Зе-ініціативи щодо органів прокуратури

26 липня 2019

На превеликий жаль, і новий Президент України назвав серед інших можливих кандидатів на посаду Генерального прокурора нашої держави особу, яка не має досвіду роботи в органах прокуратури. Я вже писав з цього приводу, коли про майбутнього Генпрокурора висловлювались представники команди В. Зеленського, але, все-таки надіявся, що у Президента України може бути інша позиція з цього приводу, особливо враховуючи, що він обіцяв зміни саме на краще, тобто, не на подальше руйнування правоохоронних органів як старих, так і нових. Мені не хочеться вірити, що він, як і його попередник, буде проводити чергові «очищення» органів прокуратури лише від «людей Порошенка» (хоча це теж потрібно зробити), але лише з тим, щоб завести туди виключно «своїх».

Експерти на цю новину відреагували по різному: від відвертого підлабузництва та бажання сподобатись новому Гаранту Конституції на шквалт, що Руслан Рябошапка ледь не буде справжньою «грозою» для найближчих соратників попередника, в першу чергу, Кононенка і Грановського, до відкритого несприйняття взагалі намірів про зміну нинішнього Генпрокурора.

Моя позиція зовсім інша, бо я дійсно хочу допомогти новому Президенту, за якого голосував у другому турі, не робити помилок і не давати шансів його ворогам і недоброзичливцям на реванш. Тому, ще раз наголошую: Генеральним прокурором в нашій державі (якому треба повернути його попередню назву, доповнивши словом «України») може бути лише прокурор, який одержав раніше вищу юридичну освіту у профільних юридичних ВУЗах та має достатній досвід роботи в органах прокуратури.

В зв’язку з цим, потрібно всім зрозуміти, що посада Генерального прокурора в Україні не є політичною, а виключно процесуальною, бо лише він має конкретні повноваження в сфері застосування кримінального процесуального законодавства, в першу чергу щодо кримінального переслідування конкретних осіб.

Окрім того, заборонено і законом призначати на посаду Генпрокурора осіб, наприклад, з політичних чи особистих мотивів як це було при Порошенку. Тому, Володимиру Олександровичу треба обов’язково на цю посаду запропонувати виключно професійного прокурора саме для належного виконання хоча б конституційних функцій, в т.ч. і організації розкриття і розслідування кримінальних проваджень, в т.ч. і одного із найбільш резонансних злочинів – умисного вбивства Павла Шеремета.

Окрім того, як я пишу в своїй «Концепції вдосконалення діяльності правоохоронних органів», кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку повинен мати стаж роботи в органах прокуратури не менше 10-15 років, в тому числі і на адміністративних посадах в органах прокуратури не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області, тобто мати не тільки взагалі організаторські здібності, а володіти методами організації роботи саме в колективах різних рівнів органів прокуратури, в т.ч. і організації досудового розслідування та здійснення прокурорського нагляду, особливо у формі процесуального керівництва.

Призначення іншої кандидатури, яка не буде відповідати названим вище вимогам мало чим буде відрізнятися від прийнятого рішення щодо нинішнього Генпрокурора.

Я, дійсно, нічого не маю проти Руслана Рябошапки як людини, яка працює в команді нового Президента, який може, наприклад, претендувати на посаду того ж Міністра юстиції. Але, не розумію, як може бути призначеним на цю високу посаду нехай і юрист за освітою (хоча і вона у мене викликає деякі сумніви), який заявляв раніше, що прокуратуру треба взагалі ліквідувати.

Але ж прокуратура існує фактично у всіх цивілізованих країнах світу, причому виконує навіть значно більше функцій, чим у нашій державі. Для прикладу, у 25-ти країнах, членах Ради Європи, прокуратура проводить (здійснює) нагляд за поліцейським розслідуванням (окрім Ірландії, Словенії і Фінляндії), сама проводить розслідування (окрім Ірландії, Італії, Кіпра, Фінляндії і Швеції), звертається до суду за дозволами на проведення конкретних слідчих дій (окрім Ірландії, Кіпра і Швеції), висуває звинувачення, підтримує обвинувачення в суді, пропонує суду призначати міру покарання (окрім Ірландії, Італії і Кіпру), у всіх без виключення подає апеляції, здійснює нагляд за правозастосовною процедурою, тобто за додержанням законів (в Болгарії, Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Нідерландах, Португалії, Румунії, Угорщини, Франції, Чехії і Швейцарії), чого була позбавлена українська прокуратура в 2014 році, закриває (припиняє) провадження без рішення суду (окрім Іспанії і Італії), завершує провадження шляхом рішення про покарання та навіть застосовує запобіжні заходи без рішення суду (в Австрії, Естонії, Ірландії, Латвії, Молдові, Нідерландах, Німеччині, Словаччині, Словенії, Угорщині, Франції, Хорватії, Швейцарії і Швеції), інші важливі повноваження (окрім Австрії, Данії, Іспанії, Італії, Кіпру, Фінляндії, Чехії і Швейцарії), чого немає у нас, а також, на відміну від нашого неконституційного, так званого, «реформування», здійснює повноваження у цивільних та адміністративних справах (окрім Данії, Естонії,Ірландії, Німеччини, Фінляндії, Швейцарії і Швеції) та навіть повноваження у справах про банкрутство (У Болгарії, Іспанії, Італії, Литві, Польщі, Португалії, Словаччині, Угорщині, Франції, Хорватії і Чехії).

Більше скажу, на відміну від нас, українців, яким з 2014 року знову ж таки нав’язували, так звані, «європейські стандарти», а фактично намагались і бачу, до сьогодні намагаються ззовні впливати на формування всього державного апарату, прокуратури і інших правоохоронних органів, і навіть судів, в Європі спостерігаються зовсім інші тенденції, що наша влада і так звані «грантоїди» замовчують. Так, у тій же Швейцарії в 2011 році прийнято новий КПК, яким кримінальне переслідування покладене саме на прокурорів, із скасуванням системи слідчих суддів, в той же час як нам в 2012 році нав’язали такий інститут судового контролю, який фактично перебрав на себе функції державного обвинувачення.

Знову ж таки, у Словенії в 2011 році, теж на відміну від нас, коли Україну змусили в 2012 році передбачити позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, прийняли нове законодавство, яким створили Спеціалізоване управління прокуратури з розслідування кримінальних справ, пов’язаних з організованою злочинністю, корупцією та хабарництвом, тероризмом. І таких прикладів зовсім не партнерського нав’язування нам подібних експериментів можна навести безліч.

Тому, якщо ми не просто декларуємо європейський шлях розвитку, то в свою чергу повинні запозичувати і саме європейську практику призначення на посаду Генпрокурора саме фахівців в цій галузі. Прошу звернути увагу, що у тій же Польщі кандидатуру Генерального прокурора на вибір спочатку подають Президенту держави Національна рада суддів і Національна рада прокурорів, але, на цю високу посаду за їх законодавством може бути призначена лише особа, яка є дійсним прокурором і має не менше десяти років стажу на посаді прокурора, або дійсний суддя Кримінальної або Військової палати Верховного Суду, який також має не менше десяти років суддівського стажу саме в кримінальних справах.

Майже аналогічні вимоги щодо наявності у кандидата на посаду Генпрокурора саме прокурорського стажу передбачає і законодавство Естонії, де чітко зазначено, що на цю високу посаду може бути призначена особа, яка безпосередньо перед призначенням на посаду не менше трьох років працювала державним прокурором або старшим прокурором повіту чи міста. У Литві ж посаду Генерального прокурора може зайняти особа, яка також має стаж роботи не менше десяти років у якості прокурора чи судді або, як виняток, десятирічний стаж роботи викладачем права в університеті, але, маючи при цьому високу вчену ступінь доктора наук.

Ще більш яскравим прикладом професійного підбору і призначення Генерального прокурора є законодавча практика в тій же Румунії, яка добилася позитивних успіхів в боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади, де Генеральний прокурор призначається Президентом Румунії за погодженням Вищої ради магістратури і лише з прокурорів, що мають не менше десяти років стажу на посаді судді або прокурора. І такі призначення в подавляючій більшості країн Європи, законодавство яких я вивчав.

Тому, недаром Група держав по боротьбі із корупцією в 2016 році рекомендували Україні забезпечити саме професійний відбір кандидата на посаду Генпрокурора та відзначили необхідність приділити належну увагу перегляду порядку призначення і звільнення з посади Генпрокурора, щоб зробити цей процес більш стійким до політичного впливу і більше зосередитись на об’єктивних критеріях професійних якостей кандидатів.

Ще більше сумніву щодо професійної придатності названого вище претендента на посаду Генпрокурора у мене викликають також і його заклики підпорядкувати прокуратуру Міністерству юстиції. Пояснюю, у відповідності до вимог Основного Закону України прокуратура віднесена до судової влади, причому абсолютно обґрунтовано, а тому вона закономірно не може бути в складі Мінюсту, який відноситься до органів виконавчої влади. Та і головне запитання — для чого це робити? Невже від цього зміниться якість виконання прокурорами своїх обов’язків? Звичайно, що ні. Для досягнення таких цілей треба змінити законодавство про прокуратуру, але лише з метою покращення діяльності всіх правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, а тим більше стану дотримання прав і свобод громадян, який погіршується з року в рік!

Далі, я також вважаю відверто шкідливими заклики цього ж «претендента» про необхідність нового «очищення» прокуратури від «старих кадрів», чим, до речі, всі останні 5 років займався Порошенко зі своєю командою: спочатку Шокін «очищав» через так звані «конкурси» в місцеві прокуратури, паралізувавши на тривалий час діяльність правоохоронних органів на місцях по боротьбі із злочинністю, а далі нинішній Генпрокурор без вищої юридичної освіти, якому, вибачте, вже реформованим Законом про прокуратуру 2014 року, допомогли завести в органи прокуратури масу абсолютно випадкових людей, причому, одразу в обласні прокуратури і центральний апарат ГПУ, не тільки без відповідного досвіду в органах прокуратури, як це практикується в більшості держав Європи, де прокуратура являє собою єдину систему, але і без спеціальної підготовки в Академії прокуратури України.

Тому, якщо і новий Генпрокурор продовжить подібні «чистки» органів прокуратури, наприклад, від людей Порошенка, замість яких туди прийдуть неграмотні вже «нові обличчя» від нової влади, то повірте, нічого не зміниться в нашій державі, а хотілося б, щоб надії, які з’явилися у людей після обрання нового Президента, так швидко не розвіялися.

І останнє. Дійсно є що змінювати в органах прокуратури, але для цього потрібно, щоб новий Генпрокурор мав хоча б уявлення кількість кримінальних проваджень припадає сьогодні на одного прокурора в нашій державі, тобто, яка реальна завантаженість і чи може він фізично забезпечити прокурорський нагляд за розслідуванням; який сьогодні після тих «очищень» рівень розкриття злочинів в нашій державі; чому з року в рік зменшується кількість обвинувальних актів, які направляються до суду, а відповідно у слідчих на кінець кожного року збільшуються залишки кримінальних проваджень (їх кількість давно вже перевищує мільйон), по яких злочинці не встановлені. І таких питань багато. Тому, про яке масове звільнення прокурорів можна сьогодні говорити і тим більше про заміну їх на міфічних «нових облич»? Я сподіваюсь, що Руслан Рябошапка таке заявляє від незнання ситуації в цій специфічній сфері діяльності держави. Не хочеться думати, що такі наміри будуть впроваджуватися навмисно шкідливо, як це, до речі, робили ті ж «реформатори», які приїжджали до нас на заробітки, а після руйнації – втекли по своїх домівках. Я вже неодноразово говорив, що не вірю і тим «реформаторам», які в майбутньому не планують залишатися в нашій державі, як це мало місце протягом 2014-2019 років, коли їх сім’ї і діти проживали за межами України і куди частина з них після руйнування того, що вони розпочали «реформувати» повтікали, викинувши на смітник наші українські паспорти.

Сподіваюсь, що такі мої побоювання не повторяться.

Зе-ініціативи щодо органів прокуратури

Похожие статьи: