Реформа прокуратури 2019: чого чекати правоохоронцям?

16 вересня 2019

Аналіз законопроектів від нового Президента України: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства».

Вже призначений новий Генеральний прокурор, який, до речі, раніше взагалі закликав до ліквідації прокуратури нашої держави, що свідчило про його якусь особисту неприязнь до цього органу, але, після призначення керівником цього правоохоронного органу він вже «освоївся» на ній і обіцяє жорстко і безкомпромісно боротися із корупцією, ледь не щотижнево по одному високопосадовцю доставляти до суду (тільки незрозуміло з якою метою) і т.д. Такі його обіцянки можна лише вітати, але, на відміну від нього, знаючи із середини всі нинішні проблеми діяльності прокуратури і інших правоохоронних органів, я в їх реалізацію на практиці (нехай вибачають) не дуже вірю. І ось чому. Не буду зараз зупинятись на його особистій спроможності, про що я вже дещо писав. Сьогодні хочу висловити свої думки про інші причини, які не дозволять новому Генеральному прокурору здійснити заплановане.

Я неодноразово, протягом останніх років, пояснював, що при такому законодавчому підґрунті боротьби із злочинністю, в т.ч. і корупцією, криміногенна ситуація в державі не зміниться. І тому, коли почув заклики нового Президента України про наведення правопорядку в державі і згадані вище, нехай і не зовсім професійно компетентні заяви нового Генпрокурора про те, що вони підготували з цією метою більше 100 першочергових законопроектів, це у мене викликало беззаперечне схвалення.

Разом з тим, ознайомившись з такими двома основними «напрацюваннями», начебто, Офісом Президента щодо так званого «реформування» органів прокуратури, а саме: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства», то мої враження від прочитаного розділились, а надії на покращення діяльності правоохоронних органів, в т.ч. і органів прокуратури по боротьбі із злочинністю та корупцією суттєво зменшились.

Зокрема, з приводу задекларованого в названому законопроекті чергового «реформування» органів прокуратури вже під керівництвом нового Генпрокурора можу сказати, що реалізація цих нововведень направлена, в основному, на подальше руйнування цього колись єдиного потужного органу по нагляду за додержанням не тільки законів, а і головне – прав і свобод громадян.

Саме на «вимивання» із прокуратури професійних кадрів, які ще там залишились після неодноразових «змін», в т.ч. і атестацій та конкурсів, які проводились командою тодішнього Президента П.Порошенко, направлені пропозиції щодо обмеження прав нинішніх прокурорів, які перебувають як на адміністративних посадах, так і на рядових, шляхом внесення змін в той же Кодекс законів про працю.

Так, необхідно звернути увагу на пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту, яким визначається, що «з дня набрання чинності цим Законом всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Такі законодавчі приписи, я впевнений, є дискримінаційними і суперечать вимогам частини третьої статті 22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Адже, по-перше, при здійсненні реорганізації підприємства чи установи (чим саме й є так званий «перезапуск» прокуратури) незалежно від форм організації чи виду діяльності працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення персонально не пізніше, ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України; далі – КЗпП).

По-друге, якщо працівник прокуратури перебуває на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений, оскільки у ці періоди за такими особами повинно бути збережене місце роботи (ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП). Крім того, реалізація вказаних пропозицій проекту на практиці може також призвести до корупційних зловживань з боку осіб, на яких буде покладений обов'язок формування нового складу прокуратури, на що в дійсності і направлені зусилля «нової» команди.

По-третє, положення статті 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці вступають у суперечність із необхідністю додержання високого рівня професійних знань та умінь працівників прокуратури, адже при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, інші ж преференції щодо залишення на роботі надаються за умови рівної продуктивності праці і кваліфікації.

Ще більш неприйнятним та явно непродуманим є запропонована норма про те, що з моменту набрання чинності цим законом всі прокурори (і рядові, і ті, що перебувають на адміністративних посадах) будуть вважатися такими, що виведені за штат. Але ж такий підхід неминуче приведе до блокування роботи органів досудового розслідування по боротьбі із злочинністю, адже слідчі і детективи НАБУ без участі прокурорів повноваження яких в результаті такої норми будуть зупинені, не зможуть проводити досудове розслідування. В результаті таких нововведень зупиниться і розгляд обвинувальних актів у судах. А якщо врахувати той період часу, на який неминуче розтягнеться подібне «реформування» або точніше – очищення прокуратури від досвідчених прокурорів і набрання нових «облич», так би, мовити «з вулиці», уявіть, що чекає суспільство і громадян від такого безладу.

Хоча при цьому я розумію, що за останні 5 років до органів прокуратури, особливо за часів керівництва Генпрокурорів Шокіна і особливо – Луценка, через аналогічні ж «реформи» потрапила маса випадкових, професійно непідготовлених осіб, яких в дійсності треба позбавлятись. Але, вирішувати цю проблему шляхом грубого порушення прав, в першу чергу, професійно підготовлених і випробуваних часом прокурорів, які відпрацювали в цьому органі добросовісно десятки років, а ж ніяк не можна.

Вибачте, я також не сприймаю, не підтримую і не розумію, яке має відношення до так званого «реформування» зміна попередньої назви Генеральної прокуратури, тобто центрального апарату цього правоохоронного органу, яка існує у більшості європейських держав, на незрозумілий для багатьох правників і експертів — «Офіс Генерального прокурора». Якщо мотивація зміни назви «Адміністрація Президента» на «Офіс Президента України» була для всіх очевидна, бо потрібно було вивести його працівників із числа державних службовців, щоб вони не попадали під дію закону «Про очищення влади» 2014 року, то наведене обґрунтування нинішнього Генпрокурора щодо подібного перейменування Генеральної прокуратури не є переконливим. Тим більше, що деякі експерти допускають, що це робиться з метою не допустити в подальшому поновлення прокурорів на свої посади після скасування незаконних наказів Генпрокурора про звільнення їх із роботи в центральному апараті Генпрокуратури. Але, мене хвилює те, що слово «офіс» більше притаманне назві якоїсь компанії чи фірми, а не державної установи. До цього ж, назване позначення центрального апарату органів прокуратури, де, окрім самого Генпрокурора і його секретаріату чи апарату знаходяться і будуть знаходитись інші підрозділи відповідно до конституційних функцій прокуратури, такий термін не є юридично вмотивованим.

Більше того, таке перейменування потягне за собою неминуче затягування зі здійсненням прокурорами своїх безпосередніх функцій (в тому числі, ознайомлення із документами з обмеженим доступом, з державною таємницею та процесуальними документами щодо здійснення НСРД), оскільки всі посади прокурорів сьогодні ще Генеральної прокуратури будуть змінені (перейменовані), а відповідно цим особам потрібно буде заново отримувати дозвіл на доступ до режимно-секретної частини та державної таємниці, що заморозить повноваження прокурорів на невизначений термін.

Говорив і буду продовжувати стверджувати про шкідливість запропонованих норм цього законопроекту про ліквідацію військової прокуратури в державі, де йде війна, де масово вчиняються злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини), організацію і процесуальне керівництво яких повинні здійснювати саме військові прокурори, які мають досвід в розслідуванні цих специфічних злочинів в непростих умовах, що цивільні прокурори забезпечити не зможуть. Більше того, у зв’язку із ліквідацією військових прокуратур буде зруйнована система підготовки військових прокурорів з певним рівнем знань військового законодавства і військової специфіки (озброєння та бойова техніка, порядок користування військовим майном тощо), що може призвести до зниження якості досудового розслідування у цій категорії справ та рівня захисту прав і свобод військовослужбовців.

Тому, я переконаний, що розслідуванням і процесуальним керівництвом по даній категорії кримінальних правопорушень повинні займатись прокурори, які одночасно перебувають і на військовій службі. Це повинно бути зрозумілим для всіх, в т. ч. і для ініціаторів ліквідації військової прокуратури. Про шкідливість таких змін ініціатори і самі мабуть думають, бо запланували для нового Генпрокурора лазівку для створення якихось спеціалізованих прокуратур, хоча я особисто спочатку навіть схвалив цю пропозицію, бо думав, що «реформатори» усвідомили шкідливість ліквідації тих же природоохоронних прокуратур, які конче потрібні для зупинення екологічної катастрофи в нашій державі. Але, скоріше всього, я помилився.

Не дивлячись на те, що в переліку повноважень Генпрокурора значиться його обов’язок по визначенню повноважень Офісу Генпрокурора, обласних та окружних прокуратур в частині виконання конституційних функцій, в жодному із двох вивчених законопроектів, на жаль, немає навіть згадки про приведення повноважень прокурорів, викладених у Законі України «Про прокуратуру» і КПК України, у відповідність до вимог Конституції України щодо нових конституційних функцій прокуратури, змінених ще в червні 2016 року. Тоді про які взагалі «реформи» можна говорити, якщо прокуратура діє поза межами Основного Закону.

Також викликають зауваження і запропоновані зміни до повноважень Генерального прокурора, в яких чомусь відсутні його права призначати своїх заступників, керівників структурних підрозділів Офісу, а мова іде лише про прокурорів центрального апарату, що не одне і теж. Ті ж зауваження є і до запропонованих повноважень керівників прокурорів областей та окружних прокурорів, бо мова йде, знову ж таки, лише про призначення ними лише рядових прокурорів, а не осіб, які перебувають на адміністративних посадах. Незрозуміло, хто повинен призначати керівників прокуратур областей та їх заступників, а також керівників окружних прокуратур і їх заступників, що в сукупності з іншими чинниками підриває передбачену в законі єдність системи органів прокуратури. Про це свідчать і запропоновані зміни до його повноважень про застосування дисциплінарних стягнень лише до прокурорів Офісу Генерального прокурора та прокурорів обласних прокуратур, в той час як про заступників Генпрокурора, керівників структурних підрозділів центрального апарату, керівників прокурорів областей і їх заступників нічого не зазначено. Не конкретизовано і аналогічні повноваження керівників прокуратур областей.

Хоча, в цілому, я підтримую запропоновану в законопроекті ідею про покладення повноважень про застосування дисциплінарних стягнень до своїх підлеглих саме на Генерального прокурора та керівників прокуратур областей, що неминуче покращить трудову дисципліну і позитивно вплине на ефективність роботи.

Неприйнятною і відверто шкідливою є пропозиція в законопроекті про додаткове скорочення знову ще 5000 працівників прокуратури, що вже пропонувалося під час так званої «грузинської навали» в 2014 році в правоохоронну систему України. Ради об’єктивності, попередня Верховна Рада в подальшому зрозуміла хибність таких ідей і виправила свою помилку. Дійсно, таким «реформаторам» потрібно знати, що сьогодні навантаження на прокурорів є фізично непосильним (Ви тільки вдумайтесь, в цьому році у провадженні прокурорів перебувало до 2 млн кримінальних справ). Про який тоді нагляд за додержанням законів, як це сказано в Законі «Про прокуратуру» і КПК України, чи організацію і процесуальне керівництво у відповідності до нових конституційних функцій прокуратури можна вести мову, якщо на одного прокурора буде припадати в середньому від 500 до 800 кримінальних проваджень, частина з яких розслідується, а інша – з їх участю розглядається в судах? Схаменіться шановні «реформатори», врахуйте, що уже на сьогодні у місцевих прокуратурах м. Києва навантаження на одного прокурора досягає до 600 проваджень!

Тому, які б не придумували нові «реформатори» ідеї про «систему оцінювання якості роботи прокурорів» чи «порядок вимірювання та врегулювання навантаження на прокурорів», при такому безглуздому скороченні прокурорів (як це ними проголошується) прокуратура не зможе забезпечити виконання покладених на неї функцій, якби про це не обіцяв новий Генпрокурор, який просто не усвідомлює криміногенної ситуації в державі на сьогоднішній день.

Незрозумілим для мене є і запропоновані норми про зупинення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України рівно на 2 роки. Якщо це незгода із створенням саме таких двох органів прокурорського самоврядування, чого немає в жодній європейській державі, а тим більше – із такими їх функціями, що і я розумію, то потрібно їх ліквідувати і запропонувати інші варіанти прокурорського самоврядування. Якщо ж мова іде про те, щоб таким чином добитися безперешкодного звільнення більшості прокурорів, які не влаштовують нового керівника Генпрокуратури, а натомість – набрати своїх, вірних і уступливих, нехай і безграмотних, то так треба відверто і пояснити суспільству, щоб була зрозуміла така «реформа».

Підтримуючи повністю доповнення вимог до кандидатів на посади прокурорів окружних, обласних прокуратур і «Офісу Генерального прокурора» саме володінням державної мовою, чого раніше не було, що дозволяло призначати в органи прокуратури України осіб, які взагалі не знали нашої мови (пам’ятаєте грузина-реформатора), наскільки мені відомо – дехто із працюючих і нині прокурорів нею не володіють, я продовжую констатувати, що і в цьому законопроекті вже від імені нинішнього Президента України продовжується порочна практика комплектування органів прокуратури, в т.ч. і центрального апарату, особами, які лише мають вищу юридичну освіту, але не мають будь-якого досвіду на посадах прокурорів, що дозволить призначати туди потрібних, в т.ч. і випадкових людей, як це було і при П. Порошенку, що в результаті не принесе бажаних результатів у боротьбі із злочинністю, в т.ч. і з корупцією та додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування.

Погоджуючись, в якійсь мірі, із запропонованими нормами щодо покладення на кадрові комісії так званого «Офісу Генпрокурора» та прокуратур областей повноважень щодо підбору кандидатів на роботу в органи прокуратури, категорично заперечую проти скасування обов’язкового проходження такими «кандидатами» протягом 1 року навчання в Національній академії прокуратури України. Тим більше, я не тільки проти її перейменування, а і зміни її функцій, а особливо – щодо припинення навчання в цій кандидатів « з метою отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складення процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики». Тому я і змушений задати новим керівникам Генпрокуратури запитання: а де, в кого і коли такі новопризначені «прокурори» вчитимуться навичкам організації роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів, здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування, методами організації розслідування кримінальних правопорушень взагалі і окремих видів злочинів, зокрема, і т.д. Про які тоді можна говорити розумні терміни розслідування чи розкриття злочинів «по гарячих слідах» і т.д.?! В зв’язку з цим, для мене незрозуміло: яка різниця між бувшим Генпрокурором без юридичної освіти, який теж закликав відмовитись від обов’язкового навчання кандидатів на посади прокурорів в Академії прокуратури протягом року, пропонуючи взамін всього 3 місяці, як тих же патрульних поліцейських (Ви тільки уявіть собі), та новопризначеним Генпрокурором, який закінчив Соломонів університет, але взагалі пропонує набирати в прокуратуру осіб не тільки без будь-якого досвіду роботи на посаді прокурора, а навіть без обов’язкового проходження навчання протягом 1 року в Академії прокуратури, чого немає в жодній країні Європи?! Ви уявіть, якого рівня підготовки будуть «прокурори» як в окружних, так і особливо обласних прокуратурах та тим більше – в «Офісі Генпрокурора», які не будуть мати навіть уяви, що таке «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», а тим більше — «нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування», чим воно відрізняється від «організації досудового розслідування». Я вже мовчу про взагалі нові функції прокуратури, нині викладені в Конституції України, оновленої в 2016 році.

На превеликий жаль, і новий Президент України не виправив ту помилку попередників, а тому і не усунув відверту шкоду інтересам суспільства і держави, яку принесло попереднє скасування до кандидата на посаду Генпрокурора вимог щодо обов’язкової наявності в такої особи необхідного досвіду роботи на посаді прокурора.

Так, в названому законопроекті до кваліфікаційних вимог кандидата на посаду Генпрокурора запропонована лише одна зміна: наявність вищої юридичної освіти, а про обов’язок досвіду роботи в органах прокуратури або хоча б суду навіть не згадано. На жаль. Тому і мабуть і мають право на життя думки окремих експертів про те, що і Володимиру Зеленському хочеться мати «свого», Генпрокурора, нехай і не «кума», але такого, який буде беззастережно виконувати його волю. Чи це так, чи це добре, чи ні, покаже час.

Викликає зауваження і запропонована норма про проведення в органах прокуратури якоїсь (тимчасової, на період дії «Прикінцевих і перехідних положень» до названого вище Закону) «спеціальної перевірки», яка також, скоріше за все, направлена лише на досягнення бажаного результату, а саме: звільнення значної кількості прокурорів з посади з тим, щоб таким чином завести в прокуратуру замість них інших людей, так би мовити «з вулиці». Звертаю увагу на саме формулювання цієї норми: «У випадку, якщо така особа не пройде спеціальну перевірку, вона підлягає негайному звільненню з посади». Хіба це не може виявитись в руках недобросовісного керівника знаряддям беззаконня і сваволі?! Звичайно, що зможе. Але, таким шляхом порядку в органах прокуратури не наведеш.

І це в той час, коли в більшості таких прокурорів, яких планує замінити таким чином новий Генпрокурор, в провадженні є сотні кримінальних справ, в розслідуванні яких вони здійснюють процесуальне керівництво, або тим більше – підтримують державне обвинувачення. Тоді чому ніхто не замислюється на д тим, хто буде в такому випадку виконувати всі ці специфічні функції, тим більше із знанням матеріалів і накопиченої в них багаточисельної інформації, особливо, якщо врахувати, що на місце цих процесуальних керівників повинні прийти непідготовлені юристи «з вулиці»?! Чи задумався хтось, скільки піде часу на вивчення матеріалів новими прокурорами таких справ? А чи хтось подумав про права і інтереси сотень тисяч потерпілих у таких справах, про розумні терміни розслідування і розгляду справ у судах?!

З урахуванням викладеного, у мене склалося враження, що про дотримання загальних засад кримінального провадження, я вже не говорю – про права працюючих ще сьогодні прокурорів, в першу чергу професійних і досвідчених, ніхто не думає. На жаль. Тому, на мою думку, цей законопроект підлягає доопрацюванню.

Бажаючи, знову ж таки, допомогти своїми порадами новому Президенту України і новому Генеральному прокурору навести належний правопорядок в діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією, по дотриманню ними, при цьому, прав і свобод громадян, висловлюю свої бачення і з приводу запропонованих в іншому законопроекті змін до кримінального процесуального законодавства (законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства»).

Одразу зауважу, що дійсно Кримінальний процесуальний кодекс України потребує негайних і кардинальних змін, бо в такому його вигляді він гальмує як саму функцію проведення досудового розслідування, так і не забезпечує дотримування прав і свобод громадян, учасників кримінального провадження.

Разом з тим, у мене і від цих запропонованих змін подвійне враження.

Зупинюся спочатку на позитивних моментах. Так, абсолютно погоджуюся з тим, щоб судову-експертну діяльність здійснювали також і галузеві експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку і на умовах визначених законом, бо попередні так звані «зміни Лозового» суттєво обмежили права не тільки потерпілих, а і підозрюваних та обвинувачених. Тому, цілком погоджуюся із внесенням змін до ст. 242 КПК України про те, що експертиза може проводитись експертами, яких залучають сторони кримінальних проваджень для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Не заперечую проти уточнення повноважень Генпрокурора, особи, яка виконує його обов’язки та керівника САП щодо скасування незаконних та необгрунтованих постанов детективів НАБУ та прокурорів саме САП, а не НАБУ, як це було в попередній редакції. І, разом з тим, дивуюся відсутністю в цьому законопроекті такого необхідного доповнення до п.5 статті 36 КПК щодо надання Генпрокурору чи особі, яка виконує його обов’язки, права доручати здійснювати досудове розслідування будь-якого кримінального провадження, в т.ч. і підслідного НАБУ, іншому органу досудового розслідування, у разі його неефективності або систематичного порушення прав і свобод громадян!

Цілком підтримую надання співробітникам інших підрозділів органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, прав по розслідуванню кримінальних проступків, наділивши їх такими повноваженнями, що в сукупності розвантажить слідчих від досудового розслідування дріб’язкових кримінальних правопорушень.

Погоджуюся і з тим, щоб заборонити виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них до прийняття рішення про їх розсекречення у порядку, визначеному законодавством, що тепер може стати перешкодою для деяких керівників правоохоронних органів розголошувати з метою піару завчасно результати проведених ОРЗ та НСРД, тобто і тих, які містять державну таємницю.

Схвалюю скасування ч.1 ст. 219 КПК про те, що строк досудового розслідування повинен обчислюватись з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, так як в такому випадку слідчі і прокурори могли взагалі закривати кримінальні провадження про нерозкриті, Ви тільки вдумайтесь, тяжкі та особливо тяжкі злочини, протягом 18 місяців з моменту їх реєстрації в разі, якщо нікому за цей час не було повідомлено про підозру!

Тому, абсолютно логічно в проекті ставиться питання про виключення абзацу другого пункту 10 ст. 284 КПК щодо обов’язкового закриття кримінального провадження у разі закінчення строку досудового розслідування, у якому жодній особі не було пред’явлено підозру.

Абсолютно підтримую пропозиції щодо виключення повноважень слідчого судді по продовженню строків розслідування у справах, де нікому не повідомлено про підозру, та поновлення попередніх повноважень керівників органів прокуратури у таких випадках, що набагато пришвидшить роботу слідчих і прокурорів та не буде створювати їм надуманих перешкод.

Також підтримую ініціативу Президента України про надання права суду, з урахуванням розумних строків, обмежувати тривалість оголошення прокурором навіть короткого викладу обвинувального акту, для того, щоб пришвидшити розгляд даної справи судом по суті, щоб не було подібних випадків, як це мало місце, наприклад, у справі Насірова, де прокурори змушені були місяцями оголошувати обвинувальний акт, або щоб не перетворити на тривалий фарс розгляд обвинувального акту із тисячі томів у справі так званих «податкових площадок», коли Міністром доходів і зборів був Клименко.

Підтримую пропозиції надання права іншим прокурорам та слідчим, за дорученням Генпрокурора, його заступника та керівника обласної прокуратури, в межах повноважень, вручати письмові повідомлення про підозри спеціальній категорії осіб, передбаченій в ст. 481 КПК.

Разом з тим, маю також деякі зауваження до цього законопроекту.

Так, запропонувавши доповнити до п.8 ст. 3 КПК, до поняття «органу досудового розслідування» абсолютно обґрунтовано «Головні підрозділи детективів», в той же час до ст. 38 КПК, до переліку органів досудового розслідування, цей підрозділ НАБУ чомусь не внесено.

Категорично заперечую до внесення змін в абз. 2 ч.4ст. 170 КПК словосполучення «чи могла», щоб таким чином розширити перелік підстав для накладення в ході досудового розслідування арештів на майно громадян із числа «третіх осіб», в т.ч. і тих, вина яких ще не доведена, але, вони вже повинні будуть доводити, що не тільки не знали про кримінальне походження того чи іншого майна, або повинні були знати, а навіть «чи могли таке знати». Це порушує принцип презумпції невинуватості, тобто цілком вірогідною є ситуація, коли припущення, що третя особа могла знати про відповідний факт, хоча в дійсності про нього не знала, може стати підставою для накладення арешту на її майно, що буде порушувати право власності громадян.

Не зовсім зрозуміла пропозиція в законопроекті доповнити пунктом 3-1 частину 1 ст. 284 КПК, так як і на даний час, але, під п. 3/1, викладено запропоноване доповнення, правда, одним абзацом. Нове доповнення виглядає лише в другому абзаці про право учасників кримінального провадження заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності таких підстав.

Цілком дискусійним є питання доцільності доповнення ч.4 ст. 183 пунктом 4, яким слідчому судді, суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, надається право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину. По-перше, міра запобіжного заходу застосовується до підозрюваних чи обвинувачених, які ще не визнані судом винними, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не повинен бути мірою покарання. По-друге, при застосуванні такої міри запобіжного заходу як застава передбачається і необхідність наповнення державного бюджету, а також гарантування не повернення коштів частково чи в повному обсязі в тому разі, якщо той же підозрюваний, обвинувачений вчинить спробу переховуватись від органів слідства.

Не зрозумілі пропозиції і до ст. 294 КПК, так як в її ч.2 словосполучення «абзацу третього», які пропонується виключити, вже немає; немає в цій же частині і словосполучення «районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором», щоб його замінити на «керівником місцевої прокуратури», бо воно і сьогодні перебуває в такому вигляді.

Все це в сукупності свідчить про те, що і цей законопроект також не в повній мірі підготовлений і тому потребує доопрацювань.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

Реформа прокуратури 2019: чого чекати правоохоронцям?

Похожие статьи: