурорів-криміналістів), здатних методично та практично сприяти у налагодженні потрібної для цілей слідства взаємодії прокурора як із слідчим, так і з оперативними підрозділами, що супроводжують досудове слідство, в т.ч. і в частині розроблення методики розслідування найбільш суспільно небезпечних злочинів та збору, перевірки та оцінки доказів, призначення документальних ревізій і судових експертиз, підвищення кваліфікації, в першу чергу, прокурорів — процесуальних керівників, які сьогодні ще не зовсім вірно розуміють свої призначення, повноваження та можливості.

3. Удосконалення чинних кримінальних процесуальних норм, які являються необхідним підґрунтям покращення діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, в тому числі – з корупцією

В напрямку вдосконалення правоохоронної діяльності варто приділити, в першу чергу, належну увагу безпосередньо роботі слідчих, прокурорів та оперативних працівників, а також законодавчому забезпеченню їх діяльності. Зокрема, виходячи із результатів дослідження, викладених в даній Концепції, необхідно негайно внести наступні зміни до Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та найбільш нагальні – до Кримінального процесуального кодексу України, а саме:

-  Замість нинішньої «організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення згідно закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними і іншими слідчими та розшуковими діями органів правопорядку» в Конституції України (і відповідно в Законі «Про прокуратуру» та КПК) слід передбачити дещо іншу функцію органів прокуратури України — «нагляд за додержанням органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування законів по боротьбі із злочинністю та корупцією, в першу чергу — за дотриманням ними прав і свобод громадян та їх законних інтересів».

-  Внести зміни до ч.2 ст. 37 КПК щодо зосередження повноважень прокурора в кримінальному провадженні з його початку і до кінця, тобто з моменту реєстрації в ЄРДР і до прийняття рішення судом, і не тільки із міркувань мінімізації корупційних ризиків, та можливої упередженості процесуального керівника в ході судового слідства, а і по тій причині в Основному Законі нашої держави на прокурорів покладені окремі функції як підтримання публічного обвинувачення (хоча сама її назва теж викликає заперечення, бо прокурор у процесі виступає від імені держави), так і окремо організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, що дійсно не одне і теж. Приведення такої норми КПК по розділенню цих функцій у відповідності до Конституції України підвищить ефективність першої і суттєво покращить якість другої. Тобто, одні прокурори повинні займатись організацією і досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, а інші – підтриманням державного (публічного) обвинувачення в судах. Тим більше, що подібна практика об’єднання цих окремих двох функцій на одного прокурора не принесла належних результатів у боротьбі із злочинністю, а навпаки – дезорганізувала процесуальних керівників та перезавантаження їх!

Саме для реалізації першої конституційної функції прокурор повинен бути наділений необхідним обсягом повноважень по реагуванню на виявлені ним порушення закону, в т.ч. і пов’язані з посяганням на права і свобод громадян, який би дозволив якнайшвидше вживати заходи для їх усунення (вносити подання, приписи чи просто письмові вимоги, обов’язкові для виконання керівниками органів досудового розслідування та правоохоронними органами, в т.ч. і про проведення перевірок та службових розслідувань, за результатами яких притягувати винних службових та посадових осіб до відповідальності, аж до звільнення із займаної посади), а також негайного відновлення порушених прав і свобод, законних інтересів громадян.

В разі неефективного здійснення досудового розслідування, прокурор повинен мати право не тільки змінити слідчого чи орган досудового розслідування, а і прийняти (у виняткових випадках) таку кримінальну справу до свого провадження і проводити розслідування під процесуальним керівництвом Генпрокурора, керівників прокуратур регіону, місцевих прокурорів та їх заступників.

-  Надати право прокурорам оскаржувати всі незаконні ухвали слідчих суддів, в т.ч. і про відмову у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій без будь-якого пояснення причин.

-  Письмові вказівки прокурора органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, повинні бути обов’язковими для них, а в разі їх невиконання без поважних причин – повинна бути передбачена як для виконавців, так і для керівників дисциплінарна чи навіть кримінальна відповідальність.

-  Наділити вищестоящих прокурорів (керівників місцевих прокуратур, прокуратур регіонів, Генпрокурора та їх заступників) повноваженнями витребовувати, відповідно їх статусу, кримінальні провадження для перевірок, вивчення, заслуховувати звіти слідчих і процесуальних керівників про результати розслідувань, та дачі, в разі наявності підстав, обов’язкових для виконання слідчими і процесуальними керівниками письмових вказівок, зокрема, і про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, доручати слідчим та процесуальним керівникам проведення у встановлений термін конкретних слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій чи навіть самим особисто брати участь у них, особливо враховуючи той факт, що на сьогодні значна частина процесуальних керівників є недосвідченими і не можуть працювати самостійно, без практичної допомоги більш досвідчених і професійно підготовлених вищестоящих прокурорів.

- Всі скарги з питань досудового розслідування до моменту звернення до слідчого судді повинні бути перевірені вищестоящими прокурорами. Це ж саме стосується і повноважень про продовження термінів досудового розслідування, особливо у справах, де не встановлена особа підозрюваного, що теж повинно здійснюватись вищестоящими прокурорами, а не слідчими суддями, як це є зараз, що розвантажить суди від зайвих контрольних функцій і зробить саме досудове розслідування більш оперативним і не таким тягучим, надасть можливості слідчим суддям зосередитись на контролі за дотриманням конституційних прав громадян та здійсненні правосуддя.

-  Необхідно також надати вищестоящим прокурорам право скасовувати та змінювати на стадії досудового розслідування незаконні, необґрунтовані та передчасні повідомлення про підозру (що є очевидною прогалиною в КПК України), а також відкликати надісланий до суду (до початку судового розгляду) затверджений нижчестоящим прокурором — процесуальним керівником обвинувальний акт (наприклад, із-за неповноти досудового розслідування, відсутності достатніх доказів вини обвинуваченого, неправильної кваліфікації дій підозрюваного, обвинуваченого), що буде необхідним додатковим запобіжником від можливого незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності, необґрунтованого завантаження суддів від розгляду необґрунтованих обвинувальних актів та відповідно — тривалого порушення прав невинних осіб, а з іншого боку – перешкодить уникненню дійсно винних осіб від кримінальної відповідальності, що в сукупності буде відповідати основним вимогам ст. 2 КПК України.

- Передбачити можливість прокурора оскаржити рішення суду першої інстанції про зняття підозри, що усуне зловживання правом деяких слідчих судів та гальмування процесу боротьби зі злочинністю і корупцією.

- Передбачити право прокурора на оскарження зміни слідчим суддею запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, а також скасування арешту на майно, на яке вже було накладено такий арешт, що, в свою чергу, усуне обмеження права сторін кримінального провадження, виключить змогу слідчим суддям зловживати таким правом та знівелює корупційні ризики в їх діяльності.

- Доповнити ст. 258 КПК положеннями про можливість проведення НСРД за рішенням прокурора у разі звернення до нього із заявою особи (сторони кримінального провадження) про надання нею згоди на таке втручання в її приватне спілкування, з метою викриття осіб, причетних до вчинення кримінального провадження.

- Спростити передбачену КПК України процедуру проведення найбільш застосовуваних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, які не пов’язані із посяганням на конституційні права і свободи громадян, зокрема, скасувавши передбачену нинішнім кримінальним процесуальним законом необхідність обов’язкового попереднього погодження їх із слідчими суддями, враховуючи, що це тільки затягує проведення досудового розслідування, в т.ч. і перешкоджає розкриттю тяжких і особливо тяжких злочинів «по гарячих слідах» через тривале проходження даної процедури в судах та створює можливі ризики витоку інформації, перевантажує слідчих суддів і створює умови для поверхового вивчення ними таких клопотань, що в сукупності, знову ж таки, не сприяє виконанню завдань кримінального провадження. В таких випадках нагляд за додержанням вимог законів при проведенні більшості слідчих і процесуальних дій повинен здійснювати процесуальний керівник, а його помилки чи недоліки має виправляти вищестоящий прокурор.

Для прикладу, необхідно покласти обов’язок перевіряти і узгоджувати обрання тих же мір запобіжного заходу, не пов’язаних із обмеженням свободи, на процесуального керівника під наглядом вищестоящого прокурора, призначення судових експертиз (за виключенням спеціальної судово-психіатричної), витребування чи виїмки в юридичних осіб необхідних документів, речей та інформації та їх огляду і т.д.

Теж саме бажано б дозволити слідчому, за згодою прокурора-процесуального керівника, здійснювати привід свідка та підозрюваного, знову ж таки, без звернення до слідчого судді, доручивши виконання цієї процесуальної дії оперативним підрозділам, в першу чергу, Нацполіції.

-  Негайно внести до ст. 214 КПК України зміни щодо передбаченої законом вимоги про обов’язкове внесення до ЄРДР всіх без виключенням заяв і повідомлень про злочин, залишивши такий порядок реєстрації лише абсолютно очевидних (беззаперечних) фактів вчинення злочинів (наприклад, на підставі рапорту оперативного працівника чи слідчого про виявлений труп з ознаками насильницької смерті чи протоколу огляду місця подій, затримання злочинця на місці події і т.д.). По всіх інших кримінальних правопорушеннях відновити інститут проведення дослідчих перевірок під жорстким наглядом, в першу чергу, керівників місцевих прокуратур, обов’язково передбачивши конкретні їх терміни та можливості продовження за дозволом керівників місцевої прокуратури, але не більше одного місяця. Щоб значно знизити кількість необґрунтованих заяв і повідомлень про злочини необхідно в законі також передбачити обов’язкове зазначення всіх анкетних даних заявника, попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос та про можливість відшкодування ним понесених процесуальних затрат в разі не підтвердження завідомо неправдивих чи не перевірених фактів, які ним повідомлені в правоохоронні органи.

-  Внести зміни до структури і штатного розпису прокуратур та інших правоохоронних органів, уповноважених на прийняття заяв (повідомлень) про злочини, створивши відповідні відділи, працівники яких (в першу чергу, зазвичай прокурори), маючи відповідний досвід та доступ до матеріалів наглядових проваджень і до ЄРДР, могли оперативно перевірити, за необхідності, достовірність даних, викладених у такому зверненні, поспілкувавшись із заявником на особистому прийомі, попередивши його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (можливо і надавши відповідні роз’яснення про порядок дій в разі незгоди з прийнятим рішенням посадовою особою, де передбачено інший шлях оскарження), відібравши у такої особи пояснення, що не є слідчою дією в розумінні КПК України, але, може дати змогу вірно визначити алгоритм відновлення порушеного права та допоможе прийняти одне з правильних рішень: розглянути таку заяву в порядку ст. 214 КПК України та зареєструвати кримінальне провадження, скерувавши його за підслідністю; чи розглянути таке звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян», надавши заявнику роз’яснення про порядок відновлення порушеного права, що не пов’язано із вчиненням злочинів.

-  Відповідно, згадані вище прокурори таких відділів будуть забезпечувати участь у судових засіданнях з розгляду скарг на бездіяльність, незаконні дії чи рішення прокурорів чи слідчих, які відмовили в прийнятті заяв чи відмовились реєструвати кримінальні провадження в ЄРДР, та викладати свої доводи під час таких судових засідань, з тим щоб орієнтувати суд на прийняття законного рішення. Або ж навпаки, ці прокурори виявивши допущене порушення про невнесення відповідних відомостей, про вчинення кримінального правопорушення, які підлягають реєстрації, упродовж 24 год. з моменту надходження такого звернення вживатимуть необхідні заходи до їх негайного усунення.

-  Відновити повноваження прокурорів по здійсненню нагляду за законністю та повнотою реєстрації іншими правоохоронними органами заяв і повідомлень про вчинення злочинів, щоб перешкодити фактам приховування ними вчинених злочинів, в т.ч. і з метою фальсифікації статистичних даних про рівень злочинності та ухилення від реєстрації кримінальних правопорушень, що набуло широкого застосування останнім часом.

-  В зв’язку з цим, необхідно доповнити КПК нормою, яка б передбачала можливість, порядок та строки проведення прокурором перевірок заяв і повідомлень про вчинення злочинів, а також наявність достатніх підстав для їх внесення до ЄРДР.

-  Передбачити можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про зобов’язання прокурора внести відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щоб не допустити «засмічення» ЄРДР необґрунтованими кримінальними провадженнями, що неминуче відриватиме слідчих і прокурорів від реальної боротьби із злочинністю.

- Якнайшвидше запустити в дію норми КПК щодо кримінальних проступків, а також суттєво спростити процедуру досудового розслідування злочинів невеликої і середньої тяжкості, які в загальній структурі злочинності складають не менше ¾ кримінальних правопорушень, з тим, щоб слідчі і процесуальні керівники були задіяні лише для розслідування очевидних і, тим більше, резонансних тяжких і особливо тяжких злочинів.

- Якомога швидше розширити перелік кримінальних проваджень, що можуть розслідуватись у формі приватного обвинувачення, віднісши до них злочини проти приватної власності, про порушення громадського порядку та інші кримінальні правопорушення невеликої і середньої тяжкості.

-  Визначити більш спрощений порядок розслідування і судового розгляду кримінальних правопорушень, що розслідуються у формі приватного обвинувачення, передбачивши у КПК України можливість у таких справах без повного зібрання і дослідження всіх доказів, укладати угоди між потерпілим та особою, що визнає вчинення правопорушення і не заперечує цього.

-  Враховуючи, що визначення необхідності фіксації процесуальних дій є на сьогодні надмірно розширеним в розумінні ч. 5 статті 27 КПК України, де передбачено, що всі процесуальні дії повинні фіксуватись на звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, що значно ускладнює проведення таких дій, необхідно більш конкретизувати перелік та вид процесуальних дій, які обов’язково слід фіксувати вказаними технічними засобами. Як на мене, дана норма лише створює додаткові перепони в розслідуванні кримінальних правопорушень, в окремих випадках зменшує ефективність тих чи інших заходів забезпечення кримінального провадження та слідчих (розшукових) дій.

-  Законодавчо врегулювати питання, в яких саме випадках слідчий, прокурор мають право витребувати необхідні документи, а в яких, в зв’язку з цим, обов’язковим є звернення з цією метою до слідчого судді (ст.ст. 93,160 КПК).

Тому, необхідно передбачити в КПК, що тимчасовий доступ до речей і документів, які не містять охоронювану законом таємницю та не посягають на конституційні права громадян, може бути здійснений за постановою слідчого за згодою прокурора чи самим прокурором.

-  Внести зміни у ч. 5 ст. 171 КПК та передбачити подачу клопотання до слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше 3-х діб після вилучення майна, виключивши як не реальний на практиці довгий термін.

-  Надати право слідчому за погодженням з прокурором виносити постанови про вилучення речей та документів, за винятком тих, що містять охоронювану законом таємницю. У разі відмови володільців речей та документів добровільно видати їх на підставі постанови слідчого, погодженої прокурором, передбачити право слідчого за погодженням з прокурором лише після цього звертатися до слідчого судді з клопотанням про проведення примусової виїмки або обшуку. Також передбачити можливість у невідкладних випадках, зокрема, пов’язаних з необхідністю оперативного розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів, вилучення за постановою слідчого, погодженою прокурором, речей та документів, що містять охоронювану законом таємницю, з подальшим зверненням з відповідним клопотанням до слідчого судді. У разі відмови слідчим суддею у задоволенні зазначеного клопотання, визнавати вилучені таким способом речі та документи недопустимими доказами.

- Із метою забезпечення ефективності кримінального провадження, доцільно було б внести зміни до ч. 3 ст. 233 КПК України, доповнивши перелік випадків «примусового» проникнення до житла чи іншого володіння особи «необхідністю проведення в ньому огляду та слідчого експерименту».

- З метою розвантаження прокурорів і слідчих від технічної роботи, вбачається за доцільне запровадити для них інститут помічників слідчих та прокурорів. Які б в майбутньому мали б позачергове право претендувати на вказані процесуальні посади.

-  Слід надати прокурору, слідчому (за погодженням із прокурором) права у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із запобіганням знищенню речей та документів, втраті інформації, яка в них міститься, у разі наявності обґрунтованої загрози щодо цього або ж для запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, здійснювати тимчасовий доступ до визначеної в пунктах 7, 8 частини першої статті 162 КПК України інформації через уповноважені оперативні підрозділи, які мають автоматизований доступ до інформації, що знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікації, шляхом винесення відповідної постанови. Внесення вказаних вище змін до КПК України дозволить у найкоротший термін з’ясувати обставини, які мають значення для виявлення злочинів, а також забезпечити схоронність речей та документів, що можуть мати значення для кримінального провадження.

-  Розширити підстави для проведення обшуку, передбачивши можливість його проведення, в т.ч. і для відшукання майна, яке підлягає арешту, та речових доказів (а не лише знаряддя злочину та незаконно здобутого майна).

- Відновити повноваження оперативних працівників самостійно, без доручення слідчого і прокурора, проводити в рамках ОРС оперативно-розшукові заходи по розкриттю тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень вже після їх реєстрації в ЄРДР, до направлення обвинувального акту до суду, або навіть до прийняття судом рішення у справі по суті, але, зі строком не більшим термінів досудового розслідування.

-  Передбачити нову норму в КПК, якою слідчий буде уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а також інших процесуальних дій, відповідним оперативним підрозділам.

-   Доповнити ст. 41 КПК новою частиною наступного змісту: «Оперативні підрозділи зобов’язані у межах компетенції сприяти слідчому у розкритті кримінальних правопорушень, викритті винуватих осіб та притягненні їх до кримінальної відповідальності».

-  Передбачити у КПК доручення оперативним підрозділам проводити не лише слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, а й інші процесуальні дії, наприклад: забезпечення проведення слідчої дії, встановлення місцезнаходження і забезпечення явки свідків чи здійснення їх приводу, витребування інформації та копій документів, збирання характеризуючих даних, тощо.

- Аналогічно необхідно передбачити вилучення майна та накладення на нього арешту тільки тоді, коли воно належить підозрюваному або слідством цей факт належності беззаперечно доведено.

-  Викласти ч. 2 ст. 55 КПК у наступній редакції «потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки слідчим, котрий здійснює досудове розслідування кримінального провадження, або прокурором».

- Доповнити ч. 2 ст. 84 КПК такими видами процесуальних джерел доказів як протоколи слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, складені уповноваженими органами протоколи за результатами оперативно-розшукових заходів та висновки ревізій.

-  Виключити п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК, натомість доповнивши ст. 87 новою частиною наступного змісту: «не можуть визнаватись допустимими доказами на підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення її ж показання, отримані на допиті як свідка у цьому ж кримінальному провадженні».

— Викласти ч. 8 ст. 135 КПК у наступній редакції: «Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за добу до часу, коли вона зобов’язана прибути за викликом. У невідкладних випадках, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але, в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом».

-  Внести зміни до статті 42 КПК України, виклавши її ч. 1 у такій редакції: «Підозрюваним є особа, щодо якої у встановленому цим Кодексом порядку складено повідомлення про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення». На мій погляд, саме такі зміни дозволять усунути протиріччя в законодавчій регламентації оголошення розшуку підозрюваного та можливість здійснювати його без зайвих труднощів.

- Визначити, в яких саме виключних процесуальних діях підозрюваний, обвинувачений має право брати участь (п. 9 ч. 3 ст. 42 КПК).

-  Внести зміни до п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, виключивши з нього таку часову категорію, як «щойно», що означає «зовсім недавно», «тільки що», «тільки-тільки», й не охоплює випадків затримання особи через певний проміжок часу після вчинення нею злочину. Такі зміни повною мірою дозволять затримувати осіб, які були викриті у вчиненні злочину під час досудового розслідування без проведення громіздкої по часу процедури звернення до слідчого судді за отриманням дозволів на затримання, та в подальшому вирішувати питання про обрання їм відповідного заходу забезпечення кримінального провадження.

- Врегулювати законодавчо проблемне питання, яке часто виникає на практиці в разі затримання громадянином чи правоохоронцем на місці події  чи під час втечі з місця вчинення злочину підозрюваної особи, коли після доставлення останнього до найближчого підрозділу поліції  він знаходиться там фактично незаконно певний період, допоки відомості про цей злочин будуть внесені до ЄРДР, допоки в ньому будуть визначені слідчий і  прокурор, на що може нерідко витрачається достатньо багато часу, протягом якого ще не діють правила кримінального процесуального законодавства. Тобто, необхідно чітко визначити процесуальний статус цієї особи з моменту її фактичного затримання до складання протоколу затримання підозрюваного, щоб не порушити її права на свободу і особисту недоторканність, а з іншого боку не допустити, щоб  вона втекла від органів досудового розслідування.

-  Доповнити ст. 208 КПК України положенням про те, що уповноважена службова особа вправі затримати підозрюваного, який був оголошений в розшук, та зобов’язана протягом 60 годин з моменту затримання звільнити його або звернутися до суду із клопотанням про обрання чи зміну запобіжного заходу.

-  Доповнити ч. 2 ст. 284 КПК України положенням щодо закриття кримінального провадження, «якщо під час досудового розслідування вчинення цього правопорушення протягом строків, зазначених у ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка його вчинила». Одночасно з цим, необхідно внести до даної статті доповнення про те, що в разі встановлення в ході розслідування фактів, які вимагають застосувати адміністративне стягнення, слідчий, закриваючи кримінальне провадження, надсилає матеріали справи до уповноваженого органу для застосування заходів адміністративного стягнення.

- Доповнити ч. 2 ст. 93 КПК України положенням: «Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей та документів, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предметів, що були об’єктом кримінально протиправних дій, грошей, цінностей, про що виноситься постанова про визнання речовим доказом».

- Доповнити КПК нормою, яка б зобов’язала слідчого і прокурора встановлювати в ході досудового розслідування причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (злочинів), та вносити керівникам підприємств, установ і організації письмові вимоги (чи подання) про їх усунення.

- Скасувати в повному об’ємі всі так звані «поправки Лозового», які направлені на перешкоджання розкриттю і розслідуванню злочинів як по «гарячих слідах», так і в розумні терміни, в частині ускладнення процедури як призначення судових експертиз, так вирахування і продовження строків досудового розслідування.

- Залишити діючу на сьогодні процедуру проведення спеціального досудового розслідування слідчими ГПУ щодо злочинів на Майдані та інших злочинів, які інкримінуються Януковичу і його найближчому оточенню, які ще знаходяться на стадії досудового розслідування, до їх закінчення, але, не довше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених КК України.

- Передбачити можливість зупинення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, після виконання всіх можливих та необхідних слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій. У зв’язку з наведеним, доповнити ст. 280 КПК України частиною 6: «Досудове розслідування також може бути зупинене у кримінальних провадженнях, по яких особі не повідомлено про підозру, якщо після виконання всіх можливих та необхідних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій не виявилось за можливе встановити особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, та відсутні підстави для закриття кримінального провадження, передбачені чинним Кримінальним процесуальним кодексом».

-  Надати право прокурорам приймати процесуальні рішення щодо закриття кримінальних проваджень за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК, і за відсутності підозрюваного.

-  Передбачити в КПК вимогу про обов’язкове викладення прокурором в обвинувальному акті, який направляється до суду, всіх доказів, якими підтверджується (обґрунтовується) винуватість конкретного підозрюваного (обвинуваченого).

- Доповнити ч. 1 ст. 317 КПК нормою щодо обов’язкової передачі прокурором до суду всіх матеріалів кримінального провадження суду в підготовчому засіданні, до призначення справи до розгляду по суті.

-   Навести в КПК вичерпний перелік причин, на підставі яких суд може повертати обвинувальний акт прокурору.

-  Доповнити перелік підстав для оскарження вироку суду на підставі угод: істотне порушення судом кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону.

-  Доповнити КПК України положеннями, що дозволять визначати в угоді про примирення з потерпілим чи визнання підозрюваним винуватості можливості звільнення від кримінальної відповідальності, закриття провадження за нереабілітуючих підстав, якщо таке передбачено законом для цього правопорушення.

- Передбачити можливість апеляційного оскарження ухвал суду про відмову у затвердженні угод про примирення і угод про визнання винуватості.

-  Передбачити випадки, коли відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися без присутності захисника. Оскільки, в разі ухилення захисником від виконання своїх професійних обов’язків та умисної неявки до органу досудового розслідування чи суду, відмова від такого захисника навіть за ініціативою та бажанням підозрюваного, обвинуваченого стає фактично неможливою (ч. 2 ст. 54 КПК).

-  Передбачити можливість відмови у визнанні цивільним позивачем в разі необґрунтованості та безпідставності подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 61 КПК).

4.Питання фінансового та соціального забезпечення правоохоронних органів

Пріоритетними у частині забезпечення соціального захисту правоохоронців є такі напрями, як:

-  удосконалення правового регулювання системи соціального захисту, матеріального і морального стимулювання та заохочення працівників правоохоронних органів за досягнуті результати у боротьбі із злочинністю та корупцією, з урахуванням кваліфікаційного рівня, складності виконуваної роботи, особливих умов праці та стажу професійної діяльності;

— створення спеціальних фондів підтримки наукових та науково-педагогічних кадрів правоохоронної системи, зокрема тих, які змінили основне місце роботи, переїхали в іншу місцевість або вийшли на пенсію, за умови їх подальшого залучення до наукової діяльності з метою підготовки фахівців по боротьбі із злочинністю та корупцією;

— вирішення питань щодо зарахування відповідного стажу роботи для виплати відсоткової надбавки за вислугу років;

— усунення законодавчих обмежень щодо нарахування пенсій не більше 10 000 грн. (як для всіх пересічних громадян) та повернення пільгових умов щодо 80-90% рівня пенсійного забезпечення від сум заробітної плати, а також скасування заборони одночасно одержувати пенсію та заробітну плату, в першу чергу — діючим працівникам прокуратури;

— надання пільг на проживання у службових квартирах та користування необхідними службовими транспортними засобами.

Основним джерелом фінансування правоохоронних органів повинні бути кошти державного бюджету, що виділяються на утримання правоохоронних органів. Додатковим джерелом надходжень можуть бути кошти місцевих бюджетів, міжнародні кредити та інші позабюджетні джерела, не заборонені законодавством.

Система фінансового забезпечення правоохоронних органів повинна створити стабільні передумови для пріоритетного розвитку діяльності правоохоронної системи з метою підвищення стандартів оплати праці діючих працівників та наближення їх до європейської практики, стимулювання їх роботи понаднормово та у вихідні і святкові дні, що може заподіяти шкоду їх здоров’ю, обмежить їх особистий час і дозвілля.

Для виконання поставлених завдань необхідно також здійснити такі заходи:

-  розвивати і підтримувати багатоканальну систему фінансового забезпечення правоохоронної діяльності;

-   створити дієву систему оплати праці прокурорів, слідчих і оперативних працівників, які паралельно займаються науково-дослідницькою діяльністю;

-  забезпечити необхідні технічні потреби правоохоронних установ, створити належні умови для використання ними сучасних інформаційних технологій у процесі проведення слідчої та прокурорської роботи;

— оснащувати правоохоронців сучасним обладнанням та іншими засобами для проведення необхідних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій;

— залучати інвестиції та альтернативні джерела фінансування з метою покращення умов функціонування правоохоронної системи;

  — усунути порочну і несправедливу законодавчу розбіжність у заробітній платі працівників прокуратури та поліції з рівнем оплати праці детективів НАБУ, прокурорів САП та працівників ДБР;

— передбачити бюджетне фінансування на будівництво житла та утворити фонд службового житла для внутрішньо переміщених осіб, які працюють в правоохоронних органах;

— надавати працівникам правоохоронних відомств службові квартири у разі зміни місця роботи у іншу місцевість, особливо – у найбільш віддалені райони області, оплачувати належним чином відрядження та службові поїздки;

— розглянути можливості для законодавчого преміювання слідчих, прокурорів і оперативних працівників за проведену ними роботу, в першу чергу, виходячи від сум конфіскованих в дохід держави коштів, матеріальних цінностей та майна, здобутих злочинним шляхом.

5.Міжнародне співробітництво

Основними напрямами міжнародного співробітництва в системі правоохоронних органів є:

-  організація та участь у міжнародних семінарах, нарадах, конференціях, обмін практичним досвідом проведення слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, в т.ч. і під час проведення досудового розслідування в спільних слідчих групах;

- проведення в Україні міжнародних конгресів, конференцій та інших заходів;

- участь у міжнародних наукових програмах та конкурсах на здобуття грантів щодо цільового покращення фінансування правоохоронної діяльності;

- взаємний обмін стандартами законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів;

- підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів на основі відповідних міждержавних угод;

-  участь у програмах двостороннього та багатостороннього обміну оперативними працівниками і слідчими з метою їх стажування та підвищення кваліфікації;

- налагодження прямих багатосторонніх зв'язків між провідними європейськими правозахисними установами та правоохоронними органами різних країн;

-  розширення зв'язків з асоціаціями та іншими об'єднаннями в системі правоохоронних органів, науково-дослідними установами та провідними громадськими об’єднаннями.

Прикінцеві положення

Реалізація основних положень Концепції забезпечується шляхом прийняття нових та внесення змін до існуючих нормативно-правових актів, в т.ч. і до Основного Закону, та законів, що регламентують діяльність правоохоронних органів. Очікується, що розроблені на основі такої програми заходи будуть включені до відповідних програм і планів діяльності всіх правоохоронних органів, також будуть використовуватися у спільних заходах по посиленню боротьби із злочинністю та корупцією.

Таким чином, реалізація визначених у Концепції положень сприятиме формуванню оновленої системи правоохоронної діяльності в Україні, спрямованої на негайне покращення організації, координації та поєднання зусиль правоохоронців у вдосконаленні форм, методів і засобів боротьби із злочинністю та корупцію, а якщо відверто, то — на відновлення самої правоохоронної системи.

Розділ 1: Сьогоднішній стан правоохоронної діяльності по боротьбі із злочинністю в Україні

Розділ 2: Головні причини погіршення криміногенної обстановки, незадовільного стану протидії злочинності та захисту прав і свобод громадян в Україні протягом 2014-2018 років

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Похожие статьи:

Блог → Чи потрібен Україні спеціалізований антикорупційний суд?

Блог → КОНЦЕПЦІЯ вдосконалення діяльності правоохоронних органів України

Блог → «Наганяї» Генпрокурора: аналіз проведених оперативних нарад

Блог → «Судова реформа»: що далі буде…

Блог → ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ ТА ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ