Антикорупційне «провалля»: чи виправдовує НАБУ своє існування?

Корупція в останні десь років 9-12 (за моїми підрахунками) залишається однією з найсерйозніших проблем України, оскільки діюча влада за цей час не забезпечувала ефективного механізму протидії цьому край небезпечному явищу. Одним із найбільш прийнятних шляхів її вирішення нова, так би мовити, демократична влада, декларуючи саме прагнення до європейських стандартів, замість усунення причин цього явища, обрала чомусь так звану  «реформу» правоохоронних органів, а фактично взяла курс на знищення правоохоронної системи, суттєво «обезкровила» існуючі правоохоронні органи та абсолютно непродумано «наплодила» нові антикорупційні відомства. До чого це призвело та який ми отримали результат внаслідок таких «реформаторських перетворень», я намагався з’ясувати, досліджуючи та аналізуючи, в черговий раз, діяльність того ж Національного антикорупційного бюро України (далі — НАБУ).

Для об’єктивності зазначу і про результати «реформованих» прокуратури і поліції через призму їх діяльності за 2013-2016 роки, про що я писав раніше.

Ще раз коротко змушений нагадати суспільству і, в першу чергу, нашим законодавцям та гаранту Конституції про те, що згідно Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» завданням цього органу є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Акцентую Вашу увагу і на тому, що НАБУ — правоохоронний орган з надмірно широкими процесуальними повноваженнями (яких немає жоден правоохоронний орган нашої держави), «власною» Антикорупційною прокуратурою та своїми спеціалізованими силовими і оперативно-технічними підрозділами, а головне — матеріально та технічно забезпечений у відповідності до європейських стандартів (на відміну від інших правоохоронних органів), з фінансовою та моральною підтримкою потужних і авторитетних іноземних партнерів (які, до речі, нічого не розуміються в наших реаліях) та громадських активістів, як правило, існуючих на іноземні гранти, а також, що найголовніше, абсолютно безконтрольний та «незалежний» від загальної системи стримувань і противаг, яка повинна існувати в будь-якій правовій державі. Нагадаю також, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України здійснює виключно Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі — САП). Не дивлячись на те, що керівник САП є одночасно і заступником Генерального прокурора, законодавці практично вивели його із підпорядкування останньому, чим фактично створили сприятливі умови для зрощування НАБУ і САП та, як наслідок, — їх повної безконтрольності.

Для наглядності повідомляю: попри те, що у відповідності до ч.5 ст. 36 КПК України вищестоящі прокурори мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування у разі його неефективності, ця ж норма забороняє навіть Генеральному прокурору доручати здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних НАБУ, іншим органам досудового розслідування, у разі неефективного розслідування і навіть тоді, коли детективи Бюро систематично і відверто порушують норми закону і права людей. Тобто, ця норма КПК України, яка відверто стимулює цей антикорупційний орган до порушення загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 9 КПК України і створює необхідні підстави для визнання зібраних таким чином доказів недопустимими.

Тому, не викликає подиву і той факт, що протягом існування цього нового антикорупційного органу постійно виникають конфлікти між ГПУ і НАБУ, від чого робота по боротьбі із корупцією тільки страждає, про що я попереджав ще перед голосуванням Закону про НАБУ в другому читанні. Але, мене ніхто не послухав.

Більше того, треба мати на увазі, що директор НАБУ фактично чи не єдиний в системі правоохоронних органів керівник,  якого неможливо притягнути до дисциплінарної відповідальності чи тим більше — звільнити із займаної посади. А якщо додати до цього наявність у НАБУ повноваження вилучати із провадження інших органів досудового розслідування і приймати до свого провадження будь-яку кримінальну справу, причому — не обов’язково корупційну, і не обов’язково про злочини, вчинені високопосадовцями, то можна зробити висновок, що такого «безладу» в сфері правоохоронної діяльності, в т.ч. і по боротьбі із корупцією, немає в жодній із судово-правових систем Європи, а може навіть і світу!

Тому, напевно з таким арсеналом можливостей, яким не може похизуватися жоден антикорупційний орган будь-якої європейської держави, можна було б набагато результативніше спрацювати у боротьбі із корупційними проявами у вищих ешелонах влади, відновити довіру громадян та заслужити пошану і подяку. Але, зі спливом навіть року діяльності цього новоствореного органу, відгуки та вимоги у суспільства виявились зовсім протилежні: втрачена довіра до реформ, немає реального покарання корупціонерів, замість цього виключний піар та окозамилювання, профанація правоохоронної діяльності, глобальний непрофесіоналізм, а також, що найбільше тривожить експертів, — нескінченні порушення прав людини та учасників кримінального процесу під час досудового розслідування, які в майбутньому неминуче будуть  використані у позовах до Європейського суду з прав людини та можуть завдати значних матеріальних і іміджевих збитків для України.

Безліч високопрофесійних людей, незалежних експертів і юристів-практиків, навіть тих, які напередодні створення НАБУ підтримували та вірили у його ефективність, зараз розчаровані та лише вказують недосвідченим детективам на їх промахи. Зауважте, що кожна гучна (піар) справа Антикорупційного бюро не проходить без зауважень зі сторони експертної спільноти.

Варто нагадати суспільству, що ще на початку роботи антикорупційного відомства очільники НАБУ декларували свої наміри боротися із корупцією в середовищі високопоставлених осіб нашої країни, обіцяли звільнити Україну від багажу корупції та, як наслідок, навести лад у державному бюджеті, повернувши туди вкрадені кошти. Серед їх популярних зобов’язань, ще у 2016 році, лунали обіцянки розслідувати злочинні діяння тієї ж Голови НБУ Гонтаревої та її заступниці, як мінімум кількох народних депутатів, серед яких називались прізвища Ігоря Кононенка, Сергія Пашинського та інших, успішних бізнесменів братів Суркісів, давались обіцянки в подальшому притягнути їх до кримінальної відповідальності (що повідомлення про підозри для цих осіб будуть наступними після Онищенка) та називались перспективи цих розслідувань. Тобто, складалось враження, що Антикорупційне бюро замахнулось на доволі близьких до діючої влади людей. Але, до сьогоднішнього дня немає ні висунутих цим особам підозр, ні спростувань про їх непричетність до оприлюднених НАБУ фактів злочинної діяльності.

Проте, повертаючись до роботи новоствореного антикорупційного відомства, потрібно оцінювати його діяльність не за словами, обіцянками та деклараціями, а по реальних справах та їх результатах.

Згідно, інформації, наданої НАБУ у своєму звіті за період з 04.12.2015 по 27.01.2017 (від початку його функціонування), кількість зареєстрованих заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесених законом до підслідності Національного бюро, становило 696. В свою чергу, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за цими фактами склала 264 (38%), у яких лише 158 особам повідомлено про підозру, 5 з яких перебувають у розшуку.

При цьому, звертаю Вашу увагу, що із загальної кількості зареєстрованих кримінальних проваджень (264) третина з них (81) була раніше зареєстрована Генеральною прокуратурою та іншими правоохоронними органами і лише в подальшому передана за підслідністю до НАБУ. В той же час, кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих за власними напрацюваннями детективів та аналітиків НАБУ, становить лише 81! Решта проваджень були зареєстровані за ухвалами судів, за заявами фізичних осіб, народних депутатів та інших. Про яку результативність і тим більше – ефективність діяльності НАБУ по виявленню підслідних їм злочинів можна говорити, якщо за цей час ними було заведено всього 26 оперативно-розшукових справ, за результатами яких було зареєстровано лише 4 кримінальних провадження?!

Із тих же названих 264 кримінальних проваджень детективами НАБУ було завершене досудове розслідування та до суду передано із обвинувальним актом лише 50 справ (19%) щодо 69 осіб. Зверніть увагу: з них лише щодо 11 осіб (які проходять по 4 провадженням) набрали законної сили обвинувальні вироки суду щодо вчинення ними кримінальних правопорушень! Що ще цікавіше. У названих вироках у такій мізерній кількості справ (4): дві особи засуджені у справі про так звані "Кіотські гроші" — одна до штрафу і одна —  до обмеження волі з випробувальним терміном, 7 осіб — у так званій «газовій справі Онищенка», які пішли за угоду зі слідством і судами лише затверджені ці угоди (тобто ніхто із них фактично не притягнутий до реального покарання), одна особа (луганська суддя) — до штрафу, ще одна особа (прокурор із Херсонської області) — також до штрафу!

Далі ще красномовніше. Виходячи із даних, оприлюднених на сайті НАБУ, справи, які ще знаходяться сьогодні на стадії судового розгляду, кваліфікуються за наступними статтями КПК України: 369, 369-2, 368, 368-2, 191, 364, які дійсно у відповідності до КПК України були безпосередньо підслідні Антикорупційному бюро, а також 364-1, 255,205, 344, які підслідні іншим правоохоронним органам, але, все таки, чомусь розслідувалися детективами НАБУ. Ще більш цікавим виявляється список обвинувачених за цими провадженнями: абсолютну більшість складають керівники та посадові особи державних підприємств, інші особи, розмір предмета  інкримінованого їм злочину  або завданої шкоди в 500 і більше разів перевищує розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час вчинення злочину, а також районні судді та місцеві прокурори, адвокат, посадовці селищних рад. І все!

Саме у зв’язку з такими «показниками» по боротьбі із корупцією виникає цілком закономірне запитання: а де ж високопосадовці найвищої ланки, для притягнення саме яких до кримінальної відповідальності і було створене НАБУ? Де результати цієї роботи щодо перших осіб держави, Міністрів, їх заступників, членів Рахункової палати, членів Ради Нацбезпеки, голови та членів Національного банку України і т.п.?

Тому я також схиляюся до думки тих експертів, які стверджують, що основні завдання, покладені на НАБУ, протягом минулого часу з дня існування — не виконані.

Дійсно, протягом 2016 року на шпальтах ЗМІ промайнуло досить багато інформаційних роз’яснень, інтерв’ю, публікацій та різних новин про те, що детективами НАБУ затримано чи викрито того чи іншого високопосадовця на отриманні тієї чи іншої неправомірної вигоди, чи що ще вражаюче – коли суспільству так часто подавалися розмальовані «корупційні» схеми, навіть із зазначенням там не тільки сум коштів, які викрадені, але і вже «винних» службових осіб, що недопустимо з огляду на принцип верховенства права. Але, реальні результати були зовсім інші: в дійсності детективи то затримували слідчого при заволодінні талонами на бензин, то впіймали помічника народного депутата чи помічника районного судді, чи депутата сільради на мізерному хабарі і тому подібне. Разом з тим, як убачається із звіту НАБУ, детективи займались весь час багато чим, замість реальної роботи: то вони проводили законодавчо непередбачені аналітичні перевірки щодо придбання нерухомості народними депутатами Лещенком, Заліщук, Генеральними прокурорами Луценком та Шокіним, то масово перевіряли висуванців на посади суддів Верховного суду, то піарились на перевірках  е-деклараціях посадовців. Тому, звичайно, що їм ніколи було займатись своїми безпосередніми обов’язками – боротись з корупцією саме у вищих органах влади, суб’єкти яких, перш за все, перераховані в п. 1 і2 ч.5 ст. 216 КПК України. Відволікало їх і те, що  увага цього антикорупційного органу була сконцентрована на боротьбі за повноваження з іншими відомствами чи власну підслідність (згадаємо лише конфлікти з ГПУ щодо підслідності та НАЗК — щодо перевірки та доступу до е-декларацій).

Далі цікавим та таким, що заслуговує на увагу, є діяльність такого підрозділу в НАБУ як Управління внутрішнього контролю. Цей підрозділ розглядає скарги на дії детективів, нібито проводить службові розслідування та притягує винних працівників НАБУ до дисциплінарної чи навіть кримінальної відповідальності. В дійсності ж, за рік існування НАБУ до Управління внутрішнього контролю надійшло більше 430 скарг на дії детективів Антикорупційного бюро, за результатами розгляду яких до дисциплінарної відповідальності у вигляді догади та зауваження притягнуто не більше і не менше як  8 осіб!

Окрім цього, за річний період існування НАБУ (згідно їх звіту) розмір збитків і шкоди, завданих кримінальними правопорушеннями, віднесеними законом до підслідності Національного антикорупційного бюро, сягнув дійсно астрономічної цифри 82 905 324 917 грн. (майже 83 млрд. грн.), в що я не дуже вірю, з яких лише 116 762 000 грн. було стягнуто на користь держави, що становить всього  0,14%! Також, з цієї суми жодної гривні не повернуто в Україну із-за кордону. І це при тому, що на утримання НАБУ на 2016 рік  державою витрачено 500 млн. гривень! Для порівняння зазначу, що при державних видатках на суму 3 млрд. грн. за 2016 рік на утримання тих же органів прокуратури, слідчі та прокурори повернули до Державного бюджету України більше 10 млрд. грн. О це вам і коефіцієнт корисної дії – 0,14%, новоствореного і так розрекламованого антикорупційного органу.

Аналізуючи усі ці статистичні дані, які подані НАБУ майже як «переможні» результати їхньої діяльності, я схиляюся до думки тих експертів, які стверджують, що нас, вибачте, просто «водять за ніс» іноземні «партнери», під щитом яких і функціонує цей антикорупційний орган, намагаючись нав’язати нашій державі чужі, не властиві нам принципи роботи, які у нас явно не приживаються, створюють показові декораційні постановки кримінального переслідування топ-чиновників (когось показово затримують, поміщають в ІТТ, клопочуть перед судом про обрання виняткового запобіжного заходу, пропонують судам застосовувати явно непомірні для підозрюваних застави і т.д.), а в результаті всі ці службові і посадові особи в подальшому залишаються безкарними, бо кримінальні провадження за їх обвинуваченням до суду з обвинувальним актом не направляються. А ті справи, які і обіцяють колись направити до суду з обвинувальним актом, не мають (в переважній більшості) судової перспективи.  Це антикорупційне, вибачте за такий вислів, «провалля» стає все більш явним з кожним днем, саме тому ми все частіше бачимо намагання керівництва НАБУ виправдати свою безпорадність то не завжди слухняними прокурорами САП,  то корумпованими суддями, які затягують розгляд направлених ними справ, то протидією «старої системи», то відсутністю політичної волі народних депутатів, то обмеженими повноваженнями (відсутністю права самостійно проводити зняття інформації із телекомунікаційних систем – прослуховування телефонів), то із залученням того ж МВФ чи послів країн Євросоюзу,  що взагалі недопустимо, тиснуть на нинішню владу з метою створення антикорупційного суду, якого ніде, крім Гватемали, немає.

Окремо хотілося б також пояснити НАБУ з приводу їх посилання на тяганину та небажання судів оперативно розглядати кримінальні провадження, розслідувані детективами НАБУ. Перш за все, в дійсності, причини такого затягування криються не в умисних діях суддів по блокуванню розслідуваних ними справ, а зовсім в іншому. По-перше, це пояснюється нехваткою суддів, уповноважених здійснювати правосуддя, так як у частини з них закінчилися такі повноваження, частина вакантних посад суддів довгий час просто не заповнюється із різних причин  (не виключаю і того, що навмисно). Потрібно також відзначити, що навіть сам Голова Верховного Суду України визнав, що 40% суддів не мають права здійснювати правосуддя, що судова система знаходиться у найбільш критичному стані за всі роки існування, а на суди сьогодні здійснюється такий тиск, якого не було за всі роки Незалежності України!

Нагадаю ще раз: в країні проводиться чергова бездарна реформа, а фактично – знищення судової системи, бо її очищенням потрібно було займатися ще в 2014 році після втечі Януковича із України, а не через три роки вичікування та намагання підпорядкувати собі тих суддів, які прислужували колишньому режиму, для задоволення своїх власних  інтересів. До речі, це стосується і судів м. Києва. І це не мій власний висновок, про це стверджують навіть авторитетні експерти, журналісти і навіть політики.

По-друге, навіть призначені справи уповноваженими суддями не розглядаються активно по тій причині, що в переважній більшості цих проваджень відсутні достатні докази винуватості обвинувачених, тим більше, що частина з них здобуті з порушенням порядку, встановленого КПК України, а тому суди не вправі на них посилатися при ухваленні судових рішень (недопустимі докази). Найбільш очікуваними по частині із цих справ є виправдувальні вироки, але, судді сьогодні бояться їх виносити в зв’язку з так званою «реформою» судової системи та призначенням на посади (коли «неслухняні» судді просто можуть не пройти такий конкурс), в т.ч. і в суди вищої категорії, де НАБУ теж приймає активну участь у підборі кадрів!!! Тому, такі справи і будуть перебувати на такій «замороженій стадії», доки не зміниться ситуація в державі. І лише коли настане «період вироків», тоді ми і побачимо найбільш реальні результати «боротьби з корупцією».

Не менш важливим моментом у виникненні  даної ситуації є і відвертий тиск (як з боку органів державної влади, в т.ч. і антикорупційних органів, так і з боку громадянського суспільства) на суддів, про який також все частіше можна почути у ЗМІ, про що заявляють як Голова Верховного Суду України, так і керівники ВККСУ та Вищої ради правосуддя. Дійшло вже навіть до того, що Антикорупційне бюро розробило на своєму сайті «реєстр справ», розгляд яких тепер залежить виключно від конкретних суддів, які, нібито, його затягують. Виглядає це наступним чином: там вказані назви справ, дати початку їх розгляду, кваліфікація злочину, назва суду і навіть прізвища суддів, які розглядають конкретну справу, її процесуальний статус. З першого погляду здається, що такий реєстр відповідає вимогам публічності, гласності та відкритості, проте це лише перше враження. Згодом вже стає зрозумілим, що така інформація є нічим іншим як вказівкою для тих же ручних «громадських активістів»  та політиків-лобістів, тиснути на той чи інший суд заради винесення потрібного рішення по справі, підслідній Національному антикорупційному бюро України.

До речі, суспільство вже неодноразово мало змогу спостерігати як такі «активісти» блокують суди, розгромлюють технічне обладнання в їх приміщеннях, виломлюють двері та навіть відкрито погрожують суддям саме з таких міркувань. Хочу застерегти  як НАБУ, так і таких революційно налаштованих «активістів», що сам факт масових акцій біля будівлі суду розглядається в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), як спосіб тиску на суд і тому є неприпустимим. Будь-які мітинги, демонстрації тощо, з метою схилити суд до прийняття того чи іншого рішення, — це вже форма тиску на суд, що прямо заборонено ч.3 ст.6 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.2 ст. 48 цього Закону.  Саме тому, наміри створення такого «Реєстру» особисто у мене, як і у інших експертів, викликають сумніви та запитання.

Окрім цього, зауважу що наявність численних процесуальних порушень, зловживань і надмірного піару у діяльності НАБУ, які неодмінно приведуть в майбутньому до виправдувальних вироків та до численних позовів до Європейського суду, визнає навіть той же Антикорупційний прокурор, який, зі слів Директора НАБУ, час від часу, також начебто,  стає перепоною для притягнення корупціонерів до реальної кримінальної відповідальності, не погоджуючи або повертаючи детективам на доопрацювання ті чи інші процесуальні документи. Не можу не зауважити, що, направляючи на погодження прокурорам-процесуальним керівникам САП нашвидкуруч підготовлені підозри, обвинувальні акти чи клопотання про обрання запобіжних заходів, детективи НАБУ тим самим «підставляють» САП, намагаючись таким чином перекласти на неї свої недоліки і промахи, а також звинуватити прокурорів в черговому  «затягуванні» антикорупційних справ. Такий стан речей, як на мене, є неприйнятним.

Тому, наостанок наведу доволі популярні слова видатного Тараса Григоровича Шевченка:«Боріться – поборете!». У нас все навпаки: замість боротьби – лише показові ігри, а тому і результатів такої «боротьби» чекати, не варто. У всякому випадку – зараз. Подібні «експерименти» призведуть лише до нищівних наслідків, від яких країні доведеться оговтуватись ще багато років…

Екс-заступник Генерального прокурора України,

заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець