Дотримання правоохоронцями конституційних прав громадян

29 травня 2019

Дотримання конституційних прав громадян в розрізі проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій

Частина 2

В додаток до загального стану дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування необхідно звернути увагу і на практику застосування в Україні протягом останніх років так званого «реформування» правоохоронних органів до підозрюваних виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка однозначно підтверджує масове ігнорування слідчими і прокурорами основних засад кримінального провадження.

Так, за статистичними даними, підкреслюю, судової адміністрації України протягом 2018 року до судів першої інстанції слідчими і прокурорами було подано 46 689 клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що значно більше, чим у попередні роки (у 2017 році - 40 251, у 2016 році – 36 812, у 2015 році – 34 083, у 2014 році – 22 849, а по зрівнянню із 2013 роком - більше ніж в два рази - 21 612), що свідчить про щорічне зростання зусиль слідчих і прокурорів застосувати ще до невизнаних судом винними у вчиненні злочину осіб саме виняткового запобіжного заходу! З наведеного вище числа таких клопотань судами розглянуто 38 171, що теж значно більше ніж у попередні роки (у 2017 році – 37 925, у 2016 році – 33 372, у 2015 році – 32 274, у 2014 році – 22 031, а у 2013 році – 21 233), з яких задоволено 18 794, тобто майже половину, що приблизно так як і у 2017 році - 18 846, але, більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 17 369, у 2015 році – 18 643, у 2014 році – 17 194, а у 2013 році – 17 806), а у задоволенні 7 866 клопотань відмовлено, що, наприклад, у два рази більше ніж у 2014- 2015 роках, відповідно, 3 120 і 4 540. Тобто, не дивлячись на щорічне зростання кількості клопотань слідчих і прокурорів про взяття під варту підозрюваних, слідчими суддями задовольняється приблизно 40% таких клопотань, а відмовляється лише в середньому у 16,8%.

Саме про загрозливу тенденцію до необґрунтованого поширення практики застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить і достатньо великий залишок на кінець звітного періоду в судах нерозглянутих таких клопотань слідчих і прокурорів в кількості 8 518, що теж значно більше ніж у попередні роки, для прикладу, по зрівнянню із 2014 роком –в 7 разів, а по зрівнянню із дореволюційним 2013 роком - навіть в десятки разів (у 2017 році - 8 399, у 2016 році – 6 162, у 2015 році – 2 945, у 2014 році – 1 167, а у 2013 році – лише 395)!!!

Як в докір до такої діяльності слідчих та прокурорів, а відповідно і до поверхового вивчення слідчими суддями достатності підстав для позбавлення підозрюваних свободи, можна назвати недотримання ними вимог ст. ст. 177 і 178 КПК України, де чітко зазначено, що вони повинні керуватись не тільки тяжкістю інкримінованого злочину, у вчиненні якого підозрюється така особа, а і перевіряти наявність одного чи кількох ризиків/підстав, що дають можливість застосувати той чи інший із встановлених КПК запобіжних заходів. Більше того, при цьому прокурор зобов’язаний довести неможливість застосування інших, більш м'яких видів запобіжних заходів! Немаловажливим є і той факт, що слідчий суддя зобов’язаний при цьому оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі і вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Але, на жаль, як показав цей аналіз слідчі і прокурори, а також і слідчі судді ці вимоги закону не виконують.

Саме про це може свідчити і практика застосування слідчими і прокурорами застави у вигляді запобіжного заходу. Так, протягом 2018 року ними було подано до судів першої інстанції всього 439 клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді застави, кількість яких, на відміну від тримання під вартою, навпаки щорічно суттєво зменшується по зрівнянню із попередніми роками (у 2017 році – 447, у 2015 році – 494, у 2014 році – 883, а якщо взяти 2013 рік, то майже втричі - 1 404), окрім 2016 року, коли їх було 390. З цієї кількості поданих клопотань у минулому році судами розглянуто 427, що теж значно менше ніж в попередніх роках, в тому числі і в кілька разів ( у 2017 році – 437, у 2015 році – 494, у 2014 році – 883, а у 2013 році – 1 404), окрім, знову ж таки, 2016 року, коли їх було 396. Тобто, відсоток розглянутих судами клопотань про застосування цього дійсно європейського запобіжного заходу достатньо високий, знову ж таки, на відміну від розгляду клопотань про взяття під варту. Але, із числа розглянутих таких клопотань судами було задоволено лише 262, тобто, менше половини (у 2017 році – 252, у 2016 році – 249, у 2015 році – 349, у 2014 році – 634, а у 2013 році – 1 052), а у задоволенні 121 клопотання було відмовлено, 12 - залишились на кінець року у залишку не розглянутими.

Таким чином, на фоні суттєвого збільшення клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчі і прокурори стали значно рідше звертатись до суду з проханням застосувати заставу, що підтверджує вищевказані висновки про свідоме ігнорування вимог Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та ставить під сумніви щирість керівників нашої держави саме про євроінтеграцію. І це не дивно, бо неодноразово протягом останніх 3-4 років лунали цілком відверті заклики не тільки «грантоїдів», а навіть і перших керівників нашої держави про скасування такої міри запобіжного заходу як застава та навіть заборону її застосування до окремих кримінальних правопорушень, зокрема, до осіб, підозрюваних у вчиненні корупційних дій, що є взагалі неприпустимо.

Ще одним із показових видів грубих порушень прав і свобод людини є стабільна практика проведення протягом останніх років масових необґрунтованих обшуків, або, так званих, «маски-шоу». Під приводом боротьби із цим негативним явищем наші законодавці протягом останніх 2 років прийняли як мінімум два закони під багатообіцяючими назвами «Маски-шоу стоп», «Маски-шоу стоп 2». Більше того, як «величезне досягнення» нинішніх ВР і Гаранта Конституції України в ЗМІ неодноразово подавали новину про те, що Президент України підписав закон про додаткові заходи по захисту інтересів бізнесу від таких «наїздів» з боку силовиків. Але, насправді це ніякого результату не принесло: кількість клопотань слідчих і прокурорів, в т. ч. і необґрунтованих, про надання дозволів суду для проведення обшуків продовжує щорічно зростати.

Так, протягом 2018 року до судів надійшло значно більше клопотань про проведення обшуків, ніж у попередні роки – 96 122 (у 2016 році – 94 746, у 2015 році - 75 162 , у 2014 році - 67 013, у 2013 році – 64 227), окрім 2017 року , коли їх було аж 118 884. Судами задоволено 72 764 клопотання, тобто 76%, що теж значно більше ніж у 2015, 2014 і 2013 роках, відповідно, 61 186, 54 340 і 53 246, але, дещо менше ніж у 2017 році – 96 331 та 2016 році – 76 922 і лише відносно 15 605 клопотань відмовлено в задоволенні, хоча і ця цифра значно більша ніж у 2015 році – 13 492, у 2014 році – 11 803 та у 2013 році – 10 328, але, дещо менше ніж у 2017 році – 19 981 та у 2016 році -16 559.

Таким чином, можна зробити однозначний висновок, що майже 3/4 поданих клопотань слідчих і прокурорів про проведення обшуків слідчі судді задовольняють і лише відносно16% клопотань відмовляють. Варто визнати, що, дійсно, обшук – це ефективний засіб збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні. Разом з тим, для забезпечення допустимості отриманих у результаті його проведення фактичних даних необхідним є чітке дотримання вимог КПК – як при розгляді судом клопотання про надання дозволу на обшук, так і при його проведенні безпосередньо. Тому, необхідно пам'ятати, що обшук одночасно з виправданістю мети його проведення для цілей досудового розслідування завжди перетинається з втручанням в особисте життя людини, що є абсолютною та крайньою мірою по відношенню до будь-якої особи, на що слідчі, прокурори і слідчі судді, на жаль, уваги не звертають.

Дотичною до цієї проблеми є і практика надання судами дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів. Так, у 2018 році до судів першої інстанції надійшло 232 246 клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що є майже стабільним показником у всі попередні роки (у 2017 році - 257 744, у 2016 році – 231 469, у 2015 році – 252 793 , у 2014 році - 245 052, у 2013 році – 233 628). Із цієї кількості судом задоволено 201 234 клопотань, що дещо менше чим у попередні роки в кількісному зрівнянні ( у 2017 році – 228 838, у 2016 році – 207 514, у 2015 році – 227 988, у 2014 році - 217 116, у 2013 році – 207 670). Але, якщо виходити із відсоткового показника кількості задоволених судами таких клопотань, який складає 86, 6%, то це переважна більшість позитивних рішень суду, що красномовно свідчить про ще більшу поверховість (навіть по зрівнянню із клопотаннями про ті ж обшуки) перевірки слідчими суддями наведених слідчими і прокурорами підстав для проведення таких процесуальних дій. Тим більше, що відмовлено у задоволенні лише 22 139, що теж дещо більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 21 787, у 2015 році – 24 030, у 2014 році – 26 354, у 2013 році – 23 585), окрім 2017 року, коли таких рішень було 25 397.

Досить показовою є і практика накладення арешту на майно, кількість клопотань слідчих і прокурорів про що також з року в рік зростає.

Так, у 2018 році до судів першої інстанції слідчими та прокурорами було направлено 74 471 клопотання про надання дозволів на арешт майна, що також значно більше ніж у попередні роки, Ви тільки вдумайтесь, т.ч. і в три, і навіть в чотири рази( у 2017 році – 65 026, у 2016 році – 38 077, у 2015 році – 24 412 , у 2014 році - 16 310, у 2013 році – 15 511). В свою чергу, судами більшість із таких клопотань (59 988) було задоволено, що, відповідно, теж значно більше, в т. ч. і в кілька разів, ніж у минулі роки ( у 2017 році – 52 108, у 2016 році – 29 556 , у 2015 році – 19 069, у 2014 році - 12 588, у 2013 році – 12 347), зверніть увагу, що лише у 7 154 клопотаннях судами прийнято рішення про відмову у їх задоволенні, хоча це також, в середньому, в 3-4 рази більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 5 396 , у 2015 році – 2 174, у 2014 році – 2 546, у 2013 році – 2 102), окрім 2017 року, коли таких рішень було 8 356.

Таким чином, із зазначених статданих також чітко вбачається, що слідчі за погодженням прокурорів і самі прокурори (в деяких випадках) стали значно частіше ініціювати арешти майна осіб, які лише підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, і навіть тих осіб, процесуальний статус яких на той час ще не було визначено, а суди майже в 90% випадків фактично йдуть «на поводу» у органів досудового розслідування, задовольняючи такі клопотання. Такі різко зростаючі щорічно показники дають підстави говорити про відвертий наступ з боку держави на конституційні права та свободи громадян, адже слідчі судді, наприклад, при розгляді клопотань про накладення арештів на майно громадян не перевіряють наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а тим більше - розумність та співрозмірність обмеження права власності з завданням кримінального провадження.

Саме про грубе порушення права власності громадян органами досудового розслідування та повну відсутність прокурорського нагляду за додержанням законів на цій стадії свідчить, зокрема, і той факт, що протягом 2018 року до судів надійшли 20 096 клопотань про скасування арешту майна, що також суттєво більше ніж у попередні роки (у 2017 році – 17 317, у 2016 році - 9 936, у 2015 році – 5 328, у 2014 році – 2 413, а у порівнянні і з 2013 роком - аж у 15 разів - 1 636), з яких, зверніть увагу, більше половини – 9 451 судами були задоволені, що теж значно більше ніж у попередні роки (у 2017 році – 8 147, у 2016 році - 4 377, у 2015 році – 2 662, у 2014 році -1 147 , у 2013 році - 866). Із цього напрошується закономірне питання: про який судовий контроль за дотриманням прав і свобод громадян можна вести мову, якщо фактично самі ж суди і погодились із незаконністю попередньо наданих ними дозволів на арешт майна?

Ці дані, знову ж таки, підтверджують той факт, що зловживання правоохоронців з накладенням арешту на майно громадян продовжують з року в рік зростати, бо немає ні прокурорського нагляду, який суттєво обмежений, ні тим більше – судового контролю, який непродумано розширений, а тому - відсутня відповідальність такі протиправні дії.

Ще однією з важливих проблем, пов’язаних із дотриманням конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, є практика нинішніх «реформованих» правоохоронних органів по застосуванню негласних слідчих (розшукових) дій (так званих НСРД). Кількість звернень слідчих і прокурорів до судів з приводу отримання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а це, в першу чергу, прослуховування телефонів, візуальне спостереження, таємне обстеження житла, аудіо та відео контроль місця чи особи та інші, з кожним роком критично зростає і вже становить більше ніж 150 тисяч таких клопотань в рік! На превеликий жаль, щоб приховати досить неприглядні для держави дані про надання судами дозволів на проведення НСРД судова влада у 2017 році вирішила скоротити свою статистичну звітність, прийнявши відповідну постанову, якою прибрали звідтіля усі відомості про застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Проте, я переконаний, що ці статдані не зменшились і в 2018 році, в порівнянні з минулими роками, в т.ч. і з 2017 роком, про що я детально писав в минулому році. Цей аналіз викладений у мене на сайті та публікувався у «Юридичному віснику»

Ці тривожні для суспільства дані, це лише мінімум того, що відбувається в Україні в останні роки із неправомірним втручанням держави в особисте життя громадян, бо в дійсності такі негласні заходи нерідко проводяться без будь-якого дозволу суддів та без погодження прокурорів, в т.ч. і за вказівками тих чи інших високопоставлених осіб, або на замовлення конкурентів в бізнесі, чи з метою приборкання політичних опонентів влади чи привести, наприклад, «до тями» тих же надмірно активних і допитливих журналістів і т.д. На жаль, на ці відверті і цинічні зловживання правоохоронців ніхто не реагує, що тим самим провокує їх на подальший наступ на конституційні права і свободи громадян, які залишаються абсолютно не захищеними.

Підтвердженням цих висновків є статистичні дані хоча б про кількість скарг громадян на прокурорів, слідчих та інших посадових осіб правоохоронних органів на їх бездіяльність по захисту прав і свобод громадян. Зокрема, на бездіяльність слідчого і прокурора у 2018 році до судів подано 76 980 таких скарг, що значно більше, ніж у минулі роки, і цей показник невпинно зростає (у 2017 році – 74 452, у 2016 році – 67 114, у 2015 році – 45 117, у 2014 році – 24 635, у 2013 році – 14 664). Більше того, з цієї кількості скарг судами задоволено майже половину, а саме 32 861, що теж більше ніж у попередні роки (у 2017 році – 31 655, у 2016 році – 23 231, у 2015 році – 15 851, у 2014 році – 8 143, у 2013 році – 3 528).

Про системне погіршення стану прав і свобод громадян в сфері кримінального судочинства свідчать і статистичні дані про залишок нерозглянутих обвинувальних актів у судах на кінець кожного звітного періоду, який, до речі, теж з року в рік лише зростає.

Так, на початок 2013 року залишок нерозглянутих судами обвинувальних актів становив 4 057, протягом року до судів надійшло 156 878 обвинувальних актів, а на кінець звітного періоду нерозглянутими залишились вже 27 008 обвинувальних актів. Не дивлячись на те, що у 2014 році до судів надійшов 128 901 обвинувальний акт, тобто менше, ніж у дореволюційний рік, все одно на кінець звітного періоду нерозглянутими залишились теж достатньо велика кількість - 25 747. У 2015 році до судів надійшло ще менше — 123 220 обвинувальних актів, в той час як на кінець року їх залишились нерозглянутими ще значно більше порівняно із попереднім роком — вже 32 033. У 2016 році до судів надійшло ще менше — 113 137 обвинувальних актів, а залишилось нерозглянутими судами навпаки ще більше — вже 44 420 обвинувальних актів. В свою чергу, у 2017 році надійшло приблизно така ж кількість — 128 385 обвинувальних актів, а ось залишок нерозглянутих актів ще більше зріс і вже складав 64 774, Ви тільки вдумайтесь, що в 2,5 рази більше ніж у дореволюційному 2013 році!

У 2018 році ця негативна тенденція абсолютно не змінилась: до суду надійшло 126 791 обвинувальних актів, а на кінець звітного періоду залишилось нерозглянутими ще більше – 81 613 обвинувальних актів, що вже у 3 рази більше ніж у 2013 році!

Таким чином, спостерігається майже критична тенденція, коли до судів з кожним роком в основному, надходять все менше і менше обвинувальних актів для розгляду, а залишок нерозглянутих обвинувальних актів у судах постійно зростає, а отже обвинувачені змушені тривалий час чекати остаточного рішення суду щодо себе, що порушує їх права на справедливий суд та розгляд справ у розумні строки, а паралельно з цим страждають і потерпілі від злочинних посягань, бо не поновлюються їх права, хоча б на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків.

Підводячи коротко підсумки даних аналітичних досліджень можна констатувати, що:

1) Кожного року в середньому на 15% більше до суду подається прокурорами та слідчими клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в той час, коли застава судами стала обиратись майже в тричі рідше.

2) Кількість проведених обшуків продовжує зростати з року в рік, не дивлячись на заклики уряду та прийняття вже кількох законів під красномовною назвою «Маски-шоу стоп».

3) Щорічно слідчі судді погоджують майже 90% клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що може свідчити про поверховий контроль з боку суду за дотриманням прав і свобод громадян.

4) Кожного року майже удвічі збільшується кількість накладених судами арештів на майно на стадії досудового розслідування, що теж підриває довіру до якості судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян.

5) Замість створення необхідних умов-підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, судова адміністрація України в 2017 році змінила свою статистичну звітність з метою повністю приховати статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче буде сприяти подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним застосуванням НСРД.

6) На бездіяльність слідчого і прокурора громадяни стали скаржитись у 6 разів більше, ніж у 2013 році, і ця статистика кожного року зростає, але належних висновків ніхто в державі не робить, а тому беззаконність та безвідповідальність «процвітають».

7) З кожним роком все менше і менше обвинувальних актів по кримінальним провадженням правоохоронцями направляється до суду.

8) Натомість залишки нерозглянутих обвинувальних актів в судах збільшуються кожного року в середньому на 20%.

Все це, я впевнений, є наслідками непродуманих та безграмотних «реформ», в першу чергу, правоохоронної системи, які проводяться в нашій країні вже протягом майже 5 років, але лише шкодять як інтересам громадян, так і іміджу України, яка за показниками свободи слова та демократії падає в всіх міжнародних рейтингах. Цим аналізом хотілося достукатись до влади, особливо до нової, що діючий вектор реформування правоохоронних органів не дав належних результатів та потребує повної зміни пріоритетів та підходів. Нагадаю, що в зв’язку з цим я підготував нову стратегію відновлення ефективності правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю та корупцією, під назвою «Концепція вдосконалення діяльності правоохоронних органів України». Даний документ, в т.ч. містить і комплекс заходів, які необхідно реалізувати якнайшвидше, щоб забезпечити покращення правоохоронної діяльності, пропозиції та шляхи вирішення описаних вище проблем.

Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування у 2018 році (окремо по кожному правоохоронному органу: ГПУ, НПУ, ДФС, СБУ, НАБУ)

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Дотримання правоохоронцями конституційних прав громадян

Похожие статьи: