Правосуддя і судова реформа: де шукати захисту?
Судова реформа та її вплив на дотримання конституційних прав громадян (частина 3).
Конституція України передбачає, що права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними та кожен громадян має право на справедливий суд і вільний доступ до нього. Окрім цього, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Враховуючи, що саме зі сторони правоохоронних органів періодично порушуються конституційні права громадян в Україні, завжди залишалась надія на їх захист з боку прокуратури, яка до жовтня 2014 року здійснювала нагляд за додержанням законності в державі, а після його ліквідації, знову ж таки в порушення Основного Закону, вже новою, так би мовити — демократичною владою, зокрема і прокурорського нагляду за досудовим розслідуванням у відповідності до внесених змін до Конституції України в 2016 році, залишились лише суди, але і вони в результаті постійного тиску, в першу чергу з боку влади, на сьогоднішній день не є дієвим засобом захисту громадян від порушення їх прав.
Як відомо, вже протягом 2-х років в нашій державі проходить не тільки так зване «реформування» правоохоронних органів, а точніше їх руйнація, бо тепер кожний орган діє сам по собі, без будь-якого контролю і нагляду ззовні, а і намагання абияк змінити і судову систему. Треба об’єктивно визнати, що, не дивлячись на різні політичні гасла, обґрунтування таких намірів і дій, начебто, з метою побудови демократичної та європейської держави, ці два напрямки так званого «реформування» мають дещо, як не дивно, спільне, бо завдяки цьому із правоохоронних органів вже витіснені найбільш професійно підготовлені кадри, а в судах цей процес знаходиться в активній фазі саме зараз. В сукупності це призвело до значного навантаження на тих слідчих та прокурорів, які ще залишились працювати і здатні більш-менш професійно здійснювати свої повноваження, при тому, що їх заробітна плата майже не змінилась і залишилась край низькою. Окрім цього, на непродуманій так званій «конкурсній основі» (якої в такому вигляді не існує в жодній країні світу) на найбільш важливі посади в правоохоронних органах, які фактично несуть відповідальність як за стан злочинності в державі, так і за дотримання конституційних прав і свобод громадян, приходить все більше молодих та некваліфікованих кадрів, які у зв’язку із низьким рівнем професійної пригодності неминуче порушують і будуть порушувати всі наявні процесуальні норми та міжнародні стандарти ведення як досудового розслідування, так і підтримання державного обвинувачення в судах, а тому, як наслідок, Україна продовжує «бити всі рекорди» по кількості поданих скарг громадян до Європейського суду з прав людини.
Ще гіршою на сьогодні є ситуація в судах, де кадровий голод (в зв’язку із масовим звільненням найбільш підготовлених суддів) змушує значну кількість громадян чекати розгляду їхніх справ в порушення передбачених законом термінів, тим більше, що частина таких громадян може утримуватись весь цей час в ізоляторах тимчасового тримання та слідчих ізоляторах. По цій же причині розгляд справ масово відкладається, переноситься або затягується. Ви тільки вдумайтесь в ці цифри: лише за поточний період 2016 року до Вищої ради юстиції поступило від суддів 1 132 заяви про звільнення, з яких 418 заяв — в липні та 356 — в серпні, в той час як за весь 2015 рік надійшло всього 432 такі заяви. І це при тому, що за даними Вищої ради юстиції в Україні всього близько 7,5 тисяч суддів, з яких частина тих суддів, у яких закінчився 5-річний термін перебування на посаді, внаслідок чого вони не призначені на посади безстроково (у зв’язку з «кваліфоцінюванням» та новим порядком призначення на посади), а тому теж не можуть здійснювати правосуддя.
Окрім цього, звертаю увагу на той факт, що, згідно зі статистикою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на сьогоднішній день в Україні не функціонують сім судів. Це суди, де немає жодного судді, який має право відправляти правосуддя. Ще у 120 судах є лише один суддя, який має право відправляти правосуддя, проте, якщо цей єдиний суддя перебуває на лікарняному або у відпустці, розгляд справ в цьому суді також припиняється, тобто суд фактично не працює. Якщо ж це слідчий суддя, то він теж не може займатися розглядом кримінальних проваджень по суті, з усіма наслідками, що випливають для учасників і фігурантів такого «завмерлого» процесу.
У решти суддів, які залишились, теж на теперішній час виникло безліч нагальних питань і проблем: люстрація, кваліфікаційне оцінювання, електронне декларування, перевірка доброчесності, перехід на триланкову судову систему та масова ліквідація і реорганізація судів, обмеження пенсійного забезпечення, тиск та залякування зі сторони влади та громадських активістів при відсутності належної поліцейської охорони судів, критичний упадок рівня довіри громадян до суддів та значний ріст кількості вчинених кримінальних правопорушень, а тому і як наслідок – збільшення справ у судах та навантаження на суддів, які залишились і мають повноваження здійснювати судовий розгляд справ. На фоні усіх цих внутрішніх організаційних проблем судді не можуть виконувати належним чином покладені на них завдання, а тому поспішно (нашвидкоруч) погоджують будь-які клопотання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій чи надають інші дозволи, порушують розумні строки розгляду справ у суді, чим наносять значну та непоправну шкоду конституційним правам і свободам громадян.
І тому, не дивно, що у зв’язку із нинішньою ситуацією в судах Рада суддів України рекомендувала всім суддям призупиняти судовий процес у випадку загроз та масових акцій, а поновлювати його лише у випадку відновлення безпеки. Таке рішення теж загрожує порушенням конституційних прав громадян та учасників процесу, адже зловживання таким правом з боку деяких суддів неодмінно буде мати місце, в результаті чого постраждають не тільки злочинці, а і невинні люди.
Зауважу, що винятково важливого значення набуває судова гілка влади в часи загострення внутрішньополітичної ситуації, а це якраз саме тоді, коли протягом 3-х років в України проходить так звана Антитерористична операція (АТО) і як наслідок — дестабілізація мирного життя людей, які масово зазнали матеріальних втрат, а рівень соціального забезпечення та впевненості у завтрашньому дні впав до критичної позначки. В таких випадках судову гілку влади, як одну із фундаментальних гарантів верховенства права та справедливості, потрібно захищати від втручання з боку влади, політиків та «вулиці», посилювати її незалежність та гарантувати незмінність суду та судового корпусу. В той же час, наші «демократичні» реформатори пішли ж діаметрально протилежним шляхом, що потягнуло за собою ще більше негативних наслідків, порушень прав як учасників процесу, так і самих суддів, на яких стали масово покушатись, чинити тиск, погрожувати і т.п.
Одночасно, варто нагадати, що, згідно нових змін до Конституції України (в частині правосуддя) Президент України на перехідний період (якраз до закінчення строку виконання його повноважень) наділений надвеликими повноваження щодо формування судової гілки влади, що неминуче призведе до її безпосередньої залежності від нього та можливої узурпації в майбутньому. Так, у відповідності до «Перехідних положень», Глава держави наділений повноваженнями здійснювати переведення усіх без виключення суддів з одного суду до іншого упродовж двох років, окрім цього він має право формувати склад будь-якого суду, на власний розсуд, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди, що являється суттєвим важелем впливу на судову систему та може значно позначитись на конституційних правах громадян-учасників судового процесу.
Як справедливо зазначив один із суддів, з яким не можливо не погодитись: «Ефективно боротися з корупцією в судах можна, використовуючи існуючі в Кримінальному кодексі і Кримінальному процесуальному кодексі України норми, аби було бажання. Але побудувати незалежний і справедливий суд шляхом пресингу, погроз звільнення чи притягнення до відповідальності за “завідомо неправосудне рішення” неможливо! Якщо ці погрози реалізуються, боюся, що судова система ефективно позбудеться саме тих суддів, які проявляють зайву незалежність і наважуються виносити рішення, які не подобаються іншим гілкам влади!».
Тому, узагальнюючи усю цю зовсім не задовільну статистику та практику виникає закономірне питання до наших законодавців і реформаторів: як українцям себе захищати, якщо ні поліція, ні прокуратура, ні тим більше — суди, не в змозі забезпечити захист конституційних прав?
Реалії правосуддя: безпідставне повідомлення про підозру та затримання громадян без санкції суду.
Реалії правосуддя: тривале тримання громадян під вартою.
Реалії правосуддя: масові прослуховування та спостереження за громадянами.
Реалії правосуддя: необгрунтовані "маски-шоу" правоохоронців.
Екс-заступник Генерального прокурора України,
заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець
Нет комментариев. Ваш будет первым!