Олексій Баганець
Адвокат, правозахисник

Розголошення таємниці досудового розслідування, порушення підслідності та інші промахи правоохоронців

10 вересня 2018
Розголошення таємниці досудового розслідування, порушення підслідності та інші промахи правоохоронців

Порушення конституційних прав громадян: судові вироки, компенсація завданої шкоди, порушення правил підслідності та розголошення таємниці досудового розслідування (3-я частина)

 

Красномовно про дійсний стан дотримання конституційних прав і свобод громадян в сфері кримінального судочинства свідчить і аналіз винесених судами вироків та призначених мір покарання.

 

З цього приводу хочу звернути увагу, в першу чергу, так званих  «інших фахівців в галузі права», якими сьогодні так активно наші «реформатори»  наповнили і продовжують наповнювати прокуратуру  і інші правоохоронні органи, в тому числі, і новостворені, а також і суди різних інстанцій, зокрема і Верховний Суд, що відповідно до п. 3 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 

 

Вивчення ситуації із забезпечення саме судами дотримання прав і свобод громадян, в т. ч. і в разі, коли такі порушення мали місце на стадії досудового розслідування, показало, що судді в умовах проведення так званої «судової реформи» з різних причин свідомо затягують розгляд обвинувальних актів, в т. ч. і через боязнь виносити виправдувальні вироки, бо їх також можна зрозуміти — апеляційні суди скасовують близько 30% таких вироків, в т. ч. і абсолютно необгрунтовано!

 

В підтвердження такого висновку свідчать і статистичні дані про залишок нерозглянутих обвинувальних актів у судах на кінець кожного звітного періоду, який, до речі,  з року в рік лише зростає.

 

Так, на початок 2013 року залишок нерозглянутих судами обвинувальних актів становив 4 057, протягом року до судів надійшло 156 878 обвинувальних актів, а на кінець звітного періоду нерозглянутими залишились вже  27 008 обвинувальних актів. У 2014 році до судів надійшов 128 901 обвинувальний акт, тобто менше, ніж у дореволюційний рік, а на кінець звітного періоду нерозглянутими залишились 25 747. У 2015 році надійшло ще менше — 123 220 обвинувальних актів, в той час як на кінець року їх залишились нерозглянутими значно більше — вже  32 033. У 2016 році  до судів надійшло ще менше — 113 137 обвинувальних актів, а залишилось нерозглянутими  судами навпаки ще більше — 44 420 обвинувальних актів. В свою чергу,  у 2017 році надійшло приблизно така ж кількість — 128 385 обвинувальних актів, а ось залишок  нерозглянутих актів ще більше зріс і вже складав 64 774, що в 2,5 рази більше  ніж у дореволюційному 2013 році. Тобто, спостерігається досить тривожна тенденція, коли з  кожним роком залишок нерозглянутих справ у судах постійно зростає, а отже обвинувачені змушені тривалий час чекати остаточного рішення суду щодо себе, що порушує їх права на справедливий суд та розумні строки розгляду їх справи судом. Для відому, деякі справи у судах можуть затягуватись розглядом навіть не на  1-2 роки, а на 5 років і більше! І це все, в першу чергу, по тій причині, що до цих пір продовжується так звана «судова реформа», яка призвела до того, що у місцевих судах на теперішній час залишилося 2 776 суддів, в той час як їх має бути 4 404, у апеляційних судах -  802 судді із 1 589 необхідних, а якщо брати у рахунок не лише кримінальні провадження, а й цивільні та адміністративні справи,  то на кінець звітного 2017 року у місцевих загальних судах першої інстанції перебувало в провадженні півмільйона нерозглянутих справ!!! Про яке правосуддя тоді можна говорити при таких навантажених суддях?!

 

А далі ще цікавіше. В 2013 році суди першої інстанції винесли 118 089 обвинувальних вироків, в яких було виправдано 316 осіб. З цього часу, тобто вже після приходу нової так званої «демократичної влади», ситуація із станом додержання конституційних прав  і свобод громадян почала стрімко погіршуватись, причому — з кожним роком,  коли при зростаючій кількості вчинених кримінальних правопорушень кількість обвинувальних вироків зменшується, а виправдувальних, в основному, — збільшується!

 

Наприклад, у 2014 році судами винесено 109 282 обвинувальних вироків і 808 осіб виправдано, у 2015 році — 103 339 обвинувальних вироків і 614 осіб виправдано, у 2016 році обвинувальних вироків винесено ще менше – лише стосовно 85 304 осіб, а виправдано вже 839 осіб, у 2017 році винесено обвинувальних вироків щодо 89 187 осіб, а  виправдувальних — щодо 826 осіб. При цьому, зверніть увагу, що за статданими ГПУ (на відміну від інформації, які надала судова адміністрація) кількість виправдувальних вироків майже вдвічі занижена, що також може свідчити про умисне приховування органами прокуратури кількості виправданих осіб і є підтвердженням усвідомлення, перш за все, керівництвом ГПУ і прокурорами областей, допущених ними порушень прав і свобод громадян, та бажання таким чином приховати свої недоліки в роботі та уникнути відповідальності за неналежне виконання своїх службових обов’язків. А враховуючи, що рішення про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності за нинішнім законодавством приймають не керівники ГПУ і прокурори областей, а нав’язана ззовні Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, якої в такому вигляді і з такими повноваженнями ніде в Європі немає, кількість притягнутих до дисциплінарної відповідальності прокурорів суттєво зменшилась по зрівнянню із тим же «дореволюційним» періодом!

 

А далі ще переконливіше про такі невтішні висновки свідчать наступні статдані. Так, в результаті подальшого судового розгляду у 2017 році за вироками, що набрали законної сили, було засуджено 76 804 особи, що як і в 2016 році (76 217) значно менше ніж у минулі роки (у 2015 році – 94 798 осіб, у 2014 році – 102 170 осіб, а у 2013 році – 122 973 осіб), тобто кількість засуджених з кожним роком все зменшується, та виправдано 311 осіб (у 2016 році — 314 осіб, у 2015 році – 306 осіб, у 2014 році – 322 особи, а у 2013 році – 295 осіб).  Таким чином, не дивлячись на суттєве зменшення кількості розглянутих судами кримінальних справ кількість виправданих осіб не зменшилась, а навпаки – збільшилась! І це при тому, що у апеляційних судах у залишку на кінець 2017 року перебувало на оскарженні близько 5 тисяч вироків, що також значно більше ніж у минулі роки коли, наприклад, у 2015 році такий залишок становив — близько 3 тисяч, а у 2013 році ще менше – близько 2 тисяч вироків!

 

Нехай і опосередковано, але про реальний стан дотримання прав і свобод громадян може свідчити і статистика про призначення міри покарання винним особам. Зокрема, з числа засуджених в 2017 році, більше 20% особам призначено покарання у вигляді штрафу – 18 523 (у 2016 році – 16 637 особам, у 2015 році – 18 652 особам, у 2014 році – 20 095 особам, а у 2013 році – 24 592 особам), близько 7% осіб призначені громадські роботи – 5 323 (у 2016 році – 6 626 особам, у 2015 році – 8 622 особам, у 2014 році – 10 265 особам, а у 2013 році – 11 375 особам), 3% осіб призначений арешт – 2 736 (у 2016 році – 2 891 особам, у 2015 році – 3 510 особам, у 2014 році – 3 265 особам, а у 2013 році – 4 546 особам) і лише близько 20% осіб засуджено до позбавлення волі на певний строк – 16 143 осіб, що приблизно відповідає показнику 2016 року (16 140), але значно менше ніж у попередні роки (у 2015 році – 19 765 особам, у 2014 році – 20 872 особам, а у 2013 році – 30 479 особам, що є майже вдвічі більшим показником), більше 40% засуджених — 32 597 звільнено від покарання (у 2016 році – 32 192 особам, у 2015 році – 41 997 особам, у 2014 році – 45 256 особам, а у 2013 році – 48 639 особам).

 

Із викладеного в цьому розділі можна зробити однозначний висновок про те, що, не дивлячись на зростання з року в рік кількості вчинених злочинів, кількість обвинувальних вироків значно зменшилась за останні 4 роки, а саме на 35%, при цьому суттєво зменшилась кількість осіб, засуджених до позбавлення волі, залишається достатньо великим відсоток осіб, звільнених від відбування покарання, що в цілому свідчить про погіршення стану як досудового розслідування, так і дотримання прав і свобод громадян, перш за все, через некваліфікований, неналежний та неефективний нагляд прокурора за додержанням вимог закону при збиранні, перевірці і оцінці доказів винуватості обвинувачених, правильності визначеної кваліфікації інкримінованих злочинів і т. д. І це при тому, що більше 20% кримінальних  проваджень закриваються на стадії судового розгляду, що також  спільно з іншими причинами може свідчити про те, що п’яту частину осіб фактично  необґрунтовано піддають кримінальному переслідуванню та до цих осіб незаконно застосовуються примусові заходи процесуального характеру.

 

Саме тому, варто нагадати, що незаконність і необґрунтованість засудження невинуватої особи, незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування її є підставами для її  реабілітації та покладення відповідальності на державу за протиправну діяльність посадових осіб органів дізнання, слідства, прокуратури, суду. Більше того, держава повинна гарантувати реабілітованим особам у встановленому законом порядку поновити порушені права і свободи, а також відшкодувати спричинену шкоду. Я вже мовчу про те, що  шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, в разі незабезпечення розкриття злочину і встановлення винних осіб, повинна також компенсуватися людині за рахунок Державного бюджету України.

 

В зв’язку з цим, хотілося б нагадати всім, особливо нинішнім керівникам правоохоронних органів, що в Україні з 1994 року існує Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у відповідності до якого шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню державою. Разом з тим, ст. 1191 Цивільного кодексу України чітко передбачає, що держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

 

Звичайно, що при такому відношенні законодавця до проблеми суворого дотримання прав і свобод людини та громадянина наші правоохоронці будуть і надалі без будь-якої відповідальності порушувати вимоги Конституції і КПК України. Тому, абсолютно підтримую внесений до Верховної Ради законопроект, яким пропонується внести зміни в ЦК і КПК України в тій частині, що держава, відшкодувавши шкоду, заподіяну  службовими і посадовими особами правоохоронних органів та суду, повинна застосовувати право зворотної вимоги до цієї особи не тільки в разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком щодо неї, який набрав законної сили, але і дисциплінарного проступку незалежно, від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

 

І тому і не дивно, що на практиці в нашій державі таке матеріальне відшкодування та компенсація завданої шкоди реабілітованим особам реалізовується для мізерної кількості незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності громадян.

 

Так, судова статистика показує, що протягом 2013 року до суду першої інстанції надійшло всього 523 заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, з яких позитивне рішення про задоволення прийнято лише у 117 справах. В свою чергу, у 2014 році до суду надійшло 396 заяв даної категорії, з яких задоволено 148. В 2015 році до судів надійшло 405 заяв про відшкодування шкоди, з яких лише  157 задоволено, а у 2016 року до судів надійшло 456 таких заяв, з яких у 157 було прийнято рішення про задоволення позовних вимог. У 2017 році надійшло ще більше таких заяв – 607, з яких тільки 207 задоволено. Хочу зазначити, що такі цифри є досить мізерними, оскільки реальна кількість постраждалих від протиправних дій правоохоронців набагато більша, проте далеко не всі із цих потерпілих ознайомлені із наявністю у них прав на матеріальне та моральне відшкодування за шкоду, спричинену незаконними діями правоохоронних органів чи судів.

 

Про те, що саме протягом останніх 4 років суттєво погіршилась ситуація із дотриманням прав людини і громадянина під час кримінального провадження, свідчить і нинішня діяльність Генеральної прокуратури, а точніше – особисто Ю. Луценка, по масовому ініціюваннюзняття недоторканності із народних депутатів, в переважній більшості своїй -  без належних на те підстав, а тому і без настання для таких осіб жодних кримінально-правових наслідків. Маю на увазі, в першу чергу, ті випадки, коли з нардепів протягом  2015-2018 років знімали недоторканність під час показових піар-шоу компаній, організованих спочатку тодішнім Генпрокурором В. Шокіним, а потім і нинішнім — Ю. Луценко, коли з відому останніх в ЗМІ і в сесійній залі ВР оприлюднювались з порушенням закону аудіо-  та відеоматеріали із кримінальних проваджень, що свідчило не тільки про розголошення таємниці досудового розслідування, а і порочило честь і гідність цих парламентарів, ще не визнаних судом винними у вчиненні злочинів. 

 

Окрім того, хочу сказати, що мене і не дивує таке масове порушення конституційних прав  і свобод громадян в сфері здійснення досудового розслідування, бо самі керівники правоохоронних відомств систематично і головне свідомо допускають такі порушення,  а також всіляко заохочують ігнорування вимог законів про це, зокрема,розголошуючи таємницю досудового розслідування, в т. ч. і дані, які ганьблять честь і гідність людини, не чекаючи обвинувального вироку суду визнають і називають таких осіб винними у вчиненні кримінальних правопорушень, називають їх злочинцями, тим самим наносячи непоправної шкоди репутації, честі та гідності таких громадян, які лише підозрюються у вчиненні  того чи іншого злочину. Саме тому, необхідно нагадати всім, особливо Генпрокурору, Головному військовому прокурору, директору НАБУ, які найбільше в цьому плані зловживають своїми можливостями доступу до матеріалів кримінальних проваджень, що стадія  досудового розслідування є гласною лише частково! Відповідно до статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і лише в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Існування цієї заборони зумовлене, перш за все, тим, що передчасне розголошення даних слідства, тобто повідомлення цих даних третім особам, в т. ч. і у публічному виступі, в пресі, в Facebook, тощо, може негативно вплинути на сам процес розкриття злочину, знайдення і викриття речових доказів і документів, та викриття винних, оскільки обізнаність зацікавлених осіб чи цілих організованих злочинних угруповань про те, в якому напрямі йде розслідування, які конкретно слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії будуть виконуватися, які конкретні докази вже здобуті слідчими чи які планують вилучитись, дозволить зацікавленим особам активно протидіяти зусиллям слідчого, прокурора та оперативних підрозділів, перешкоджати встановленню істини шляхом знищення документів, речових доказів чи інших слідів злочину, переховування викраденого майна, залякування чи навіть фізичне знищення осіб, які можуть бути свідками чи потерпілими у справі, створення умов для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, від явки до слідчого, прокурора і суду, в т. ч. і втечі закордон.

 

Поряд з цим, треба усвідомлювати, що таємниця досудового розслідування в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу, а забезпечення нерозголошення даних кримінального провадження і є однією з гарантій захисту прав і свобод людини. Тому, не дарма, у ст. 32 Основного Закону зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

 

У нашій же нинішній дійсності все навпаки, особливо протягом кількох останніх років. Нерідко, навіть,  напередодні (що взагалі неприпустимо), або одразу після затримання особи чи вручення їй повідомлення про підозру (хоча мають місце такі випадки і одразу після початку розслідування) нинішні очільники правоохоронних органів  (особливо Генпрокурор Ю. Луценко і Директор НАБУ А. Ситник) на всю країну у ЗМІ дуже детально «рапортують» про викриття ними злочинців, називають їх особисті дані,  в т. ч. прізвище, ім’я та по-батькові, займані посади, демонструють наглядно всі схеми, начебто, їх злочинних дій, оприлюднюють аудіозаписи чи навіть відеоматеріали, в яких фігурують конкретні особи. Дійшло вже до того, що деякі правоохоронці розголошують навіть такі  матеріали негласних слідчих (розшукових) чи оперативно-розшукових дій, на які не завжди були навіть дозволи суду, внаслідок чого не тільки грубо порушуються права людини, а і демонструється відверта зневага до вимог Конституції і законів України.  

 

Підтвердження цих доводів є і той факт, що у 2017 році відносно тих же Генпрокурора Ю. Луценка та Головного військового прокурора А. Матіоса у КДК прокурорів розглядалися скарги щодо їхніх протиправних висловлювань у соціальних мережах стосовно розслідуваних органами прокуратури кримінальних проваджень та осіб, які  підозрюються  у вчиненні злочинів. Підставою для дисциплінарної скарги відносно того ж Ю. Луценка (аналогічні звинувачення висувались і А. Матіосу) стали сім його постів у Facebook  протягом 2017 року, в яких Генеральний прокурор коментував затримання конкретних осіб, лише підозрюваних в отриманні неправомірної вигоди, вживаючи, при цьому, вирази на кшталт "хабарник", "член злочинної групи", а також навіть публікував фотографії затриманих, їх імена та документи. Заявники стверджували, що такими своїми діями Юрій Луценко порушив презумпцію невинуватості затриманих, оскільки вони ще не були визнані винними у встановленому законом порядку.  Розглядаючи вказані скарги, члени КДК прийшли до висновку, що названі заяви Генерального прокурора дійсно порушували презумпцію невинуватості та могли підштовхнути громадську думку і суд до певного висновку, в той час як жодна посадова особа не має права називати когось винуватим у вчиненні кримінального правопорушення. Проте, названа дисциплінарна справа була закрита з формальних підстав – начебто закінчились строки давності притягнення обох керівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності. До речі, цей випадок не носить поодинокий характер, оскільки подібні звинувачення на адресу того ж Генпрокурора надходили в КДК і від лідера партії «Рух нових сил» М. Саакашвілі, який наголошував, що Ю. Луценко публічно з трибуни Верховної Ради України звинуватив його у вчиненні злочинів, ніж привселюдно порушив презумпцію невинуватості. Згадаємо також випадок з нардепом Надією Савченко, коли напередодні її затримання з головної трибуни країни Генпрокурор називав її «терористкою», «злочинцем». Той же народний депутат А. Лозовий подавав на Генпрокурора до суду  позов за поширення неправдивої інформації про нього при внесенні і анонсуванні подання про зняття недоторканності, яка завдає шкоди його діловій репутації, і т. д.

 

Не відстають, як я вже говорив, у цьому плані і керівники новостворених антикорупційних органів, в першу чергу НАБУ, які регулярно розголошують дані досудового розслідування заради власного піару та приховування відсутності реальних результатів по боротьбі із корупцією. Так, усі пам’ятають як Директор НАБУ, спілкуючись із журналістами, детально розповів про хід слідства і встановлені в ході розслідування дані по кримінальних справах відносно Мартиненка, Онищенка, Кулика і т. д. Водночас, на офіційному сайті НАБУ регулярно публікуються схеми, начебто, незаконного збагачення чи іншої неправомірної діяльності тих чи інших підозрюваних, провадження по яких розслідуються детективами НАБУ, в яких публічно оприлюднювались особисті дані, родинні та особисті зв’язки цих осіб та яких, знову ж таки, завчасно називали без обвинувального вироку суду злочинцями.

 

Підсумовуючи цю дійсно актуальну і одночасно загрозливу проблему порушення конституційних прав і свобод громадян, в т. ч. в частині недотримання таких загальновизнаних у світі засад кримінального провадження, як верховенства  права і презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини осіб, нашим слідчим, прокурорам і суддям слід пам’ятати, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою!

 

З цього приводу Європейський суд з прав людини говорить, що  «презумпція невинуватості, втілена в статті 6 § 2 Конвенції, є одним із елементів справедливого кримінального судочинства. Вона не лише забороняє передчасне висловлювання самим судом думки, що особа, яка, обвинувачується у кримінальному злочині, є винною до того, як це доведено в законному порядку, ця заборона поширюється не лише на суддів, а й на інших представників влади».

 

Ще одним із популярних зловживань вітчизняних правоохоронців, чим також порушуються права і свободи громадян, є порушення правил підслідності, що особливо часто зустрічається в роботі ГПУ та військової прокуратури. Хочу зауважити, що Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму висновку з цього приводу наголошував, що проведення досудового розслідування кримінального провадження, зокрема, проведення окремих слідчих дій, заходів забезпечення кримінального провадження органом, до компетенції якого, згідно із процесуальним законодавством, не віднесено його здійснення, порушує загальні засади законності здійснення кримінального провадження та "унеможливлює виконання завдань кримінального провадження". А, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України зібрані таким чином докази можуть бути визнані в суді недопустимими.

 

Тому, реєстрація ГПУ чи військовими прокурорами, наприклад, корупційних злочинів, підслідних НАБУ, а тим більше — проведення ними у не підслідним їм справах слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій неминуче призведе до визнання зібраних таким чином не уповноваженим органом доказів неналежними і недопустимими, що в майбутньому заподіє значної шкоди як державі, так і її окремим громадянам. Більше того, минулого року антикорупційний прокурор навіть перерахував такі  справи, які розслідуються із порушенням підслідності і знаходяться на розгляді в судах: відносно заступника губернатора Миколаївської області, затриманого військовою прокуратурою за хабар, відносно заступника Міністра охорони здоров’я, затриманого прокуратурою м. Києва і СБУ за хабар у сумі 300 тис. євро і т. д. Окрім того, антикорупційний прокурор заявляв, що корупційних справ  з порушенням підслідності в судах розглядається понад 70 і у всіх них є загроза закриття. Я від себе добавлю до цього переліку і справу за обвинуваченням мера Вишгорода в одержанні неправомірної вигоди, обвинувальний акт по якій до суду направила прокуратура Київської області, де також є підстави для винесення виправдувального вироку.

 

З цього можна зробити невтішний висновок, що в разі винесення судами виправдувальних вироків по цій категорії корупційних справ, підслідних НАБУ, слідчі і прокурори, які  свідомо приймали такі справи до свого провадження і проводили по них розслідування, в т. ч. і застосовували до таких «підозрюваних» заходи забезпечення кримінального провадження, повідомляли їм про підозру, проводили обшуки, накладали арешти на майно та направляли до суду обвинувальні акти, можуть в майбутньому бути притягнуті до відповідальності, а саме головне те, що особи, які вчинили такі корупційні злочини, в свою чергу, можуть уникнути справедливого покарання! Після цього, такі потерпілі можуть  звернутися до Європейського суду з прав людини за матеріальною компенсацією за завідомо незаконне кримінальне переслідування.

 

Наглядним прикладом цього є те, що 2 квітня 2018 року на Дніпропетровщині суд виправдав слідчого СБУ, якого підозрювали у вимаганні неправомірної вигоди. Підставою для виправдання стало саме те, що Генеральний прокурор та військова прокуратура порушили вимоги закону про підслідність.

 

І такі факти, на жаль, будуть мати місце до тих пір, доки не відновляться належні до того повноваження Генпрокурора.

 

Дотримання конституційних прав і свобод громадян окремими правоохоронними органами (1-а частина).

Порушення прав громадян в рамках незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна, прослуховування та інших слідчих (розшукових) дій (2-га частина).

Далі буде...

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Похожие статьи:

БлогСтан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування правоохоронними органами у 2017 році

БлогЯк правоохоронці розкривали злочини в 2017 році?

БлогРеволюція гідності: 4 роки потому

БлогЧому відбувається порушення конституційних прав громадян та як цього уникнути?

БлогПорушення прав громадян під час незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна та НСРД

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!