Олексій Баганець
Адвокат, правозахисник

Порушення прав громадян під час незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна та НСРД

3 вересня 2018
Порушення прав громадян під час незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна та НСРД

Порушення прав громадян в рамках незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна, прослуховування та інших слідчих (розшукових) дій (2-га частина)

 

Про критичний стан дотримання конституційних прав і свобод громадян може свідчити і практика дотримання прокурорами і слідчими вимог ст. 214 КПК України  щодо обов’язкового внесення заяв і повідомлень про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Так, із вивчених статистичних даних ГПУ стало відомо, що упродовж 2017 року саме прокурорами виявлено та внесено до ЄРДР відомості про 6 439 вчинених кримінальних правопорушень, раніше не облікованих, що більше ніж втричі ніж у попередні роки (у 2016 році - 3 250, а у 2015 році - 2 708), з числа фактично укритих від обліку  кримінальних правопорушень до суду направлено – 478 обвинувальних актів (у 2016 році – 175). Чи захищені права громадян може свідчити і діяльність прокурорів по нагляду за законністю закриття кримінальних проваджень і зупинення  досудового розслідування. Так, в 2017 році  прокурорами скасовано постанов про закриття  45 791 проваджень, що значно більше ніж у минулі роки (проти 27 843 у 2016 році та 37 917 у 2015 році). Разом з тим, ними значно менше скасовано незаконних постанов про зупинення досудового розслідування – всього 277 (у 2016 році – 321, у 2015 році - 342).

 

Більше того, у 2017 році за участю прокурорів судами розглянуто 10 316 скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора (проти 12 361 у 2016 році та 12 035 у 2015 році), у тому числі 4 797 (проти 5 969 у 2016 році) скарг – щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення. Звертає на себе увагу та обставина, що із загальної кількості таких скарг майже половина була задоволена судами – 4 654, або 45,1%, а щодо невнесення відомостей до ЄРДР судами задоволено 2 516 скарг, або 52,4%. Таким чином, судами було підтверджено неправомірність дій слідчих та прокурорів у значній кількості таких скарг, а щодо відмови реєструвати заяви і повідомлення про злочини, то відсоток задоволених склав більше половини, що залишається досить високим  негативним показником в частині дотримання прав і свобод громадян. І це при тому,  що значна кількість громадян не оскаржують такі відмови правоохоронців реєструвати заяви і повідомлення про злочини, які вчинені або готуються.

 

Із цього також можна зробити невтішний висновок про те, що невнесення відомостей до ЄРДР продовжує залишатись серйозною проблемою правоохоронців, які систематично порушують вимоги КПК України про те, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Зазначене лише підтверджує небажання правоохоронців реєструвати кримінальні провадження,  в т. ч.  у зв’язку з тим, що такі злочини або представляють складність у розкритті, або існують інші незаконні причини, у зв’язку з якими їх не бажають реєструвати, а тому і значна кількість громадян змушені були звертатись до суду з метою примусової реєстрації їх заяв про злочин та вжиття якнайшвидших заходів для їх розкриття.

 

Ще більше  порушення прав і свобод громадян допускається оперативними працівниками всіх правоохоронних органів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Однак, в силу суттєвого обмеження прокурорського нагляду за такими діями правоохоронних органів та позбавлення прокурорів всіх необхідних важелів впливу на виявлені порушення цього закону, діяльність оперативно-розшукових підрозділів  всіх правоохоронних органів нашої держави стала ще більш недоторканною. Так, із доступних джерел відомо, що прокурорами за 2017 рік було перевірено 92 926 оперативно-розшукових справ, що значно більше ніж у минулі роки (проти 84 311 у 2016 році та  87 817 у 2015 році). На чверть зросла кількість скасованих ними незаконних постанов в рамках ОРС - 1 966 (у 2016 році - 1 565), у тому числі про їх заведення  – 1 022 (у 2016 році -  639), про закриття – 893 (у 2016 році -  842). Таким чином, навіть із цих мізерних статданих можна зробити висновок, що кількість незаконних постанов  оперативних підрозділів значно зросла, що майже вдвічі більше оперативники почали  незаконно заводити оперативно-розшукові справи, що давало підстави для обмеження конституційних прав громадян  шляхом вчинення неправомірних дій до осіб, які лише перевірялися на можливу причетність до злочину,  який лише готується.

 

В той же час, із статзвітів ГПУ взагалі не вбачається, які ж   результати прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні слідчими і оперативними працівниками негласних слідчих (розшукових) дій, хоча я переконаний, що і там порушень конституційних прав і свобод громадян стало ще більше, навіть якщо виходити із тих випадків, які оприлюднювалась в ЗМІ (для прикладу ті ж провокації до вчинення злочинів).

 

Окрім цього, варто приділити увагу такій негативний тенденції  в діяльності всіх без виключення правоохоронних органів як масове бажання застосувати, в т. ч. і без будь-яких передбачених законом підстав, до усіх без виключення підозрюваних винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що являється свідченням масового ігнорування слідчими і прокурорами основних засад кримінального провадження. І це в той час, коли існує безліч обов’язкових для них рішень Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що «тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідності такого тримання й не було розглянуто можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу», а також, що «при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів».

 

Не дивлячись на такі застереження, прокурорами у 2017 році було подано до судів  22 473 (проти 17 593 у 2016 році, тобто значно більше) клопотань про застосування до підозрюваних виняткового запобіжного заходу -  тримання під вартою, з яких лише у 4 556 випадках судами було відмовлено у їх задоволенні, що також дещо більше ніж у позаминулому році (3 163). У 1 119 випадках такої відмови прокурорами подавались апеляційні скарги на такі ухвали слідчих суддів, що також значно більше ніж у 2016 році – 680, із яких апеляційними судами задоволено лише 250, що становить всього 22,3%!

 

Тому, ще раз варто нагадати не тільки прокурорам, але і слідчим суддям, які підтримують такі не завжди обґрунтовані  клопотання органів досудового розслідування про взяття підозрюваних під варту, про те, що тримання особи під вартою не може застосовуватися лише з мотиву тяжкості злочину, в якому підозрюється  чи обвинувачується особа, бо  міра запобіжного заходу не є ні обвинувальним вироком, ні мірою покарання,  а час тримання під вартою  для неї не повинне перетворюватись на  очікування вироку! Більше того,  звертає на себе увагу той факт, що нинішні прокурори приблизно в 80% випадків абсолютно безпідставно вказували, що, на їх думку, підозрюваний (обвинувачений) буде переховуватись, вчиняти злочини або впливати на свідків та потерпілих і як не дивно, саме такі підстави у більшості випадків лягали в основу рішень слідчого судді чи суду про задоволення таких клопотань, чим фактично грубо порушується один із основних принципів правосуддя – презумпція невинуватості.

 

Більше того, за статистичними даними судової адміністрації України, протягом 2017 року до судів першої інстанції слідчими і прокурорами було подано значно більше клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ніж це значиться у статистиці ГПУ - 40 251, при чому кількість яких з року в рік зростає (у 2016 році – 36 812, у 2015 році – 34 083, у 2014 році – 22 849, а у 2013 році – 21 612, тобто майже в два рази), що також підтверджує мій висновок, описаний вище. З наведеного числа таких клопотань  судами розглянуто 37 925, що  теж значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 33 372, у 2015 році – 32 274, у 2014 році – 22 031, а у 2013 році – 21 233), в яких прийнято рішення про задоволення у 18 846 випадках, тобто майже в половині таких клопотань, що теж більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 17 369, у 2015 році – 18 643, у 2014 році – 17 194, а у 2013 році – 17 806), 1 537 клопотань повернуті прокурорам, що в середньому у 5-6 разів більше, ніж у попередні роки (у 2016 році – 1 090, у 2015 році – 574, у 2014 році – 297, а у 2013 році – 307), а у 17 542 клопотаннях судами прийнято рішення про відмову у задоволенні  або про закриття таких  проваджень, що  також дещо більше ніж у 2015-2016 роках - 13 057 і 14 913 та у десятки разів більше ніж у 2014- 2015 роках, відповідно  - 3 120 і 4 540, що в цілому красномовно свідчить про масове порушення слідчими і прокурорами конституційних прав і свобод громадян в післяреволюційний період!!! Тому, на мою думку, саме про цей справжній наступ на права людей повинен був звітувати Генеральний прокурор щорічно, як у Верховній Раді, так і перед суспільством.

 

Саме про загрозливу тенденцію неправомірного і примусового поширення застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить і залишок в судах нерозглянутих таких  клопотань слідчих і прокурорів на кінець звітного періоду в кількості 8 399, що теж значно більше ніж у попередні роки, причому, по зрівнянню із 2014 роком – навіть в 7 разів, а по зрівнянню із 2013 роком -  навіть  в десять разів  (у 2016 році – 6 162, у 2015 році – 2 945, у 2014 році – 1 167, а у 2013 році – 395)!!!

 

З цього можна зробити однозначний висновок про те, що непродумана і безграмотна «судова реформа», яка призвела до катастрофічної нестачі суддів і пов’язаної з цією обставиною - завантаженості тих суддів, які ще  повноважні здійснювати правосуддя і виконувати функції слідчих суддів, до залякування їх кваліфікаційним оцінюванням та створенням окружних судів замість районних, край негативно відображається на оперативності та якості досудового розслідування, бо останні змушені розглядати клопотання слідчих і прокурорів або нашвидкуруч, а тому і поверхово, або задовольняти їх без наявності для цього достатніх підстав, що наносить суттєву шкоду конституційним правам і свободам громадян, які приймають участь у досудовому розслідуванні або відносно яких проводяться оперативно-розшукові заходи.  До речі, таку незадовільну ситуацію з дотриманням прав громадян в сфері кримінального судочинства підтверджувала і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, яка зазначала, що до них регулярно надходять численні заяви про надмірно тривалий судовий розгляд справ.  Судді, в свою чергу, відповідали, що причиною такого затягування є значне завантаження судів, а також тривалість так званої «судової реформи», яка розпочата декілька років, внаслідок чого значна кількість суддів втратила свої повноваження.

 

За інформацією Голови ВККС І. Коз’якова вже станом на теперішній час вакантними є більше 2-х тисяч посад суддів, а до кінця року ця цифра може збільшитись  і до 40%! Немаловажливим аргументом у з’ясуванні причин порушення прав і свобод громадян  є непродумана законодавча діяльність самої Верховної ради України, яка останнім часом все більше контрольних повноважень під час досудового розслідування покладає на суддів (взяти хоча б ті ж «поправки Лозового»).

 

Поряд з цим, необхідно мати на увазі, що протягом 2017 року до судів першої інстанції слідчими і прокурорами було подано 447 клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді застави, кількість яких, на відмінну від взяття під варту, навпаки суттєво зменшилась по зрівнянню із попередніми роками (у 2015 році – 494, у 2014 році – 883, а у 2013 році – 1 404, тобто втричі), окрім  2016 року, коли їх було  390. З цієї кількості поданих клопотань у минулому році судами розглянуто 437, що теж значно менше ніж в попередніх роках, в тому числі і в кілька разів ( у 2015 році – 494, у 2014 році – 883, а у 2013 році – 1 404), окрім, знову ж таки, 2016 року, коли їх було 396. Із числа розглянутих було задоволено лише 252 клопотання, тобто менше половини  (у 2016 році – 249, у 2015 році – 349, у 2014 році – 634, а у 2013 році – 1 052),  12 клопотань було повернуто слідчим і прокурорам, а у 173 клопотаннях були прийняті рішення про відмову у задоволенні або про закриття таких проваджень.

 

Із наведених статистичних даних про застосування цього відносно нового, взятого із європейської практики, запобіжного заходу вбачається, що слідчі і прокурори стали значно менше звертатись до суду з проханням застосування застави, причому, знову ж таки,  на фоні суттєвого збільшення клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але, і це не випадково, бо навіть сам Президент України П. Порошенко неодноразово заявляв про неприпустимість застосування застави до так званих «корупціонерів». Цю ж ідею, як не дивно, нав’язують суспільству і різні так звані «громадські активісти», в основному, з числа «грантоїдів», які разом із нинішньою владою і своїми закордонними господарями, хоча і переслідують  різні цілі та керуються абсолютно  різними мотивами, фактично ігнорують і заперечують норми Європейської конвенції з прав людини і судову практику Європейського суду з прав людини, що явно не відповідає задекларованим принципам європейського курсу реформ в Україні. Тому, мабуть, і органи досудового розслідування та суди, будучи залежними від нинішньої влади та знаходячись під впливом таких «активістів»   протягом останніх 2-3-х років почали застосовувати  до осіб, які, підкреслюю, лише підозрюються у вчиненні злочинів, абсолютно безпідставно більш жорсткі запобіжні заходи, а ніж альтернативні, не пов’язані із позбавленням волі. Більше того, останніми роками спостерігається негативна тенденція щодо встановлення судами застав, які не співмірні з вчинюваним злочином і тим більше - можливостями підозрюваних, коли через її  занадто завищений розмір їх неможливо сплатити. І це при тому, ще раз наголошую, що на сьогоднішній день по відношенню до осіб, які лише підозрюються у вчиненні тяжких або особливо тяжких кримінальних правопорушень, слідчі та прокурори своїми діями заздалегідь створюють  презумпцію винуватості, в т. ч. і  за наявності абсолютно явно недостатніх, або ж навіть сумнівних доказів вини таких осіб, а суди, у свою чергу, у таких ситуаціях йдуть «на поводу» у правоохоронців і «активістів», особливо тих, які фактично здійснюють тиск на суд, і задовольняють такі необґрунтовані клопотання про обрання запобіжних заходів саме у вигляді тримання під вартою та при цьому, як альтернативний запобіжний захід, навмисно  визначають суму непомірної застави лише виходячи із суми збитків, начебто, завданих злочином, хоча це ще не доказано обвинувальним вироком суду, що є грубим порушенням вимог як кримінального процесуального закону України, так і Європейської Конвенції з прав людини в частині свободи і особистої недоторканності.

 

З цього приводу  варто звернути увагу на судову практику, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року, в якому, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. У відповідь на ці доводи, Високий суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою!

 

Не дивлячись на те, що в 2017 році парламентарі та Кабінет Міністрів України задекларували наміри захистити додатково права громадян, в першу чергу представників бізнесу, прийнявши відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України в частині недопущення необґрунтованих обшуків та так званих «маски-шоу», тобто із залученням великої кількості спецпризначенців і  застосуванням фізичної сили, і навіть створили Міжвідомчу комісію з питань забезпечення дотримання правоохоронними органами прав та законних інтересів осіб, загрозливі тенденції до масових і необгрунтованих обшуків не припинились. При цьому варто відзначити, що майже усі обшуки відбуваються з грубими порушеннями прав громадян і юридичних осіб, а саме: навмисно пошкоджується майно, коли для цього немає підстав, вилучаються засоби телекомунікаційного зв’язку, комп’ютери, які містять службову таємницю і таємницю листування, нерідко з місць проведення обшуків зникають дорогоцінні речі, гроші і так далі. Для прикладу, у зареєстрованому провадженні за фактом сприяння сепаратизму слідчими СБУ 18 місяців назад були вилучені належні батькам і сину кошти і коштовності та протягом цього часу законним власникам не повернуті. І це при тому, що ці громадяни ніякого відношення до цієї справи не мали і не мають, будь-якої належності до майна, здобутого злочинним шляхом не доведено, статус їх як свідків не змінено на підозрюваних. Нерідко фізичні особи та підприємства, в яких проводились такі обшуки, скаржаться на ту обставину, що на практиці більшість вилученої комп'ютерної техніки і мобільних телефонів після обшуку слідчі відправляють на експертизу, де ця техніка довгими місяцями чекає своєї черги на дослідження, а в результаті, навіть отримавши рішення суду про повернення вилученого, власники не можуть реально забрати своє майно, так як отримують від органів досудового розслідування традиційну відписку про те, що воно знаходиться в експертній установі та буде повернуто лише після проведення експертизи.

 

Ця проблема, на жаль, так і  не зникла протягом 2017 року не дивлячись на декларації уряду та Верховної Ради. Більше скажу: кількість клопотань слідчих і прокурорів, в т. ч. і необгрунтованих, про надання дозволів суду для проведення обшуків продовжує зростати.

 

Так, протягом минулого року до судів надійшло значно більше клопотань про проведення обшуків ніж у попередні роки –118 884 (у 2016 році – 94 746, у 2015 році - 75 162 , у 2014 році - 67 013, у 2013 році – 64 227), що майже вдвічі більше ніж до Революції гідності.  Судами задоволено 96 331 клопотання, тобто майже 80%, що теж значно більше ніж у всі попередні роки  (у 2016 році - 76 922 , у 2015 році – 61 186, у 2014 році - 54 340, у 2013 році – 53 246),  2 297- повернуто слідчим та прокурорам (у 2016 році -1 160 , у 2015 році - 531, у 2014 році - 688, у 2013 році - 645),  а у задоволенні  таких 19 981 клопотань відмовлено, що також значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році -16 559 , у 2015 році – 13 492, у 2014 році – 11 803, у 2013 році – 10 328).

 

Знову ж таки, треба врахувати, що ми ведемо мову лише про ті обшуки, які були санкціоновані судом. А я хочу вам повідомити, що такі слідчі дії нинішніми правоохоронцями проводяться і без дозволу суду. Так як прокурорський нагляд за дотриманням законів органами досудового розслідування фактично зруйнований, то про такі факти беззаконня ми отримуємо інформацію із ЗМІ, нехай і не повну і не завжди об’єктивну.  Наприклад, наприкінці 2017 року журналісти повідомляли про той факт, що детективи НАБУ проводили обшук у будівлі Міністерства юстиції. За даними очільників міністерства, цей обшук було проведено без ухвали суду, без присутності адвоката, без будь-якої відео- аудіофіксації, яка повинна бути прикладена до протоколу обшуку, що є відвертим порушенням закону.

 

Окрім того, саме в результаті відсутності належного прокурорського нагляду суспільству невідомо, а скільки обшуків було проведено безрезультатно, скільки було безпідставно правоохоронцями обшукано приміщень громадян чи юридичних осіб, під час чого не знайдено жодних доказів та речей, які б свідчили про вчинення злочину. Про це будь-яких статистичних даних під час цього дослідження я не зміг відшукати, хоча переконаний, що подібна статистика  повинна бути, як мінімум,  в органах прокуратури, які повинні такі дані накопичувати та аналізувати, щоб своєчасно виявляти причини таких порушень та вживати необхідні заходи з метою їх усунення. Але, підкреслюю, -  цього ніхто не робить.

 

В зв’язку з цим, варто  навести декілька тез з рішення Верховного Суду України (№589/1-06 а.с.21-22) з приводу ознак незаконного обшуку. Так, найвищим судовим органом нашої держави було надано оцінку тій обставині, що обшук у приміщенні юридичної особи проводився з порушенням вимог статей 177, 188 КПК України, оскільки у постанові слідчого про проведення обшуку не було наведено достатніх даних, які б давали підстави вважати, що викрадені речі знаходяться саме в приміщенні цього товариства. Також було встановлено, що діями службових осіб органів внутрішніх справ було порушено конституційні права працівників та нормальну роботу товариства.  Як вбачалося з даних протоколу обшуку та пояснення слідчого, до проведення обшуку були залучені працівники спеціальних підрозділів Чернігівського МВ УМВС України в Чернігівській області та міліціонери РМОП “Беркут”, однак, у справі були відсутні матеріали про те, на підставі яких процесуальних документів чи нормативно-правових актів були залучені до проведення обшуку ці працівники, у якій кількості та згідно яких норм закону виконання такого роду завдання відноситься до їх компетенції.  На думку Верховного Суду України, недотримання вимог кримінально процесуального закону  органами досудового розслідування  під час проведення обшуку істотно вплинуло на правильність постановлених судових  рішень  судами першої  і апеляційної інстанцій та порушило конституційні права громадян. 

 

В розрізі аналізу практики проведення обшуків дотичною до неї є і практика надання судами дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів. Так, у 2017 році до судів першої інстанції надійшло  257 744 клопотання про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що теж  є більшим показником ніж у минулі роки (у 2016 році – 231 469, у 2015 році – 252 793 , у 2014 році - 245 052, у 2013 році – 233 628). Із цієї кількості судом задоволено 228 838 клопотань, що складає 88, 8%, що є також досить великим показником позитивних рішень суду та свідчить про ще більшу поверховість перевірки судами наведених слідчими і прокурорами підстав, а тому становить під сумнів якість судового контролю за додержанням прав громадян  (у 2016 році – 207 514 , у 2015 році – 227 988, у 2014 році - 217 116, у 2013 році – 207 670),  2 020  клопотань було повернуто слідчим і прокурорам, що теж дещо більше ніж у минулі роки (у 2016 році -1 560, у 2015 році - 969, у 2014 році - 1 221), окрім  2013 року – 2 166, та у задоволенні 25 397 відмовлено, що теж дещо більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 21 787 , у 2015 році – 24 030, у 2014 році – 26 354, у 2013 році – 23 585).

 

Із викладених статистичних даних також вбачається суттєве збільшення кількості поданих слідчими і прокурорами клопотань, що обмежують права громадян, тим більше – зросла і кількість  задоволених судом клопотань з цього приводу, у задоволенні яких судами відмовлено, що в сукупності теж є достатньо переконливим доказом відвертого наступу правоохоронних органів, в тому числі і при сприянні слідчих суддів, на конституційні права і свободи громадян.

 

Про цей  факт свідчить і судова практика накладення арешту на майно не тільки підозрюваних та обвинувачених, а і осіб, процесуальне становище яких на той час не було визначено, кількість клопотань про що з року в рік також постійно зростає і це в той час, коли зазначене майно належить особам, винуватість яких ще не підтверджена судом!  Підтвердженням грубого порушення прав громадян на власність свідчить і той факт, що  нерідко такі явно незаконні рішення слідчих суддів скасовуються у апеляційному порядку, оскільки не була доведена причетність особи до того чи іншого кримінального правопорушення, а також не було наведено обґрунтованих підстав для необхідності такого обмеження конституційних прав громадян.

 

Такі негативні висновки підтверджує і доступна статистика.

 

Так, у 2017 році до судів першої інстанції слідчими та прокурорами було направлено 65 026 клопотань про надання дозволів на арешт майна, ви тільки вдумайтесь, що в три і навіть в п’ять разів більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 38 077, у 2015 році – 24 412 , у 2014 році - 16 310, у 2013 році – 15 511) . Суди також в цьому плані  «відзначились», бо задовольнили 52 108 клопотань, що відповідно теж значно більше, в т. ч. і в кілька разів ніж у минулі роки (у 2016 році – 29 556 , у 2015 році – 19 069, у 2014 році - 12 588, у 2013 році – 12 347), 4 086 - повернуто слідчим, що також значно більше ніж у попередні роки показником (у 2016 році - 2 951, у 2015 році – 1 533, у 2014 році - 1 126, у 2013 році – 1 051) і лише у 8 356 клопотаннях прийнято рішення про відмову у задоволенні, хоча це також в середньому в  3-4 рази більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 5 396 , у 2015 році – 2 174, у 2014 році – 2 546, у 2013 році – 2 102).

 

Таким чином, із зазначених даних також  чітко видно, що слідчі за погодженням прокурорів і самі прокурори (в деяких випадках) стали значно частіше  ініціювати арешти майна осіб, які лише підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, і навіть тих осіб, процесуальний статус яких на той час ще не було визначено, а суди, на превеликий жаль,  майже в 90% задовольняли такі клопотання органів досудового розслідування, що є переконливим свідченням відсутності належного судового контролю за додержанням прав і свобод громадян, а  також свідчить про погіршення якості судового контролю за діяльністю слідчих і прокурорів та відповідно дотримання ними конституційних прав і свобод громадян.  Про якість прокурорського нагляду взагалі мовчу, бо він відсутній, прокурори-процесуальні керівники перетворились в мовчазних статистів в таких випадках.

 

Саме про грубе порушення права власності громадян органами досудового розслідування та відсутність прокурорського нагляду за додержанням законів на цій стадії свідчить, зокрема, і той факт, що протягом 2017 року до судів надійшли 17 317 клопотань про скасування арешту майна, що суттєво більше (аж у 15 разів) ніж у попередні роки (у 2016 році - 9 936, у 2015 році – 5 328, у 2014 році – 2 413, у 2013 році – 1 636), з яких більше половини - 8 147 судами були задоволені, що теж значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році - 4 377, у 2015 році – 2 662, у 2014 році -1 147 , у 2013 році - 866),  а у задоволенні 7 471 відмовлено, що також у 7-8 разів більше ніж у попередні періоди (у 2016 році – 4 491 у 2015 році – 2 174, у 2014 році – 1 066, у 2013 році - 678). Ці статдані в черговий раз підтверджують зростання з року в рік обмеження прав і свобод  громадян, коли протягом  останніх років фактично був знищений прокурорський нагляд зі сторони вищестоящих прокурорів, а нагляд процесуального керівника, який, як правило, є набагато менш досвідченим, суттєво обмежений у важелях і способах впливу на нерадивих слідчих і тим більше – на  їх відомчих керівників. Непродумане  (або може це робиться навмисно) перекидання банальних контрольних функцій з прокурорів на слідчих суддів теж суттєво підірвало якість і оперативність розкриття та розслідування злочинів, а і що головне – сприяло суттєвому наступу на права і свободи громадян.

 

Ще однією з резонансних проблем пов’язаних  із порушенням конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян є нинішня практика застосування правоохоронними органами  негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), до яких відносяться (більш зрозумілою мовою) прослуховування телефонних розмов, приховане стеження за особою і місцем її перебування, злам електронної пошти, проникнення у квартири і офіси, таємні обшуки та встановлення прослуховуючих пристроїв і т. д.

 

Тільки вдумайтесь, згідно статистичних даних, щорічно судді надають більше 100 тисяч дозволів на проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, які пов’язані із суттєвим порушенням конституційних прав і свобод громадян! Так, зокрема, у 2017 році судді винесли 152 185 таких ухвал і з року в рік їх кількість лише збільшується,  причому  саме в минулому році - найбільш суттєво (у 2013 році - 108 243, у 2014 році – 98 163, у 2015 році – 117 232 ухвали, а у 2016 році –119 456). Окрім цього, треба всім мати на увазі, що в нашій державі в нинішніх умовах масового ігнорування  вимог Конституції і законів України, коли в жовтні місяці 2014 року нинішня демократична влада в порушення вимог Основного Закону нашої держави позбавила прокурорів конституційної функції захисту прав і свобод громадян,  маса таких НСРД проводиться взагалі без будь-якого дозволу суду та законних на те підстав, інформація про що регулярно «просочується» в ЗМІ, в т. ч. і з достовірних джерел або із наданням достатньо вагомих доказів. Але, будь-якого належного реагування на ці факти беззаконня немає, бо, повторюю, прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, як, до речі, і під час оперативно-розшукової діяльності, настільки обмежений нашими законодавцями, що прокурори сьогодні не мають будь-яких вагомих важелів впливу на таких правоохоронців-правопорушників. У мене складається враження, що в нашій державі існує кругова порука з тим, щоб такі факти беззаконня практикувалися і надалі, а порушників не можна було виявити  і тим більше – покарати!

 

При цьому, варто також нагадати, що прослуховування телефонних розмов, як вид НСРД, на законних підставах проводиться лише у випадках висунутої особі підозри у скоєнні тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень, наприклад, збройного розбою чи пограбування, умисного вбивства, в тому числі і при обтяжуючих обставинах, а тому всі інші випадки виявлених прослуховувань - це відверте і цинічне порушення правоохоронними органами вимог закону, що навіть передбачає кримінальну відповідальність за такі дії. І тому не дивно, що останніми роками  інтернет регулярно наповнюється  записами та роздруківками службових і приватних телефонних розмов політиків, бізнесменів, правоохоронців, журналістів і пересічних громадян, фотознімками проведених зустрічей і т. д. І це має місце навіть тоді, коли ці особи ще не фігурують в кримінальних провадженнях в якості підозрюваних, я вже не говорю про статус обвинувачених чи тим більше – засуджених.

 

Для прикладу, в середині 2017 року тією ж ГПУ було оприлюднено скандальну інформацію про те,  що Національне антикорупційне бюро України в 2016 році незаконно, без відповідних дозволів слідчого судді, здійснювало цілий комплекс НСРД, як  проведення оперативно-технічних заходів (ОТЗ), зовнішнє спостереження за пересуванням різних осіб по території країни та трафіку дзвінків між абонентами 114 телефонів. За цією інформацією, такі оперативні чи негласні слідчі (розшукові) заходи здійснювались  щодо службових осіб Головного управління розвідки Міноборони, Служби зовнішньої розвідки, органів Нацполіції, СБУ, Управління держохорони, ДУС, заступників міністрів Кабміну, органів ДФС, суддів вищих судів, голів райсудів у Києві, керівників ВНЗ і т.п. І це при тому, що НАБУ не має самостійного права на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а отримує таку можливість тільки за дозволом Служби безпеки України. За цим фактом Генпрокуратурою було навіть зареєстроване відповідне кримінальне провадження. Вже після багатьох звинувачень на свою адресу з приводу порушення законності під час здійснення оперативно-розшукових заходів та НСРД, Антикорупційне бюро почало скаржитись на СБУ, працівники якої, нібито, бачать всі їх заявки на прослуховування і використовують цю інформацію, начебто,  в своїх цілях, таким чином шкодять НАБУ, затягуючи погодження відповідних дозволів, в зв’язку з чим, НАБУ інколи доводиться «власними силами» проводити досудове розслідування підслідних їм злочинів.

 

Ще більш цинічним є випадок незаконного (негласного) збору і обробки інформації відносно окремих громадян за грошову винагороду, за що прокуратурою м. Києва притягується до відповідальності колишній начальник 5-го відділу Управління оперативної служби ГУ МВС України в Київській області. Слідством було встановлено, що цей підполковник поліції запропонував своєму знайомому такі послуги:

 

– зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж протягом трьох місяців (інформація за з’єднаннями з номерами мобільних операторів) – від 600 доларів за один номер;

 

– “прослуховування” особистого спілкування необхідних осіб за вказаним номером мобільного оператора – від 2800 доларів в добу;

 

– аудіо-, відео-контроль персони (“спостереження”) – від 50 доларів на годину.

 

І таких випадків відвертого беззаконня чимало. Але, найбільш прикрим в цій ситуації є те, що сьогодні на такі кричущі факти порушення прав і свобод громадян ніхто не звертає уваги, проведення негласних слідчих (розшукових) дій та, в меншій мірі, оперативно-розшукових заходів стало скоріше нормою, а ніж виключенням, прокуратура нині очолювана політиком без будь-якої фахової підготовки і навіть юридичної освіти, дієвого і результативного (нехай і обмеженого законом) нагляду за додержанням цих норм закону практично не здійснює, вона деморалізована, передбачена законом єдність прокурорської системи знизу доверху зруйнована, належна організація роботи і контролю виконання в ній зовсім відсутня, справжніх фахівців з цього напрямку діяльності в органах прокуратури не вистачає, а тим більше, як я вже говорив, законодавчі повноваження прокурора тепер суттєво обмежені, бо навіть при виявленні таких фактів порушення законів прокурор позбавлений можливості їх зупинити, він навіть не має права ініціювати притягнення винних  в цьому службових осіб  правоохоронних органів, навіть слідчого, до дисциплінарної відповідальності.

 

Підсумовуючи цю частину аналізу, слід зауважити, що в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко проголошено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У всіх інших випадках такі дії є незаконними. Виконання усіх  завдань кримінального провадження повинно здійснюватися лише із застосуванням та дотриманням належної правової процедури, що сприятиме забезпеченню захисту прав і свобод людини. Правоохоронним органам потрібно більше уваги приділяти питанням дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні затримань, арештів, обшуків, тимчасового вилучення документів і речей, негласних слідчих (розшукових) дій, а прокурорам та судам забезпечувати, при цьому, дотримання конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян. Але, на жаль, на практиці сьогодні ці вимоги Конвенції в Україні не діють  і не забезпечуються, як би нинішнє керівництво держави і не переконувало наших європейських партнерів, як би воно і не декларувало про свої прагнення вступити в ЄС!

Дотримання конституційних прав і свобод громадян окремими правоохоронними органами (1-а частина)

Далі буде...

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Похожие статьи:

БлогРозголошення таємниці досудового розслідування, порушення підслідності та інші промахи правоохоронців

БлогСтан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування правоохоронними органами у 2017 році

БлогЯк правоохоронці розкривали злочини в 2017 році?

БлогЧому відбувається порушення конституційних прав громадян та як цього уникнути?

БлогРеволюція гідності: 4 роки потому

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!