Причини, які перешкоджають ефективній роботі правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю

Ключові причини розгулу злочинності та безпорадності правоохоронної системи, а також можливі шляхи врегулювання даних проблем (частина 3 - заключна).

Причини будь-яких правопорушень — це соціальні явища різних властивостей, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства. Варто зауважити, що для того, щоб позбутися будь-якої проблеми, потрібно спочатку виявити «корінь» (причини) її існування. Саме тому, я і зупинюсь на основних причинах росту злочинності, які потрібно негайно усунути, щоб держава в лиці правоохоронних органів могла забезпечити захист громадян від злочинних посягань, як це і вимагається Основним Законом України.

Але, перш за все, хотілося б спростувати офіційні заяви про стан і причини погіршення криміногенної ситуації в державі, які регулярно озвучують наші очільники правоохоронних відомств, відводячи увагу суспільства від такої загрозливої проблеми. Так, не являються основними чинниками зростання злочинності: ні військова ситуація на Сході України, ні вимушені переселенці з Донбасу, ні наявність неконтрольованого обігу зброї на території України, ні тим більше - так званий «закон Савченко». Звісно, перераховані причини впливають, в певній мірі, на рівень злочинності, але, вони аж ніяк не є тими ключовими проблемами, завдяки яким саме «реформатори» в т.ч. і в коридорах нашої влади, довели Україну до таких критичних показників.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, все ж висловлю свої особисті міркування щодо основних причин розгулу злочинності та панування, фактично, обстановки безкарності осіб, які їх вчиняють:

1)    Неправильне, безграмотне, непрофесійне та затяжне «реформування» правоохоронної системи.

Про провальні, непродумані та непрофесійні підходи до реформування правоохоронних органів, в першу чергу, Національної поліції України та прокуратури, вже годі й говорити. Попри сплину більше 2-х років цієї «діяльності», проблема боротьби зі злочинністю не тільки не зникла, а навпаки стала набирати ще більшої ваги. Поясню чому.

Головне, чого вдалося домогтися нинішній владі, за участю так званих «реформаторів», які, як правило, діяли не в інтересах нашої держави, це знищити саму «систему правоохоронних органів», яка до цього діяла фактично як один організм, координуючи спільно свої зусилля у боротьбі із злочинністю на рівні держави та на місцях під наглядом Генеральної прокуратури України та її регіональних прокурорів, які мали право реагувати на бездіяльність тих чи інших керівників правоохоронних органів. На підставі обов’язкових аналізів за рік і узагальнень стану злочинності та вжитих заходів на протидію їй, прокурори інформували органи влади та громадськість, а також спільно із керівниками МВС і СБУ з’ясовували причини росту злочинності в цілому в державі і в окремих регіонах, на підставі чого розробляли спільні заходи по їх усуненню та контролювали виконання.

Прийнявши в жовтні 2014 року новий Закон «Про прокуратуру», наша, так звана, демократична влада, зазначені повноважені прокурорів ліквідовала, а тим самим – і координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю!

Наряду з цим, послаблення як кількісного, так і особливо якісного кадрового складу органів прокуратури та Національної поліції, шляхом непродуманого скорочення працівників (головне – досвідчених), невмотивованих «атестацій» та «переатестацій», а тим більше, так званих, «конкурсів», ліквідація спецпідрозділів по боротьбі із організованою злочинністю, державної автомобільної інспекції і патрульно-постової служби, виведення із під керівництва начальників територіальних органів Нацполіції підрозділів по боротьбі із економічною злочинністю та по незаконному обігу наркотиків, а також тієї ж новоствореної «патрульної поліції», і підпорядкування їх безпосередньо центральному апарату Національної поліції України, який розташований в місті Києві, та багато інших «реформаторських» змін фактично перетворили вітчизняні правоохоронні органи на безпорадні структури. Не дивлячись навіть на те, що на сьогодні найбільш активні іноземні «провідники» таких «реформ» в Україні вже звільнились із своїх посад в правоохоронних органах нашої держави, залишивши нам «пожинати» плоди від їх діяльності, наша влада, перш за все законодавці, не реагують на ці пагубні результати. Підкреслюю, вже 3-ій рік правоохоронні органи «реформують», але, чим далі, тим все гірше і гірше.

Зупинюсь детальніше на деяких проблемах «реформаторських перетворень». Ті ж органи поліції так «успішно» реформували і далі продовжують, начебто, «реформувати», що кадровий дефіцит спостерігається майже в кожній області, в кожному місцевому територіальному підрозділі, особливо в слідчих відділах та карному розшуку. Досвідчених та професійно підготовлених поліцейських залишилось дуже мало, оскільки їх було або «люстровано» під надуманими, бездоказованими приводами, або вони не пройшли так званих «атестацій» чи «переатестацій»; та ж молодь, яка з початку цього «реформування» масова почала влаштовуватись на роботу в Національну поліцію фактично «з вулиці», без будь-якої професійної підготовки та мотивації, керуючись в основному пристойною на той час заробітною платнею та гаслами нових «реформ» і сподівань, все частіше починає звільнятись з роботи, причому - з розчаруванням. Але і це не зупиняє «реформаторів».

Вже скомпрометований «конкурсний відбір» і надалі продовжують застосовувати без єдиного підходу до його проведення та організації. До сьогодні в Україні не прийнято комплексного закону, який би чітко регламентував порядок проведення таких «конкурсних відборів», а тому кожне відомство може на свій розсуд, приймаючи внутрішні розпорядження, визначати «необхідні» критерії таких кадрових укомплектувань, що неминуче призводить до зловживань та «суб’єктивізму».

Майже аналогічна ситуація склалася і в органах прокуратури, де професійних слідчих і прокурорів, які готові працювати навіть в нинішніх умовах: при урізаних повноваженнях та мізерній зарплаті в кілька тисячі гривень, залишилась лічена кількість, а «нових облич», які ні дня раніше не працювали не те, що в органах прокуратури, а навіть у правоохоронній системі - набрали в місцеві прокуратури більше половини (за словами Генпрокурора – при останньому відборі – більше 90%), тим більше, що вони а ж ніяк не можуть психологічно і фізично витримати ті навантаження, з якими їм прийшлось чи прийдеться зіштовхнутись. А що вже говорити, якщо навіть заступник Генерального прокурора А. Стрижевська визнала, що із числа відібраних на конкурсах (по результатам попередніх конкурсних відборів) до місцевих прокуратур так званих «фахівців в галузі права» на теперішній час в місцевих органах прокуратури не лишилось майже жодного! Тоді чому ми таким підходом продовжуємо і далі нищити цей правоохоронний орган?

Більше того, застосування такої «конкурсної системи» відбору кадрів до новостворених «місцевих» прокуратур, особливо на посади їх керівників, призвело до того, що тепер такого «місцевого прокурора» чи його заступника, який навіть не забезпечує виконання покладених на нього службових обов’язків, не може звільнити не тільки прокурор області, а навіть Генеральний прокурор! Хіба такі підходи будуть сприяти результативній роботі таких прокурорів на місцях, в т.ч. і в частині розкриття злочинів та особливо - притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності? Звичайно, що ні.

Ще більшої шкоди неминуче принесе вступ у силу нових норм Закону «Про прокуратуру» про підбір прокурорських працівників на адміністративні посади (Ви тільки вдумайтесь), в т.ч. і на посаду заступників Генпрокурора та прокурорів областей, так званою «Радою прокурорів» (органами прокурорського самоврядування) із числа виключно рядових прокурорських працівників. На мою думку - це просто маразм!

Давайте лише проаналізуємо, у якій ще демократичній країні світу існують такі розмиті та непрофесійні критерії підбору правоохоронців, де ще можна зустріти поліцейського, який ще вчора був електриком чи домогосподаркою, або суддю, який декілька місяців тому викладав філософію в університеті, або прокурора, який до цього ніколи не працював у системі органів прокуратури, але його призначають одразу на адміністративну посаду з незнайомими йому повноваженнями, тим більше - по організації і процесуальному керівництву розслідуванням злочинів? Як ці люди (уявіть собі у взаємодії) можуть професійно боротись зі злочинністю, протидіяти їй та досягати позитивних результатів? Відповім: в такому випадку жодних позитивних зрушень ми не дочекаємося!

Особисто у мене раніше складалось враження, що усе це «реформування» - наслідок глобального непрофесіоналізму, пов’язаного з постреволюційним синдромом, але, наразі, я більше схиляюсь до думки, що все це прихована та організована «компанія» по знищенню вагомості, сили та професійності правоохоронних структур, де прокуратура – як, один із найпотужніших колись органів по організації боротьби із злочинністю, стане, як сьогодні, безпорадною (без відповідних повноважень та професійного кадрового складу), поліція – буде просто фікцією, яка лише створюватиме зовнішню картину своєї колишньої потужності, а насправді - стане повністю безграмотною та недолугою, і цю жахливу картину доповнять, вибачте, абсолютно «ручні», «слухняні» та бездарні новостворені правоохоронні органи!

Окрім цього, ще більш шкідливим є ліквідація в 2/3 районів і міст України низових органів прокуратури, при тому, що територіальні органи влади, підрозділи поліції та суди продовжують там функціонувати, а на їх руїнах - створення абсолютно недієвих та незграбних, так званих, «місцевих прокуратур» в середньому на 3-8 районів і міст, що значно ускладнило реалізацію покладених на таких «місцевих прокурорів» завдань. Це є не тільки невиправданим кроком, а, більше того, порушенням вимог Конституції України, бо призвело до обмеження, в першу чергу, прав і законних інтересів громадян. Тепер треба лише уявити, яким чином громадянин району чи міста, де ліквідовані прокуратури, може захистити свої права на стадії досудового розслідування, якщо керівники, так званої, «місцевої прокуратури» знаходяться в середньому за 50-100 і більше кілометрів від його району чи міста? Як може такий керівник «місцевої прокуратури» забезпечити нагляд за дотриманням того ж закону «Про оперативно-розшукову діяльність» чи вимог кримінального-процесуального законодавства в районному підрозділі Нацполіції, де територіально теоретично може знаходитись один або кілька уповноважених прокурорів-процесуальних керівників, дії яких, наприклад, оскаржуються?

Такому «знищенню» прокуратури посприяло і «обрізання» законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя) конституційних повноважень прокурорів, функції яких на сьогодні зведені нанівець, і недолугі процесуальні зміни, які містить у собі новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який був підготовлений юристами Януковича навмисно в такому вигляді, а також Закон України «Про очищення влади», під критерії якого попали більшість невинних прокурорських працівників, яким також довелось звільнитись з своїх посад. В той же, наскільки мені відомо, то винні службові особи тієї ж прокуратури, які дійсно сприяли у зміцненні режиму Януковича, не тільки не були «люстровані», а навіть отримали після Революції гідності підвищення по службі та нові посади.

Тому і не дивно, що сьогодні суспільство не має довіри не тільки до влади та правоохоронних органів, але вже і до постійно обіцяючих швидкі та прогресивні зміни «реформаторів». Той час, який був наданий авансом для реалізації «задекларованих» змін, за висновками багатьох експертів, збіг, а, так звані, вибачте, потуги «реформаторів» призвели фактично до катастрофічного зростання рівня злочинності та беззахисності законослухняних громадян. У мене, як і у багатьох людей, виникає закономірне питання: коли наші можновладці, в першу чергу законодавці, одумаються і почнуть дійсно представляти законні інтереси і захищати права своїх виборців?

2)    Відсутність координації та взаємодії в роботі правоохоронних органів.

Мабуть усім чітко зрозуміло, що для того, щоб домогтися бажаного результату у боротьбі із злочинністю, необхідно об’єднати зусилля всіх правоохоронних органів із залученням органів державної влади та місцевого самоврядування для розробки спільних координаційних заходів. Коли мова йде про боротьбу зі злочинністю та протидію їй – ці чинники повинні бути на першому місці. Але, сьогодні чомусь вони втратили свою актуальність не тільки для нинішніх керівників правоохоронних органів, а і для керівництва держави, в т.ч. і для Верховної Ради України. Більше того, органи поліції та прокуратури сьогодні настільки дезорганізовані, що навіть у рамках своїх відомств у них відсутня єдність та відповідна координація.

Зокрема, як я вже неодноразово говорив, усі структурні підрозділи, які входять до складу Національної поліції України, діють незалежно один від одного, не говорячи вже про взаємодію з іншими правоохоронними органами. Наглядним та трагічним прикладом цього можуть слугувати події на Київщині в с. Княжичі минулого року, коли різні підрозділи Нацполіції (поліція охорони, кримінальний розшук та спецпідрозділ КОРД поліції Київської області) перестріляли один одного саме внаслідок відсутності «координаційного штабу» та підпорядкованості цих підрозділів тому ж територіальному начальнику Нацполіції. Саме ця причина потягла за собою як смерть людей, так і втечу злочинців із місця подій в Олевському районі Житомирської області, де зовсім недавно відбулись сутички із застосуванням вогнепальної зброї.

Ще раз наголошую: реформування такого важливого напрямку як «правоохоронна система» повинно було відбуватись виважено і з урахуванням усіх можливих наслідків, а не нашвидкуруч і лише для того, щоб як найшвидше замилити очі громадськості та Заходу, а також завоювати для себе статус такого собі «прогресивного реформатора». Про що тільки свідчать слова нинішнього очільника МВС: «Україні доведеться пережити ще кілька ситуацій, як в Кривому Озері, де шестеро поліцейських вбили затриманого»! Саме в зв’язку з цим хотілося б нагадати, що одним із повноважень поліції є превентивна та профілактична діяльність, спрямована на запобігання вчиненню правопорушень, а не постійне «реформування», тим більше - яке наперед декларується як таке, що буде відбуватися на «крові» невинних осіб.

Про яку спільну скоординовану і результативну роботу можна говорити, якщо сьогодні ніхто із керівників правоохоронних органів чи інших їх високопоставлених службових осіб не несе прямої відповідальності за безпосереднє погіршення криміногенної обстановки в країні. Сьогодні ні Нацполіція, ні МВС, ні прокуратура не зобов’язані звітувати про стан злочинності та протидії їй, а тим більше – про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян, як це, наприклад, зобов’язаний був робити раніше той же Генеральний прокурор України, який тепер лише керує органом, відповідальним за збір та систематизацію статистичних даних діяльності усіх правоохоронних відомств. Спільні координаційні наради з приводу нагальних питань злочинності в державі тепер не проводяться, за низькі показники по розкриттю злочинів ніхто не несе відповідальності, дані питання ніким не аналізуються, а тому і не мають вагомості та серйозного значення серед «проблем» правоохоронної системи. Більше того, нагадую, що з жовтня 2014 року прокурори позбавлені права проводити в правоохоронних органах перевірки, в т.ч. і за дотриманням ними вимог галузевих законів щодо боротьби із злочинністю та її профілактики, а відповідно — і права вносити їх керівникам документи прокурорського реагування з вимогою як вжиття заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю, так і притягнення винних посадових і службових осіб цих відомств до відповідальності за ту ж бездіяльність!

Таким чином, на сьогодні фактично знищена прокурорська функція по координації дій правоохоронців у боротьбі зі злочинністю, що призвело до зникнення важелів впливу на нерадивих та бездарних їх керівників, що в свою чергу негативно позначилосьна криміногенній ситуації в країні та взаємній протидії злочинності.

3)    Відсутність загальнодержавної Стратегії по боротьбі зі злочинністю в країні.

Злочинність – це глобальна проблема, з якою потрібно боротись як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні. Хочу звернути Вашу увагу на те, що останнім загальнодержавним документом, який хоча б передбачав профілактику правопорушень, була «Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року», строк дії якої закінчився ще 2 роки тому, а натомість нового подібного документу до цих пір не розроблено і не прийнято. Я вже не говорю про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю, яка востаннє приймалась на період 1996-2000 років. Таким чином, по незрозумілим для мене причинам, вище керівництво держави, Верховна Рада та Кабінет Міністрів України абсолютно нехтують своїм обов’язком забезпечувати правопорядок, законність та належне дотримання конституційних прав і свобод людини, що, в свою чергу, суттєво відображається на відношенні правоохоронців до виконання покладених на них завдань по боротьбі зі злочинністю.

Тому, навіть намагання окремих органів місцевого самоврядування розробляти та затверджувати місцеві проекти по боротьбі зі злочинністю, де плануються хоча б примітивні заходи по боротьбі та профілактиці злочинності, не зіграють позитивної ролі. Треба розуміти, що, виходячи із складності і різноманітності чинників, що впливають на стан та динаміку злочинності, суттєве поліпшення криміногенної ситуації в кожному окремому місті, районі чи області може бути досягнуто лише завдяки об'єднанню зусиль та спільній скоординованій роботі правоохоронних органів, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в першу чергу на центральному рівні, широкому залученню до роботи в цьому напрямі недержавних структур, громадських об'єднань і навіть окремих громадян. Наразі така взаємодія відсутня та не підкріплена жодним документом на рівні держави.

4)    Порушення принципу невідворотності покарання.

У зв’язку з такими недолугими напрямками реалізації задуманих «реформ» правоохоронних відомств відбулося суттєве послаблення ефективності правоохоронної діяльності, Ви тільки вдумайтесь, - 70-80% злочинів залишаються не розкритими, а особи, які їх вчинили – не притягнуті до кримінальної відповідальності, що, в свою чергу, породжує нові прояви злочинних діянь та створює атмосферу вседозволеності. Поясню просто.

В науці кримінології існує досить цікава теорія, яку сформулювали Джеймс Куінн Вілсон і Джордж Келлінг - «Теорія розбитих вікон». Її зміст полягає в тому, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а далі почнеться мародерство. Іншими словами, явні ознаки безладу і недотримання людьми загальноприйнятих норм поведінки або відворотність покарання за протиправні дії провокують оточення теж забути про правила (закони), що дуже схоже з тим, що сьогодні відбувається в нашій державі.

Рівень довіри до правоохоронних органів в Україні залишається вкрай низьким, а це відповідно і тягне за собою зневіру у можливості і здатності правоохоронців викрити та затримати злочинців, а тим більше – у притягненні їх до кримінальної відповідальності за вчинене. Таким чином, бездіяльність та безпорадність правоохоронних органів, в т. ч. як «реформованих», так і «новостворених» таким примітивним шляхом, неминуче тягнуть за собою рецидивну злочинність та сприяють їй, що, в свою чергу, стимулює злочинців до вчинення повторних діянь, а інших людей - до вчинення протиправних дій. Варто відзначити, що навіть ті ж квартирні крадіжки та незаконні заволодіння автомобілів почали частіше вчинятись саме через мізерний процент їх розкриття. Як показує практика - поліцейські підрозділи не можуть з’ясувати (а може і не хочуть) істину таких собі «міжсобойників» всередині своїх відомств (ситуація з перестрілкою поліцейських в с. Княжичі, де до пограбувань будинків, за версією слідства, і були причетні ці правоохоронці), не говорячи вже про професійно організовані злочинні групи чи злочинні організації, протидіяти яким немає кому, оскільки спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю були нашими «реформаторами» ліквідовані, а створені нашвидкуруч, на «американський» манер багатофункціональні підрозділи патрульної поліції, укомплектовані поліцейськими віком від 23-28 років (в середньому) здатні протидіяти лише порушникам ПДР, з обов’язковим «відеотраншем» у Yotube, і то не завжди. Як влучно сказав Геннадій Москаль щодо діяльності «нової поліції», з яким не можливо не погодитись: «Так ви (поліція, - ред.) працюєте на соціальні мережі? Чи на народ?».

5)    Економічний занепад країни.

Дійсно, протягом останніх 2-х років українці різко збідніли, зокрема, тільки у 2016 році - майже на 20%, а, згідно статистики ООН, за межею бідності в Україні, начебто, перебувають 78% людей! Хочу зазначити, що бідність шкодить не лише окремій людині, вона несе загрозу для українського суспільства загалом. Поясню чому.

Економічна криза (низький рівень заробітної плати, пенсій, підвищення цін та комунальні платежі, безробіття) спонукають навіть загалом законослухняних громадян до скоєння злочину. Як було досліджено науковцями, прогресуючий розрив між багатими та бідними (який у нас проявляється дуже яскраво) провокує і прогресуючий рівень насильницької та корисливої злочинності у державі. Ситуація, коли доходи бідних і багатих різняться в десятки разів, руйнує віру людей в справедливість, породжує соціальне роздратування, провокує протестні настрої та бажання порушення встановлених норм і стандартів.

Таким чином, на мою думку, керівництву нашої держави варто негайно приділити увагу вирішенню цих проблем та активізуватись у питаннях протидії, боротьби та профілактики злочинності, з тим, щоб більш повноцінно гарантувати суспільству безпеку та захист від злочинних посягань.

Для реалізації саме цих цілей, на моє переконання, необхідно:

- Розробити загальнонаціональну Концепцію державної політики щодо протидії та профілактики злочинності на 2017-2022 роки, з обов’язковими вказівками її виконання та прийняття аналогічних програм у кожному регіоні країни.

- Вдосконалити, з урахуванням вітчизняних особливостей, систему конкурсного відбору кадрів до правоохоронних структур та особливо призначення на керівні посади професійно підготовлених та патріотично налаштованих фахівців, переглянувши персональний склад, так званих, «конкурсних комісій», куди включити лише досвідчених та професійно підготовлених осіб, в першу чергу - в галузі правоохоронної діяльності (вони повинні складати більшість), та як варіант – із введенням до них відомих науковців в галузі права (меншість). При цьому, необхідно позбавити такі «комісії» виключного права приймати з цього приводу обов’язкові (остаточні) для відповідного керівника органу рішення (вони повинні нести виключно рекомендаційний характер, як це має місце в більшості держав Європи і світу) про призначення на адміністративні посади та розширити суттєво такі повноваження саме керівників правоохоронних органів, які і будуть нести відповідальність за стан боротьби із злочинністю та дотримання законності і правопорядку в державі.

- Негайно заповнити вакансії у правоохоронних органах та забезпечити, в першу чергу, органи Національної поліції та прокуратури професійно підготовленими слідчими, прокурорами і оперативними працівниками, особливо в підрозділах карного розшуку та для боротьби із організованими злочинними групами чи злочинними організаціями.

- Скасувати законодавчі чи відомчі заборони колишнім працівникам спецпідрозділів чи інших правоохоронних органів працювати у новостворених структурах (підрозділах).

- Розробити та постійно вдосконалювати дієву систему навчання та особливо - підвищення кваліфікації, в першу чергу, слідчих, прокурорів-процесуальних керівників та оперативних працівників.

- Внести вкрай необхідні зміни до профільного законодавства, зокрема до КПК України, щодо збільшення строку досудового розслідування по найбільш складних злочинах, в т.ч. вчинених у складі ОЗГ та злочинних організацій, а також пов’язаних із проведенням слідчих дій в порядку виконання міжнародно-правового співробітництва, повернення повноважень по проведенню дослідчих перевірок (під нагляд прокурора) за фактами вчинення злочинів та, паралельно з цим, - запустити в дію норми КПК України по кримінальним проступкам, встановити чітку відповідальність керівників правоохоронних органів за нерозкриті злочини; повернути прокурорам повноваження на внесення подань про притягнення слідчого чи оперативного працівника до дисциплінарної відповідальності та надати право прокурорам проводити координаційні наради з питань об’єднання зусиль у боротьбі із злочинністю (окремі законопроекти) і т.д. (готовий в цьому напрямку надати свої пропозиції).

- Відновити систему координації та взаємодії в системі підрозділів Національної поліції України, в першу чергу, підпорядкувавши керівникам місцевих органів поліції всі наявні в системі поліції органи, та відновити діяльність підрозділів дорожньої поліції та УБОЗ.

- Зобов’язати керівників Нацполіції, прокуратури, СБУ та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, регулярно (кожних півроку та рік) звітувати про стан злочинності в державі, протидії їй та дотримання прав і свобод громадян, з залученням органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості та ЗМІ.

- Активізуватись у роботі щодо підвищення ефективності національної економіки, розробки і фінансового забезпечення соціально орієнтованого держбюджету, удосконалити податкову систему, звести до мінімуму безробіття, розробити справедливу систему пенсійного забезпечення та прийняти програму загальнонаціональної боротьби з бідністю.

- Удосконалити та покращити суттєво систему оплати праці поліцейських, прокурорів та інших низькооплачуваних правоохоронців, максимально приблизити їх до рівня оплати детективів НАБУ і прокурорів САП, повернути при цьому попередні пільги, в т.ч. і щодо скасування норми щодо максимального розміру спеціалізованих пенсій і т.д.

Насамкінець аналізу хочу зауважити, що Україна сьогодні дійсно знаходиться в кризовому стані економіки, в умовах посилення військових подій на Сході, загострення політичної боротьби, соціальної кризи та погіршення криміногенної обстановки. Усі ці проблеми є досить вагомими і стосуються життя кожного з нас. І тут не потрібно бути прихильником чи противником тієї чи іншої влади, «реформаторів» чи так званих «громадських активістів», щоб зрозуміти реальні масштаби погіршення усіх цих показників. В соціально-економічну кризу найгірше, що може відбутися з країною, - це безпорадні правоохоронні органи та відсутність належного правосуддя, адже за тих умов може бути знищена і сама державність.

Наші «реформаторські» кроки декларуються як «шлях до Європи», але вибачте, у суспільства і у мене, в тому числі, виникає цілком логічне питання: Якою ж ціною ми йдемо до Європи і чи це правильний шлях реалізації поставлених цілей, при якому страждають наші громадяни, а як результат – і наша держава?

Аналіз стану злочинності, її структури і динаміки на території України за 2013-2016 роки (частина 1).

Рівень протидії злочинності та стан розкриття кримінальних правопорушень у 2016 році (у порівнянні з 2013-2015 роками) (частина 2).

Екс-заступник Генерального прокурора України,

заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець