Блог

Про нищівні наслідки як для прокуратури, так і для всіх органів досудового розслідування нашої держави, неконституційного закону, який був прийнятий нинішньою Верховною Радою серед першочергових законопроектів нинішнього Президента України, якого, я впевнений, відверто «підставили», я писав і говорив неодноразово. Частина читачів і слухачів реагували на це по різному. Зацікавлені в продовженні руйнування української держави звичайно намагались мої доводи спростувати, але це робили не професійно і не кваліфіковано, тим більше, коли вони самі приймали в цьому особисту участь, не маючи будь-якого досвіду в цій галузі діяльності. Більше того, коли у таких моїх опонентів не було в арсеналі їх рівня світогляду належної підготовки і мотивації, то вони навіть опускались до з’ясування особистих стосунків та примітивних образ.

Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні протягом останніх 6-ти років вона стала однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку держави та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорили, ніж її вирішували. Підкреслюю, діяльність української влади у сфері протидії з корупцією була здебільшого імітацією! Тому, недарма в 2017 році Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2145 продовжувала оцінювати корупцію в Україні як «широко розповсюджену» (п.10).

І, не дивно, що за даними Індексу сприйняття корупції 2019 року Україна посідала 126 місце зі 180 країн. Поруч з нами у рейтингу — Киргизстан, Азербайджан та Джибуті.

Я вже говорив, що епідемія корона вірусу рано чи пізно закінчиться, а українцям потрібно продовжувати жити і при тому – активно, щоб забезпечити собі нормальні умови для проживання після вимушених прогулів на роботі. Можна сьогодні лише уявити, яка ситуація буде на ринку праці, коли економіка і бізнес фактично стоять, безробіття зростає, подавляюча більшість наших громадян не заробляє, а лише тратить те, що зберігали на «чорний день»

  Про проблеми дотримання правопорядку на дорогах України я висловлювався вже не один раз, в т.ч. і на телебаченні і в друкованих ЗМІ, протягом останніх років, після того як була зруйнована ДАІ і підрозділи дорожньо-патрульної служби МВС. Так як ситуація у цій сфері діяльності держави поступово погіршувалась, я вирішив проаналізувати діяльність новоствореної патрульної поліції і її вплив на забезпечення правопорядку на автошляхах, маючи на меті обговорити ці дослідження на круглому столі із запрошенням авторитетних експертів, журналістів та незалежних і принципових народних депутатів. Але, останнє мені не вдалося реалізувати із-за карантину і тому я вже оприлюднив одну частину моїх роздумів на цю тему раніше в себе на сторінці Facebook та інформаційному сайті «Резонанс» від 22.04.2020 року (https://resonance.ua/stan-pravoporyadku-na-dorogakhyakrezul/?fbclid=IwAR0APDsPJSUBPU8LANeVHVRzu00JxhonYqn0zYAi5X4RTiaLN0u__ckdB0)

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, в т.ч. і захист їх від злочинних посягань, є однією із основних функцій держави. Недарма один із самих авторитетних реформаторів світу, бувший Прем’єр-міністр Сінгапуру  Лі Куан Ю говорив: «Найбільше нам потрібна стабільність, визначеність, безпека, демократія не працює в умовах хаосу, закони не діють, коли немає порядку».

Не можу, не маю права промовчать, коли чітко бачу, як нас з Вами, шановні співвітчизники, продовжують обманювати, маніпулюючи законодавством і використанням своїх владних повноважень, перетворюючи українців в стадо овець. Термін «барани» якось соромно використовувати.

Вирішив поділитися враженнями від участі в ток-шоу «Стосується кожного» на телеканалі «Інтер» на тему катувань і згвалтування дівчини в Кагарлицькому відділі поліції ГУ Національної поліції в Київській області.

Спостерігаючи за черговою хвилею негативу, в основному, справедливого, на адресу міністра внутрішніх справ України А.Авакова вже за часів нинішньої влади, пов’язаного із трагічними і одночасно тривожними подіями в Кагарлику і Броварах Київської області, стріляниною в Одесі, груповими хуліганствами, а потім і замахом на вбивство іноземного громадянина в Києві, вчиненого на замовлення групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї, в т.ч. із участю поліцейських, які відбулися майже одночасно і свідчать беззаперечно про незадовільну роботу вже реформованої Національної поліції України, я не припиняю дивуватися моїм наївними співвітчизниками, які повірили в можливість звільнення, у зв’язку з цим, всесильного керівника цього силового відомства, під керівництвом якого працює не менше 350 тис. працівників

Проблема відсутності результатів по боротьбі із корупцією та неможливість звільнення директора НАБУ криються в законодавстві

Почну з того, що в цілому схвально відношуся до самої ініціативи І.Венедіктової прозвітувати перед суспільством, нехай і в такій формі, про виконану нею роботу,  і за такий відносно невеликий проміжок часу. Чи це було проявом її бажання бути відкритою перед громадськістю, чи це було зроблено з метою самопіару, мені не відомо, хоча допускаю обидві версії. Ну хоча б виходячи з того, звідкіля вона брала конкретні цифри про свої результати роботи саме за два місяці, якщо статистичні звіти складаються помісячно, щоквартально, потім за півроку і за рік, але, станом на кожне перше число наступного місяця. Підтримую її акцент і на розширення можливостей використання в роботі прокурорів координаційних нарад, чим її попередники взагалі не займалися.

Спостерігаючи за тим, як протягом останніх 6-ти місяців руйнувалась українська прокуратура командою абсолютно непрофесійної випадкової людини, призначеної вже новим Президентом нашої держави, я звертався до В.Зеленського із відкритим Листом, де застерігав про неминучі надзвичайно шкідливі наслідки  від такої «реформи». Коли я побачив, що цей черговий експеримент над прокурорами вже переріс  у справжній колапс в діяльності не тільки прокуратури, а і всієї системи органів досудового розслідування, я передав в Офіс Президента ще один Лист, але, вже із проханням негайно припинити це відверте беззаконня.

І сьогодні, коли вже немає на посаді Генерального прокурора названого вище лже-реформатора, який, замість того, щоб покаятися, пообіцяв у парламенті повернутися, тільки не зрозуміло куди, а на його місце призначена інша особа і теж надзвичайно «далека» від проблем і специфіки прокурорської діяльності, що не дає особисто мені надії повірити в зміни на краще: в негайне  призупинення, так званої, «переатестації» прокурорів, відновлення на посадах та повернення незаконно звільнених досвідчених і професійних прокурорів здатних вже сьогодні приступити до виконання своїх службових обов’язків і т.д., я особисто розробив і надіслав як Ірині Венедіктовій, так і керівникам Офісу Президента України Андрію Єрмаку та профільного Комітету Верховної Ради Денису Монастирському власні «Пропозиції» (нехай і в скороченому вигляді) щодо відновлення ефективної діяльності прокуратури та органів досудового розслідування. І продовжую наголошувати, якщо ці рекомендації не будуть враховані найближчим часом, чекати на покращення діяльності прокуратури і органів досудового розслідування, чи, тим більше, посилення боротьби із злочинністю і корупцією у вищих ешелонах влади, що Президент України обіцяв у вигляді «весняних посадок», не варто!

Чи усвідомлює нинішній Генеральний прокурор зміст функцій органів прокуратури і взагалі чим повинні займатися органи прокуратури, особливо в нинішніх умовах?

Кілька думок з приводу подальшого наступу «іноземних агентів», які за нової влади проникли вже і до Верховної Ради, на незалежність нашої держави!