Чи зможе нинішній очільник Генеральної прокуратури України стати найуспішнішим Генеральним прокурором

22 листопада 2019

Чи зможе нинішній очільник Генеральної прокуратури України стати найуспішнішим Генеральним прокурором, якщо так зване «очищення» прокуратури відбувається із грубим порушенням прав людини і громадянина?!

Наскільки мудрими були люди, котрі говорили, що якщо чогось не знаєш по суті, краще мовчати. Але, до подібних порад аж ніяк не прислуховувався ні попередній Генеральний прокурор, ні нинішній, який до речі, як показали останні події, може в цьому плані навіть перевершити Ю.Луценка. І мабуть саме по тій причині, що вони обидва не є фахівцями у сфері прокурорської діяльності. Чим далі я слухаю виступи Руслана Георгійовича, то ще більше переконуюся (і не тільки, до речі, я), що і він випадкова людина на цій високій посаді. Ну хіба міг професійний Генеральний прокурор заявити про те, що ні поліція, ні ДБР, а саме прокурори відповідають у нашій державі за стан справ у боротьбі зі злочинністю?! Звичайно, що ні.

В черговий раз заявляю, у мене немає будь-яких намірів образити його. Навпаки, я бажаю йому успіхів, нехай вивчає уважно всі зауваження і претензії до його діяльності, робить відповідні висновки і може йому поталанить переконати скептиків з приводу помилковості його призначення на дану посаду. Але ,вибачте, поки що я таких зусиль з його боку не бачу. Візьміть хоча б його останні «одкровення» інтернет-газеті «Лівий берег», де він наговорив такого, що ще раз переконує мене в тому, що не можна ні в якому разі призначати на таку посаду не професійних прокурорів, а тим більше, висуванців чи політичних партій, тим більше – провладних, особистих друзів, партнерів по бізнесу чи кумів діючих на той час президентів України.

Пояснюю чому.

Ну хіба може Генеральний прокурор, нехай і новопризначений, голосно заявляти про те, що, начебто, у багатьох прокурорів є свої «наставники» (а хіба це погано із точки зору підвищення їх професійної майстерності), чи навіть «власники» і «куратори», які їх спрямовують (правда, не уточнив куди саме) і навіть утримують? А головне, що, за його ж твердженням, саме ці міфічні «особи» і критикують «реформу» прокуратури, яку запустив нинішній Президент. Такі заяви я особисто сприймаю як маячню, як якусь хворобливу уяву людини, яка взагалі не орієнтується в тому середовищі, куди вона випадково потрапила.

Зокрема, як розуміти його посилання, в цьому контексті, для прикладу, на переписку між народним депутатом В.Медяником і тільки що призначеним, ним же самим, заступником Генерального прокурора Віктором Трепаком? Тим більше, що він тут же наголосив, що саме переатестація, начебто, і допоможе виявити таких «контрольованих» прокурорів і їх позбутися. Такій «версії» нового Генерального прокурора може навіть позаздрити його попередник, бо при такому підході тоді не зрозуміло, а чим Руслан Георгійович керувався, коли призначав собі такого начебто «контрольованого» ззовні заступника.

Слідуючим припущенням, а може навіть і відвертою фантазією нового Генпрокурора є його теза про те, що частина прокурорів не погодилася на умови такої переатестації із-за боязні проходити перевірку на доброчесність. Якби це заявив хтось із «грантоїдів», наприклад, член, так званого, Центру протидії корупції, діяльність якого щедро фінансується із-за кордону, можна було б не звертати на це уваги. Але, таке, вибачте, «ляпнув» сам Генеральний прокурор, який вже в іншому інтерв’ю інтернет-сайту «ЦензорНет» навпаки наполягав на дотриманні саме Конституції України, норми якої є прямої дії і що саме ними потрібно керуватися, а не діючим законом, якщо вони протирічить Основному Закону держави.

Визнаю, що я теж є прихильником розширення владних повноважень Генерального прокурора і керівників обласних (регіональних) прокуратур, виходячи, перш за все, із мотивів оперативного прийняття ними кадрових рішень. Але, те, що відбувається і буде в найближчому майбутньому відбуватися із, так званою, атестацією працюючих прокурорів, я категорично проти. В тому числі, я не підтримую норми Положення, затвердженого Наказом нового Генерального прокурора, про те, що вирішення питання про проходження атестації прокурорів буде контролювати комісія в складі 6-осіб, троє із яких не є прокурорами і тому незрозуміло, завдяки яким своїм знанням, професійному або життєвому досвіду вони можуть правильно визначити того, хто успішно пройшов атестацію на предмет придатності для подальшої роботи в прокуратурі, а хто ні. Не пояснив він журналістам і як вийти із ситуації, коли під час такого голосування половина членів комісії буде «за», а половина - «проти». Незрозуміло, також, на підставі яких критеріїв він (чи хтось інший) підбирав цих сторонніх членів комісії, тобто не із середовища прокурорів. І це при тому, що раніше, після створення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, та ж Венеціанська комісія висловлювала невдоволення таким підходам, вимагаючи, щоб в таких комісіях більшість складали саме прокурори, що є гарантією незалежності прокуратури. Саме визначення нинішнім Генеральним прокурором необхідних якостей у таких непрофесійних членів конкурсної комісії прозвучало теж не переконливо, бо він назвав лише компетентність та відсутність сумнівів щодо доброчесності. З приводу першої оцінки, то вона повністю вигадана (пропоную перевірити таких членів комісії), а другу він визначив, виходячи із мінімуму «публічної критики».

Не зовсім зрозуміло для багатьох експертів, також, із яких саме джерел своєї діяльності НАБУ буде надавати такій комісії інформацію негативного характеру відносно прокурорів, які будуть проходити співбесіду, враховуючи, що дослідчі перевірки органами досудового розслідування тепер не проводяться, а матеріали оперативно-розшукових справ і кримінальних проваджень не підлягають розголошенню. М’яко кажучи, мені здалося, що Генеральний прокурор обманув журналістів і в тому, що він, начебто, завчасно визначав прохідний бал за результатами тестування на загальні здібності (93), хоча всім відомо, що в Положенні бал за проходження цього другого етапу атестації заздалегідь не встановлювався. Не був щирим Руслан Георгійович і коли пояснював процедуру виконання прокурором на засіданні комісій практичних завдань, бо не уточнив, хто ці завдання розробляв, чи будуть вони стосуватися виконання прокурором саме конституційних своїх повноважень, чи знову будуть з’ясовувати у прокурорів про те, скільки білка міститься в 100 грамах яловичини. Не зміг він пояснити журналістам і з приводу відсутності загального балу за результатами проходження прокурорами всіх етапів атестації.

Більше того, Генеральний прокурор намагався переконати журналістів, що закон (щодо реформи прокуратури ), який серед невідкладних рекомендував прийняти Президент України, є чинним, доки Конституційним судом він не визнаний неконституційним (тут він протирічив сам собі, бо, пояснюючи, наприклад, розбіжності Конституції і законів України, що регламентують порядок зняття недоторканості із народних депутатів, він стверджував зворотнє). До речі, він свідомо також ухилявся від пояснень неконституційності не тільки самого закону щодо «реформування» прокуратури, а і його власних Наказу та Положення про порядок проходження атестації.

Не додало йому авторитету і намагання очорнити С. Горбатюка, якого журналісти під час цієї розмови назвали «честю і совістю прокуратури». Так, він назвав останнього особою, якій завжди вигідний конфлікт, що С.Горбатюк навмисно створював із себе образ жертви, щоб таким чином уникнути відповідальності за неефективне розслідування злочинів на Майдані і т.д. І це в той час, коли начебто «конфліктний» Горбатюк працював на посаді начальника управління спеціальних розслідувань як мінімум при двух попередніх Генеральних прокурорах і тоді суттєвих зауважень до нього не було: ні при Яремі, ні при Шокіну. Більш того, свідченням того, що Р. Рябошапка так і не усвідомив, яку посаду він займає (а при таких поверхових підходах до оцінки діяльності прокурорів малоймовірно, що таким стане), є його заява журналістам під час даного інтерв’ю про те, що «вони» (правда, незрозуміло хто саме) вивчили статистику роботи очолюваного С. Горбатюком управління і з’ясували, що із 14,5 тисяч томів справ, напрацьованих за 5,5 років, лише 8 тисяч стосуються подій на Майдані, а тому, за його висновком, цей підрозділ половину робочого часу займався не тим, чим повинен був займатися, хоча це була ледь не окрема спеціалізована прокуратура: зі спеціальними слідчими, спеціальними прокурорами, спеціальними психологами і т.д.

З цього приводу я вже неодноразово висловлювався, але змушений знову повторити, що категорично не згідний з такою оцінкою професійної діяльності і результатів роботи С. Горбатюка. Почну з того, що Руслан Георгійович не міг, ні фізично, ні з урахуванням своїх особистих професійних здібностей (разом із усіма його заступниками) за такий період часу перебування на посаді вивчити 14,5 тисяч томів справ! Крім того, роз’яснюю нинішньому Генеральному прокурору про те, що відповідальність за організацію досудового розслідування повинні нести, окрім керівника цього, слідчого підрозділу, як мінімум, начальник Головного слідчого управління, якому, в різні періоди, підпорядковувалося управління спеціальних розслідувань, керівник управління процесуального керівництва, який відповідав і організовував роботу по нагляду за розслідуванням цих проваджень, заступники Генерального прокурора, які відповідали за організацію досудового розслідування та окремо - за процесуальне керівництво цими розслідуваннями, у яких, на відміну від керівників слідчого підрозділу, значно більша важелів впливу і повноважень, а також і діючі за цей період Генеральні прокурори (а їх було вже четверо). Не є повною правдою і те, що в підпорядкуванні Горбатюка були і підрозділи процесуального керівництва: це дійсно мало місце при Ю.Луценку, але, не тривалий час, і то незаконно, бо не можуть слідчий і прокурор бути підпорядкованими однозначно керівнику слідчого підрозділу (цього не знав і Луценко, і мабуть не знає Р.Рябошапка). Тобто, треба усвідомити, що не тільки від керівника слідчого підрозділу залежить ефективність розслідування кримінальних проваджень. Радив би також Р.Рябошапці спочатку поцікавитися, скільки разів всі Генеральні прокурори і їх відповідні заступники вивчали і особисто заслуховували стан слідства по цих справах. А хіба не оприлюднювали в ЗМІ за останні 3-3,5 роки постійні чвари та з’ясування стосунків в ГПУ: то між Горбатюком і Луценком, то між Горбатюком і заступниками Генерального прокурора Столярчуком і Стрижевською, аналогічно із Матіосом, що доходило навіть до розгляду цих взаємовідносин в судах?! Хіба це не вплинуло на ефективність досудового розслідування?! В дійсності, це теж були причини, але, на них чомусь нинішній Генеральний прокурор не звертає уваги, бо не є професіоналом.

Дійсно, недоліки у в роботі С.Горбатюка були, в першу чергу, це і відволікання від повсякденної кропіткої роботи для участі в регулярних прес-конференціях та ток-шоу на телебаченні, загравання із деякими політиками та «громадськими організаціями», навіть «приміряння» на себе мундиру Генерального прокурора, а через деякий час його відверто «понесло», він почав вважати себе занадто важливим і не замінимим і навіть готовим очолити Генеральну прокуратуру. Так було, але, я говорив і буду говорити, що ще в грудні 2014 року, коли створювали, так зване, «управління спеціальних розслідувань» і на посаду його керівника тодішній Генеральний прокурор призначив С. Горбатюка, я вже знав, що у цих справах останнього таким чином фактично призначили «цапом-відбувайлом». А ті, від кого, в першу чергу, залежали результати розслідування, якого чекало суспільство, фактично «умили руки» від цих надзвичайно тяжких і складних в розслідуванні подій. Розумієте, є хороші слідчі, прокурори, чесні, порядні, але, не кожен з них може працювати керівником, бо треба мати хист до організації роботи по розслідуванню злочинів та контролю за такою діяльністю, тим більше, коли у твоєму підпорядкуванні сотні слідчих, в провадженні яких перебувають сотні кримінальних проваджень. Так сталося і з Сергієм Вікторовичем, але, цієї помилки ніхто в подальшому не виправив і ніхто йому не допоміг тягнути на собі цей явно непосильний для нього тягар. А тому і зробили, в кінці кінців, із нього крайнього, тобто винуватого. Це не чесно, не об’єктивно і не порядно. Тим більше, що після всіх заходів, протягом останніх 5-ти років по руйнуванню роботи слідчих підрозділів і процесуальних керівників ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених на Майдані, а також кримінальних правопорушень, які інкримінують бувшому Президенту України В.Януковичу і його найближчому оточенню, про їх розкриття і доведення до логічного завершення можна забути назавжди! Тим більше, при такому підході до їх закінчення та справедливого вирішення в розумні терміни всі обіцянки та запевняння і нинішнього Президента, і новопризначеного Генерального прокурора, є просто пустим потрясінням повітря! Ну хіба не є очевидним наміром раз і на завжди «похоронити» ці справи, висунуті останнім - пропозиції очолити, так званий, «департамент», по здійсненню процесуального керівництва у провадженнях, пов’язаних із подіями 2013-2014 років (ви тільки зверніть увагу, як його вже називає сам Р.Рябошапка), адвокату родин загиблих Євгенії Закревській? Хіба не повинен був знати Генеральний прокурор вимоги статті 77 КПК України, у відповідності до якої прокурор (нехай і тільки, що призначений) не має права брати участь у кримінальних провадженнях, в яких він брав участь як захисник чи представник? Тому і не розумію, які могли бути з нею з цього приводу переговори і домовленості, тим більше, що у Р.Рябошапки і не повинно було бути гарантій і того, що вона зможе пройти конкурсний відбір (якщо ця, процедура звичайно, не придумана лише для професійних прокурорів).

Неоднозначним, як для Генерального прокурора, нехай і зовсім непрофесійного, є його твердження, про те, що, начебто, потерпілих родичів вбитих і поранених у справах Майдану мало цікавлять справи, умовно кажучи, «водоканалу і Саші Януковича, і скільки він на цьому заробив». Хіба мав право таке говорити Генеральний прокурор, коли у таких провадженнях мова йде про сотні мільйонів і навіть мільярдів викрадених у держави, а відповідно і у цих громадян, коштів та майна і по яких до цього часу не закінчені розслідування? Тому йому треба з’ясувати причини цього становища і вчинити необхідні заходи до їх закінчення у відповідності до вимог Закону? А в замін цього новий очільник ГПУ дав суспільству зрозуміти, що ці факти не є цікавими ні для нього, ні для нового керівництва держави, а тому по цих справах об’єктивних результатів слідства можна і не чекати. Ну, у всякому випадку, наведені ним слова можуть трактуватися і так. Скоріше всього, для нього більш актуальним є провадження за фактом штовханини екс-народного депутата О.Ляшко з нині діючим нардепом від «Слуги народу» А. Герусом, за що керівника Радикальної партії прокуратура намагалася взяти під варту. Жах!

Ще більш незрозумілою була позиція Руслана Георгійовича, як Генерального прокурора, коли він на конкретні питання журналістів щодо стадій розслідування по конкретних кримінальних провадженнях або відмовлявся давати на них відповіді, стверджуючи, що він не буде повторювати стиль свого попередника, або чомусь відправляв журналістів за поясненнями до того ж Сергія Горбатюка (якого, до речі, на той час вже звільнив з роботи), або посилався на те, що слідчі і прокуратура, начебто, є самостійними, що в управлінні спеціальних розслідувань «купа епізодів і кримінальних проваджень (правда, в своєму виступі він продовжував чомусь їх називати «кейсами», що протирічить як КПК України, так і Закону України «Про прокуратуру»), а тому він не може їх всі пам’ятати»; що провадження відносно Азарова не більш актуальні чим інші, наприклад, та ж справа про розкрадання в «Укроборонпромі».

Це ще раз свідчить про те, що нинішній Генеральний прокурор до цього часу не лише не вивчив стан слідства у найбільш актуальних і резонансних кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими ГПУ, а навіть не спромігся приступити до цього, бо знову розповідав журналістам про якийсь «аудит» напрацьованих його попередниками матеріалів, на що, за його словами, потрібно «місяці». Правда, знову ж таки, ухиляючись від прямої відповіді на причини своєї бездіяльності, продовжив повторювати заїжджену тезу, що для нього головним є «оновлення прокуратури», а не ситуація із станом слідства по справах Майдану та злочинів, інкримінованих Януковичу і його оточенню. Оце Вам, бабусю, і Юр’їв день!

Тому і у відповідь на повідомлення журналістів про заплановані наміри С. Горбатюка в найближчому майбутньому повідомити по розслідуваних ним справах велику кількість підозр конкретним особам, чому перешкодило його звільнення із органів прокуратури, Р. Рябошапка не знайшов нічого кращого, як знову звинувачувати останнього в тому, що той сам, начебто, не пішов на атестацію. Але і в цьому він не був щирим, бо чомусь не повідомив про те, що таку заяву про бажання пройти атестацію Горбатюк подавав, але, вона не відповідала тому зразку, який затвердив сам Генеральний прокурор, тобто, Р.Рябошапка, і зміст якої прямо протирічить Конституції України.

Але, шановні друзі, і це ще не всі «перли» від нового Генерального прокурора. Я вже писав, що він має намір у своїй діяльності «перевершити» Ю.Луценка. Так ось, ознайомившись із його подальшими відповідями на запитання журналістів, в т.ч. і відверто провокаційні, на які він повівся, можна зробити висновок, що йому це беззаперечно вдасться.

Ну, наприклад, він заявив, що критеріями його успішності на цій посаді буде «суспільна довіра», яку можна покращити, в тому числі (ви тільки послухайте) гучними «посадками», яких, начебто, вимагає суспільство, «яке хоче крові»!!!

При цьому, зверніть увагу, що ні до цього моменту, ні пізніше, він навіть словом не обмовився про стан дотримання прав і свобод громадян, про незаконно затриманих і незаконно притягнутих осіб до кримінальної відповідальності, ні про виправданих судом і т.д., чим, в першу чергу, повинен перейматися Генеральний прокурор!!! Але, повірте, це і не дивно, бо вже через кілька днів після цього інтерв’ю працівниками СБУ за дорученням тієї ж ГПУ з грубим порушенням прав людини був затриманий голова правління «Укрексімбанку» за підозрою у вчиненні злочинів у 2013-2014 роках!

Зовсім не професійно відповів Р.Рябошапка і з приводу, так званої, «незалежності» слідчих і прокурорів - процесуальних керівників, бо, по-перше, у Генерального прокурора і його заступників є деякі наглядові повноваження, наприклад, вивчити справу на предмет, чи ефективно вона розслідується і в разі підтвердження негативного висновку – змінити підслідність. Якщо ж для наведення належного порядку під час досудового розслідування та здійснення процесуального керівництва потрібно розширити наглядові повноваження вищестоящих прокурорів за досудовим розслідуванням (а це, дійсно, давно вже потрібно було зробити), тоді чому не було такого законопроекту за його ініціативою серед невідкладних, які вносив Президент на розгляд нової Верховної Ради?! Але, цього зроблено не було.

Тому, треба цьому фактичному дуалізму «окозамилюванню» покласти край, бо коли вигідно, то у вищестоящих прокурорів є достатні підстави для впливу на прийняття слідчими і прокурорами процесуальних рішень, а якщо не вигідно, то всі посилаються на відсутність таких повноважень. Зокрема, це підтвердив і сам Руслан Георгійович, який повідомив, що його заступник Чумак Віктор Васильович має знайти достатньо доказів «хто був винуватий в Іловайській трагедії і яка міра вини кожного в тому, що сталося». Хоч я особисто в цьому дуже сумніваюся, так як в останнього, для цього немає ні необхідного освіту, ні відповідних знань. А далі і сам Генпрокурор, на відміну від відмови коментування справи Майдану, дуже охотно давав оцінки і навіть говорив про наявність судової перспективи по тій же справі за підозрою С. Пашинського, навіть назвав її «достатньо очевидною». Разом з тим, Генеральний прокурор чомусь не пояснив журналістам, а коли, хто саме і на яких підставах скасував винесену раніше постанову про закриття цього кримінального провадження, бо у відповідності до ст.284 КПК України справа підлягає закриттю, якщо є не скасована постанова слідчого чи прокурора про її закриття щодо того самого діяння. Та і строки для скасування даної постанови тим же прокурором і слідчим суддею також, начебто, вже закінчилася. Але, і це ще не все, бо Генпрокурор так і не пояснив, чому все - таки клопотання про обрання міри запобіжного заходу відносно цього підозрюваного розглядав Шевченківський районний суд м. Києва, якому вона була не підсудна. Не все добре в даній справі складається із кваліфікацією правопорушення, але і його Генпрокурор відмовився коментувати, хоча нічого протиправного він не сказав би. І це, друзі, при тому, що до цього стверджував про неправильність кваліфікації дій того втікача В. Януковича щодо створення злочинної організації чи відсутності достатніх доказів у справах Майдану, які складалися із 14,5 тис. томів!

Ось чому я завжди не радив попередньому Генеральному прокурору виходити до преси і «розумнічати» по вузько професійних питаннях досудового розслідування або процесуального керівництва, особливо, якщо це було пов’язано із збиранням і оцінкою доказів, в чому той був, м’яко кажучи, не компетентним. Теж саме стосується і нинішнього Генерального прокурора. Ну хіба міг професійний прокурор заявити Соні Кошкіній і її колезі про те, що якщо у справі винесена комусь підозра, то обвинувальний акт повинен бути направлений до суду, хоча він і не виключає, що і досудове слідство може помилятися і що не всі провадження можуть закінчуватися обвинувальними вироками? Тобто, виникає закономірне питання, а для чого потрібні в таких випадках вищестоящі прокуратури, в тому числі і він сам, щоб не допустити таких випадків порушення прав людини?!

Не був переконливим Р.Рябошапка і при дачі відповіді про порушення ним вимог закону при призначенні своїх заступників Каська і Чумака, які спочатку без будь-якого конкурсу були ним призначені на посаду рядових прокурорів центрального апарату ГПУ, а вже через деякий час - одразу і заступниками Генерального прокурора. Невдалими з цього приводу були його посилання на своїх попередників, які теж, начебто, призначали своїх заступників без конкурсу. Він мабуть забув або скоріше не знав, що у відповідності до вимог Закону «Про прокуратуру» на адміністративні посади, в тому числі і заступників Генерального прокурора, необхідне було погодження Ради прокурорів діяльність якої була зупинена при цьому.

Повною нісенітницею можна назвати і заяви діючого Генерального прокурора про необхідність скоротити прокурорів у зв’язку з тим, що, начебто, в Україні їх найбільша кількість серед країн Ради Європи на 100 000 населення. Якби це був національно свідомий і переживаючий за захист своїх громадян як від злочинних посягань, так і свавілля правоохоронців Генпрокурор, то він би для цього рівняв зовсім інші показники, в першу чергу, з рівень розкриття злочинів, особливо тих, які посягають на особисті права людей, середнє навантаження зареєстрованих кримінальних правопорушень на одного прокурора, чи рівнем злочинності в Україні, в порівнянні із країнами Європи. Але, така його поведінка мабуть і не дивна, бо в ЗМІ його називають відверто представником чи вихідцем із середовища «гранітоїдів», які діють в інтересах своїх роботодавців. Тому, новий Генеральний прокурор і не приховує своїх намірів, які аж ніяк не можна назвати національно орієнтованими, бо його головне завдання – витіснити через ці антиконституційні процедури переатестації більшість високопрофесійних прокурорів, на місце яких набрати осіб, які не мають не тільки спеціальної підготовки в Академії прокуратури, яку він ліквідував, а і будь-якого прокурорського досвіду а навіть і спеціальної підготовки в Академії прокуратури, що в цілому неминуче обернеться для нашої держави справжнім лихом, причому в недалекому майбутньому.

Категорично не погоджуюся я і з не виправданою впевненістю нового Генерального прокурора в тому, що «вони» таким чином відредагували законодавство про «реформу» прокуратури, що не залишилося ніяких лазівок для поновлення звільнених в процесі, так званої переатестації прокурорів на своїх посадах. По-перше, це може свідчити лише про елементарну неграмотність і низький рівень підготовки Р.Рябошапки як юриста, бо визнання ним факту позбавлення прокурорів частини прав і гарантій передбачених Кодексом законів про працю у випадку так званої «переатестації» уже є грубим порушенням конституційних прав і свобод! По-друге, він повинен усвідомлювати той факт, що поновленим у таких випадках прокурорам потрібно буде виплачувати компенсацію із Державного бюджету, а потім в порядку зворотної вимоги відшкодовувати ці витрати за рахунок винних посадових осіб, в т.ч. і Генерального прокурора який видавав такі накази. А такий розвиток подій цілком вірогідний, нехай не зараз, але, в майбутньому – це стовідстсотково! Тим більше, що він і сам це чітко усвідомлює, бо роз’яснював журналістам цей порядок, правда, тільки в площині поновлення звільнених прокурорів, в порядку люстрації в 2014 році!

Про які запобіжники поновленню звільнених в процесі переатестації прокурорів можна говорити, якщо саме посилання Р.Рябошапки на те, що на той час вже не буде ні Генеральної прокуратури, ні регіональної прокуратури, ні місцевої прокуратури, де вони раніше працювали, протирічить судовій практиці. Так, у відповідності до рішення суду, які вже навіть пройшли перевірку у Верховному суді, такі аргументи не прийняли. Найвищі судові інстанції України прийшли до висновку, якщо реформований орган, не дивлячись на зміну назви, зберіг свої попередні функції, незаконно звільнених працівників зобов’язані поновлювати!

До цього всього хочу додати і іншу обставину, яка позитивно вплине на такі рішення судів про поновлення таких прокурорів на посадах. Зовсім недавно, на підтвердження моїх слів, на відповідному сайті, де була опублікована моя стаття з приводу шкідливих наслідків від такої «реформи» прокуратури за американські кошти, надійшло звернення керівника Служби безпеки тієї міжнародної організації (ймовірно, іде мова про ІДЛО), яка повідомила про їхні підозри щодо грузина, який підписував від імені цієї організації згадані у попередній публікації угоди із новим Генеральним прокурором Р.Рябошапкою про надання технічної допомоги в проведенні, так званих, «реформ» органів прокуратури в Україні, в зв’язку з чим, заплановане проведення з цього приводу жорсткого внутрішнього розслідування, бо, дослівно, «офісні меблі для ГПУ і тести про коня за 7,5 млн. доларів США - то вже перебір». Так, що це буде додаткова підстава для визнання судом незаконними всіх наказів Генерального прокурора, пов’язаних, як з проведенням, так званої, «переатестації» прокурорів, так і з змістом питань в тестових завданнях та їх неправильними відповідями. Так, що з приводу даної підстави нас очікує ще продовження всієї цієї історії, пов’язаної із руйнацією прокуратури в нашій державі.

Ну і насамкінець. Хіба не буде підтвердженням у суді позовних вимог про скасування незаконних наказів Генерального прокурора Р.Рябошапки про звільнення будь-якого прокурора на підставі неконституційного закону, на якому один із таких прокурорів написав так: «З наказом про звільнення ознайомився. Горіть у пеклі!»?! Я думаю, що це і є справжня оцінка незаконності проведення нинішнім Генпрокурором «реформ» в очолюваному ним відомстві.

Чи зможе нинішній очільник Генеральної прокуратури України стати найуспішнішим Генеральним прокурором

Похожие статьи: