Чому порушуються конституційні права громадян та як реанімувати роботу правоохоронців?
Причини відвертого порушення прав громадян-учасників кримінального процесу, а також рекомендації щодо їх усунення (частина 5- заключна).
Якщо об’єктивно поглянути на стан нинішнього правосуддя в Україні, то можна відверто визнати наступне: прокуратуру та поліцію довели до межі фактичного розвалу, особливо в частині їх професійного наповнення, рівня організації роботи та керованості, фактично з жовтня 2014 року ліквідовано систему правоохоронних органів, бо тепер прокуратура, Національна поліція, підрозділи ДФС існують самі по собі, будь-якої координації і тим більше – взаємодії між ними немає, бо цього тепер, після «реформ», це не передбачає законодавство, судова система теж зазнає значних утисків та чисток, на усі високопоставлені посади в правоохоронних органах призначаються, в подавляючій більшості, явно некомпетентні особи, такі ж які і «реформатори», які не переймаються дотриманням та забезпеченням прав громадян, головна їх ціль — це самопіар та бажання якомога довше утриматись на своїх посадах; громадяни України, права яких порушуються зі сторони як злочинців, так і правоохоронців, не мають навіть реальної можливості на кваліфікований захист досвідчених адвокатів (прошу не плутати із так розпіареними «центрами безоплатної правової допомоги»), оскільки не мають достатніх коштів для цього, а тому і зневірені; незалежні адвокати, які ще хоч якось намагаються, в межах своєї компетенції, протистояти наступу на права і свободи громадян, піддаються також гонитвам та цькуванням, за ними стежать, їх телефони прослуховують, кабінети обшуковують, вилучаючи все підряд, не звертаючи увагу навіть на можливість розголошення адвокатської таємниці і т.д.
Ситуація досить критична і, на мою думку, існують декілька простих пояснень (причин), чому так сталося.
По-перше, однією із фундаментальних причин масових порушень конституційних прав громадян в кримінальному судочинстві є, перш за все, глобальний «непрофесіоналізм» у самому його простому значенні.
Пояснюю. Сьогодні, як і до владних структур, так і в судову та правоохоронну систему приходять особи, так звані — «нові обличчя» чи «нова кров», як люблять говорити наші можновладці та «реформатори». Саме на таких осіб за допомогою ЗМІ та зомбування суспільства і декларуються основні «надії» в частині посилення боротьби із злочинністю, а особливо – з корупцією, тому обдурене суспільство і чекає від них вирішення старих проблем, що є повною утопією. Давайте лише на хвилинку задумаємось, чи можуть вчорашні студенти, активісти, соціологи чи ті ж політологи займатись реформуванням правоохоронної системи в країні, чи тим більше розробляти закони та вирішувати нагальні питання не на рівні села чи району, а на рівні держави; чи можуть 25 річні молоді хлопці та дівчата (як патрульні поліцейські з 3-х місячною підготовкою, так і слідчі та прокурори без будь-якого досвіду правоохоронної діяльності) протидіяти злочинності, забезпечувати і гарантувати дотримання прав громадян, які не знають методики здійснення своїх повноважень; чи можуть ті тендітні дівчата, яких випустили після, вибачте, таких швидкоплинних курсів «підготовки» та які до цього ніколи навіть не тримали зброї в руках, патрулювати вулиці і виходити на двобої із агресивними і підготовленими злочинцями; чи може науковець чи адвокат, який ніколи в своєму житті не був суддею і не здійснював правосуддя, який не володіє методикою і практикою застосування процесуального законодавства бути найголовнішим суддею (нового Верховного Суду) і надавати рекомендації усім нижчестоящим, в першу чергу професійним, суддям, чи тим більше перевіряти законність винесених ними судових рішень; чи може особа, яка пов’язана із безпосереднім відбором кадрів до правоохоронних органів (члени конкурсних комісій) бути актором чи журналістом? Звичайно ж ні. Такого, вибачте, «хаосу» в формуванні правоохоронних і судових органів немає в жодній демократичній європейській країні і тому абсолютно не дивно, що дієвих результатів діяльності усіх цих названих органів і осіб, які в них працюють, не буде і не може бути, допоки чинні закони, які регламентують усі ці кадрові процеси, не будуть написані неупереджено та головне — професійно.
Відверті «провали» таких підходів щодо формування кадрового складу правоохоронців і судів суспільство вже відчуло та побачило. Навіть заступник Генерального прокурора Анжела Стрижевська в одному із своїх виступів нещодавно абсолютно правдиво зауважила, що кандидати «не з системи», які прийшли в наглядове відомство в результаті таких «реформ», не розуміють прокурорську роботу і майже всі до сьогодні звільнилися, про що я попереджав ще в 2014 році. За її словами навіть були випадки, коли призначений прокурор приходив на роботу, закривався в кабінеті, бо людей боявся, не розумів, як з ними поводитись. Тобто, лише після того, як провал став таким, який не можливо приховати, керівництво ГПУ визнало, що обрані підходи реформування недієві, а тому прокуратуру чекають нові переатестації, реформи чи кадрові призначення. Хоча відверто, я не впевнений, що буде краще.
Виходячи з цього, я абсолютно переконаний, що для того, щоб домогтися реального результату від роботи правоохоронців, її повинні виконувати виключно професіонали, а тому до їх відбору повинні бути допущені лише особи, які розуміються на специфіці роботи в правоохоронних органах, зокрема в органах прокуратури, і які мають практичний стаж роботи в цій сфері. Цензом відбору для членів конкурсних комісій, які займаються відбором прокурорських кадрів повинні бути, в першу чергу: юридична освіта, досвід роботи в правоохоронних органах не менше 10 років та досвід роботи на керівних посадах (для усвідомлення організаційної роботи прокуратури).
По-друге. Хочу звернути увагу і на ту ситуацію, що на сьогодні кожен правоохоронний орган діє, так би мовити, «сам по собі».
Дійсно, і Національна поліція, і СБУ, і податкова поліція тепер незалежні від органів прокуратури, бо після внесених до Основного Закону змін в цьому році, відсутнє навіть саме поняття прокурорського нагляду за дотриманням законності, в т. ч. і під час здійснення досудового розслідування; незалежні і від парламентського контролю; немає, в свою чергу, і належного судового контролю за їх діяльністю, а тому, як результат — правоохоронці сьогодні незалежні і від народу. Це все на практиці виливається у систематичні конфлікти між правоохоронними органами, які міряються своїми можливостями та вирішують хто головніший, а головне — у масове ігнорування обов’язків по боротьбі із злочинністю, в результаті чого вони демонструють повну безвідповідальність за розкриття злочинів, бездіяльність та безконтрольність, адже, якщо немає перед ким звітувати, то немає для чого і працювати. Процедуру притягнення до відповідальності керівників правоохоронних органів за бездіяльність та неналежне виконання своїх службових обов’язків зведено нанівець, а тому і цілісної структури правоохоронної системи, яка спільно, у взаємодії між собою, повинна боротися зі злочинністю та стояти на захисті прав громадян, тепер немає.
На моє глибоке переконання правоохоронна система країни повинна бути цілісна та єдина, а тому всі законодавчі можливості для внутрішньої боротьби серед правоохоронних органів, які, в свою чергу, тягнуть за собою масові порушення прав людей, мають бути усунені. Я вважаю, що правоохоронні органи повинні бути підзвітні та централізовані, повинен дотримуватись принцип верховенства права усіма без виключень і привілеїв. Більше того, існування некерованих правоохоронних органів з надвеликими повноваженнями руйнує цілісну систему підпорядкування та взаємної роботи, а тому ставить під загрозу результати розкриття злочинів і відповідність цієї діяльності вимогам закону. Окрім цього, правоохоронні органи мають постійно піддаватись регулярним перевіркам на предмет дотримання ними вимог законів та Конституції України, службові особи, які порушують такі вимоги повинні, притягуватись до відповідальності, а керівники таких осіб нести дисциплінарну відповідальність. Оскільки прокуратура наразі позбавлена таких повноважень, а жоден інший орган таких функцій не виконує, такі повноваження потрібно негайно повернути та вдосконалити механізм їх реалізації.
По-третє. Слідкуючи за новинами, читаючи газети та ЗМІ, можна погодитись з тими експертами, які стверджують, що наша влада і нинішні правоохоронні органи йдуть фактично «на поводу» у міжнародних партнерів в частині, так званих, «реформ» правоохоронної системи, тим самим визнаючи свою власну некомпетентність чи тим більше — «неспроможність» до самостійних рішень та дій.
Зокрема, як вбачається із повідомлень у ЗМІ, нові антикорупційні органи, їх депутатське лоббі та прихильні до них громадські активісти (здебільшого так звані «грантоїди»), щедро фінансуються за рахунок міжнародних грантів, а тому і виконують вказівки та інструкції із-зі кордону від своїх господарів, не завжди корисні для нашої держави та громадян. Тому, можна погодитись із висновками тих політиків і експертів, що так звані «грантоїди» діють не в інтересах української держави чи народу, а виключно в інтересах так званих іноземних «партнерів» і не виключено, що з метою і власного збагачення. Нашвидкуруч просуваючи ідеї «реформування», які, в своїй більшості, поверхневі та недопрацьовані, створюючи таким чином нові органи, так звані громадські «активісти» постійно домагаються надвеликих повноважень для таких правоохоронних структур, безпосередньо самі комплектують їх «фахівцівцями» з числа «нових облич», формують за допомогою інформпростору сприятливу атмосферу для їх безконтрольної діяльності та насамперед для того, щоб мати на них власний вплив. Але, якщо уважно проаналізувати, які наслідки усіх цих псевдореформ, на якому рівні життя опинилася наша держава, можна зробити зовсім невтішний висновок: серед багаточисельного піару і балачок видно, що на теперішній час правоохоронців та суддів не вистачає (дефіцит близько 25-30%), довгий час в правоохоронних органах і судах пустують вакантні посади, чекаючи чергового якогось «конкурсу», я вже не говорю про професійний рівень тих, хто залишився і кого набрали раніше на підставі так званих «конкурсів», а стан розкриття злочинів, чи, тим більше, стан дотримання конституційних прав громадян в кримінальному провадженні знаходиться на край низькому рівні. Тоді виникає закономірне питання: кому ж потрібна така «реформа» і на чию користь працюють наші «реформатори»?
Більше того, серед останніх подій кидаються у вічі ситуації, коли названі громадські «активісти», які приймали активну участь у створені нових антикорупційних органів, помилково вважають, що тепер ці правоохоронці повинні бути їм зобов’язані за таку підтримку, а тому намагаються давати вказівки тій же Антикорупційній прокуратурі, впливати на хід розслідування конкретних проваджень та домагатися вирішення справ на їх розсуд. При цьому, ці некомпетентні особи, які не володіють навіть елементарними правовими знаннями, а тим більше – навіть не уявляють як здійснюється досудове розслідування чи процесуальне керівництво на практиці, публічно вимагають від слідчих, прокурорів і суду прийняти те чи інше рішення, в першу чергу пов’язане із порушенням прав людини (наприклад, обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою), а у разу невиконання їх побажань – погрожують правоохоронцям і суддям «особистою відповідальністю…». Дехто із таких борців із корупцією відкрито втручаються у службову діяльність прокурорів і суддів, зокрема, дозволяють собі тиснути на того ж Антикорупційного прокурора, звинувачують у особистих відносинах сторону обвинувачення та захисту, та прямим текстом погрожують останнім звільненням з роботи, що є неприпустимим у правовій державі, до створення якої вони нібито і закликають. Я змушений нагадати таким особам, що подібна поведінка межує із кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 343 КПК України, та не відповідає задекларованим ними ж гаслам «незалежності» правоохоронних органів, в т.ч. і новостворених.
В результаті таких «реформ», дійшло до того, що іноземні «фахівці» у нас скрізь: на посадах у вищих ешелонах влади, в т.ч. на посадах міністрів, на посадах голів облдержадміністрацій, навіть в правоохоронних органах, кожен з них голосно заявляє, як він хоче змінити (і не важливо, які тому будуть наслідки, головне змінити), нагадаю, саме нашу державу (а не їх Батьківщину), а новостворені правоохоронні органи вже дійшли до того, що буквально «вибивають» для себе привілеї (наприклад, у вигляді додаткового фінансування чи розширення повноважень) не через співпрацю із Верховною Радою України (чи її профільними Комітетами) чи Адміністрацію Президента України, а, вдумайтесь, через уряд та посла США чи того ж МВФ, які завдяки цьому дозволяють собі тиснути на керівництво нашої держави. В народні депутати, які повинні здійснювати законотворчу і законодавчу функцію, перш за все як представники українського народу, «рвуться» особи того ж іноземного походження, не виключно — маючи при цьому, скоріше всього, подвійне громадянство та не проживаючи в Україні останні 5 років, як це передбачено вимогами закону. Таким особам байдуже за долю України, оскільки в будь-який час вони можуть залишити територію нашої держави, де вони фактично прийняли участь в такому собі «експерименті» та поїхати на свою справжню Батьківщину чи в іншу державу, залишивши нас один на один з тими «реформаторськими перетвореннями» (а точніше експериментами), до яких вони довели.
Зазначу, я не проти реформаторських змін, а тим більше — не проти міжнародних партнерів, які бажають нам добра, проте змінювати нашу країну повинні українські патріоти, в жилах яких тече козацька кров, які вірні Україні та її народу, які все своє життя тут прожили, які достовірно знають свою історію, менталітет та звичаї. Орієнтація на європейський чи світовий досвід повинна безумовно мати місце, але не визначальна та не така, яка набуває вигляду обов’язкового виконання прямих вказівок із-зі кордону, не дивлячись на те, вони корисні для нас чи ні. Іноземних експертів можна залучати до реформування, але лише в якості радників, спеціалістів, а не аж ніяк для призначення на ключові посади в органах державної влади.
Ми є вільна правова держава і тому влада повинна дотримуватись принципу незалежності, а не ігнорувати його, адже у гонитві за залученням якомога більше іноземців для того, щоб сподобатись Європі чи США та за будь-яку ціну одержати від них фінансову допомогу, наші можновладці скоріше необачливо чи може навмисно виконують всі їхні «рекомендації», які неминуче приведуть до негативних наслідків. А такі вже є.
По-четверте. В результаті таких «реформ» правоохоронних органів, на сьогоднішній день складається ситуація, коли ніхто не займається аналізом стану дотримання конституційних прав і свобод громадян, в т.ч. і на стадії досудового розслідування та під час кримінального судочинства, а відповідно і не приділяється цьому належна увага, що призводить до відсутності будь-якої реакції на грубі порушення прав громадян ні з боку нашої держави, ні Уповноваженого з прав людини, ні так званих «громадських організацій, ні тим більше – наших «іноземних партнерів».
Тому, змушений ще раз нагадати всім: до цієї реформи Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори області були зобов’язані його галузевими наказами щорічно аналізувати стан дотримання конституційних прав і свобод громадян під час оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування і при розгляді кримінальних справ по суті у судах (а за півроку проводили такі обов’язкові узагальнення), за результатами чого проводились, координаційні наради правоохоронних органів під керівництвом прокурорів, а в органах прокуратури — колегії, в т. ч. і після службових розслідувань з цього приводу, як в центральному апараті ГПУ, так і на місцях. Під час таких нарад заслуховувались звіти підпорядкованих прокурорів та пояснення керівників правоохоронних органів як про причини росту злочинності, так і про причини допущених порушень прав громадян, зокрема і про незаконні затримання, взяття під варту та притягнення до кримінальної відповідальності, виправдувальні вироки, при цьому встановлювались винні службові особи як прокуратури, так і інших правоохоронних органів. За результатами таких обговорень чи попередніх перевірок прокурорами виносились документи прокурорського реагування, порушувались дисциплінарні провадження щодо винних службових осіб правоохоронних органів і вони, як правило, притягувались до дисциплінарної відповідальності. Бували і випадки, що за фальсифікацію доказів у кримінальних провадженнях, за завідомо незаконні затримання, взяття громадян під варту та притягнення завідомо невинних осіб до кримінальної відповідальності порушувались і кримінальні справи і винні правоохоронці притягувались до кримінальної відповідальності.
Тобто, ця проблема була завжди на контролі у всіх прокурорів всіх років, які і реагували відповідно на подібні випадки порушення прав громадян. Тепер такої реакції на беззаконня і фактичний наступ на права людей, які попали в орбіту кримінального судочинства, немає. Замість цього ми спостерігаємо все більше законодавчих пропозицій, які тільки звужують права людей, як приклад, то пропонують ввести презумпцію правоти поліцейського, то надати право проводити НСРД без санкції суду, то дозволити НАБУ самостійно прослуховувати громадян і т.д.
Більше того, кожен правоохоронний орган (як центральний апарат, так і місцеві чи регіональні його структури) повинен був 2 рази в рік доповідати по стану злочинності в країні, а також про стан дотримання правоохоронцями конституційних прав і свобод громадян. Такі слухання чи наради повинні були мати обов’язковий характер, з залученням керівників влади, а також громадськості та ЗМІ. Я глибоко переконаний, що і тепер правоохоронці повинні відслідковувати порушення прав громадян-учасників процесу, усувати причини, які спровокували такі порушення, а щодо результатів своєї роботи інформувати та звітувати про це громадськості. Така практика потребує негайної реанімації та підтримки.
По-п’яте. Варто нагадати всім, що в Україні з 1994 року існує Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно якого шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню державою. Зокрема, в таких випадках держава повинна відшкодувати громадянинові заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій правоохоронців, а також компенсувати моральну шкоду. Проте, на жаль, на практиці в нашій державі таке матеріальневідшкодування реалізовується для мізерної кількості громадян.
Варто, зауважити, що правоохоронні органи, які можуть порушувати права громадян, являються державними інститутами, що діють від імені держави, а тому саме держава виступає гарантом таких особистих немайнових благ як право на життя, особисту недоторканність, свободу, недоторканність житла, свободу пересування, честь, гідність та інші.
Звертаю увагу, що, згідно даних Державного бюджету України, на 2014-2016 роки було закладено лише по 18 млн. гривень на кожний рік видатків для компенсації шкоди, завданої громадянам незаконними діями правоохоронців, в той час як протягом 2011-2012 років така сума була майже вдвічі більша – 30 млн. гривень, а у 2013 році становила навіть 37 млн. гривень. Таким чином, фінансування відшкодування шкоди громадянам, яка була заподіяна правоохоронними органами чи судами, нова вже демократична влада скоротила майже на половину, при тому, що кількість громадян, які звертаються в судовому порядку за відшкодуванням, майже не змінилась.
Зокрема, судова статистика показує, що протягом 2013 року до суду першої інстанції надійшло 523 заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, з яких позитивне рішення про задоволення прийнято у 117 справах. В свою чергу, у 2014 році до суду надійшло 396 заяв даної категорії, з яких 148 задоволено. В 2015 році до судів надійшло 405 заяв про відшкодування шкоди, з яких 157 задоволено, а за перше півріччя 2016 року до судів надійшло 206 заяв, з яких у 75 було прийнято рішення про задоволення позовних вимог. Хочу зазначити, що такі цифри є досить мізерними, оскільки реальна кількість постраждалих від протиправних дій правоохоронців значно більша, проте далеко не кожен потерпілий ознайомлений про наявність у нього права на матеріальне та моральне відшкодування за шкоду, спричинену незаконними діями правоохоронних органів чи судів, громадян не консультують з цих питань, а тому більшість навіть і не знає, що має таке право.
На мою, думку, цей механізм відшкодування шкоди громадянам, завданої правоохоронцями, потрібно зробити максимально доступним та реальним, оскільки з 1994 року ця процедура відшкодування шкоди являється досить обтяженою та складною в її реалізації, а тому не доступна для більшості потерпілих.
Таким чином, досліджуючи особисто усі реформаторські процеси в сфері кримінального судочинства, я, на жаль, дійшов до дуже невтішного висновку – український народ став незахищеною масою «для різних реформаторських експериментів», бездіяльність та безпорадність правоохоронних органів з року в рік стрімко зростає, судова система також зазнає суттєвої руйнації, професійних прокурорів, слідчих і суддів стає все менше, а порушених прав та законних інтересів громадян – все більше. Настає час, коли прокуратура – це фікція, порушення прав громадян — норма, а поліцейська держава – мрія і ціль високопосадовців та новоявлених «реформаторів», зусилля яких щедро фінансуються за рахунок іноземних грантів. З кожним роком громадян України все більше дурять, обіцяючи «краще життя», а в результаті ми живемо ще гірше і жити стало ще небезпечніше.
Визнаю, що мені хотілося б помилятися, але, на жаль, це більше схоже на реальність, тому своїми дослідженнями привертаю увагу ЗМІ, суспільства і законодавців на ті проблеми, які виникають у житті кожного другого пересічного громадянина України.
Наостанок свого аналізу наведу один цінний латинський вислів для наших можновладців, реформаторів та влади: «Бережи порядок і порядок збереже тебе».
Реалії правосуддя: безпідставне повідомлення про підозру та затримання громадян без санкції суду.
Реалії правосуддя: тривале тримання громадян під вартою.
Реалії правосуддя: масові прослуховування та спостереження за громадянами.
Реалії правосуддя: необгрунтовані "маски-шоу" правоохоронців.
Судова реформа та її вплив на дотримання конституційних прав громадян (частина 3).
Екс-заступник Генерального прокурора України,
заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець
Нет комментариев. Ваш будет первым!