Основні помилки, які допускають правоохоронці під час досудового розслідування
Ключові проблеми, які виникають під час досудового розслідування, в наслідок яких порушуються конституційні права громадян (частина 4).
Узагальнюючи всі проблемні питання щодо дотримання вимог закону на стадії досудового розслідування, в першу чергу при прийнятті рішень про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та обшуків, про тимчасові доступи до документів та їх виїмки, про затримання громадян та взяття їх під варту, при врученні повідомлень про підозру, в результаті яких систематично порушуються основоположні конституційні права людей, хочу зупинитись на причинах деяких і з них:
1) Недотримання суб’єктами звернень (прокурорами, слідчими, детективами) вимог закону щодо наявності правових підстав для внесення до суду клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій чи слідчих (розшукових) дій.
В першу чергу, слідчі і прокурори не завжди мають в матеріалах провадження достатні підстави вважати, що під час проведення таких процесуальних дій (обшуків чи тимчасових доступів до документів, прослуховувань телефонів чи візуальних спостережень за особою і т.д.) можуть бути отримані докази, які матимуть суттєве значення для з’ясування обставин злочину та встановлення осіб, які їх вчинили, а також про те, що у конкретному кримінальному провадженні отримати вказану інформацію іншим способом неможливо.
2) Звертаючись до суду з клопотаннями про продовження проведення негласних слідчих (розшукових) дій, суб’єкти звернення посилаються на ті самі обставини, які містилися у попередньому клопотанні, та не наводять додаткових відомостей, які свідчили б про доцільність продовження відповідних заходів, а також не вказують про те, що саме перешкодило досягнути мету, в зв’язку з якою проводилися такі заходи протягом дії попередньої ухвали.
3) У клопотаннях про здійснення негласних слідчих (розшукових) дій не наводяться дані про те, чи застосовував слідчий будь-які інші дієві заходи (та які саме), що спрямовані на встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також не зазначаються обставини, які перешкодили слідству досягти мети кримінального провадження за допомогою цих заходів.
4) Слідчими подаються клопотання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій за відсутності фактичних даних про те, що саме ця особа є підозрюваною у вчиненні злочину, контактує з підозрюваним чи володіє інформацією про злочин та особу, яка його вчинила. В зв’язку з цим, не рідко безпідставно вносяться до суду такі клопотання щодо свідків, родичів, близьких знайомих конкретної особи та інших громадян, що є відвертим порушенням їх прав.
5) У клопотаннях про надання дозволу на візуальне спостереження чи зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (прослуховування телефонів) не зазначаються ідентифікаційні ознаки, які дозволяють унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання (обладнання, яке призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг), що неминуче тягне за собою відверте порушення конституційних прав інших осіб, які взагалі не пов’язані із перевіряємим суб’єктом.
6) У клопотаннях про проведення обшуків не вказується інформація про наміри застосування спеціальних підрозділів, які під час таких процесуальних дій переважно безпідставно застосовують фізичну силу до громадян та наносять матеріальні збитки об’єкту, в якому здійснюється така процесуальна дія.
7) Під час готування клопотання про надання дозволу на проведення обшуків не вказується інформація про особу, якій належить житло чи інше володіння, чи про особу, у фактичному володінні якої воно перебуває, що дає можливість слідчим приховати інформацію про те, що це житло чи приміщення, наприклад, належить адвокатській компанії чи тому ж народному депутату, які мають визначений законом імунітет.
8) У клопотаннях про тимчасовий доступ до речей і документів слідчими та прокурорами не деталізується (повно та конкретно) інформація про речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати, що в подальшому може надавати безмежний доступ до документів, які не стосуються конкретного кримінального провадження.
9) Слідчими та прокурорами до клопотань про тимчасовий доступ до речей та документів не додаються всі матеріали кримінального провадження для їх дослідження під час розгляду клопотання, що є перешкодою (або навіть вводить в оману слідчого суддю щодо обставин злочину) для повного та всебічного розгляду судом цього клопотання та надання чи відмови в такому дозволі.
10) Останнім часом слідчі, прокурори обґрунтовують свою позицію щодо застосування запобіжного заходу, в тому числі і про тримання під вартою, при підготовці повідомлення про підозру, обвинувального акту чи клопотання щодо здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, виключно припущеннями або неперевіреними даними чи навіть показаннями, які не підтверджуються жодними достатніми доказами.
11) При застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково повинна бути врахована тяжкість вчиненого злочину, а доводи прокурора про застосування саме цього найбільш суворого заходу повинні бути підтверджені достатніми доказами, а не ґрунтуватись, тим більше, на показаннях однієї особи, що взагалі є відвертим беззаконням.
12) При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших більш м’яких запобіжних заходів, а обов’язковий альтернативний запобіжний захід у вигляді застави повинен бути співрозмірним з вчиненим злочином і його наслідками та обов’язково враховувати матеріальний стан підозрюваного.
13) В обвинувальному акті прокурори і слідчі не використовують формулювання обвинувачення (наявність доведених даних про подію, час, місце, спосіб кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості), як того вимагає кримінальний процес, чим фактично дублюють текст повідомлення про підозру, а також не вказують правової кваліфікації дій особи, що унеможливлює якісний і повний її захист і, як наслідок, є беззаперечною підставою для скасування в подальшому винесеного вироку.
Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що слідчими, детективами НАБУ і прокурорами при підготовці та погодженні зазначених клопотань та обвинувальних актів не приділяється належна увага їх якості, що відповідно призводить до прийняття суддями необґрунтованих рішень про незаконне обмеження конституційних прав громадян чи навіть притягнення невинних до кримінальної відповідальності.
Для того, щоб унеможливити в майбутньому порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального процесу, нашим слідчим, детективам НАБУ, прокурорам та суддям необхідно суворо дотримуватись не тільки норм національного права, а і міжнародної практики та стандартів, оскільки Україна декларує європейський вибір для свого розвитку та добивається отримання безвізового режиму з Європою. Тому, в зв’язку з цим, варто нагадати їм базові принципи дотримання конституційних прав громадян у розрізі рішень Європейського суду з прав людини, які повинні бути основоположними та непорушними у демократичній правовій державі, а отже і бути своєрідним «орієнтиром» для наших правоохоронних органів:
— «Принцип презумпції невинуватості порушено, якщо твердження посадової особи стосовно людини, обвинуваченої у скоєнні злочину, відображає думку, що людина винна, коли це не було встановлено відповідно до закону. Також має місце порушення цього принципу і в тому разі, коли слідчий у своєму клопотанні говорить не про підозру у скоєнні злочину, а саме про скоєння злочину» ( Рішення ЄСПЛ від 21.09.2006 у справі «Грабчук проти України»).
— «Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на (органи державного – ред.) обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач (державний) повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб той міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення (державне) повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим» (Рішення ЄСПЛ від 06.12.1988 у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
— «Заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої – випереджала оцінку фактів справи компетентними суддями. Отже, порушення статті 6 п. 2 (презумпції невинуватості — ред.) мало місце» (Рішення ЄСПЛ від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібемон проти Франції».
— «Для санкціонування проведення обшуку житла чи іншої власності закон вимагає, аби суди України були переконані в наявності достатніх підстав уважати, що речі, які розшукуються, можуть бути знайдені там» (Рішення ЄСПЛ від 02.03.2011 у справі «Ратушна проти України» ).
— «Відповідні гарантії: такі як присутність та дійова участь незалежного спостерігача, завжди повинні бути доступними під час обшуку офісу адвоката для забезпечення того, щоб матеріал, який захищається адвокатською таємницею, не було вилучено. При цьому, такий спостерігач повинен мати обов’язкову юридичну кваліфікацію, щоб фактично брати участь у процесі. Крім того він також повинен бути зв’язаний адвокатською таємницею, щоб гарантувати захист конфіденційного матеріалу та прав третіх осіб. Нарешті, спостерігач повинен бути наділений необхідними повноваженнями, щоб бути спроможним запобігти під час аналізу процесу будь-якому можливому втручанню в адвокатську таємницю» (Рішення ЄСПЛ від 09.11.2012 у справі «Головань проти України»).
— «Обгрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться (підозрюваний – ред.), могла вчинити правопорушення» (Рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).
— «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу» (Рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»).
— «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідності такого тримання й не було розглянуто можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу» (Рішення ЄСПЛ від 11.10.2010 у справі «Хайредінов проти України»).
— «П.3 ст.5 Конвенції гарантує особам, які затримані або взяті під варту за підозрою у скоєнні злочину, захист від свавільного чи безпідставного позбавлення волі. Пункт 3 ст.5 Конвенції має на меті забезпечення негайного й автоматичного судового контролю за затриманням особи поліцією чи адміністративним затриманням, здійсненим відповідно до пп.«c» п.1 ст.5 конвенції (законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, — ред.)» (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2006 у справі «Мироненко і Мартенко проти України»).
Тому, з урахуванням викладеного, хочу наголосити, що нинішній стан дотримання конституційних прав громадян в Україні в кримінальному провадженні знаходиться на критичній межі: на сьогодні у будь-кого із громадян можуть вдома чи на роботі без законних на те підстав провести обшуки, прослухати їх телефони, незаконно затримати, взяти під варту, навіть без застосування обов’язкової застави або визначивши її суму, яка буде явно непосильною для підозрюваного або його родичів і знайомих, і, як наслідок такого беззаконня — навіть винести відносно такої особи необґрунтований обвинувальний вирок.
Прокуратура, яка, в свою чергу, повинна була наглядати за дотриманням законності на стадії досудового розслідування, сьогодні, на превеликий жаль, відверто демонструє свою неспроможність забезпечувати дотримання прав учасників процесу, а новостворені нашвидкуруч та непродумано правоохоронні органи та їхні «нові обличчя», яких набрали фактично «із вулиці» так звані «конкурсні» комісії із числа громадських активістів, «грантоїдів», акторів, журналістів і т.д., які не тільки не мають будь-якого досвіду в сфері правоохоронної діяльності, а навіть відповідної юридичної освіти, чого немає в жодній країні світу, закономірно сприяли появі цілої низки нових видів порушень прав громадян, які ретельно приховуються від суспільства та міжнародних партнерів. Більше того, позбавивши прокуратуру функції нагляду за дотриманням законності в державі, в тому числі і за додержанням норм галузевих законів про діяльність того чи іншого правоохоронного органу, правоохоронці стали фактично безконтрольними та нікому не піднаглядними і не підзвітними, в зв’язку з цим закономірно і зросла кількість допущених ними порушень прав громадян та відповідно посилилась їх безвідповідальність і безкарність, що фактично дає підстави для подальшого погіршення даної ситуації.
Реалії правосуддя: безпідставне повідомлення про підозру та затримання громадян без санкції суду.
Реалії правосуддя: тривале тримання громадян під вартою.
Реалії правосуддя: масові прослуховування та спостереження за громадянами.
Реалії правосуддя: необгрунтовані "маски-шоу" правоохоронців.
Судова реформа та її вплив на дотримання конституційних прав громадян (частина 3).
Екс-заступник Генерального прокурора України,
заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець
Нет комментариев. Ваш будет первым!